КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/11588/2026
справа №759/6077/26
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.,
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Доманчук Оленою Валентинівною, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Ул`яновської О.В., дата складення повного рішення не зазначена,
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів поданої заяви.
У березні 2026 року ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах, та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
В обґрунтування поданої заяви вказує, що є матір`ю двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із заявницею за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 є біологічним батьком малолітньої ОСОБА_4 , однак однією сім`єю сторони не проживали.
Зазначає, що після народження дитини ОСОБА_2 почав систематично проявляти агресію та вчиняти домашнє насильство відносно заявниці та дітей, що проявлялося у психологічному тиску, погрозах, образах, переслідуванні та застосуванні фізичної сили.
У період із грудня 2023 року заявниця зверталась до органів поліції щодо протиправних дій ОСОБА_2 . За результатами розгляду звернень неодноразово складалися протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 КУпАП та виносилися термінові заборонні приписи.
Згідно із відповідями Святошинського УП ГУНП у м. Києві від 14 липня 2025 року №269614-2025 та від 23 липня 2025 року №282264-2025 відносно ОСОБА_2 складалися протоколи про адміністративні правопорушення, зокрема 22 лютого 2024 року, 15 лютого 2024 року, 13 квітня 2025 року, 10 липня 2025 року, а також неодноразово виносилися термінові заборонні приписи. Судовими рішеннями у справах про адміністративні правопорушення встановлено факт вчинення ним домашнього насильства.
10 липня 2025 року стався черговий інцидент, під час якого ОСОБА_2 намагався силою проникнути до квартири заявниці, застосував фізичну агресію, внаслідок чого тілесні ушкодження отримав також сусід, який намагався допомогти. Обставини події були зафіксовані нагрудними камерами працівників поліції.
27 серпня 2025 року щодо ОСОБА_2 в черговий раз винесено терміновий заборонний припис. 17 вересня 2025 року через чергові погрози та насильницькі дії заявниця була змушена звернутися до поліції із заявою про кримінальне правопорушення (ЄО №82917 від 17.09.2025).
16 лютого 2026 року ОСОБА_2 вчинив черговий акт домашнього насильства: підійшов до автомобіля заявниці, у якому перебувала малолітня дитина, погрожував фізичною розправою, висловлював образи та погрози, бив руками й ногами по автомобілю, чим спричинив у заявниці та дитини страх за власну безпеку. Подія зафіксована на відеозапис, а також підтверджена поясненнями свідка ОСОБА_7 від 23 лютого 2026 року.
Вказує, що постановою суду від 27 лютого 2026 року у справі № 759/4545/26 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 1 360,00 грн. Крім цього, судом направлено ОСОБА_2 до Центру у справах сім`ї та жінок «Родинний дім» Святошинського району, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 5Б, для проходження програми для кривдників, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк 3 (три) місяці.
Таким чином, ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство, незважаючи на застосування до нього передбачених законом заходів реагування, що свідчить про реальний ризик продовження та повторення протиправної поведінки.
Мотивуючи наведеним, просить видати обмежувальний припис ОСОБА_2 строком на шість місяців із покладанням на нього наступних обов`язків:
- заборонити ОСОБА_2 перебувати за місцем проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , а також наближатися до зазначеної адреси на відстань менше ніж на 500 (п`ятсот) метрів;
- заборонити ОСОБА_2 перебувати за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 : АДРЕСА_2 , а також наближатися до зазначеної адреси на відстань менше ніж на 500 (п`ятсот) метрів;
- заборонити ОСОБА_2 перебувати за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 , а також наближатися до зазначеної адреси на відстань менше ніж на 500 (п`ятсот) метрів;
- заборонити ОСОБА_2 наближатися до належного ОСОБА_1 транспортного засобу марки «FORD» модель «FUSION», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на відстань менше ніж на 500 (п`ятсот) метрів;
- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше ніж 500 (п`ятсот) метрів до місця навчання ОСОБА_3 - Спеціалізована школа № 254 Святошинського району м. Києва за адресою: просп. Академіка Корольова, буд. 12-М, м. Київ;
- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше ніж 500 (п`ятсот) метрів до місця роботи ОСОБА_1 - Приватна організація (установа, заклад) «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступеня ліцей «ЕДЮКЕЙТЕР»» за адресою: просп. Берестейський, буд. 65-Г, м. Київ (ЖК Нивки-Парк);
- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше ніж 500 (п`ятсот) метрів до інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та її дітьми ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ;
- заборонити ОСОБА_2 вести телефонні переговори, листування та переписку (в тому числі через SMS та месенджери) з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;
- заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватись з ними.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року з урахуванням ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 16 квітня 2026 року заяву задоволено частково.
Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 строком на шість місяців із покладанням на нього наступних обов`язків:
1. Заборонити ОСОБА_2 перебувати за місцем проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Заборонити ОСОБА_2 перебувати за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 : АДРЕСА_2 .
3. Заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше ніж 500 (п`ятсот) метрів до місця роботи ОСОБА_1 - Приватна організація (установа, заклад) «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступеня ліцей «ЕДЮКЕЙТЕР»» за адресою: просп. Берестейський, буд. 65-Г, м. Київ (ЖК Нивки-Парк).
В іншій частині вимог відмовлено.
Задовольнивши частково заяву, суд першої інстанції вказав, що надані заявницею докази підтверджують вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства щодо неї у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису.
Водночас суд не встановив належних і беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_2 насильства щодо сина заявниці від попереднього шлюбу, а також не погодився, що його дії щодо спільної малолітньої дочки є проявом насильства, оскільки врахував, що він намагався брати участь у вихованні дитини, сплачував аліменти та проходив відповідну програму корекції поведінки.
Також суд вказав, що частина вимог заявниці щодо застосування певних заборон не була задоволена, оскільки суд уважав їх такими, що фактично неможливо виконати та які обмежують право на свободу пересування у місцях загального користування, що суперечить статті 33 Конституції України.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Частково не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував усі обставини у справі, внаслідок чого не в повній мірі вжив всіх необхідних заходів з метою максимального захисту постраждалої особи.
Помилковим уважає висновок суду про те, що повне задоволення заяви порушуватиме право ОСОБА_2 на свободу пересування та вибір місця проживання, гарантоване статтею 33 Конституції України, оскільки встановлення тимчасових обмежень, прямо передбачених Законом, не є позбавленням такого права, а є законним заходом захисту постраждалих осіб від насильства.
Вказує, що попри ухвалення рішення, ОСОБА_2 продовжив свої дії. Так, 14 травня 2026 року та 15 травня 2026 року ОСОБА_2 всупереч встановленим обмеженням, перебував поблизу місця роботи ОСОБА_1 за адресою: просп. Берестейський, буд. 65-Г, м. Київ , де вона перебувала разом із дитиною. Вказані обставини підтверджуються відеозаписами камер спостереження та зверненнями до Святошинського УП ГУНП у м. Києві.
За таких обставин вказує, що існує реальна загроза повторного насильства, оскільки ОСОБА_2 продовжує переслідувати постраждалих осіб.
З наведених підстав заявниця у заяві про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 також просила:
заборонити ОСОБА_2 вести телефонні переговори, листування та іншим способом контактувати з нею, дітьми особисто чи через третіх осіб;
заборонити ОСОБА_2 розшукувати, переслідувати постраждалих осіб та будь-яким способом спілкуватися з ними.
Вказані заходи передбачені статтею 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та є необхідними для реального забезпечення безпеки постраждалих осіб.
Вказує, що відмова у застосуванні усіх заходів, про які просила заявниця, є недієвою, оскільки дозволяє кривднику продовжувати контактувати, переслідувати та впливати на постраждалих осіб.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року в частині відмовлених вимог скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити повністю.
Частково не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Доманчук О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу.
Вказує, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення заяви є необґрунтованим, прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не встановлено актуальних ризиків продовження домашнього насильства, а застосований захід порушує права ОСОБА_2 та малолітньої дитини, яка позбавлена можливості спілкування з батьком.
Вказує, що у ОСОБА_2 та заявниці ОСОБА_1 є спільна малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Скаржник визнав батьківство, матеріально підтримував дитину та мав намір брати участь у її вихованні.
Стверджує, що конфлікт між сторонами виник після народження дитини у зв`язку із запереченням ОСОБА_1 його участі у вихованні дитини. При цьому з боку заявниці неодноразово висловлювались образи та здійснювалось блокування можливості спілкування з дитиною. Надані до матеріалів справи листування та повідомлення підтверджують наявність конфліктної ситуації між сторонами.
Вказує, що саме дії ОСОБА_1 стали наслідком такого емоційного стану ОСОБА_2 , а поведінка призвела до притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП. Вказує, що дії ОСОБА_2 були спрямовані не на заподіяння шкоди заявниці чи дитині, а на реалізацію права на спілкування з дочкою.
Частина звернень ОСОБА_1 до поліції не підтвердилась, що підтверджується відповіддю Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві від 23 липня 2025 року.
Стверджує, що 01 липня 2025 року ОСОБА_2 звертався до Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації з метою врегулювання питання щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, однак звернення не призвело до вирішення ситуації.
Зазначає, що постановою Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року у справі №759/4545/26 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП, та направлено для проходження програми для кривдників строком на три місяці. На момент звернення ОСОБА_1 із заявою про видачу обмежувального припису скаржник проходив зазначену програму, виконував покладені обов`язки та нових фактів домашнього насильства після 16 лютого 2026 року зафіксовано не було.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис застосовується виключно у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з урахуванням оцінки ризиків.
Сам факт притягнення особи до адміністративної відповідальності не є безумовною підставою для застосування обмежувального припису. Такий захід має превентивний характер та потребує встановлення реальних і актуальних ризиків повторного насильства.
Суд першої інстанції не встановив, які саме обставини свідчать про існування на момент ухвалення рішення реальної загрози повторного вчинення домашнього насильства. Висновки суду ґрунтуються переважно на твердженнях заявниці без належної оцінки обставин, що після притягнення ОСОБА_2 до відповідальності він проходить програму для кривдників, яка відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" спрямована на зміну насильницької поведінки особи.
Звертає увагу, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" оцінка ризиків передбачає встановлення ймовірності продовження або повторного вчинення домашнього насильства. Таких ризиків судом належним чином не встановлено.
Прагнення ОСОБА_2 спілкуватися із малолітньою дитиною та брати участь у її вихованні не може автоматично розцінюватися як переслідування чи психологічний тиск.
Вказує, що суд першої інстанції правильно відмовив у частині вимог ОСОБА_1 щодо заборони наближення до транспортного засобу, місця навчання дитини, інших місць перебування, заборони листування та інших обмежень, оскільки не було надано належних доказів існування таких ризиків. Водночас аналогічний підхід мав бути застосований і до решти вимог заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах №756/3859/19 та №756/2072/18.
Зазначає, що сам факт притягнення особи до відповідальності не звільняє суд від обов`язку встановити реальні ризики повторного насильства.
Уважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам скаржника щодо відсутності нових випадків насильства, проходження програми для кривдників, виконання обов`язку щодо утримання дитини та відсутності актуальних ризиків.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року у справі №759/6077/26 в частині задоволених вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 відмовити.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
26 травня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Володченка О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу адвоката Доманчук О.В., подану в інтересах ОСОБА_2 .
В обґрунтування відзиву вказує на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги.
Вказує, що судом першої інстанції надано оцінку сукупності належних та допустимих доказів, які підтверджують систематичність вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо ОСОБА_1 та дітей.
До матеріалів справи надано пояснення, заяви, протоколи, термінові заборонні приписи, відповіді правоохоронних органів, судові рішення та відеозаписи, які підтверджують факти насильницької поведінки. Зокрема, постановою Святошинського районного суду міста Києва від 27 любого 2026 року у справі №759/4545/26 ОСОБА_2 визнано винним за частиною 3 статті 173-2 КУпАП та направлено для проходження програми для кривдників відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Доводи апеляційної скарги про відсутність умислу на вчинення домашнього насильства спростовуються матеріалами справи, зокрема відеозаписом подій від 16 лютого 2026 року, на якому зафіксовано агресивну поведінку ОСОБА_2 , погрози, образи та дії, що відбувалися у присутності малолітньої дитини. Вказані обставини свідчать про наявність реальної загрози повторного насильства та підтверджують необхідність застосування обмежувальних заходів.
Звертає увагу, що сам ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі фактично визнає, що внаслідок емоційного стану не міг контролювати свою поведінку та критично оцінити її наслідки, що додатково підтверджує існування ризиків повторного вчинення насильства.
Звертає увагу, що після ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_2 продовжив порушувати встановлені обмеження.
Вказує на безпідставність твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 створює перешкоди у спілкуванні з дитиною. З наданих переписок між сторонами убачається, що побачення з дитиною відбувались, коли поведінка ОСОБА_2 не мала ознак насильства.
Посилання ОСОБА_2 на частину 3 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" щодо необхідності встановлення додаткових умов для видачі обмежувального припису є помилковим тлумаченням норми права. Закон передбачає можливість звернення постраждалої особи до суду у разі вчинення домашнього насильства та необхідності захисту від його повторення.
В обґрунтування відзиву посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 травня 2020 року у справі №404/5203/19.
Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги адвоката Доманчук О.В., поданої в інтересах ОСОБА_2 , відмовити.
28 травня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Доманчук О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
В обґрунтування відзиву вказує на необґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки така ґрунтується переважно на суб`єктивній оцінці конфлікту між сторонами та не підтверджує наявності підстав для застосування додаткових обмежувальних заходів.
Вказує, що ОСОБА_1 просить посилити застосований судом обмежувальний припис шляхом встановлення заборон щодо будь-якого спілкування, листування, контакту через третіх осіб, розшукування та переслідування її і дітей. Проте суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цих вимог, оскільки вони не були підтверджені належними доказами існування ризиків, які б виправдовували таке значне обмеження прав особи.
Вказує, що фактично заявлені ОСОБА_1 вимоги спрямовані на повне припинення контакту батька з дитиною, що суперечить принципу пропорційності та положенням статей 7, 141, 153, 157 СК України щодо рівності прав батьків, права дитини на спілкування з обома батьками та обов`язку не перешкоджати участі іншого з батьків у вихованні дитини.
Суд першої інстанції правильно врахував, що частина вимог ОСОБА_1 стосувалася невизначених місць, місць загального користування та необмежених заборон щодо комунікації, у зв`язку з чим законно відмовив у їх задоволенні.
Конфлікт між сторонами виник переважно через спір щодо участі ОСОБА_2 у житті дитини. ОСОБА_2 неодноразово намагався спілкуватися із дочкою та виконувати батьківські обов`язки, однак такі спроби ОСОБА_1 розцінювала виключно як переслідування. Звертає увагу, що матеріали справи свідчать про наявність між сторонами тривалого конфлікту, а не автоматично про існування реальних ризиків домашнього насильства.
Крім того, із наданих матеріалів листування вбачається, що з боку ОСОБА_1 також мали місце образливі висловлювання, використання нецензурної лексики та конфліктна поведінка, які судом першої інстанції не отримали належної оцінки.
Твердження про перебування ОСОБА_1 у постійному стані страху також мають оцінюватися з урахуванням усіх доказів у справі. Вказує, що долучені матеріали із соціальних мереж свідчать, що вона веде активне суспільне життя, відвідує заходи та вільно пересувається, що не узгоджується із твердженнями про повну ізоляцію чи постійну небезпеку.
Посилання ОСОБА_1 на перебування ОСОБА_2 на профілактичному обліку за категорією "кривдник" та його попередні сімейні обставини не мають вирішального значення для даної справи, оскільки предметом розгляду є не оцінка особи загалом, а наявність конкретних та актуальних ризиків, які виправдовують застосування обмежувального припису.
Сам факт перебування особи на профілактичному обліку або наявність заяв до поліції не є безумовним доказом вчинення насильства, оскільки звернення саме по собі не підтверджує винуватості особи. Частина звернень ОСОБА_1 також не знайшла підтвердження, що зазначалось у матеріалах справи.
Водночас суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що ОСОБА_2 виконує постанову Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року та проходить програму для кривдників. Довідка Центру у справах сім`ї та жінок «Родинний дім» Святошинського району міста Києва від 25 травня 2026 року №05/05 підтверджує, що ОСОБА_2 у період з 17 березня 2026 року по 25 травня 2026 року відвідав дев`ять занять у межах відповідної програми.
Стверджує, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів існування реальних та актуальних ризиків, які б обґрунтовували застосування додаткових заборон. Тому її апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
5. Позиція учасників справи.
В судовому засіданні 23 червня 2026 року ОСОБА_2 та його представник - адвокат Петришак А.Я., підтримали подану апеляційну скаргу, просили суд її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечували.
Адвокат Володченко О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 в судовому засіданні 15 вересня 2026 року підтримали подану заявницею апеляційну скаргу, просили у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити.
В судове засідання 15 вересня 2026 року ОСОБА_2 та його представники , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились, про причини неявки не повідомили.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Володченка О.М., а також ОСОБА_2 та його представника - адвоката Петришак А.Я. в судовому засіданні 23 червня 2026 року, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалою Київського апеляційного суду, занесеною до протоколу судового засідання, від 12 серпня 2026 року задоволено клопотання адвоката Петришак А.Я., який діє в інтересах ОСОБА_2 , про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Відповідно до даних актового запису про народження ОСОБА_3 №1259 убачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками дитини є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (том 1 а.с. 13).
Відповідно до даних актового запису про народження ОСОБА_4 №1639 убачається, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1 а.с. 14).
З даних листа Святошинського управління поліції №269614-2025 від 14 липня 2025 року убачається, що за наявними обліками в період з 01 грудня 2023 року по 30 червня 2025 року за телефонним номером екстреної служби 102 від імені ОСОБА_1 надійшло 4 повідомлення (т. НОМЕР_2, т. НОМЕР_3), які в подальшому зареєстровані в інформаційно- комунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" в підсистемі "Єдиний облік" Святошинського УП ГУНП у м. Києві, а саме:
- 15 грудня 2023 року надійшло повідомлення № 109235731 яке в подальшому було зареєстровано в інформаційно-комунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" в підсистемі "Єдиний облік" Святошинського УП ГУНП у м. Києві від 15 грудня 2023 року під № 71576. За результатами розгляду встановлено, що заявниця звернулася із зустрічною заявою про вирішення конфлікту мирним шляхом та відмову подальшого розгляду за даним зверненням. Матеріал було розглянуто згідно Закону України "Про звернення громадян";
- 15 лютого 2024 року надійшло два повідомлення № 111757465 яке в подальшому було зареєстровано в інформаційно-комунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" в підсистемі "Єдиний облік" Святошинського УП ГУНП у м. Києві від 15 лютого 2025 року під № 8719. За результатами розгляду було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АА № 375454 від 15 лютого 2025 року за частиною першою статті 173-2 КУпАП відносно громадянина ОСОБА_2 ;
- 22 лютого 2024 року надійшло повідомлення № 112064709 яке в подальшому було зареєстровано в інформаційно-комунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" в підсистемі "Єдиний облік" Святошинського УП ГУНП у м. Києві від 22 лютого 2024 року під № 10082. За результатами розгляду складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП відносно громадянина ОСОБА_2 ;
- 10 червня 2025 року за телефонним номером екстреної служби 102 надійшло повідомлення № 231997076 яке в подальшому зареєстровано в інформаційно-комунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" в підсистемі "Єдиний облік" Святошинського УП ГУНП у м. Києві від 10.06.2025 під № 52048. За результатами розгляду встановлено, що факт домашнього насилля зі сторони чоловіка ОСОБА_2 не підтвердився (том 1 а.с. 15).
З даних відповіді №282264-2025 від 23 липня 2025 року Святошинського УП ГУНП у м. Києві убачається, що ОСОБА_2 перебуває на профілактичному обліку за категорією «Кривдник» в Солом`янському УП ГУНП у м. Києві (том 1 а.с. 16-17).
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року визнано винним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП та накладено штраф (том 1 а.с. 18).
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року визнано винним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП та накладено штраф (том 1 а.с. 19-21).
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року визнано винним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП та накладено штраф (том 1 а.с. 22-23).
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року визнано винним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП та накладено штраф (том 1 а.с. 27-28).
З матеріалів справи убачається, що відносно ОСОБА_2 винесено термінові заборонні приписи стосовно кривдника: серії АА №481802 від 23 серпня 2025року, серії АА №375454 від 15 лютого 2024 року, серії АА № 375461 від 22 лютого 2024 року, серії АА №481680 від 13 квітня 2025 року (том 1 а.с. 29, 39, 40, 41).
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року визнано винним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП, накладено штраф та направлено ОСОБА_2 до ЦССЖ «Родинний дім» для проходження програми для кривдників (том 1 а.с. 36-37).
З даних талона-повідомлення № 82917 від 17 вересня 2025 року убачається, що ОСОБА_1 зверталася до Святошинського УП ГУНП у м. Києві з письмовою заявою про кримінальне правопорушення вчиненого ОСОБА_2 (том 1 а.с. 31).
З даних протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 17 вересня 2025 року убачається, що заява ОСОБА_1 про протиправні дії ОСОБА_2 прийнята органом досудового розслідування (том 1 а.с. 31, 32-33).
З даних довідки від 24 лютого 2026 року №01/02 виданої Центром у справах сім`ї та жінок «Родинний дім» Святошинського району м. Києва убачається, що ОСОБА_1 зверталась до ЦССЖ «Родинний дім» із запитом на роботу психолога з її психоемоційним станом з огляду на факти домашнього насильства (том 1 а.с. 38).
З даних характеристики ОСОБА_2 від 07 квітня 2026 року убачається, що ОСОБА_2 працює у ТОВ "Український центр синхронного перекладу" на посаді заступника директора. Відповідно до наданої характеристики ОСОБА_2 зарекомендував себе як висококваліфікований фахівець, дисциплінований, врівноважений, тактовний (том 1 а.с. 95).
Матеріали справи містять платіжні інструкції за період із серпня 2025 року по березень 2026 року, відповідно до яких на рахунок ОСОБА_1 перераховувались кошти із зазначенням платежу «аліменти на ОСОБА_4 » (том 1 а.с. 99-108).
З даних довідки №04/04 від 06 квітня 2026 року, виданої Центром у справах сім`ї та жінок "Родинний дім", убачається, що ОСОБА_2 в період часу з 17 березня 2026 року по 06 квітня 2026 року двічі відвідав заняття із психологом в рамках програми для кривдників (том 1 а.с. 125).
До заяви про видачу обмежувального припису заявницею долучено відеозапис тривалістю 4 хвилини 32 секунди. На долученому відеозаписі зафіксовано перебування ОСОБА_1 у транспортному засобі разом із малолітньою дитиною ОСОБА_4 .
При цьому, на вулиці біля транспортного засобу перебуває ОСОБА_2 . На відеозаписі зафіксовано погрози із боку чоловіка на адресу жінки, що перебуває у транспортному засобі та ненормативну лексику.
Відповідно до даних властивостей відеофайлу убачається, що такий створено 16 лютого 2026 року.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив обставини, зафіксовані на відеофайлі.
Окрім того, судом апеляційної інстанції ухвалено про прийняття поданих учасниками справи додаткових доказів з метою повного та всебічного розгляду справи, а також ураховуючи категорію справи та конкретні обставини цієї справи.
Так, відповідно до даних довідки №05/05 від 25 травня 2026 року, виданої Центром у справах сім`ї та жінок "Родинний дім" убачається, що ОСОБА_2 17 березня 2026 року з`явився до Центру у справах сім`ї та жінок "Родинний дім" Святошинського району м. Києва за адресою: вул. Кільцева дорога, 5-Б, м. Київ для проходження програми для кривдників передбаченої Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на виконання постанови Святошинського районного суду міста Києва №759/4545/26 від 27 лютого 2026 року ОСОБА_2 в період часу з 17 березня 2026 року по 25 травня 2026 року відвідав дев`ять занять з психологом в рамках програми для кривдників (том 1 а.с. 211).
26 травня 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, у якій зазначив, що на теперішній час між ним та матір`ю ОСОБА_4 - ОСОБА_1 існує конфлікт щодо спілкування ОСОБА_2 та його участі у вихованні доньки, у зв`язку з чим він фактично позбавлений можливості повноцінно бачитися з дитиною та брати участь у її житті ( том 1 а.с. 217).
Аналогічна заява подана ОСОБА_2 до Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 25 серпня 2026 року (том 2 а.с.3).
Згідно даних Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань убачається, що 12 серпня 2026 року до реєстру внесено відомості згідно заяви Володченка О.М. про вчинення кримінального правопорушення (том 2 а.с. 14, 15).
З даних інформаційної довідки №12/09 від 07 вересня 2026 року, виданої Центром у справах сім`ї та жінок "Родинний дім" убачається, що ОСОБА_2 проходив програму для кривдників, передбачену Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Проходження ОСОБА_2 програми для кривдників завершено 07 вересня 2026 року (том 2 а.с. 20).
Окрім того, матеріали справи містять скрін-шоти діалогу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на фрагментах діалогу якого зафіксовано застосування обома учасниками справи нецензурної та образливої лексики один щодо одного.
Разом з тим, сторона заявниці заявила про необхідність дослідження носія цієї переписки, у зв`язку із чим запропоновано ОСОБА_2 надати на огляд мобільний пристрій, з якого здійснено таке листування.
Проте ОСОБА_2 після перерви в судове засідання не з`явився, мобільний пристрій для дослідження надано не було, відтак суд не бере до уваги наявні в справі скрін-шоти .
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Пунктом 3 частини 1, частиною 2 статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). У разі неможливості надати докази, визначені пунктом 3 частини першої цієї статті, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно пунктів 6, 7 частини 2 статті 3 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється осіб, які мають спільну дитину (дітей) та батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Враховуючи положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19).
Частинами 2-4 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
Отже вирішуючи питання про видачу обмежувального припису, суд має встановити не лише сам факт вчинення домашнього насильства, а й оцінити наявність ризиків його продовження чи повторного вчинення, а також визначити ті заходи, які є необхідними та достатніми для забезпечення безпеки постраждалої особи.
Обмежувальний припис не має на меті покарання кривдника за вже вчинені ним дії, а спрямований на превенцію можливого повторення домашнього насильства та захист постраждалої особи. Відтак для його застосування не вимагається доведення того, що насильство обов`язково буде вчинене у майбутньому. Достатнім є встановлення за результатами оцінки сукупності обставин справи обґрунтованого ризику його продовження чи повторення.
Апеляційний суд відхиляє твердження ОСОБА_2 про те, що на час розгляду заяви судом першої інстанції не існувало актуального ризику повторного вчинення домашнього насильства.
Як убачається з матеріалів справи, поведінка ОСОБА_2 не була одиничним епізодом конфліктної взаємодії між сторонами. У період з 2024 року щодо скаржника неодноразово складалися протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 173-2 КУпАП, виносилися термінові заборонні приписи. Крім цього, постановами Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності.
Зокрема, постановою Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП, накладено адміністративне стягнення та направлено ОСОБА_2 для проходження програми для кривдників.
Таким чином, останній факт домашнього насильства встановлений судом мав місце безпосередньо перед зверненням ОСОБА_1 із заявою про видачу обмежувального припису та перед ухваленням судом першої інстанції оскаржуваного рішення.
Відповідно до даних відеозапису, долученого до заяви, 16 лютого 2026 року ОСОБА_2 перебував біля автомобіля, у якому знаходилася ОСОБА_1 разом із малолітньою дитиною, висловлював на її адресу погрози та проявляв агресивну поведінку щодо заявниці, вживаючи нецензурну лексику. При цьому, в автомобілі була присутня малолітня дитина, про що ОСОБА_2 був очевидно обізнаним.
За таких обставин колегія суддів уважає, що наведені докази свідчать не лише про факт конфлікту між сторонами, а про повторювану модель поведінки ОСОБА_2 , яка у різні періоди призводила до застосування передбачених законом заходів реагування.
Доводи апеляційної скарги про те, що дії ОСОБА_2 та його поведінка зумовлені його бажанням спілкуватися з малолітньою дочкою та брати участь у її вихованні, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд вказує, що право батька на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною є таким, що підлягає захисту. Однак реалізація цього права не має здійснюватися шляхом застосування погроз, агресивної поведінки, психологічного тиску чи інших дій, які створюють для іншого з батьків або дитини стан страху.
Прагнення батька спілкуватися з дитиною не є домашнім насильством, водночас у цій справі суд першої інстанції виходив не з самого факту звернення ОСОБА_2 до дитини чи бажання брати участь у її вихованні, а із установлених обставин його поведінки щодо ОСОБА_1 , яка супроводжувалась погрозами й агресивними діями.
Твердження скаржника про вчинення ОСОБА_1 перешкод у спілкування із донькою відхиляються колегією суддів, оскільки такі не спростовують висновків суду першої інстанції. Крім цього, наявність між батьками спору у вихованні дитини вирішується в окремому правовому регулюванні та не може бути виправданням агресивної поведінки чи вчинення домашнього насильства.
Посилання скаржника на проходження ним програми для кривдників не свідчить про відсутність ризику повторного домашнього насильства.
Колегія суддів звертає увагу, що відвідування ОСОБА_2 . Центру у справах сім`ї та жінок "Родинний дім" є наслідком виконання постанови суду у справі про адміністративне правопорушення.
Крім цього, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції зазначена програма не була завершена, а факт її проходження на теперішній час не може розглядатися як безумовне підтвердження усунення наявних ризиків.
Аналіз наявних у справі доказів та судових актів свідчить про тривалу попередню поведінку ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , що у сукупності свідчать про наявність достатніх підстав уважати, що ризик повторення насильницької поведінки на час розгляду заяви не був усунутий.
Доводи скаржника про те, що частина звернень ОСОБА_1 до поліції не знайшла підтвердження не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Вирішуючи питання за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив не лише із фактів звернення останньої до правоохоронних органів, а врахував, у тому числі, неодноразове притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, наявність термінових заборонних приписів.
Отже, обставина не підтвердження окремого звернення до поліції не спростовує висновки суду першої інстанції.
Колегія суддів також відхиляє доводи ОСОБА_2 про те, що оскаржуваний обмежувальний припис порушує права його малолітньої дитини.
Встановлені судом першої інстанції обмеження не спрямовані на припинення батьківських прав ОСОБА_2 та не позбавляють його статусу батька. Вони мають тимчасовий характер і спрямовані на забезпечення безпеки ОСОБА_1 і дітей та недопущення повторення насильницької поведінки.
При цьому суд першої інстанції не встановив повної заборони на спілкування ОСОБА_2 з дочкою та не вирішував питання щодо позбавлення чи обмеження його батьківських прав.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що доводи ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції та на їх правильність не впливають.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів зазначає про таке.
Аналіз статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" дозволяє зробити висновок, що конкретні заходи тимчасового обмеження прав кривдника застосовуються з урахуванням конкретних обставин у справі, характеру встановленого насильства та необхідності забезпечення розумного балансу між правами постраждалої особи та правами особи, щодо якої застосовується обмежувальний припис.
Обмежувальний припис не повинен перетворюватися на засіб повного та невизначеного обмеження прав особи, якщо конкретна заборона не обумовлена встановленими у справі ризиками.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для встановлення заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 500 метрів до транспортного засобу ОСОБА_1 .
Із матеріалів справи не убачається достатніх доказів того, що саме транспортний засіб заявниці є об`єктом, щодо якого існує ризик вчинення ОСОБА_2 насильницьких дій. Наявність епізоду від 16 лютого 2026 року, під час якого ОСОБА_2 перебував біля автомобіля заявниці, сам по собі не є достатньою підставою для встановлення постійної заборони наближатися до транспортного засобу незалежно від місця його перебування.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів необхідності встановлення заборони ОСОБА_2 наближатися до місця навчання ОСОБА_3 .
Матеріали справи не містять належних доказів вчинення ОСОБА_2 насильницьких дій щодо ОСОБА_3 чи встановленого ризику вчинення таких дій саме за місцем його навчання. Саме по собі те, що зазначене місце є місцем регулярного перебування дитини, без встановлення конкретного ризику не є підставою для застосування відповідного обмеження.
Щодо вимоги про заборону ОСОБА_2 наближатись на відстань менше 500 метрів до інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та її дітей колегія суддів вказує, що така не містить конкретного переліку місць, щодо яких заявник просить встановити заборону, а тому фактично вимагається покладення на ОСОБА_2 невизначеного обов`язку утримуватися від наближення до будь-яких місць, які заявниця або її діти можуть відвідувати.
Такий спосіб визначення обмеження не відповідає вимогам правової визначеності та може створювати труднощі при його виконанні й контролі за його виконанням.
Колегія суддів також не убачає підстав для застосування заборони ОСОБА_2 вести будь-які телефонні переговори, листування та контактувати з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 особисто або через третіх осіб.
З огляду на те, що ОСОБА_2 є батьком малолітньої ОСОБА_4 , повна та безумовна заборона будь-якого спілкування між ним та дитиною є істотним обмеженням не лише прав батька, а й права самої дитини на спілкування з батьками.
Матеріали справи не містять достатніх доказів того, що будь-який контакт ОСОБА_2 з дитиною сам по собі створює для неї безпосередню небезпеку.
Отже, за установлених у цій справі обставин повна заборона будь-якого спілкування не відповідала б вимогам пропорційності застосованого заходу.
Суд уважає, що вимога ОСОБА_1 про заборону ОСОБА_2 особисто та через третіх осіб розшукувати її та дітей, переслідувати їх та у будь-який спосіб спілкуватися з ними задоволенню не підлягає, оскільки така по суті є широкою та охоплює невизначене коло можливих ситуацій, тоді як із матеріалів справи не убачається достатніх доказів необхідності встановлення саме такого загального та всеохоплюючого обмеження.
Твердження скаржниці про те, що застосовані судом обмеження позбавляє припис ефективності є необґрунтованими, оскільки судом при вирішенні питання за заявою застосовано конкретні заходи, які є необхідними для забезпечення безпеки заявниці та дітей.
Зокрема, ОСОБА_2 заборонено перебувати за місцями проживання ОСОБА_1 та дітей, а також наближатися на визначену відстань до місця роботи ОСОБА_1 .
Зазначені обмеження є конкретними, зрозумілими та пов`язаними із необхідністю запобігання можливому повторенню насильницької поведінки.
Щодо посилання ОСОБА_1 на події 14 та 15 травня 2026 року, які, за її твердженням, мали місце після ухвалення рішення судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що такі не можуть бути покладені в основу висновку про незаконність оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Крім цього, невиконання заінтересованою особою судового рішення не є достатньою підставою для автоматичного встановлення усіх додаткових заборон, про які просить заявниця.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив необхідний та достатній обсяг обмежень, який відповідає встановленим у справі обставинам.
Посилання на положення статті 33 Конституції України колегія суддів оцінює з урахуванням того, що право на свободу пересування не є абсолютним та може бути обмежене законом з легітимною метою захисту прав і свобод інших осіб.
У цій справі встановлені судом обмеження мають тимчасовий характер, передбачені спеціальним законом та спрямовані на захист постраждалої особи від домашнього насильства. При цьому, суд першої інстанції не встановлював заборони на пересування ОСОБА_2 загалом, а визначив конкретні місця, перебування у яких створює ризик контакту із заявницею.
Отже, саме по собі встановлення обмежувального припису не може розглядатися як незаконне позбавлення ОСОБА_2 права на свободу пересування.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегіє. Суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Доманчук Оленою Валентинівною, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова