КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/15033/2026
справа №755/24764/25
У Х В А Л А
17 вересня 2026 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В., суддів Желепи О.В., Соколової В.В., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Письменою Наталею Володимирівною, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики,-
встановив:
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі залишено без задоволення. Повну ухвалу складено 02 липня 2026 року.
Не погодившись з постановленою ухвалою, 17 липня 2026 року адвокатом Письменою Н.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему Електронний суд подано апеляційну скаргу.
Дослідивши зміст апеляційної скарги, апеляційний суд робить такий висновок.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Обмеженням права на доступ до суду в даному випадку є визначений нормами ЦПК України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від рішення суду.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2024 року у справі №757/47946/19-ц констатувала, що з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині 1 статті 353 ЦПК України. Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.
Статтею 353 ЦПК України встановлений вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
При цьому, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 353 ЦПК України, є вичерпним.
Отже, враховуючи те, що ухвала районного суду про залишення без задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не передбачена переліком, наведеним у статті 353 ЦПК України, відтак така не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
При цьому, заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 2 статті 353 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Відтак, подана адвокатом Письменою Н.В. в інтересах ОСОБА_1 апеляційна скарга на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року підлягає поверненню.
Керуючись статтею 357 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Письменою Наталею Володимирівною, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року повернути особі, яка її подає.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення, касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова