П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/42397/25
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 18.02.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Голуб В.А.,
суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 420/42397/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду 24 грудня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якій позивачка просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»;
- зобов`язати відповідача здійснити компенсацію позивачці сум податків з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», що відрахована під час виконання рішення суду по справі № 420/26840/24.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 420/42397/25 суд задовольнив позов ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати грошової компенсації та зобов`язання вчинити певні дії. Визнав протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з індексації грошового забезпечення під час виконання рішення суду по справі № 420/26840/24. Зобов`язав 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з індексації грошового забезпечення під час виконання рішення суду по справі № 420/26840/24.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суми, виплачені за рішенням суду у вигляді індексації грошового забезпечення за минулі роки, мають разовий характер, оскільки це не поточна заробітна плата, а виконання судового рішення. Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, компенсації підлягають суми податку, утримані з грошового забезпечення, грошових винагород, інших виплат, отриманих у зв`язку з виконанням обов`язків служби. У цій справі виплата індексації здійснена не у зв`язку з поточним проходженням служби, проведена одноразово після звільнення особи та не є складовою поточного грошового забезпечення, а тому відсутні підстави для виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
Крім того, апелянт вказує на те, що позивачкою не дотримано строк звернення до адміністративного суду, оскільки позовна заява подана лише 24.12.2025, тоді як про порушення своїх прав позивачка повинна була дізнатися 16 травня 2025 року під час отримання коштів на свій картковий рахунок. Також відповідач зауважує, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб у цьому випадку не була передбачена кошторисними призначеннями, не закладалася у бюджетне фінансування на виконання судових рішень та не визначена як окремий вид бюджетного зобов`язання. Покладення судом додаткових фінансових обов`язків без відповідного бюджетного ресурсу, на переконання апелянта, суперечить принципу цільового та ефективного використання бюджетних коштів.
З огляду на зазначене, апелянт вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, а тому просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Позивачка своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу в 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
На виконання рішення суду по справі № 420/26840/24 на картковий рахунок позивачки 16 травня 2025 року відповідачем зараховані кошти (виплата перерахованої індексації) за період з 04.17-02.18, період 03.18-12.22 в розмірі 208 869, 82 грн.
Позивачка звернулась до відповідача із заявою щодо виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, але листом від 04.08.2025 відповідач відмовив позивачці, у зв`язку з тим, що доплата грошового забезпечення була здійснена на підставі рішення суду.
Позивачка не погодившись із відмовою у виплаті утриманого податку з доходів фізичних осіб, звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в період проходження військової служби позивачці не в повному обсязі нарахували та виплатили індексацію грошового забезпечення, яка є невід`ємною складовою останнього. Суд першої інстанції зазначив, що присуджені суми за своєю правовою природою є грошовим забезпеченням, яке особа мала беззаперечно отримати ще під час проходження служби. З огляду на це, несвоєчасний розрахунок з вини державного органу не позбавляють права позивачки на отримання компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, від 2 грудня 2010 року № 2755-VI об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що позивачка, звільнена зі служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження нею військової служби.
Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21 за результатами аналізу положень Порядку № 44 зазначив, що зміст пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на виконання рішення суду по справі № 420/26840/24 на картковий рахунок позивачки 16 травня 2025 року відповідачем зараховані кошти (виплата перерахованої індексації) за період з 04.17-02.18, період 03.18-12.22 в розмірі 208 869, 82 грн.
Проте, враховуючи нормативне регулювання спірних правовідносин щодо утримання податку з доходів фізичних осіб та виплати грошової компенсації суд вважає, що при виплаті грошового забезпечення позивачка мала право на отримання грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що вказані суми податку на доходи фізичних осіб не можуть бути компенсовані, оскільки виплата грошового забезпечення проведена позивачці на виконання рішення суду, а тому така виплата нібито має разовий характер. На переконання колегії суддів, позивачка не може бути позбавлена свого права на компенсацію податку лише через протиправні дії самого відповідача в частині несвоєчасного нарахування та невиплати індексації під час щомісячної виплати грошового забезпечення в період проходження служби.
Крім того, суд погоджується з висновками місцевого суду, що індексація є складовою грошового забезпечення, на яку в повному обсязі поширюється дія пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44.
При цьому суд вказує, що факт виключення позивачки зі списків особового складу відповідача не впливає на її права, передбачені Порядком № 44, оскільки стосується виплати грошового забезпечення за час проходження служби.
За таких обставин, дії відповідача щодо відмови у здійснені компенсації сум податку з доходів фізичних осіб в даному випадку є протиправними.
Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Щодо пропуску позивачкою строків звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Так, розрахунок із позивачкою було проведено 16 травня 2025 року. Проте до суду ОСОБА_1 звернулася у грудні 2025 року, тобто з пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.
Водночас при зверненні до суду позивачкою було подано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення, яке обґрунтовано тим, що вона тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні та проходила подальшу медичну реабілітацію, що позбавило її об`єктивної можливості своєчасно подати позовну заяву.
Однак із цього приводу місцевий суд, упродовж усього розгляду справи по суті, так і не вирішив остаточно питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом та не надав жодної правової оцінки наявності чи відсутності поважних причин для його пропуску.
Виправляючи таку помилку, апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При вирішенні питання щодо поважності причин пропуску позивачкою строку звернення до суду суд виходить з того, що встановлення у процесуальному законодавстві певного строку звернення до суду має на меті, перш за все, полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищення їх достовірності, що тим самим, сприяє встановленню судом істини.
Право особи на судовий захист гарантовано Конституцією України (ст. 55), а тому має більш пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, вирішення судом питання надання можливості його реалізації особі, якій воно надано.
Суд вважає, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Занадто суворе тлумачення процесуальної норми щодо строку звернення до суду може за певних умов створити перешкоду у зверненні особи до суду за захистом порушеного права.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що КАС України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.
Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.
Враховуючи значимість спору для позивачки та поважність причин його пропуску, апеляційний суд дійшов висновку про можливість поновлення строку звернення останній до суду із даним позовом.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення в цій частині позовних вимог допустив порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору (за подання апеляційної скарги), за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 420/42397/25 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 420/42397/25 - змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 420/42397/25 абзацом першим наступного змісту:
«Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом».
У іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 420/42397/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В.А. Голуб
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко