Справа № 357/12314/26
Провадження № 2-адр/357/13/26
Д О Д А Т К О В А У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2026 року місто Біла Церква Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О.В.,розглянувшив порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмового провадження) заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
В С Т А Н О В И В :
15.07.2026 представник позивача, адвокат Нестройний Олександр Григорович, звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконною та скасувати постанову серії ЕНА №07518684 від 09.07.2026 по справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП та стягнути з Департаменту патрульної поліції судові витрати, пов`язані із розглядом справи.
20.07.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано в Управління патрульної поліції у Рівненській області Департаменту патрульної поліції належним чином завірену копію постанови серії ЕНА №07518684 від 09.07.2026 по справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП та належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, у тому числі фотоматеріали та відеозаписи, на підставі яких було винесено постанову серії ЕНА №07518684 від 09.07.2026 по справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП.
14.08.2026 судом постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача, про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
14.08.2026 судом постановлено ухвалу, якою зарито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.
19.08.2026 представник позивача, адвокат Нестройний Олександр Григорович, подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, мотивуючи тим, що 10.07.2026 між адвокатом Нестройним О.Г. та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання правничої допомоги №0726-2, відповідно до якого, сторони дійшли згоди щодо вартості надання послуг адвоката, залежно від їх видів. Для надання професійної правничої допомоги, адвокатом Нестройним О.Г. було надано консультацію, виготовлено і направлено адвокатський запит та складено позовну заяву. При цьому, оскільки, в межах надання правничої допомоги передбачалась його участь у судовому процесі та/або підготовка інших процесуальних документів, в позові одразу було зроблено заяву про те, що обґрунтування понесених судових витрат та належні докази цьому будуть подані додатково, у строки, передбачені ч. 7 ст. 139 КАС України, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі. Отже, для надання професійної правничої допомоги після пред`явлення позовної заяви, адвокат Нестройний О.Г. склав заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі. 14.08.2026 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області постановлено ухвалу про закриття провадження у справі № 357/12314/26 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України. Вищевказана ухвала мотивована тим, що оскаржувані позивачем порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій суб`єкта владних повноважень протиправними. Тобто, після перевірки відповідачем матеріалів адміністративної справи, постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7518684 від 09.07.2026 за ч. 4 ст. 122 КУпАП було самостійно скасовано відповідачем. Відповідно до ч. 8 ст. 139 КАС України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Слід зазначити, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду, оскаржувана постанова існувала та створювала для нього негативні правові наслідки, що також змусило його звернутися за професійною правничою допомогою. В той же час, сам факт усунення порушення відповідачем вже під час судового розгляду, свідчить про те, що даний спір виник виключно внаслідок неправильних дій відповідача. При цьому, аргумент Відповідача щодо виникнення постанови внаслідок «технічного збою» Інтегрованої інформаційно-пошукової системи є безпідставним, адже згідно з принципом «належного урядування» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, п. 71), ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок приватних осіб. Функціонування автоматизованих баз даних є операційним ризиком відповідача, а відтак позивач не повинен нести фінансовий тягар судових витрат для скасування наслідків такого «збою». Тому, просив ухвалити додаткове рішення у справі № 357/12314/26, яким вирішити питання про розподіл судових витрат в сумі 4000,00 грн.
27.08.2026 представник відповідача, за довіреністю у справі - Добровчан Катерина Юріївна, подала до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у яких зазначила, що розмір витрат на професійну правничу допомогу заявлений представником позивача на суму 4000,00 грн є неспівмірним з наступних підстав: складністю справи, оскільки справа №357/12314/26, згідно ухвали суду розглядається судом за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Крім цього звертаю увагу Суду, що провадження у справі №357/12314/26 було закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України. Як було викладено в клопотанні про закриття провадження, працівниками УПП в Рівненській області ДПП в ході проведення перевірки було досліджено матеріали адміністративної справи, здійснено перегляд відеозаписів з портативного нагрудного відеореєстратора № 472295 та встановлено, що зазначена вище постанова винесена через технічний збій та автоматично була сформована Інтегрованою інформаційно-пошуковою системою органів внутрішніх справ України та у порядку вимог КУпАП не виносилась. Фактично дана обставина, а саме технічний збій та автоматичне формування Інтегрованою інформаційно-пошуковою системою органів внутрішніх справ України постанови відносно ОСОБА_1 не залежало від Департаменту патрульної поліції та працівників патрульної поліції, які здійснили зупинку транспортного засобу позивача. У поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість наведених послуг з посиланням на первинні документи. При цьому, враховуючи предмет позову та незначну складність справи, час, витрачений адвокатом для надання послуг та обсяг таких, вважає, що сума 4000,00 грн не є співмірною. Тому, просила зменшити заявлені судові витрати за поданою заявою представника Нестройного О.Г. у справі №357/12314/26.
Відповідно до ч. 3 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України (у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється).
Суд, дослідивши матеріали справи, матеріали додані до заяви, дійшов до наступних висновків.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Встановлено, що у позовній заяві представник позивача зазначив про те, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, будуть подані докази, що підтверджують витрати на правову допомогу ОСОБА_1 .
Також, встановлено, що заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, подана 19.08.2026, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Відповідно до ч. 8 ст. 139 КАС України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У постановах від 09.12.2020 у справі №1.380.2019.001303, від 27.04.2023 у справі № 260/3162/22, від 05.03.2025 у справі № 160/17422/23 та від 07.08.2025 у справі №520/25012/24 Верховний Суд зазначив, що положення частини другої статті 134 КАС України зобов`язують суд за результатами розгляду справи (у тому числі коли він закінчується закриттям провадження) провести розподіл витрат на правничу допомогу адвоката разом з іншими судовими витратами. Отже, ця норма відсилає до загального порядку розподілу судових витрат, що визначений статтею 139 КАС України. Проте указана норма не передбачає алгоритму розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Водночас ч. 8 ст. 139 КАС України, передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат, саме у спірному випадку, суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли.
Оцінюючи чи пов`язані судові витрати, які позивач поніс під час звернення до суду, з винними діями Департаменту патрульної поліції, суд виходить з наступного.
Встановлено, що 09.07.2026 поліцейським взводу №1 роти №4 батальйону №1 (з обслуговування міста Рівне) полку УПП в Рівненській області ДПП рядовим поліції Юзюк Д.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7518684, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Об`єктивна сторона вказаного правопорушення полягала в тому, що 09.07.2026 о 13 год. 46 хв. на автодорозі М-06 КИЇВ-ЧОП, 274 км, н.п. Користь, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN TOUAREG, н.з. НОМЕР_1 , перевищив встановлене обмеження швидкості руху ТЗ більше як на 50 км/год, а саме: рухався зі швидкістю 119 км/ год, чим порушив п. 12.4 ПДР України.
Після звернення ОСОБА_1 до суду, відповідачем, за наслідком перевірки матеріалів адміністративної справи, постанову ЕНА №7518684 від 09.07.2026 було «Анульовано поліцією», адже зазначена вище постанова винесена через технічний збій та автоматично була сформована Інтегрованою інформаційно-пошуковою системою органів внутрішніх справ України та у порядку вимог КУпАП не виносилась.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що спір у цій справі виник внаслідок неправильних дій Департаменту патрульної поліції, у зв`язку з чим, позивач обґрунтовано вимагає компенсацію витрат на професійну правову (правничу) допомогу, понесених у зв`язку із зверненням до суду з вимогами про скасування постанови ЕНА №7518684 від 09.07.2026.
Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правову (правничу) допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, але враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Представник позивача на підтвердження понесених судових витрат надав: договір про надання правничої допомоги №0726-2 від 10.07.2026, додаток №1 до договору про надання правничої допомоги №0726-2 від 10.07.2026, детальний опис робіт від 19.08.2026, виконаних адвокатом на підставі договору про надання правничої допомоги №0726-2 від 10.07.2026, акт приймання-передачі виконаних робіт від 19.08.2026 за договором про надання правничої допомоги №0726-2 від 10.07.2026 та розрахункову квитанцію серії АААА №000794 від 19.08.2026 на суму 4000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Від Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у порядку ч. 6 ст. 134 КАС України, надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано.
Разом з тим, представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України заперечуючи стягнення судових витрат на правничу допомогу зазначає, що розмір правничої допомоги у сумі 4000,00 грн є завищеним та необґрунтованим, оскільки справа №357/12314/26, згідно ухвали суду розглядається судом за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін, технічний збій та автоматичне формування Інтегрованою інформаційно-пошуковою системою органів внутрішніх справ України постанови відносно ОСОБА_1 не залежало від Департаменту патрульної поліції та працівників патрульної поліції, які здійснили зупинку транспортного засобу позивача.
Суд враховує, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Оцінивши співмірність указаних витрат із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт і їхнім обсягом, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн буде відповідати критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій.
Таким чином, суд дійшов висновку, про стягнення з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст. 2, 132, 134, 139, 143, 205, 244, 246, 252, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Заяву задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала складена 17.09.2026.
Суддя: О. В. Бондаренко