Справа № 361/2639/26
Номер провадження: 2/365/678/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
іменем України
17 вересня 2026 року селище Згурівка
Згурівський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Кучерявої Л.М.
за участі секретаря судового засідання Савоскули Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
У березня 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», в особі керівника Романенка М.Е., звернулося до Броварського міськрайонного суду Київської області із вказаним позовом, в якому просить поновити строк позовної давності для подання позову, стягнути із ОСОБА_2 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 286210 від 28.08.2018 у загальному розмірі 19288,50 гривень, яка складається із: суми заборгованості в розмірі 14740,00 гривень; суми інфляційних втрат у розмірі 3223,11 гривень; суми 3% річних у розмірі 1325,39 гривень, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2622,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
28 серпня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 укладено договір про надання фінансового кредиту № 286210, відповідно до індивідуальної частини якого відповідачу було надано позику у сумі 3500,00 гривень. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3500,00 гривень, а відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС» і станом на 12.04.2018 складає 14740,00 гривень, з яких: 3500,00 - сума основного боргу; 1830,00 гривень - сума боргу за відсотками; 9410,00 гривень - сума боргу за пенею і штрафами. 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (після зміни назви - ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. 30 січня 2019 року укладено додаткову угоду № 11 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 12 від 30.01.2019 про те, що на умовах вище зазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі і до ОСОБА_2 за договором про надання фінансового кредиту № 286210 від 28.08.2018, перейшло до нового кредитора - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»). Зазначає, що договір про надання фінансового кредиту № 286210 від 28.08.2018 укладений у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Оскільки відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, то ТОВ «ВІН ФІНАНС» вважає за доцільне користуватись обсягом прав, якими був наділений попередній кредитор, але в межах, що не суперечать нормам законодавства щодо позовної давності та на підставі ст. 625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних витрат та 3% річних на суму заборгованості, в результаті чого загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 19288,50 гривень, яка складається із: суми заборгованості в розмірі 14740,00 гривень; суми інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у розмірі 3223,11 гривень; суми збитків з урахуванням 3% річних у розмірі 1325,39 гривень.
Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Ведмідь Н.В. своєю ухвалою від 26.05.2026 матеріали цивільної справи № 361/2639/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передав на розгляд Згурівському районному суду Київської області.
Суддя Згурівського районного суду Київської області Кучерява Л.М. своєю ухвалою від 14.07.2026 року відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, встановила сторонам відповідні строки для подання заяв по суті справи та призначила справу до розгляду.
У відповідності до ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог.
Будь-яких письмових заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку, у позовній заяві просив розгляд справи проводити у відсутність представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 повторно не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася за адресою зареєстрованого місця проживання, про причини неявки не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи, заяви про розгляд справи у її відсутність та відзиву на позовну заяву до суду не направляла. Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 14.07.2026 та судові повістки про виклик в суд на 17.08.2026 та на 17.09.2026 не отримала, конверти із вкладеннями повернулися до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала своє місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено пунктом 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
За змістом ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з`явився без поважних причин або без повідомлення причин неявки та не подав відзив на позов, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Провівши заочний розгляд справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З досліджених письмових доказів по справі судом встановлено, що 28.08.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 укладено індивідуальну частину договору № 286210 про надання фінансового кредиту, за умовами якого товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 3500,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом - 0,01 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку надання кредиту (3,65 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після надання кредиту. Кредит надається строком на 30 днів (п. 1.4). Сукупна вартість кредиту складає 100,30% від суми кредиту або 3510,50 грн, що включає в себе проценти за користування кредитом 0,30% від суми кредиту або 10.50 грн (п. 1.3). Кредит надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок клієнта або здійснення грошового переказу на ім`я клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи (а.с. 42-46).
Договір зі сторони позичальника було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора А573843, який сформовано автоматично на стороні товариства та направлено позичальнику на номер мобільного телефону відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 20 - довідка).
Таким чином, укладений в електронній формі кредитний договір № 286210 від 28.08.2018 на умовах, викладених у ньому, та у спосіб, визначений законом, шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідача ОСОБА_1 , що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.
Уклавши вказаний кредитний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в них закріплені.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ч 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, висуваючи вимогу про стягнення заборгованості за договором позики позикодавець зобов`язаний довести належними, допустимими, достовірними та, у своїй сукупності і взаємозв`язку, достатніми доказами наявність такої заборгованості, зокрема, факт надання та отримання грошових коштів, а також розмір заборгованості.
Позивачем до позовної заяви не додано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ «Авентус Україна» на виконання умов кредитного договору № 286210 від 28.08.2018 здійснило перерахунок коштів відповідачу у спосіб, визначений у п. 1.5 договору. Із матеріалів цивільної справи не вбачається чи перераховано кошти ОСОБА_1 , якщо так, то на який картковий рахунок перераховані кошти, а також те, що картковий рахунок, на який здійснено переказ коштів, належить саме відповідачу ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу на те, що розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також у інший спосіб, передбачений законодавством України. Здійснення таких розрахунків обовязково має бути підтверджено відповідними доказами.
Крім того, відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, доказів, які б підтверджували переказ первісним кредитором кредитних коштів відповідачу ОСОБА_1 у сумі 3500,00 гривень на виконання умов кредитного договору № 286210 від 28.08.2018 позивач не надав, а, відповідно, не підтвердив і факт виникнення у відповідача ОСОБА_1 обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти, у розмірі та на умовах зазначених в договорі, та право вимоги первісного кредитора за цими договорами.
Згідно із ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
До позовної заяви доданий розрахунок заборгованості за кредитним договором № 286210 від 28.08.2018, здійснений первісним кредитором, у якому зазначено, що за відповідачем ОСОБА_1 рахується загальна заборгованість у розмірі 14740,00 гривень (а.с.51).
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором № 286210 від 28.08.2018 створений самостійно первісним кредитором та не є документом, який підтверджує отримання кредитних коштів, користування ними, наявність та розмір заборгованості. Інформація, яка зазначена в розрахунку заборгованості, не містить відомостей про період нарахування відсотків за користування кредитними коштами, відсоткову ставку нарахування та інформацію про нараховану суму пені та штрафу за користування кредитними коштами, тому не може бути доказом наявності заборгованості на вказану суму, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Інших доказів на підтвердження існування заборгованості, зокрема, виписок за картковим рахунком відповідача, на який за словами позивача надавались кредитні кошти, платіжних інструкцій, листа платіжної системи, а також те, що такий картковий рахунок дійсно належить відповідачу, суду не надано.
Позивачем також не заявлялися клопотання про витребування необхідних доказів судом у випадку неможливості надання таких доказів самостійно для підтвердження отримання, користування коштами, наявності та розміру заборгованості.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази існування та розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 286210 від 28.08.2018.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Тобто, відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
12 квітня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено договір факторингу № 1, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 34-39).
У п. 2.2 вказаного договору зазначено, у випадку укладення сторонами більше ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не заміняє попередній.
Відповідно до п. 4.1 вказаного договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
30 січня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено додаткову угоду № 11 та 31.12.2018 додаткову угоду б/н до договору факторингу № 1 від 12.04.2018 (а.с. 26, 27).
Однак із наданих до позовної заяви додаткових угод № 11 (від 30.01.2019) та угоди б/н (від 31.12.2018) неможливо встановити, що на виконання умов договору факторингу підписано Реєстр прав вимоги № 12 від 30.01.2019, про зазначав позивач у позовній заяві.
Із витягу з реєстру прав вимог № 12 вбачається, що боржник ОСОБА_2 за кредитним договором № 286210 від 28.08.2018 має заборгованість: по тілу кредиту - 3500,00 грн, по відсоткам - 1830,00 грн, загальна заборгованість 5330,00 грн (а.с. 18).
25 липня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» змінило свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (позивач) (а.с.48-50).
У довідці № 84/25-АГ від 03.04.2025 вказано, що ТОВ «Авентус Україна» дійсно підтверджує здійснення ТОВ «ВІН ФІНАНС» розрахунків за відсутності права вимоги до позичальників ТОВ «Авентус Україна», відступлення яких відбулося на підставі договору факторингу № 1 від 12.04.2018 з усіма додатковими угодами.(а.с. 21).
У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження виникнення у нього права вимоги до відповідача на підставі Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 не додано доказів підписання відповідного Реєстру прав вимог, по формі встановленому у відповідному додатку (п.4.1 договору факторингу), не додано підтвердження здійснення плати за відступлення прав вимоги (п. 2.1 договору факторингу).
Оскільки належних, допустимих та достатніх доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові щодо отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів відповідно до кредитного договору № 286210 від 28.08.2018, користування ними, наявності заборгованості та її розміру, а також виникнення права вимоги у позивача за цим договором, матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що в позові ТОВ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 11, 203, 207, 509, 513-517, 519, 526, 599, 615, 626-629, 638, 1046, 1048, 1049, 1078 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 13, 77-79, 81, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте Згурівським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС; адреса місцезнаходження: вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8, місто Київ, 04112; код в ЄДРПОУ 38750239.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Головуючий суддя Л.М. Кучерява