П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 127/16604/26
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
17 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., - Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області (ухвалене суддею Михайленком А.В. у м. Вінниці) від 04 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
У травні 2026 до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ІВ № 00214829 від 01 травня 2026 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (стоянка на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими табличками).
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідно до підпункту "в" пункту 15.10 Правил дорожнього руху України стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
Водночас позивач стверджував, що під час паркування належного йому транспортного засобу Kia Sorento за адресою: м. Вінниця, вул. Магістратська/Першотравнева, буд. 33, на краю тротуару ним забезпечено дотримання згадуваних вище вимог в частині залишення для руху пішоходів щонайменше 2 метри.
З огляду на викладене позивач звернувся з цим позовом до суду та просив скасувати оскаржувану у цій справі постанову, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
За результатами розгляду такого позову Вінницький міський суд Вінницької області 04 червня 2026 року ухвалив рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт порушення позивачем підпункту "б" пункту 15.10 Правил дорожнього руху України доведений належними доказами, зокрема наявними в матеріалах справи фотознімками, на яких зафіксовано автомобіль позивача, його розташування безпосередньо на тротуарі та відсутність дорожніх знаків, які б дозволяли стоянку на тротуарі.
З огляду на наведене суд виснував, що постанова Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради від 01 травня 2026 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є правомірною та скасуванню не підлягає.
Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на таку скаргу
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що суд першої інстанції невірно застосував положення пункту 15.10 Правил дорожнього руху України.
На думку апелянта, суд безпідставно визнав доведеним порушення підпункту "б" пункту 15.10 Правил дорожнього руху України, не врахувавши виняток, який передбачений підпунктом "в" цього ж пункту, відповідно до якого легковий автомобіль може бути поставлений на краю тротуару за умови залишення для руху пішоходів не менше двох метрів.
Також апелянт вказав, що відповідач не надав доказів наявності на відповідній ділянці дороги забороняючих чи інформаційно-вказівних дорожніх знаків, а також не довів, що після паркування автомобіля для руху пішоходів залишилося менше двох метрів.
Натомість, наявні у справі фотодокази, на думку апелянта, підтверджують розташування автомобіля на краю тротуару та можливість руху пішоходів.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2026 року - без змін.
Стислий виклад встановлених обставин
01 травня 2026 року інспектором з паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ІВ № 00214829, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зі змісту такої постанови слідує, що ОСОБА_1 за адресою: м. Вінниця, вул. Магістратська, буд. 33, керуючи транспортним засобом Kia Sorento (державний номерний знак НОМЕР_1 ), здійснив стоянку на тротуарі (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими табличками), чим порушив підпункт "б" пункту 15 Правил дорожнього руху України.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено завдання цього кодифікованого нормативного акта, до яких віднесено охорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з частиною 1 статті 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень, а також встановлення та доведення відповідним суб`єктом факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена законом.
В силу вимог частини 1 статті 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, порушення водієм правил стоянки має наслідком адміністративну відповідальність, передбачену частиною 2 статті 122 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.
Відповідно до частин 2, 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху України (далі - ПДР України), які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 цих Правил учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
За приписами пункту 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 1.10 ПДР України надано визначення термінів, наведених у цих Правилах, зокрема:
автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу. Цей термін включає також спеціально побудовані тимчасові дороги, крім довільно накатаних доріг (колій);
власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами;
водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;
пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу коляску чи крісло колісне;
стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу;
транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів;
тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Розділом 15 ПДР України врегульовано правила зупинки та стоянки.
Так, відповідно до пункту 15.1 ПДР України зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
За правилами пункту 15.10 ПДР україни, стоянка забороняється:
б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);
в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Із системного аналізу наведених вище приписів слідує, що підпункт "б" пункту 15.10 ПДР України встановлює загальну заборону щодо паркування на тротуарах, яка поширюється на всі види транспортних засобів, однак із застереження - крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками.
У свою чергу, підпункт "в" пункту 15.10 ПДР України є спеціальним винятком із загальної заборони та дозволяє стоянку на тротуарі без дорожніх знаків, але виключно для двох категорій транспортних засобів - для легкових автомобілів та мотоциклів. Разом із тим у цьому разі стоянка на тротуарі допускається, але лише за умови суворого дотримання таких вимог: легковий автомобіль або мотоцикл повинен повинен бути припаркований виключно на краю тротуару (тобто безпосередньо біля проїзної частини, поруч із бордюром), а для руху (проходу) пішоходів має залишатися щонайменше 2 метри (від авто до перешкоди).
Іншими словами, згадувані вище пункти ПДР України не суперечать, а доповнюють один одного за принципом "загальне правило та виняток із нього": за загальним правилом, стоянка забороняється на тротуарах, крім визначених для цього місць, але поряд з цим дозволяється можливість стоянки легкових автомобілів та мотоциклів на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше два метри.
За іншого тлумачення (за умови, якщо пункт "б" пункту 15.10 ПДР України абсолютно забороняє стоянку всім без винятку транспортним засобам за відсутності відповідного знаку), пункт "в" пункту 15.10 ПДР України втратив би будь-який сенс.
Як свідчить зміст оскаржуваної постанови від 01 травня 2026 року серії ІВ № 00214829, інспектор з паркування визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, з підстав порушення вимог підпункту "б" пункту 15.10 ПДР України, але без надання оцінки невиконання позивачем умов, визначених підпунктом "в" пункту 15.10 цих же правил.
При цьому жодних належних й допустимих доказів на спростування твердження позивача про паркування ним автомобіля з дотриманням вимог підпункту "в" пункту 15.10 ПДР України відповідач не надав.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про правомірність спірної постанови з огляду на те, що транспортний засіб було залишено для стоянки на тротуарі у місці, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, колегія суддів вважає помилковим, позаяк підпункт "в" пункту 15.10 ПДР України стосується виключно способу розміщення транспортного засобу без прив`язки до наявності знаку, що дозволяє стоянку (підпункт "б" пункту 15.10 ПДР України).
При цьому наявними в матеріалах справи фотознімками підтверджується той факт, що ОСОБА_1 здійснив стоянку на краю тротуару (безпосередньо біля проїзної частини, поруч із бордюром), а для руху (проходу) пішоходів залишалося достатньо місця, що не спростовано відповідачем (відповідачем не надано доказів, які б свідчили про залишення позивачем для руху пішоходів менше 2 метрів).
З огляду на викладене колегія суддів переконана, що під час розгляду справи відповідач не довів правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП.
Відтак спірна постанова серії ІВ 00214829 від 01 травня 2026 про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому приймаються судом як належні.
В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на обґрунтованість доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на те, що в діях ОСОБА_1 відсутня подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, тому постанову по справі про адміністративне правопорушення слід скасувати, а провадження в такій підлягає закриттю.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українии при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, позивачем за подання позовної заяви до суду першої інстанції сплачено судовий збір в розмірі 665,50 гривень, а за подання апеляційної скарги ним сплачено судовий збір в розмірі 998,25 гривень.
З урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 1663,75 гривень (665,50 гривень + 998,25 гривень).
Керуючись статтями 139, 243, 250, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2026 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії ІВ № 00214829, що винесена Департаментом транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради 01 травня 2026 року, скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 1663 (одна тисяча шістсот шістдесят три) гривні 75 копійок.
Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і не може бути оскаржене в касаційному порядку (частина 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.