Справа № 562/2470/26
Номер провадження 2/562/1759/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" вересня 2026 р. Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі: головуючого судді Ковалика Ю.А., секретаря судових засідань Камінник В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Здолбунів справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , просило ухвалити рішення про стягнення з відповідача на його користь заборгованість по кредитному договору№ 9243434 від 15.07.2025 на суму 65 780 грн., понесених судових витрат у вигляді судового збору 2 662,40 коп., витрат на правничу допомогу 7 000 грн.
Обгрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що 15.07.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 9243434 на суму 25 000 грн. у відповідності до вимог чинного законодавства у електронній формі.
На виконання умов кредитного договору 15.07.2025 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № 4149-49XX-XXXX-9573 відповідача, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію первісного кредитора. кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі.
За умовами кредитного договору передбачено проведення взаємозаліку, відповідно до якого надані кредитні кошти були спрямовані не лише на їх безпосереднє перерахування позичальнику на картковий рахунок, а й на зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом погашення заборгованості позичальника за раніше укладеними кредитними договорами з кредитодавцем. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі.
03.03.2026 первісний кредитор та позивач уклали договір факторингу № 03032026 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників №б/н від 03.03.2026 до договору факторингу 1 та акту приймання-передачі Реєстру боржників від 03.03.2026 до договору факторингу, до позивача перейшло право вимоги до відповідача.
Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, станом на 01.06.2026, за кредитним договором, становить - 78 280,00 грн, яка складається з: 25 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 40 780,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 12 500,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2026 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Сторони в судове засідання не з`явилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав, в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував. Відповідач ОСОБА_1 на неодноразові виклики в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчать поштові повідомлення та оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Про причини неявки суд не повідомила та не подала відзив.
Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін та враховуючи те, що представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
15.07.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №9243434 у порядку визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов вказаного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 25 000 грн. строком на 360 днів.
Відповідно до п.1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,00 % в день та застосовується у межах строку кредиту.
Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Згідно довідки виданої ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 250 від 04.03.2026 на рахунок ОСОБА_1 було зарахування коштів на суму 25 000 грн. від 15.07.2026 року.
03.03.2026 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 03032026, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» передає ТОВ «Юніт Капітал» за виплату належні йому права вимоги, а ТОВ «Юніт Капітал» приймає належні права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників.
Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому - передачі Реєстру боржників №3 від 03.03.2026 підтверджує факт переходу від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною Договору факторингу.
Згідно вказаного Договору факторингу ТОВ «Юніт Капітал» здійснило оплату ціни договору, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією від 16.03.2026 № 1031.
Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 9243434 від 15.07.2026 заборгованість становить 78 280,00 грн, яка складається з: 25 000, 00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 40 780,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 12 500,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» не заявляє вимог щодо стягнення пені у сумі 12 500 гривень, тому загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 65 780,00 грн.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.
В частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Як регламентовано в ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, суд зазначає наступне.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих віднесено, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, понад п`ятдесят відсотків вартості продукції, у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Згідно з частиною восьмою цієї статті нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України наголосив, що споживач є слабкою стороною договору споживчого кредиту та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності й розумності.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 викладено висновок про те, що визначення процентів, які становлять непропорційно велику суму порівняно з розміром кредиту та покладаються на споживача у зв`язку з невиконанням ним зобов`язання, може свідчити про несправедливість відповідної умови договору та істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на шкоду споживача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначила, що якщо обсяг відповідальності боржника залежить виключно від установлених договором процентів та є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушення, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 вказано, що під час вирішення вимог про стягнення процентів суд повинен керуватися чітко погодженими умовами кредитування та не допускати застосування умов, які дають кредитодавцю можливість вийти за межі погодженого строку і нарахувати непропорційно велику суму компенсації. Надмірні проценти спотворюють своє правове призначення та перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача.
Сама по собі обставина підписання відповідачем договору не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи не створюють їх умови істотного дисбалансу на шкоду споживача.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 9243434 від 15.07.2025 року позивач просить стягнути з ОСОБА_1 , заборгованість за нарахованими процентами 40 780 грн., при сумі отриманого кредиту 25 000, 00 грн., отже, заявлені проценти перевищують у 1,63 рази. Такий розмір процентів є явно неспівмірним із сумою кредиту та наслідками порушення зобов`язання, створює для споживача надмірний фінансовий тягар і не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, визначеним частиною третьою статті 509 та статтею 627 ЦК України.
Згідно положення пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає справедливим, розумним і пропорційним визначити суму процентів, що підлягає стягненню, у розмірі 25 000,00 грн.
За таких обставин стандартна процентна ставка у частині, в якій вона застосовувалася після невиконання відповідачем зобов`язання у первісно визначений строк, фактично виконує не лише платіжну, але й компенсаційну та санкційну функцію незалежно від назви відповідного платежу у договорі. Тому така умова підлягає оцінці не лише з позиції свободи договору, але й на предмет відповідності вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
У стягненні решти заявленої заборгованості за процентами у розмірі 15 780 грн., слід відмовити як такої, що є непропорційною розміру основного зобов`язання та фактично становить надмірну компенсацію за його невиконання.
Відповідач не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, а тому позов підлягає задоволенню частково.
Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. суд дійшов наступного.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
На підтвердження надання правової допомоги позивач надав: договір №20/01/26-02 про надання правничої допомоги від 20.01.2026; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026; додаткову угоду №25771569485 від 25.05.2026 до договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026; акт прийому-передачі наданих послуг, що є невід`ємною частиною вищевказаного договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).
У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17) та від 06.11.2020 у справі №760/11145/18 (провадження №61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд у справі №922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У постанові №908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн., на думку суду, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, зважаючи на те, що справа є незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав.
Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Відтак, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 5 000 грн., що на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за даних обставин.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 2 023 грн. 71 коп. (50 000, 00грн. х 2662,40/ 65 780,00 грн.).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, на підставі ст.ст. 549 - 552, 612, 625, 1054 - 1056-1 ЦК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість по кредитному договору № 9243434 від 15.07.2025 на загальну суму 50 000 (п`ятдесят тисяч ) грн. 00 коп., в тому числі заборгованість за тілом кредитом 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп., заборгованість за нарахованими відсотками 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп., крім того витрати по сплаті судового збору в сумі 2 023 (дві тисячі двадцять три) грн. 71 коп., витрати на професійну правничу допомогу 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп., а всього на загальну суму 57 023 (п`ятдесят сім тисяч двадцять три) грн. 71 коп.
В решті вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, м. Київ, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 43541163.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Суддя: Ю.А. Ковалик