ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року м. Львів Справа № 607/6078/26 пров. № А/857/37282/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Валюха В.М.,
суддів Бруновської Н.В., Хобор Р.Б.,
за участю секретаря судового засідання Хоменчук В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2026 року у справі №607/6078/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (суддя Черніцька І.М., час і місце ухвалення рішення - 19 червня 2026 року, м. Тернопіль),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про: - скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії ТЕ № 00212449 від 02.02.2026, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП); - зобов`язання Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради вжити всіх необхідних заходів для виконання норм законодавства щодо можливості користування платними майданчиками для паркування в м. Тернопіль по Майдан Волі шляхом встановлення паркоматів у межах розумної доступності для людей з обмеженими фізичними можливостями.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.06.2026 позов задоволено частково. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії ТЕ № 00212449 від 02.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 152-1 КУпАП про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300,00 грн. Провадження у справі закрито. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.06.2026 у справі № 607/6078/26 та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки матеріалам справи, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а також зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи.
Суд безпідставно дійшов висновку про правомірність дій позивача, який здійснив зупинку транспортного засобу на платному паркувальному майданчику, не на спеціально відведеному місці для осіб з інвалідністю та без оплати вартості паркування, мотивуючи це тим, що він є особою з інвалідністю та мав відповідний розпізнавальний знак на лобовому склі. Також суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що статус особи з інвалідністю сам по собі надає право безоплатного паркування на будь-якому платному місці, що не відповідає вимогам законодавства. Обставина щодо наявності або відсутності вільних спеціально відведених місць для паркування осіб з інвалідністю не має правового значення для вирішення спору, посилання суду першої інстанції на зазначену обставину є безпідставним. Сам по собі факт наявності у водія статусу особи з інвалідністю не означає автоматичного звільнення від оплати будь-якого місця на майданчику для платного паркування.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19.06.2026 у справі № 607/6078/26 - без змін.
З урахуванням приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою інспектора з паркування сектору контролю за паркуванням транспортних засобів Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради Фляк С.О. серія ТЕ № 00212449 від 02.02.2026, ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 300 грн за частиною першою статті 152-1 КУпАП.
Зі змісту оскаржуваної постанови видно, що 23.01.2026 водієм транспортного засобу Рено Меган НОМЕР_1 в м. Тернопіль Майдан Волі, не здійснено оплату паркування на платному майданчику, чим порушено вимоги частини першої статті 52-2 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII), абзацу другого пункту 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 (далі - Правила № 1342).
Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 26.01.2023 встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, 2 група, довічно.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належить до пільгової категорії громадян, які звільняються від оплати паркування. Оскільки позивач на підставі закону звільнений від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, він не є суб`єктом правопорушення. Крім того, судом першої інстанції було досліджено фотознімки, які долучені відповідачем до матеріалів справи. З наведених фотоматеріалів зафіксовано стоянку автомобіля позивача, яка здійснена на паркувальному місці, яке не визначено як місце паркування для осіб з інвалідністю. Однак, з фотоматеріалів, на яких зображений транспортний засіб позивача, не встановлено наявність вільних місць для паркування осіб з інвалідністю. При цьому, обов`язок власників спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечувати створення паркувальних місць для осіб з інвалідністю, не нівелює наявності пільг на безоплатне паркування для осіб з інвалідністю. Суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ТЕ № 00212449 від 02.02.2026 підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Відповідно до частини першої статті 52-2 Закону № 3353-XII при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення.
Згідно із абзацом другим пункту 26 Правил № 1342 користувач зобов`язаний: сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування.
Частиною першою статті 152-1 КУпАП передбачено, що порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.
Водночас, згідно із приміткою до статті 152-1 КУпАП положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
За приписами частин шостої, сьомої статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою. Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Пунктом 1 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 585 (далі - Порядок № 585), визначено, що цей Порядок визначає механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначеним у частині шостій статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів (крім гаражних кооперативів) (далі - безоплатне зберігання).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 585 право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається: водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 585 документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність.
За змістом пункту 5 Порядку № 585 безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 96, ст. 3314), і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю".
За приписами пункту 22 Правил № 1342 на майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів. На місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, не можуть бути розміщені інші транспортні засоби. У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі несплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування, є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 151-1 КУпАП.
Водночас, правовою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є наявність відповідного складу правопорушення у діях особи, тобто, сукупності ознак за наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як правопорушення.
В контексті спірних правовідносин, склад адміністративного правопорушення наявний у випадку несплати вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування особою, у якої був такий обов`язок.
Позивач ОСОБА_1 на підставі закону звільнений від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, тому він не є суб`єктом вказаного правопорушення, позаяк приміткою до статті 152-1 КУпАП чітко встановлено, що положення частини першої цієї статті не застосовується до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
Судом першої інстанції також було досліджено фотознімки, які долучені відповідачем до матеріалів справи, якими зафіксовано стоянку автомобіля позивача, яка здійснена на паркувальному місці, яке не визначено як місце паркування для осіб з інвалідністю. З фотоматеріалів, на яких зображений транспортний засіб позивача, не встановлено наявність вільних місць для паркування осіб з інвалідністю.
Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів того, що власник майданчику для паркування забезпечив дотримання вимог статті 30 Закону № 875-XII в частині виділення та облаштування в межах майданчику у належній кількості місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що статус особи з інвалідністю не надає право безоплатного паркування на будь-якому платному місці, оскільки суд першої інстанції рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що позивач ОСОБА_1 , будучи звільненим від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, не є суб`єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 152-1 КУпАП, і такі висновки суду є правильними. Колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ТЕ № 00212449 від 02.02.2026 підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
За приписами частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За змістом частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 292, 308, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2026 року у справі № 607/6078/26 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. М. Валюх
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 11.09.26