ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року м. Львів Справа № 300/7361/25 пров. № А/857/13352/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Заверухи О.Б.,
за участю секретаря судових засідань - Демидюк О.В.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги Державної міграційної служби України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року (головуючий суддя: Панікар І.В., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, повне судове рішення складено - 30.01.2026) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
встановив:
ОСОБА_1 , 10.10.2025 звернувся до суду з позовом, в якому, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної міграційної служби України Наталії Науменко від 11.09.2025 № 252-кт «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на роботі з дня його звільнення на рівнозначній посаді;
- стягнути з відповідача середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.
Обґрунтовує позов тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 № 1160 ліквідовано Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області та Управління Державної міграційної служби у Львівській області з одночасним утворенням Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України. У зв`язку з указаною постановою наказом від 11.09.2025 позивача звільнено з посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією державного органу. Водночас, позивач звертає увагу суду на те, що з аналізу постанови Кабінету Міністрів України № 1160 встановлена не фактична ліквідація органу державної влади, а передача його функцій новоутвореному Західному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби України. На переконання позивача, такі обставини свідчать про проведення реорганізації органів Державної міграційної служби шляхом злиття управлінь в Івано-Франківській та Львівській областях з переданням їх функцій іншому органу, а не про припинення діяльності без правонаступництва. За таких умов, на думку позивача, суб`єкт призначення був зобов`язаний дотриматися гарантій, передбачених Законом України «Про державну службу», зокрема, запропонувати йому іншу рівнозначну посаду у новоутвореному Західному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби України. Оскільки таку пропозицію позивачу зроблено не було, звільнення, на його думку, проведено з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим воно є незаконним.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної міграційної служби України від 11.09.2025 № 252-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Івано-Франківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області з 13.09.2025.
Стягнуто з Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.09.2025 по 20.01.2026 у розмірі 151 334,48 грн з відповідним утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Івано-Франківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області з 13.09.2025 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 34 543,84 грн.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, покликається на те, що у спірних правовідносинах мала місце саме ліквідація, а не реорганізація Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області як юридичної особи публічного права. Зазначається, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 № 1160 прийнято рішення про ліквідацію територіальних органів ДМС в Івано-Франківській та Львівській областях як юридичних осіб публічного права та одночасно утворено новий орган, а саме Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби. На виконання цієї постанови ДМС видано відповідні накази, утворено ліквідаційну комісію, а до Єдиного державного реєстру юридичних осіб внесено запис про припинення УДМС в Івано-Франківській області саме в результаті ліквідації. Відповідач наголошує, що положення цивільного та адміністративного законодавства чітко розмежовують поняття реорганізації та ліквідації, а факт ліквідації підтверджується, як змістом постанови Кабінету Міністрів України, так і відомостями ЄДР. Нормативно-правові акти, якими передбачено ліквідацію УДМС в Івано-Франківській області, у судовому порядку не оскаржувалися та є чинними. З огляду на це, припинення державної служби позивача здійснено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», тобто у зв`язку з ліквідацією державного органу, а при такій підставі звільнення закон не покладає на суб`єкта призначення обов`язку пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду. Відповідач також зазначає, що процедура звільнення була дотримана, оскільки позивача своєчасно попереджено про звільнення, видано наказ про звільнення уповноваженим органом, а гарантії, передбачені статтею 87 Закону України «Про державну службу», були забезпечені. У зв`язку з цим підстави для поновлення позивача на посаді або визнання наказу про звільнення протиправним відсутні (а.с. 31-35).
Позивач, 17.07.2026 подав пояснення щодо апеляційної скарги, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник відповідача Цахнюк Н.М. у судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити.
Представник позивача Тинів І.Д., у судовому засіданні просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , наказом від 01.11.2001 за № 302 позивача прийнято на посаду начальника Івано-Франківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (а.с. 15).
Пунктами 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 № 1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» прийнято рішення про утворення як юридичної особи публічного права територіальний орган Державної міграційної служби - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби та постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби - Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області.
Головне управління УДМС в Івано-Франківській області перебуває в стані припинення, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 240-242).
У зв`язку з ліквідацією УДМС в Івано-Франківській області головою комісії з ліквідації УДМС в Івано-Франківській області на ім`я голови ДМС направлено подання про звільнення ОСОБА_1 (а.с. 79).
Наказом Держаної міграційної служби України № 252-кт від 11.09.2025 позивача 12.09.2025 звільнено з посади начальника Івано-Франківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 9).
Наказом Голови ліквідаційної комісії УДМС в Івано-Франківській області № 348-К від 12.09.2025 оголошено наказ Держаної міграційної служби України № 252-кт від 11.09.2025 про звільнення ОСОБА_1 (а.с. 10-11).
Не погоджуючись з наказом за № 348-К від 12.09.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стороною відповідача допущено протиправну бездіяльність, яка виразилась у не пропонуванні іншої рівноцінної (рівнозначної) посади, та як наслідок, наказ Державної міграційної служби України від 11.09.2025 № 252-кт «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, який слід скасувати. У свою чергу, відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі Закон № 889-VІІІ), визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закон № 889-VІІІ державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 87 Закон № 889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу та у зв`язку з ліквідацією державного органу, за своє суттю, є різними правовими підставами для припинення державної служби.
Відповідно з ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач покликається на те, що оскаржуваний наказ № 252-кт від 11.09.2025 прийнято у зв`язку з ліквідацією державного органу Управлінню Державної міграційної служби в Івано-Франківській області на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1160 від 11.10.2024 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби».
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України № 1160 від 11.10.2024 року «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» ліквідовано як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної міграційної служби, зокрема, УДМС в Івано-Франківській області та УДМС у Львівській області.
Утворено як юридичну особу публічного права територіальний орган Державної міграційної служби - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби.
Установлено, що Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області, які ліквідуються, продовжують здійснювати покладені на них функції та повноваження до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.
Проаналізувавши вищенаведені положення Постанови Кабінету Міністрів України № 1160 від 11.10.2024, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені положення щодо передачі виконання завдання і функції територіальних органів Державної міграційної служби, які ліквідуються іншому управлінню, зокрема - Західному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби, свідчать про те, що в Управлінні ДМС в Івано-Франківській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці. У зв`язку з чим, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII.
У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, сформовану у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа № 21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі № 810/1783/13-а та Верховного Суду в постанові від 11 серпня 2022 року справа № 420/591/20, від 07 липня 2022 року справа № 420/1070/21, від 16.05.2024 у справі № 300/5311/22, від 31.07.2024 у справі № 300/5313/22, згідно якої, ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у Постанові Кабінету Міністрів України № 1160 від 11.10.202, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування відмови держави від виконання завдань та функцій Управлінні ДМС в Івано-Франківській області або передачі їх іншим органам виконавчої влади.
Натомість, по суті передбачено об`єднання (злиття) двох територіальних органів Державної міграційної служби з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що до матеріалів справи додано Положення про Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області», затверджене наказом ДМСУ від 16.07.2024 за № 239 (а.с. 54-62), за змістом пункту 3 якого до основних завдань УДМС в Івано-Франківській області віднесено:
- реалізацію на території Івано-Франківської області державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
- внесення пропозицій ДМС щодо забезпечення реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції) у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Також, до матеріалів справи долучено Положення про Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України, затверджене наказом ДМСУ від 27.11.2024 за № 311 (а. с. 64-76), за змістом пункту 3 якого, до основних завдань Західного МУДМС України віднесено:
- реалізацію на території Івано-Франківської та Львівської областей державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
- внесення пропозицій ДМС щодо забезпечення реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції) у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Аналіз наведених вище Положення, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби по суті має ті ж самі основні завдання, що Управління ДМС в Івано-Франківській області.
Отже, за встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби перейшли, як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у сфері міграційної політики, зокрема на території Івано-Франківської області.
Тобто, фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіального органу ДМС - Управління ДМС в Івано-Франківській області, як юридичної особи публічного права шляхом покладення виконання завдань і функцій на Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 5 ст. 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону № 889-VIII, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець
Згідно з ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в порушення вимог ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, відповідач жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, позивачці запропоновано не було.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не дотримано встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією державного органу, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскарженого наказу, поновлення на посаді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату ухвалення судового рішення, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою Кабінету Міні стрів України № 100 від 08.02.1995.
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 розділу І Порядку №100 він підлягає застосуванню для розрахунку середньої заробітної плати і у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до абзаців першого, третього, четвертого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За правилами пункту 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За правилами підпункту «б» абзацу першого пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з довідкою Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області за № 82 від 22.10.2025, складеної відповідно до Порядку № 100, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1 644,94 гривень (а. с. 86).
Період вимушеного прогулу становить з 12.09.2025 по 20.01.2026 - 92 робочих дні.
У зв`язку із вищенаведеним, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача за період з 12.09.2025 по 20.01.2026 (виходячи з розрахунку 92 х 1 644,94 грн) в розмірі 151 334,48 грн.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що необхідно допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Івано-Франківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області з 13.09.2025 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, апеляційна скарга Державної міграційної служби України не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі № 300/7361/25 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді Л. Я. Гудим
О. Б. Заверуха
Повне судове рішення складено 17.09.26