ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м. Львів Справа № 344/7490/26 пров. № А/857/42212/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Мандзія О.П.,
Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Клим О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 липня 2026 року у справі №344/7490/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, -
суддя в 1-й інстанції Мелещенко Л.В.,
дата ухвалення рішення 17.07.2026,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту судового рішення 17.07.2026,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - апелянт, позивач) звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого лейтенанта поліції Саміло Романа Богдановича серії ЕНА №6986484 від 07.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
В обґрунтування позову зазначено, що позивач рухався на власному транспортному засобі JEEP CHEROKEE, державний номерний знак НОМЕР_1 , з населеного пункту Золочів, Львівської область у м. Івано-Франківськ.
Приблизно о 20 годині 19 хвилин на трасі Н-09 365 км позивач побачив у дзеркало заднього виду поліцейське авто із включеними проблисковими маячками червоного кольору (при цьому звуковий сигнал не подавався, патрульне авто просто їхало за транспортним засобом позивача), одразу після цього позивач прийняв вправо на обочину та зупинився, із патрульного авто вийшла старший лейтенант поліції Дуплеца Тетяна Ярославівна, яка сказала, щоб він проїхав далі у «карман» та зупинився. Відповідно позивач проїхав та зупинився.
Після зупинки до позивача знову підійшла старший лейтенант поліції ОСОБА_2 та сказала, щоб він надав їй водійське посвідчення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Позивач запитав причину зупинки, на що було повідомлено, що підстава для зупинки пункт 3 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», а саме йому було повідомлено, що на його авто є орієнтування, на підставі звернення громадянина, що він нібито грубо порушує Правила дорожнього руху під час керування транспортним засобом.
Позивач попросив показати орієнтування, тоді старший лейтенант ОСОБА_2 «виправилась» та вже почала казати, що то не було звернення громадянина на лінію «102», а до їхнього екіпажу безпосередньо нібито звернувся громадянин з відповідним повідомлення про порушення ним Правил дорожнього руху.
На прохання надати відео з боді-камери, де проходить звернення такого громадянина, позивачу було відмовлено, на що позивач відповів відмовою щодо надання документів, так як об`єктивно був впевнений щодо протиправних дій з боку поліцейської, надуманої причини зупинки, особливо з урахуванням того, що законність застосованого превентивного заходу (зупинка транспортного засобу) не була підтверджена жодними можливими доказами з боку старшого лейтенанта ОСОБА_2 .
Після цього старший лейтенант поліції ОСОБА_3 повідомив йому «нову» версію причини його зупинки, а саме: порушення ним пункту 11.5. Правил дорожнього руху та надав відео з мобільного телефону іншого поліцейського (скоріше за все ОСОБА_2 ), де видно 4 - 6 секунд, як він рухається у лівій полосі при вільній правій. Натомість на відео також зафіксовано, що дорожнє полотно правої смуги має ями, вибоїни, наслідки неякісно зробленого ямного ремонту, особливо в темну пору доби, коли під світлом фар нечітко видно яма це чи латка. Пояснення щодо об`їзду перешкод на правій полосі були надані старшому лейтенанту ОСОБА_3 .
Враховуючи, що спілкування з поліцейськими займало вже досить довгий час, а позивач поспішав додому, то також було подано клопотання щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за місцем його проживання, на що ОСОБА_3 клопотання не задовольнив з причини того, що нібито і так вже має достатньо доказів для притягнення до адміністративної відповідальності, фактично озвучивши таке під час дослідження доказів.
Після таких висловів поліцейського позивач заявив клопотання про відвід, мотивований тим, що, по-перше, ОСОБА_3 його не зупиняв, а фактично встряг у розмову з додатковим обґрунтуванням причин зупинки, по-друге, причина зупинки не є законною і транспортний засіб зупинений не в порядок передбачений законодавством. Також зазначено, що дії поліцейського Саміло Р.Б. явно є передбачуваними відносно притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Старший лейтенант Саміло Р.Б. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6986484 за порушення пункту 11.5. Правил дорожнього руху та наклав штраф у розмірі 510,00 гривень.
Позивач вважає, що недоведеність факту правопорушення та порушення процесуальних гарантій є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17.07.2026 у справі №344/7490/26 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що аналіз змісту оскаржуваного рішення свідчить про те, що суд першої інстанції фактично звів предмет доказування виключно до встановлення обставин руху автомобіля позивача по лівій смузі руху. Разом з тим, предметом спору у даній справі були значно ширші правовідносини. Позивач оскаржував не лише правильність застосування п. 11.5 Правил дорожнього руху, а будувався на тому, що транспортний засіб був зупинений без належної законної підстави; поліцейські неодноразово змінювали підстави зупинки; різні посадові особи повідомляли взаємовиключні пояснення щодо причин зупинки; відповідач не надав жодного доказу існування орієнтування або звернення громадянина; відповідач не надав відеозаписів із боді-камер усіх поліцейських, які брали участь у спілкуванні; розгляд справи здійснювався з істотними порушеннями вимог КУпАП; позивача було позбавлено можливості реалізувати право на ефективний захист; відсутні належні та допустимі докази самого складу адміністративного правопорушення.
Натомість більшість наведених доводів судом фактично залишена без будь якої правової оцінки. Тобто суд не встановив: чи була законною сама зупинка транспортного засобу; хто саме із трьох працівників поліції здійснював адміністративне провадження; чи існувало взагалі орієнтування; чи існувало звернення громадянина; чому не надано відеозаписи із боді-камер; чому різні поліцейські повідомляли різні причини зупинки; чи відповідає така поведінка вимогам статті 35 Закону України «Про Національну поліцію»; чи дотримано гарантій статті 268 КУпАП; чи був розгляд справи неупередженим. Таким чином судом фактично досліджено лише одну окрему обставину із великої кількості доводів позивача.
Також вказано, що суд не може обмежитися лише загальним висновком про правильність позиції однієї зі сторін.
Позивачем було наведено покадровий аналіз відеозаписів із зазначенням конкретних часових проміжків, у яких зафіксовано: зміну причин зупинки; участь кількох поліцейських у розгляді справи; відмову надати посвідчення; відмову показати докази; відмову показати відеозаписи боді-камер; висловлювання, що свідчать про сформовану наперед позицію щодо вини позивача; психологічний тиск; образливі висловлювання; втручання інших працівників поліції у процес розгляду справи; повторне складання постанови після технічної помилки; повідомлення про ознаки наркотичного сп`яніння вже після конфлікту між сторонами, яке не знайшло свого підтвердження.
Проте суд першої інстанції не навів у рішенні жодної оцінки із наведених обставин. Фактично суд обмежився констатацією законності постанови, не встановивши: чи підтверджуються зазначені факти відеозаписами; чи спростував їх відповідач; чи впливають вони на законність адміністративного провадження.
Крім того, ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює вичерпний перелік випадків, коли поліцейський має право зупинити транспортний засіб. Наведена норма не передбачає можливості довільного вибору або зміни підстав зупинки вже після фактичного застосування такого превентивного заходу. Саме тому законність зупинки повинна оцінюватися виходячи із тих підстав, які були повідомлені водію безпосередньо після зупинки транспортного засобу, а не тих пояснень, які були сформовані відповідачем вже під час судового розгляду. Разом із тим суд першої інстанції фактично не дослідив зазначене питання.
Суд не встановив, яка саме підстава існувала на момент зупинки транспортного засобу.
Із матеріалів справи видно, що працівниками поліції протягом декількох хвилин було повідомлено декілька взаємовиключних підстав зупинки.
Наголошено, що підстава зупинки не була визначена до моменту застосування поліцейського заходу, а фактично формувалася вже під час спілкування із водієм.
Суд першої інстанції визнав законною саму зупинку транспортного засобу. Фактично суд погодився із твердженнями відповідача без перевірки їх доказами.
Окремої уваги заслуговує те, що матеріали справи свідчать про участь у розгляді справи щонайменше трьох різних поліцейських.
Суд не встановив: хто саме застосував превентивний захід; хто саме здійснював адміністративне затримання процесуального характеру; хто був уповноваженою посадовою особою, яка розпочала розгляд справи; хто фактично досліджував докази; хто забезпечував реалізацію прав особи, передбачених статтею 268 КУпАП. Наведені питання безпосередньо впливають на законність адміністративного провадження.
Суд безпідставно не врахував відсутність відеозапису з боді-камери поліцейського, який першим контактував із позивачем
Суд залишив поза увагою поведінку працівників поліції, яка зафіксована на відеозаписах
Фактично рішення містить лише кінцевий висновок без наведення мотивів оцінки доказів
Позивач неодноразово зазначав, що виїзд на крайню ліву смугу був зумовлений необхідністю об`їзду перешкод, які знаходились на правій смузі руху.
Саме ці обставини підтверджують, що рух по лівій смузі мав короткочасний характер та був безпосередньо пов`язаний із дорожньою обстановкою. Однак суд не навів жодного мотиву, з якого відхилив зазначені доводи. Більше того, рішення взагалі не містить оцінки того, чи дійсно права смуга була придатною для безпечного руху
Суд першої інстанції неправильно застосував статтю 77 КАС України та фактично переклав обов`язок доказування на позивача
З аналізу мотивувальної частини рішення вбачається, що суд фактично виходив із презумпції законності дій працівників поліції. При цьому всі сумніви щодо фактичних обставин були покладені саме на позивача.
Пунктом 11.5 Правил дорожнього руху встановлено загальне правило про необхідність руху транспортних засобів якомога правіше. Разом із тим зазначена норма не встановлює абсолютної заборони руху по лівій смузі. Навпаки, вона прямо передбачає випадки, коли такий рух є правомірним. До таких випадків, зокрема, належить об`їзд перешкоди. Отже, для встановлення складу адміністративного правопорушення суд повинен був встановити не лише факт руху автомобіля позивача по лівій смузі, а й дослідити питання: чи існувала перешкода на правій смузі; чи створювала вона небезпеку для руху; чи був виїзд позивача короткочасним та обумовленим дорожньою обстановкою; чи мав позивач реальну можливість безпечно рухатися правою смугою. Саме ці обставини становлять предмет доказування у даній справі. Однак суд першої інстанції їх фактично не дослідив.
Проблискові маячки патрульного автомобіля були увімкнені лише після завершення маневру та повернення автомобіля позивача у праву смугу. Отже, сам характер руху свідчить не про умисне ігнорування вимог пункту 11.5 Правил дорожнього руху, а про завершення маневру об`їзду. Суд першої інстанції не навів жодного мотиву, чому ці обставини не мають правового значення.
Апелянт просив рішення Івано-Франківского міського суду Івано-Франківської області від 17 липня 2026 року у справі №344/7490/26 - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову старшого лейтенанта поліції Саміло Романа Богдановича серії ЕНА №6986484 від 07.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідач вважає рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 липня 2026 року у справі №344/7490/26 законним, обґрунтованим та таким, що в повній мірі відповідає засадам та принципам адміністративного судочинства. Натомість, підстави звернення викладені, як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі - безпідставними та непідтвердженими жодними належними та допустимими доказами
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні від 17.07.2026 у справі №344/7490/26, не надав оцінку кожному із його аргументів викладених в позовній заяві щодо оскаржуваної постанови та дій працівників поліції. Однак, звертаємо увагу, що ОСОБА_1 звертався із позовною заявою до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, визнати протиправною та скасувати постанову старшого лейтенанта ОСОБА_3 серії ЕНА №6986484 від 07.04.2026, про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП. Вважаємо, що Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області із дотриманням меж позовних вимог, в повній мірі дослідив усі наявні докази які були надані сторонами, встановив факт порушення позивачем пункту 11.5 Правил дорожнього руху за, що був притягнений поліцейським до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП із дотриманням норм КУпАП. Вимога наводити підстави для судового рішення не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, суд зобов`язаний надавати оцінку ключовим аргументам учасників справи, але не зобов`язаний давати детальну відповідь на абсолютно кожен другорядний довід.
Також відповідач звернув увагу, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про ніби то колегіальний розгляд адміністративної справи поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу про, що зазначаємо наступне. Відповідно до статті 279 КУпАП, старший лейтенант поліції Саміло Р.Б. після зупинки ТЗ виконав вимоги статті 18 та статті 35 Закону України «Про Національну поліцію». Як посадова особа яка має право розглядати справи про адміністративні правопорушення за частиною другою статті 122 КУпАП, оголосив про початок розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ознайомив позивача з правами особи, що притягається до адміністративної відповідальності передбаченими статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП та заслухав пояснення і клопотання. Старший лейтенант поліції Саміло Р.Б. після розгляду адміністративної справи виніс постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6986484 від 07.04.2026 та згідно статті 285 КУпАП ознайомив зі змістом постанови, повідомив про порядок її оскарження та виконання і вручив копію оскаржуваної постанови. Отже, старший лейтенант поліції Саміло Р.Б. як посадова особа яка має право розглядати справи про адміністративні правопорушення за частиною другою статті 122 КУпАП, самостійно провів розгляд справи та прийняв рішення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , підтвердженням чого є відеозапис із портативного відеореєстратора поліцейського, який був доданий до відзиву на позовну заяву та досліджений судом першої інстанції. Тому зазначене твердження в апеляційній скарзі про проведення колегіального розгляду справи є хибним. Підсумовуючи, звертаємо увагу суду апеляційної інстанції про те, що при прийнятті рішення від 17 липня 2026 року у справі №344/7490/26 Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області була дотримана правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 14.08.2018 по справі №826/15341/15, від 11.09.2018 по справі №826/11623/16, від 28.11.2018 по справі №537/1214/17. У вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновків про те, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Водночас Верховний Суд зазначив, що якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення
Відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
15.09.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, до яких відповідач просив долучити до матеріалів справи №344/7490/26 відеодокази, які долучались до відзиву на позовну заяву та досліджувались судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи. Також відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
За статтею 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Сторони про дату час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, в судове засідання не з`явилися, явки уповноважених представників не забезпечили, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавали, а тому за правилами ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозапису не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7, 19, 25, 41, 58).
ОСОБА_1 взятий на облік внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується копією довідки від 04.05.2024 №2615-5003271608 (а.с.8, 20, 42). ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 28, 62, 194).
Відповідно до оскарженої постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6986484 від 07 квітня 2026 року встановлено, що водій ОСОБА_1 , на ділянці автодороги Н-09 «Мукачево - Івано-Франківськ - Львів», 365 км, керуючи транспортним засобом марки JEEP CHEROKEE, державний номерний знак НОМЕР_1 , на ділянці дороги, яка має дві смуги руху в одному напрямку, здійснив виїзд на крайню ліву смугу та здійснив по ній рух, при цьому права смуга була вільна, чим порушив пункт 11.5 Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення (а.с. 26, 59-60, 102).
Відповідно до направлення ОСОБА_1 на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції позивача доставлено до ПОК ЦПЗ ІФОР, оскільки у результаті огляду, проведеного поліцейським виявлені ознаки сп`яніння: поведінка, що не відповідає обстановці, виражена блідність обличчя, звужені зіниці очей, які слабо реагують на світло. (а.с.169, 193).
07 квітня 2026 року Комунальним некомерційним підприємством «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я Івано-Франківської обласної ради» складено висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, з якого вбачається, що у ОСОБА_1 ознак сп`яніння не виявлено (а.с.27, 61).
08 квітня 2026 року позивач звертався до П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління ДБР у м. Львові з повідомленням про кримінальне правопорушення (а.с.23-24, 53-56).
Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення незаконною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що підстав, передбачених пунктом 1.15 Правил дорожнього руху, які б дозволяли позивачу виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку, позивачем не наведено, а судом під час розгляду справи не встановлено. Будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо незаконності дій відповідача та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення судом не встановлено.
Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у даній адміністративній справі виконано обов`язок щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, надано до суду належні докази на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, та, зокрема, докази вчинення позивачем відповідного адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність належних та достатніх доказів порушення позивачем вимог пункту 11.5 Правил дорожнього руху і, відповідно, вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Усі інші пояснення учасників справи, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених у цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Посадовою особою відповідача повністю були з`ясовані усі обставини, які підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, тому оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6986484 від 07 квітня 2026 року прийнята правомірно, а в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Щодо винесення окремої ухвали, то судом першої інстанції під час розгляду даної справи було встановлено, що твердження позивача про нібито порушення процедури, перевищення повноважень та інші обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, дії поліцейських були законними, обґрунтованими та відповідали вимогам чинного законодавства, тому відсутні підстави для винесення окремої ухвали.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).
Відповідно до п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України, водій це - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Згідно з п. 11.4 ПДР на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги.
Відповідно до п. 11.2 ПДР України на дорогах, які мають дві і більше смуг для руху в одному напрямку, нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини, крім випадків, коли виконується випередження, об`їзд або перестроювання перед поворотом ліворуч чи розворотом.
Згідно з п. 11.5 ПДР України на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки). Відповідно до вказаних норм ПДР України, існує чітка заборона руху транспортних засобі на проїзній у крайній лівій смузі при наявності вільних смуг для руху, що розташовані праворуч, та зобов`язання водія рухатися в напрямку праворуч.
Винятками, які дозволяють відступати від вказаної заборони та дозволяють виїзд на крайню ліву смугу є завчасне перестроювання у відповідне крайнє положення на проїзній частині для виконання повороту ліворуч та розвороту. Однак у даному випадку позивачем не дотримано вимог п. 11.5 ПДР України.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Згідно з п. 1 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція №1395), розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції №1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, передбачених частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП.
Відповідно п. 2 розділу ІІІ Інструкції №1395, постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частина перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті121, частина перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122 КУпАП).
Частиною 4 ст. 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч. 4 ст. 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.
Згідно п. 1, 2, 5 розділу ІV Інструкції №1395, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП. У випадках, передбачених статтею 258 КУпАП, копія постанови у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення (стаття 285 КУпАП).
Згідно п. 4 розділу ІІІ Інструкції №1395, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268 КУпАП.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
В силу приписів ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Так, з`ясовуючи обставини спірних правовідносин, апеляційний суд дослідив долучені до матеріалів справи відеодокази, які були надані позивачем разом із позовною заявою (4 відеофайли), а також відеодокази, надані відповідачем. Зокрема, було переглянуто відеозапис з нагрудної камери 471517, який зазначено у п. 7 постанови серії ЕНА №6986484 як додаток до неї, а також запис з відеореєстратора службового автомобіля, на якому зафіксовано рух автомобіля позивача у крайній лівій смузі на дорозі, що має дві смуги для руху в одному напрямку.
Так зі змісту відеодоказу «Clip-01» (відео з нагрудної камери) зафіксовано, що після зупинки транспортного засобу позивача йому повідомлено причини зупинки, зокрема, наявність усного орієнтування про рух автомобіля та можливе порушенням Правил дорожнього руху, а також про наявність порушення Правил дорожнього руху - п. 11.5.
На доводи позивача щодо неправомірності зупинки транспортного засобу та ненадання копії орієнтування працівники поліції роз`яснили, що надати такий документ неможливо, оскільки орієнтування було усним. Також водієві було відтворено відеозапис із реєстратора службового автомобіля поліції, який зафіксував порушення вимог пункту 11.5 Правил дорожнього руху.
За змістом відповідного відеодоказу, працівниками поліції, зокрема, старшим лейтенантом поліції Саміло Р.Б., розпочато розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Так, позивачу було в повному обсязі роз`яснено його права. Зокрема, позивач заявив клопотання про розгляд справи за місцем його проживання, а також клопотання про відвід поліцейського, у задоволенні яких йому було відмовлено.
У наслідку, винесено оскаржувану постанову, яку вручено позивачу.
Колегія суддів вважає, що зі змісту оскаржуваної постанови можна встановити, що вона в повній мірі відповідає змісту ст. 283 КУпАП, оскільки у ній зазначені усі дані, як того вимагає наведене положення закону, а тому вона є законною.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення не було надано. Пояснення позивача про те, що у крайній правій смузі є значні пошкодження дорожного покриття були надані позивачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Однак апеляційний суд зауважує, що при фіксації порушення за допомогою автомобільного реєстратора, автомобіль поліції безперешкодно перемістився з крайньої лівої смуги у праву та продовжив рух у ній, без зміни динаміки руху, зниження швидкості чи маневрування задля об`їзду перешкод. Будь-які візуальні ознаки критичного руйнування дорожнього полотна (ями, вибоїни, що перешкоджають руху), які б унеможливлювали рух транспортних засобів згідно з вимогами ПДР, на відеозаписі відсутні.
З огляду на викладене, посилання позивача на незадовільний стан дороги фактично свідчить про намагання виправдати вчинене ним правопорушення та уникнути відповідальності.
Також апеляційний суд зауважує, що справа про адміністративне правопорушення розглянута в строк, стягнення накладено в межах санкції статті передбаченої КУпАП під час виконання службових обов`язків з дотриманням процедури розгляду справи, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, скасування спірної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Крім того, як уже зазначалось судом раніше, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху України, а особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Окрім цього, процедурні порушення, допущені контролюючим органом при розгляді справи про правопорушення не можуть бути обставиною, яка звільняє від відповідальності, у разі підтвердження факту правопорушення. Процедурні порушення не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності прийнятого за наслідками розгляду справи про правопорушення рішення. Натомість, вчинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки ці порушення вплинули на можливість порушника захистити свої права та чи призвели процедурні порушення на встановлення обставин порушення та на наслідки.
Додатково колегія суддів враховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а наведені позивачем у своєму адміністративному позові обставини про відсутність вчинення адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що твердження позивача про нібито порушення процедури, перевищення повноважень та інші обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, дії поліцейських були законними, обґрунтованими та відповідали вимогам чинного законодавства, тому відсутні підстави для винесення окремої ухвали.
Доцільно зауважити, що позивачем здійснено звернення на лінію «102» щодо порушень його прав працівниками поліції в частині здійснення, як він вважав, неправомірної зупинки його транспортного засобу, однак результатів розгляду цієї скарги не надано ні в ході розгляду справи судом першої інстанції, ні в ході апеляційного перегляду відповідного рішення суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 2, 229, 268, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 липня 2026 року у справі №344/7490/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. П. Мандзій
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар