УХВАЛА
17 вересня 2026 року
м. Київ
справа №200/519/26
адміністративне провадження № К/990/40404/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., перевіривши касаційну скаргу Тарасенко Віри Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі №200/519/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , на особливий період та відправлення його на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби;
- визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що оформлена довідкою (висновком) від 07 серпня 2025 року, щодо медичного огляду ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та до системи «Оберіг» інформації щодо того, що ОСОБА_1 є невійськовозобов`язаним, є військовослужбовцем і особою, призваною чи прийнятою на військову службу, та у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та до системи «Оберіг» інформації щодо того, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, і не є особою, призваною чи прийнятою на військову службу;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та до системи «Оберіг» інформацію щодо того, що ОСОБА_1 є невійськовозобов`язаним, є військовослужбовцем і особою, призваною чи прийнятою на військову службу, та внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та до системи «Оберіг» інформацію про те, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, і не є особою, призваною чи прийнятою на військову службу;
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо включення до особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити з її особового складу ОСОБА_1 .
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року відмовлено у задоволені позову.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі №200/519/26 задоволено частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі №200/519/26 змінено, викладено мотивувальну частину зазначеного рішення у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі №200/519/26 залишено без змін.
Не погоджуючись із оскаржуваними рішеннями, 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції є підпункти «б», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Скаржник вказує на те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені у оскаржуваних рішеннях судів.
Суд відхиляє такі доводи скаржника з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження він не навів та не обґрунтував, при розгляді яких саме справ скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі. Суд зазначає, що лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження, з посиланням на підпункт «б» частини п`ятої статті 328 КАС України.
Отже, Суд не приймає до уваги доводи скаржник про те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені у оскаржуваних рішеннях суддів (підпункт «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак наведені скаржником доводи характеризують насамперед особисту зацікавленість позивача у результаті розгляду справи, що є природним для будь-якого спору, у якому оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Сам по собі характер спірних правовідносин, їх важливість для позивача або незгода з висновками судів не свідчать автоматично про наявність у справі виняткового значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Тому посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Крім того, в якості підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на не врахуванням судами висновків щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі №446/407/24, від 11 квітня 2024 року у справі №520/7954/22, від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22, а також від 18 квітня 2022 року у справі №815/5707/16 та 12 лютого 2021 року у справі №820/5570/16.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Разом з тим, скаржник не визначає конкретні норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами, та не вказує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі №446/407/24, то вона постановлена у кримінальному провадженні та стосувалася оцінки доказів щодо проходження військово-лікарського огляду в контексті кримінальної відповідальності за ухилення від призову.
У справі №200/519/26 предметом судового розгляду є законність мобілізаційних заходів щодо позивача, правомірність постанови ВЛК та пов`язаних із призовом рішень і дій суб`єктів владних повноважень.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22, то в ній вирішувалося питання щодо призову на військову службу призовника, тоді як у цій справі встановлено обставини призову позивача як військовозобов`язаного під час мобілізації. У справі, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що військова частина не мала повноважень призивати призовника на військову службу за мобілізацією, тоді як у цій справі мобілізаційні заходи здійснювалися ІНФОРМАЦІЯ_3 . Сам скаржник відтворює зазначені відмінності у касаційній скарзі.
Щодо постанов Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі №815/5707/16 та від 12 лютого 2021 року у справі №820/5570/16, то висновки, на які посилається скаржник, стосуються можливості судової перевірки дотримання процедури прийняття рішення ВЛК, однак не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у цій справі.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, що полягає у необхідності у відступлені від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23.
Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Оскільки законодавець вказав саме на вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, зазначення у касаційній скарзі в якості підстави касаційного оскарження пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України не може зводитись лише до формального цитування цієї норми та наведення постанови Верховного Суду висновки які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу, постанови Верховного суду застосованої судом апеляційної інстанції та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.
Натомість значна частина доводів скаржника спрямована на доведення того, що фактичні обставини справи №160/2592/23 відрізняються від обставин цієї справи, зокрема щодо стану здоров`я позивача, проходження ВЛК та способу захисту порушеного права.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тарасенко Віри Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі №200/519/26.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді Л. О. Єресько
А. Г. Загороднюк