Справа №:755/22019/24
Провадження №: 2/755/454/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 02 березня 2020 року № 1866054 в розмірі 26 960,00 грн та судові витрати, що складаються із витрат на оплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 на підставі заявки на отримання кредиту, укладено кредитний договір № 1866054. Договір укладено в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором. На підставі платіжного доручення відповідачеві було перераховано кредитні кошти на його картковий рахунок у сумі 8 000,00 грн. Водночас, відповідач не виконала належним чином кредитні зобов`язання.
09 жовтня 2020 року відповідно до умов Договору факторингу № 03/10 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором від 02 березня 2020 року № 1866054 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс»).
24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого та згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, товариство набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит від 02 березня
2020 року № 1866054.
Позивач зазначає, що набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит 02 березня 2020 року № 1866054 у розмірі 26 960,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8 000,00 грн, сума заборгованості за відсотками - 18 000,00 грн, заборгованість за комісією 960,00 грн.
На підставі вказаного просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про споживчий кредит від 02 березня 2020 року № 1866054 у розмірі 26 960,00 грн.
У порядку автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву передано на розгляд судді Арапіній Н.Є.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам роз`яснено їх процесуальні права та встановлено процесуальні строки.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва Коровича О.С. від 07 квітня 2025 року № 726 щодо проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2025 року, справу передано на розгляд судді Яровенко Н.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року справу прийнято до провадження судді Яровенко Н.О., розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
18 липня 2025 року (вхід. № 41563/25-Вх) до суду надійшла заява позивача про зміну назви позивача на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».
Відповідно до розпорядження керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва Коровича О.С. від 20 лютого 2026 року № 464 щодо проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2026 року, справу передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року справу прийнято до провадження судді Хромової О.О., розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подала. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та ухвалою про прийняття справи до провадження судді Яровенко Н.О., що направлявся за адресою місця реєстрації відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання». Водночас, копію ухвали про прийняття справи до провадження судді Хромової О.О. відповідач ОСОБА_1 отримала 04 травня 2026 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та трек-номером R067144050247.
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 02 березня 2020 року на підставі анкети-заяви на кредит між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (індивідуальна частина) № 1866054, відповідно до якого позикодавець зобов`язується на умовах та на строк визначених цим Договором надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній Договором, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом.
Згідно з умовами договору сума кредиту - 8 000,00 грн (пункт 1.2), строк кредитування - 30 днів з 02 березня 2020 року (пункт 1.3), термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 01 квітня 2020 року (пункт 1.4). Сукупна вартість кредиту, що включає загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 6 960,00 грн в грошовому виразі та
1 058,00 % річних у процентному значення (пункт 1.5).
Комісія за надання кредиту становить 960,00 грн, яка нараховується за ставкою 12,00 % від суми кредиту одноразово (пункт 1.5.1). Проценти за користування кредитом складають 6 000,00 грн, які розраховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, тип процентної ставки - фіксована (пункт 1.5.2).
Пролонгація строку кредитування визначена пунктом 2.3 Договору. Позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кедитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у томі числі сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений на веб-сайті Товариства miloan.ua.
Приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору позичальник погодився з усіма додатками та невід`ємними частинами, у тому числі Правилами та Графіком розрахунків.
Пунктом 9.1 Договору, визначено, що цей кредитний договір (індивудуальна частина) є самостійним кредитним договором (правочином), що містить усі істотні умови, укладений у порядку, спосіб та формі, що відповідає вимогам законодавства.
Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору від 02 березня 2020 року № 1866054 (графік платежів) встановлено дату платежу 01 квітня 2020 року, до сплати: кредит в сумі 8 000,00 грн, комісія за надання кредиту в сумі 960,00 грн, проценти в сумі 6 000,00 грн, разом 14 960,00 грн.
Отже, судом встановлено, між сторонами укладено електронний кредитний договір від 02 березня 2020 року № 1866054. Договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.
За змістом частини першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.
Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Як встановлено судом, договір від 02 березня 2020 року № 1866054 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме з боку позивача за допомогою факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки позивача, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, а з боку відповідача за допомогою одноразового ідентифікатору та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З наданих матеріалів вбачається, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, судом встановлено, що договір від 02 березня 2020 року № 1866054 відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.
Відповідачем не спростовано факту укладення договору про споживчий кредит від 02 березня 2020 року № 1866054, власного розрахунку заборгованості не надано.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
На підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» зобов`язання за договором про споживчий кредит від 02 березня 2020 року № 1866054, позивач надав копію платіжного доручення від 02 березня 2020 року
№ 16021020 про перерахування на банківську картку одержувача - ОСОБА_1 № НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 8 000,00 грн.
Отже, судом встановлено, що на виконання умов укладеного з відповідачем кредитного договору від 02 березня 2020 року № 1866054 ТОВ «Мілоан» 02 березня 2020 року надало відповідачу кредитні кошти в розмірі 8 000,00 грн.
Однак відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за договором від
02 березня 2020 року № 1866054 належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 травня 2020 року складає: за тілом кредиту - 8 000,00 грн, за відсотками - 18 000,00 грн, за комісією - 960,00 грн.
Відповідач контррозрахунку заборгованості суду не надала.
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від
23 вересня 2015 року у справі № 6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З матеріалів справи судом встановлено таке.
Відповідно до договору факторингу від 09 жовтня 2020 року № 03/10, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс», витягу з реєстру боржників до цього договору вбачається, що ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 02 березня 2020 року № 1866054 у розмірі 26 960,00 грн.
Разом із тим, матеріали справи не містять повідомлення боржника ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги за договором від 02 березня 2020 року № 1866054, передачу персональних даних боржника та надання йому інформації про фактора, що обумовлено частиною першою статті 18 Закону України «Про споживче кредитування».
Також з матеріалів справи встановлено, що 24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язувався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язувався відступити факторові права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.
Згідно витягу з Додатку до Договору факторингу від 24 січня 2022 року № 1/15 встановлено, що ТОВ «Діджи Фінанс» відступило на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 березня 2020 року № 1866054 у розмірі 26 960,00 грн.
02 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» направило на поштову адресу відповідача претензію про погашення заборгованості за кредитним договором від 02 березня 2020 року № 1866054 протягом
3 (трьох) днів, в якій також повідомило про відступлення йому прав вимоги за вказаним кредитним договором первісним кредитором.
Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором від 02 березня 2020 року № 1866054 тіло кредиту становить - 8 000,00 грн, проценти - 18 000,00 грн, комісія - 960,00 грн, що разом становить 26 960,00 грн.
Суд також враховує, що Рішенням єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» від 01 липня 2025 року № 1778, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В., зареєстровано в реєстрі за № 1951, вирішено змінити найменування товариства та затверджено нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ТОВ «ФК «Солвентіс»).
На виконання рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» від 01 липня 2025 року № 1778 директором ТОВ «ФК «Пінг-Понг» Лановим Є. видано наказ від 01 липня 2025 року № 70-к «Про зміну назви ТОВ «ФК «Пінг-Понг»», наказано перейменувати з 01 липня 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» у ТОВ «ФК «Солвентіс».
До матеріалів справи також долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформований за допомогою засобів підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС, про ТОВ «ФК «Солвентіс», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43657029, адреса місцезнаходження: вул. Рибальська, буд. 22, м. Київ, 01011.
Таким чином, з 01 липня 2025 року змінено найменування ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на ТОВ «ФК «Солвентіс».
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявність заборгованості перед позивачем за тілом кредиту в розмірі 8 000,00 грн.
Суд також враховує, що заперечень стосовно нарахування комісії, пов`язаної з наданням кредиту, відповідачем не заявлено.
Шляхом підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором, споживач погодилася з умовами про нарахування комісії за видачу кредиту та їх розміром.
З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачений в договорі строк, кошти (суму кредиту) не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов`язанням у розмірі 8 000,00 грн, що підлягає стягненню з відповідача.
За таких обставин, вимоги в цій частині позову є обґрунтованими, підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 8 000,00 грн.
Щодо нарахованих відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Судом встановлено, що відповідачем факту отримання коштів за кредитним договором від
02 березня 2020 року № 1866054 не спростовано, доказів погашення кредитної заборгованості суду не надано, власного розрахунку заборгованості за кредитним договором не надано.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами, вживає заходів для виконання ними їх обов`язків.
Відповідно до статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи за кредитним договором від 02 березня 2020 року № 1866054, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , відповідачем порушено умови договору в частині погашення основної заборгованості, у зв`язку з чим виникла заборгованість на загальну суму
26 960,00 грн, яка включає заборгованість за основним боргом в розмірі - 8 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 18 000,00 грн, заборгованість за комісією з надання кредиту в розмірі - 960,00 грн, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки розмір заборгованості підтверджується долученими до справи доказами. Відповідач, в свою чергу, не скористалася процесуальним правом висловити свої заперечення на позов та надати докази, які мали підтвердити належне виконання договірних зобов`язань.
Крім того із матеріалів справи убачається, що сторонами зобов`язання погоджено розмір комісії та порядок її сплати.
Матеріалами справи підтверджено та неведений платіж був разовим і позовних вимог про визнання недійсними умов основного договору кредиту, якими передбачена сплата такої комісії, позичальник не заявляла. Отже, у суду відсутні підстави для кваліфікації комісії як прояву нечесної підприємницької практики.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформованій у справах № 335/10295/20 від 17 вересня 2024 року, № 686/25779/13-ц від 25 червня 2025 року, яка за правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковою для застосування.
При цьому відповідач правильність здійснення позивачем розрахунку невиконаного зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів та комісії не спростував
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач знайшли підтвердження під час судового розгляду справи, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу підтверджується: договором від 07 серпня 2024 року № 43657029 про надання правової допомоги між ТОВ «ФК «Пінг-Понг» (як клієнт) та адвокатом Білецьким Богданом Едуардовичем, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу (правничу допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором; додатковою угодою від 11 листопада 2024 року
№ 1866054 до договору про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року № 43657029; актом про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 11 листопада 2024 року на суму
6 000,00 грн; свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5618/10 від 17 березня 2016 року.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження
№ 61-22131св19 судом також зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Суд вважає завищеною визначену адвокатом вартість правничої допомоги в даній справі, виходячи зі змісту та смислового наповнення позовної заяви, а також обсягу додатків до неї та вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн, що підлягає компенсації другою стороною, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Виходячи з критеріїв розумності та справедливості суд враховує, що виходячи з предмету спірних правовідносин дана справа не є складною, відноситься до категорії спорів, щодо якої існує стала судова практика, отже надання правничої допомоги в такій справі не потребує значного часу як для формування правової позиції сторони позивача, так і для збирання доказів та складання процесуальних документів.
Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним та достатнім на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що визначена позивачем сума в розмірі 6 000,00 грн є надмірною, а такий розмір не є розумним, та, водночас, необґрунтованим. За таких обставин суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, має бути зменшений до 4 000,00 грн.
Згідно із статтею 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Судові витрати, а саме: витрати на оплату судового збору, підтверджено платіжною інструкцією від 27 листопада 2024 року № 2711C3-213 про оплату судового збору на суму 2 422,40 грн.
Отже, у зв`язку із задоволенням позову на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі
4 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 512, 514, 517, 526, 610, 611, 615, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, статтями 12, 13, 49, 81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за кредитним договором від 02 березня 2020 року
№ 1866054, а саме заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 8 000,00 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 18 000,00 грн, заборгованість за комісією з надання кредиту у розмірі 960,00 грн, що разом складає - 26 960,00 грн (двадцять шість тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43657029, адреса місцезнаходження: вул. Рибальська, буд. 22, м. Київ, 01011.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання:
АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду виготовлено 17 вересня 2026 року.
Суддя О.О. Хромова