справа № 752/5438/25 головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю.
провадження № 22-ц/824/13365/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
16 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мазур Ю.Ю., у м. Києві, повний текст рішення виготовлений 27 квітня 2026 року, у справі за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Національний природний парк «Голосіївський», державний реєстратор Державного підприємства «Сетам» Франчик Зоя Андріївна, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2025 року заступник керівника Київської міської прокуратури, в інтересах держави в особі: Київської міської ради звернувся до суду із позовом в якому просив:
усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер [номер приховано]:79:304:0007 шляхом скасування рішення державного реєстратора Державного підприємства «Сетам» Франчик Зої Андріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 29936959 від 07.06.2016 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 941327680000, номер запису про право власності 14850840), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього;
усунути перешкоди власнику, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер [номер приховано]:79:304:0007 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - садовий будинок загальною площею 13,2 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 , а також демонтувати паркан, яким огороджена земельні ділянка навколо садового будинку за вказаною адресою (за координатами у форматі десяткових градусів: НОМЕР_2).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київською міською прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - садовий будинок. На земельній ділянці комунальної власності площею 723,69 га (кадастровий номер [номер приховано]:79:304:0007), яка є власністю територіальної громади міста Києва та перебуває в постійному користуванні НПП « Голосіївський », та належить до земель природно-заповідного фонду, 06.06.2016 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на садовий будинок загальною площею 13,2 кв.м. із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 941327680000. Для державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт державному реєстратору відповідачем надано довідку ОК «Садове товариство «Гайок-МІ» № 61 від 12.05.2016. Київською міською прокуратурою встановлено, що Київська міська рада не приймала рішень про надання у власність чи користування земельної ділянки на АДРЕСА_1 . В реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси АДРЕСА_1 . Згідно з даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське БТІ» за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не зареєстровано. Позивач зауважує, що на даний час за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці територіальної громади наявна чинна реєстрація права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а також побудовано садовий будинок та встановлено паркан, внаслідок чого інтереси держави щодо безперешкодного користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду порушені та мають бути поновлені.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року позов заступника керівника Київської міської прокуратури, в інтересах держави в особі: Київської міської ради задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що земельна ділянка Указом Президента України № 794 включена з вилученням з господарського використання до складу земель Парку та надана парку рішенням КМР від 26.01.2012 № 69/7406, а отже земельна ділянка є власністю виключно Українського народу. Оскільки вимогами позову власником Земельної ділянки зазначена територіальна громада м. Києва (в особі КМР) замість Українського народу (в особі КМДА), а Український народ та територіальна громада відповідно до ст. 318 ЦК України є різними суб`єктами права власності, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через неналежного позивача. В матеріалах справи знаходиться довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП) на Земельну ділянку від 20.07.2023, якою зазначено, що для реєстрації права власності за громадою Києва подано один документ № 5245-VI. Отже сам факт, що згідно відомостей ДРРП територіальна громада набула права власності на Земельну ділянку на підставі Закону № 5245-VI спростовує висновок суду, що рішенням Київради від 26.01.2012 № 69/7406 земельні ділянки були відведені із земель комунальної власності, тобто вже перебували у власності територіальної громади, оскільки не можна «набути» право власності 01 січня 2013 року на те, чим територіальна громада вже володіла у 2012 році. В справи відсутнє рішення уповноваженого органу державної влади про передачу Земельної ділянки з державної власності у комунальну власність, відповідно, рішенням суду захищено право, яке не порушено, а отже рішення суду підлягає скасуванню через відсутність матеріально правової заінтересованості позивача до об`єкту негаторного позову.
У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Київської міської прокуратури, вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу Національний природний парк «Голосіївський», зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що власником Земельної ділянки за кадастровим номером [номер приховано]:79:304:0007, на якій розташований Будинок, є Київська міська рада, а належним законним землекористувачем - НПП «Голосіївський»; рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 у власність або користування (оренду) буд-яким суб`єктам, окрім Парку, Київською міською радою не приймалося ( інформація Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 03.06.2024 року). Разом з тим, не є належним документом для виникнення/підтвердження права власності на об`єкт нерухомості довідка від 61 від 12 травня 2016 року, видана Обслуговуючим кооперативом «Садово-дачне товариство «Гайок-МІ», оскільки будь-які документи, які б свідчили про право ОК «Гайок-МІ» або його членів на земельні ділянки в урочищі «Гайок», на яких члени кооперативу самочинно звели садові будинки, зокрема відповідач, у матеріалах справи відсутні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 27.08.2007 № 794/2007 (зі змінами внесеними згідно з Указом президента України від 30.10.2008 № 976/2008) на території міста Київ створено національний природний парк «Голосіївський».
Площу земель зазначеного парку встановлено у розмірі 4525,52 га, в тому числі 1879,43 га земель, що надаються НПП «Голосіївський» у постійне користування.
Території, що увійшли до складу НПП «Голосіївський» на підставі Указу Президента України від 27.08.2007 згідно зі ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» набули статусу об`єкта природно-заповідного фонду національного значення, що передбачає встановлення особливого режиму охорони таких територій.
У подальшому, рішенням Київської міської ради від 26.01.2012 № 69/7406 надано НПП «Голосіївський» у постійне користування земельні ділянки загальною площею 1888,18 га для експлуатації та обслуговування НПП «Голосіївський» у Голосіївському районі м. Києва, в тому числі ділянку загальною площею 723,69 га - за рахунок земель запасу природно-заповідного фонду (площею 709,90 га) та міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 13,79 га).
Право постійного користування вказаною земельною ділянкою площею 723,69 га (кадастровий номер [номер приховано]:79:304:0007) за НПП «Голосіївський» зареєстровано 13.01.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На земельній ділянці комунальної власності площею 723,69 (кадастровий номер [номер приховано]:79:304:0007), яка є власністю територіальної громади міста Києва, перебуває в постійному користуванні НПП «Голосіївський» та належить до земель природно-заповідного фонду, 06.06.2016 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на садовий будинок загальною площею 13,2 кв.м із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 941327680000.
Підставою внесення вказаного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено рішення державного реєстратора ДП «Сетам» Франчик З.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 29936959 від 07.06.2016.
Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, для державної реєстрації права власності відповідачем надано довідку № 61 від 12.05.2016, видану ОК «СТ «Гайок-МІ». Водночас, в матеріалах реєстраційної справи вказана довідка відсутня.
Крім того, в матеріалах реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні: лист Голосіївської РДА від 02.11.2009 про визначення рекомендованої адреси земельної ділянки та технічний паспорт на садовий (дачний) будинок, виготовлений 11.05.2016 ТОВ «Проекттехбуд-сервіс» на замовлення ОСОБА_1 .
За інформацією ПП «Голосіївський», адміністрацією Парку було виявлено, що на земельній ділянці загальною площею 723,6941 га кадастровий номер [номер приховано]:79:304:0007, що розташована в урочищі «Гайок» у Голосіївському районі м. Києва, поведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за рядом фізичних осіб (заява ПП «Голосіївський» від 06.06.2023 про вчинення кримінального правопорушення).
З акту про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природно-заповідний фонд України від 24.05.2023, складеного працівниками Парку, вбачається, що на території земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:79:304:0007 виявлено ряд споруд та об`єктів: садові будинки, металеві контейнери без фундамента, туалети, теплиця, сарай, альтанка.
Київська міська рада не приймала рішень про надання у власність чи користування земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною адресою у Міському земельному кадастрі не зареєстровано (інформація Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 03.06.2024).
Також встановлено, що Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, а також ліквідованою у 2010 році (30.09.2010) Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією не присвоювалась поштова адреса об`єкту нерухомого майна на АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 03.06.2024.
В реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією Департаменту містобудування та архітектури КМДА від 31.05.2024.
Згідно з даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське БТІ» за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не зареєстровано. Однак, за вказаною адресою проводилась технічна інвентаризація садового будинку, що підтверджується інформацією КП КМР «КМ БТІ» від 08.03.2024.
З наданих КП КМР «КМ БТІ» матеріалів інвентаризаційної справи № 115391 за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що основна інвентаризація садового будинку проведена 16.10.2009, поточна - 14.06.2016.
При цьому, у наявних в матеріалах вказаної інвентаризаційної справи документах при проведенні первинної інвентаризації (16.10.2009) зазначено, що садовий будинок побудовано у 2007 році. У подальшому, при проведенні поточної інвентаризації (14.06.2016) ОСОБА_1 подано заяву до КП БТІ, в якій він просив зазначити, що судовий будинок побудовано у 1992 році.
Крім того, в матеріалах інвентаризаційної справи зазначено, що при проведенні основної інвентаризації (2009 рік) встановлено самочинність будівництва, оскільки ні розпорядження про присвоєння поштової адреси, ні документи про відведення земельної ділянки в БТІ не надано. Садовий будинок значиться як самовільно збудований.
У подальшому, при проведенні поточної інвентаризації у червні 2016 року, до матеріалів інвентаризаційної справи БТІ долучено витяг з ДРРП про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на садовий будинок площею 13,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим відмітки в інвентаризаційній справі про самочинність будівництва були закреслені.
Відповідно до відомостей, зазначених в технічному паспорті (поданому державному реєстратору) на садовий (дачний) будинок АДРЕСА_1 , виготовленому станом на 11.05.2016 ТОВ «Проекттехсервісбуд», садовий (дачний) будинок побудовано у 1992 році.
За даними відкритого інформаційного порталу «Google Earth Pro» в межах земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:79:304:0007 (координати прив`язки до центру об`єкту НОМЕР_3) до 2007 року будь-які тимчасові або капітальні будівлі відсутні. Лише з 2007 року вбачається наявність на вказаній ділянці декількох будівельних майданчиків, а в подальшому - споруд невстановленого призначення, кількість яких з кожним роком збільшується.
Прокурором скеровано запит до Державного космічного агентства України про надання космічних знімків за період з 1990 по 2020 роки спірної земельної ділянки за вказаними географічними координатами.
За інформацією Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України, до квітня 2009 року земельна ділянка на території НІШ «Голосіївський» у м. Києві за запитуваними географічними координатами прив`язки до «об`єкту інтересу» була вільна від забудови, ознак знаходження будь-яких споруд в її межах не виявлено. Вказане підтверджено наданими супутниковими знімками станом на 2005, 2007, 2009, 2010, 2012, 2014, 2017, 2019 та 2020 роки (лист НЦУВКЗ від 21.07.2023 з інформаційно-аналітичною довідкою та супутниковими знімками).
Оглядом садового будинку АДРЕСА_1 встановлено, що вказаний будинок одноповерховий, прямокутної форми, стіни його виготовлені з металопрофілю світлого кольору, має двоскатну покрівлю з металопрофілю коричневого кольору, має вхідні металеві двері та металопластикові вікна. Будинок встановлений на землі на стовпчастих металевих опорах. Територія навколо будинку огороджена парканом у вигляді металевої сітки.
Садовий будинок розміщено за наступними географічними координатами: НОМЕР_2 (протокол огляду від 10.07.2024).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша
статті 391 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частинами першою, другою статті 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 111-113 постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 вказала: «Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».
У постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 Велика Палата Верховного Суду підтвердила ці висновки, зазначивши, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.
Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.
Судом встановлено, що Київська міська рада не приймала рішень про надання у власність чи користування земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною адресою у Міському земельному кадастрі не зареєстровано (інформація Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 03.06.2024).
З листа Голосіївської РДА від 03 червня 2024 року вбачається, що цим органом не опрацьовувалось питання щодо присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна на АДРЕСА_1 . В реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси АДРЕСА_1 .
За даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське БТІ» за адресою: АДРЕСА_2 нерухоме майно на праві власності не реєструвалося. Однак, за вказаною адресою проводилась технічна інвентаризація садового будинку, що підтверджується інформацією КП КМР «КМ БТІ» від 08 березня 2024 року. З наданих КП КМР «КМ БТІ» матеріалів інвентаризаційної справи № 115391 за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що основна інвентаризація садового будинку проведена 16.10.2009, поточна - 14.06.2016.
З протоколу огляду від 10 липня 2024 року вбачається, що садовий будинок за адресою АДРЕСА_2 , має наступні географічні координати: НОМЕР_2.
За даними відкритого інформаційного порталу «Google Earth Pro» в межах земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:79:304:0007 (координати прив`язки до центру об`єкту НОМЕР_3) до 2007 року будь-які тимчасові або капітальні будівлі відсутні. Лише з 2007 року вбачається наявність на вказаній ділянці декількох будівельних майданчиків, а в подальшому - споруд невстановленого призначення, кількість яких з кожним роком збільшується.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави та заволодіння якими всупереч вимогам ЗК України є недопустимим.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що довідка ОК «Садово-дачне товариство «Гайок-МІ» від 12 травня 2016 року не є підставою виникнення права власності, а тому, з огляду на приписи ст. 41 Конституції України, ст. 328 ЦК та ч. 2 ст. 331 ЦК України, ОСОБА_1 не є законним власником майна площею 13,2 кв.м по АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення права власності територіальної громади м. Києва на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:79:304:0007, якою перешкоджає користуватися та розпоряджатися відповідач, є Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, з дня набрання ним чинності, землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Крім того, у спірних правовідносинах обставини щодо Київської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади м. Києва, як власника спірної земельної ділянки, встановлені у справі № 910/20180/23 за позовом ОК «Садово-дачне товариство «Гайок-МІ» до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення про надання земельних ділянок НПП «Голосіївський» (пункти 64, 65 постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року), а тому обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/20180/23, не підлягають повторному доказуванню у правовідносинах між цими особами при розгляді даної справи. Такий же висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року справі № 752/15220/23 (провадження № 61-11971св25) за подібних правовідносин.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).
Отже, здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва спірного об`єкту нерухомості порушує права територіальної громади м. Києва на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірний об`єкт нерухомості побудований.
Судом враховано, що вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, а прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову про знесення самочинної будівлі та демонтаж паркану.
Доводи апеляційної скарги про належність земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:79:304:0007 до державної власності, апеляційний суд відхиляє як не обґрунтовані враховуючи наступне.
Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01 січня 2013 року, визначено, що в день набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.
З огляду на вказані приписи законодавства, враховуючи, що станом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про розмежування земель державної та комунальної власності» спірна земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:79:304:0007 в постійному користуванні НПП «Голосіївський» не перебувала, вона є землею комунальної власності.
Отже, доводи відповідача, що спірна земельна ділянка вважається державною власністю, є помилковими та необґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що за вимогами позову власником земельної ділянки зазначена територіальна громада м. Києва (в особі КМР) замість Українського народу (в особі КМДА), а Український народ та територіальна громада відповідно до ст. 318 ЦК України є різними суб`єктами права власності, а тому рішення суду підлягає скасуванню через неналежного позивача, апеляційний суд відхиляє оскільки, такі доводи спростовуються вимогами ст. 13 Конституції України та ч. 2 ст. 324 ЦК України, якими передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України, тобто у даному випадку - Київська міська рада, яка захищає інтереси територіальної громади, у комунальній власності якої така спірна ділянка знаходиться.
У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Під час розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування норм матеріального права, що дає суду підстави вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про наявність підстав до скасування рішення державного реєстратора із одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на спірне майно є передчасними та помилковими, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи не в повній мірі враховано вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вищенаведеній постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.
Аналогічна правова позиці викладена в Постанові Верховного Суду від 02 вересня 2026 року у справі № 752/20514/23.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
Аналогічні правові висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2025 року у справі № 523/10732/22 (провадження № 61-4366св24), що свідчить про усталеність даної правової позиції.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог володільця земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, а тому судом першої інстанції безпідставно задоволено позов в частині вимог про скасування рішення про реєстрацію права власності та припинення права власності ОСОБА_1 .
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними пунктах 137, 138 постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), у якій зазначено, що «Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на це майно не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду у відповідній частині та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви Київська міська прокуратурасплатила судовий збір за дві вимоги не майнового характеру у загальному розмірі 6 056,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (50%), а саме у розмірі 3 028,00 грн. (6056*50%).
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 , сплатив судовий збір у розмірі 7 267,20 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (50%), а саме у розмірі 3 633,60 грн. (7267,20*50%).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з Київської міської прокуратурина користь ОСОБА_1 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 605,60 грн. (3633,60-3028).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно з одночасним припиненням права власності на це майно, а також в частині стягнення судового збору, скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині.
У задоволені позову заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Національний природний парк «Голосіївський», державний реєстратор Державного підприємства «Сетам» Франчик Зоя Андріївна про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно з одночасним припиненням права власності на це майно відмовити.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року залишити без змін.
Стягнути з Київської міської прокуратури, місце знаходження: м. Київ вул. Предславинська 45/9, ідентифікаційний код 02910019 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 605,60 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.