УКРАЇНА
Справа № 196/746/26
№ провадження 2/196/699/2026
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року с-ще Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бабічевої Л.П.,
за участі секретаря судового засідання Петренко О.С.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит- Капітал»,
відповідачка ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду с-ща Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В:
ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до Царичанського районного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог зазначено, що 02.12.2019 р. між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7719231, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000.00 грн. Кредитний договір підписаний відповідачкою шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
27.03.2020 р. між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладений договір відступлення прав вимоги № 49-МЛ, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 7719231 від 02.12.2019 р., укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою.
Заборгованість відповідачки згідно виписки з особового рахунку становить 18 975.75 грн., з яких: 4275 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11200.75 грн. - заборгованість за відсотками, 1000.00 грн. - заборгованість за комісією, заборгованість по штрафах/пені - 2500 грн.
01.04.2026 р. відповідачці було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості, однак відповідачкою умови кредитного договору не виконано.
З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з відповідачки суму заборгованості у розмірі 18 975.75 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн., витрат на правничу допомогу в розмірі 8000.00 грн.
Ухвалою судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2026 року було відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.71-72).
Відповідачка ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" надіслала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що вона перебуває у скрутному матеріальному становищі, має на утриманні малолітню дитину, на даний час не має можливості сплатити борг та значно нараховані відсотки, просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності, відмовити в задоволенні позову (а.с.121-122).
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, в додаткових поясненнях надісланих через систему "Електронний суд", відповідачка просила розглянути справу без її участі, врахувати зазначені у відзиві обставини (а.с.123-124).
У судове засідання представник позивача - адвокат Усенко М.І. не з`явився, в позові просив розглянути справу без участі представника, позовні вимоги підтримує (а.с.2-9).
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 02.12.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №7719231 (а.с.10-14).
Сума кредиту становить 5000 грн. (п.1.2 Договору).
Кредит надається загальним строком на 15 днів з 02.12.2019 р. (п.1.3.Договору).
Термін повернення кредиту 17.12.2019 р. (п.1.4 Договору).
Комісія за надання кредиту 1000 грн., яка нараховується за ставкою 20.00 % від суми кредиту одноразово (п.1.5.1 Договору).
Проценти за користування кредитом 2 250.00 грн., які нараховуються за ставкою 3.00 відсотків від фактичного залишку кредиту (п.1.5.2 Договору).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 3.00 відсотки від фактичного залишку кредиту (п.1.6 Договору).
Проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п 1.6 договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то у випадку невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6 договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинено або припинено товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту виконання зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням товариства (п. 2.2.3 договору).
Пунктом 2.3.1 договору передбачено, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів, доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку кредитування позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування: на 3 дні із комісією 3 %, 7 днів - комісія 6%, 15 днів - комісія 10.00 %.
Договір укладено в електронній формі (п.6.4 Договору).
Згідно із довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію, підписаної генеральним директором ТОВ «Мілоан» Вініченко О.В., ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «Мілоан», як позичальник за укладеним кредитним договором, оскільки акцептувала його, підписавши 17.12.2019 аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора W52730 направленого на номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 16).
Анкета-заява на кредит № 7719231 від 02.12.2019 р. містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачкою у ТОВ «Мілоан» (а.с.17-18).
Відповідно до платіжного доручення № 4050661 від 02.12.2019 р. ТОВ «Мілоан» перерахувало кошти на рахунок відповідачки ОСОБА_1 на суму 5000 грн., призначення платежу: кошти згідно договору 7719231 (а.с. 19).
Згідно довідки АТ "Акцент Банк" від 09.06.2026 р., картка №4323357024825230 емітована на ім`я ОСОБА_1 та згідно платіжного доручення №113852_1_167124.128 від 02.12.2019 перераховано кошти ОСОБА_1 в розмірі 5000 грн. (а.с.82-87).
27.03.2020 р. між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ "ФК «Кредит- Капітал" було укладено Договір відступлення прав вимоги № 49-МЛ, відповідно до якого первісний кредитор ТОВ " МІЛОАН" передало ТОВ "ФК «Кредит Капітал" за плату належні йому права вимоги до боржників (а.с. 24-32).
Відповідно до п. 1.2 даного договору внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказаних у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог кредитора за цими договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.
Згідно Акту приймання-передачі Реєстру божників від 27.03.2020 р. до Договору відступлення прав вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020 р. кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників кредитора від 27.03.2020 р. (а.с. 40).
Згідно Витягу з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимог № 49-МЛ від 27.09.2020 р., позивач ТОВ «ФК «Кредит- Капітал» набув права грошової вимоги до відповідачки в сумі 18 975.75 грн. за кредитним договором № 7719231 від 02.12.2019 р. (а.с.42).
Платіжною інструкцією №17922 від 27.03.2020 р. підтверджено перерахування коштів за договором факторингу № 49-МЛ від 27.03.2020 р. (а.с.41).
Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення ТОВ "Мілоан", виписки з особового рахунка за Кредитним договором № 7719231 від 02.12.2019 р. та розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка має заборгованість за кредитним договором в розмірі 18 975.75 грн., з яких: 4275 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11200.75 грн. - заборгованість за відсотками, 1000.00 грн. - заборгованість за комісією, заборгованість по штрафах/пені - 2500 грн. (а.с.20-23, 65-70).
Отже, позивач виконав зобов`язання за договором, надавши відповідачці кредитні кошти. Відповідачка, взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.
ТОВ "ФК "Кредит -Капітал" 01.04.2026 р. за №19579650/3175 відповідачці ОСОБА_1 надіслало претензію про погашення заборгованості в сумі 18 975.75 грн. (а.с.43), однак заборгованість за договором сплачена не була.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, суд зазначає, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, кредитний договір № 7719231 від 02.12.2019 р. був підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, чим підтверджено укладання між сторонами такого договору, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів.
Отже, існують підстави вважати, що сторонами належно обумовлено умови користування позиченими коштами та позичальнику належним чином повідомлено про умови позики.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до приписів ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Таким чином, за вищевказаних обставин та вимог матеріального закону суд доходить висновку, що між сторонами по справі укладений кредитний договір № 7719231 від 02.12.2019 р., за умовами якого відповідачка зобов`язалась прийняти грошові кошти, та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів своєчасного повернення вказаних грошових сум позичальнику у вигляді тілу кредиту та відсотків матеріали справи не містять.
У зв`язку із чим, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4275 грн., комісією в розмірі 1000 грн.
Відповідачка у відзиві на позов зазначає про значні нараховані відсотки за кредитним договором № 7719231 від 02.12.2019 р.
Щодо стягнення із відповідачки заборгованості за відсотками в розмірі 11200.75 грн. суд зазначає таке.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами першою та другою статті 1056-1 ЦК України унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Між первісним кредитором та відповідачкою дійсно було погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, однак, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості нараховані кредитодавцем проценти у розмірі 11.200.75 грн. більш ніж вдвічі перевищують суму, отриману відповідачкою у кредит - 5 000.00 грн.
З цього приводу слід зазначити, що відповідачка, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ "Мілоан", які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема, щодо розміру нарахувань за кредитом /кредитний договір №7719231 від 02.12.2019 р., графік розрахунків від 02.12.2019 р., анкета-заява на кредит № 7719231 від 02.12.2019 р./ (а.с.9-18).А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 кредитного договору перетворюється на непомірний тягар для відповідачки, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
Тому суд виходить саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за процентами за кредитним договором не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 5000 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачкою кредитних коштів.
Тому суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками за кредитним договором №7719231 від 02.12.2019 р. підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 5000.00 грн.
Також відповідачка просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Карантин введено 12 березня 2020 року та відмінено 30 червня 2023 р.
Отже, строки позовної давності, перелічені у вищенаведених статтях ЦК України, були продовжені для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Крім того, з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Відповідно до п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, строки визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Кредитний договір №7719231 укладено 02.12.2019 р.
Оскільки з 12.03.2020 р. введено карантин, який відмінено 30.06.2023 р., а з 24.02.2022 р. в Україні введено режим воєнного стану, то відповідно строк до закінчення воєнного стану не зараховується при обчисленні позовної давності.
Щодо стягнення з відповідачки заборгованості по штрафах/пені в розмірі 2500 грн., суд зазначає таке.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
За ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.
Згідно п.4.1 Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту або сплати процентів за його користування, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання (а.с.10-14), яка згідно виписки з особового рахунку становить 2500 грн. (а.с.23) та нарахована за період з 18.12.2019 р. по 06.02.2020 р., тобто не в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, що передбачено пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, та підтверджується додатковими поясненнями позивача (а.с.65-70).
Тому заборгованість за пенею в розмірі 2500 грн. підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Що стосується укладеного договору факторингу, суд зазначає наступне.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).
Разом із тим щодо суб`єктного складу таких правовідносин ч. 3 ст.1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
У ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.
Навіть при умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісних кредиторів, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 вересня 2015 року по справі № 6-979цс15, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.
Виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.44-45) підтверджує, що ТОВ «ФК «Кредит- Капітал»за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України.
Права вимоги за кредитним договором № 7719231 від 02.12.2019 р, перейшло до ТОВ «ФК «Кредит -Капітал».
Всупереч умовам кредитного договору № 7719231 від 02.12.2019 р відповідачка не виконала свого зобов`язання.
Таким чином, за вищевказаних обставин та вимог матеріального закону суд доходить висновку, що між сторонами по справі укладений кредитний договір № 7719231 від 02.12.2019 р, за умовами якого відповідачка зобов`язалась прийняти грошові кошти, та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти, комісію у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум позичальнику у вигляді тілу кредиту, відсотків, комісії матеріали справи не містять.
У зв`язку із чим суд вважає, що позов ТОВ «ФК "Кредит-Капітал» підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК "Кредит-Капітал» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4275 грн., відсотками в розмірі 5000.00 грн., пені в розмірі 2500 грн., комісії в розмірі 1000 грн., що становить загальну суму 12775 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд зазначає таке.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша друга статті 133 ЦПК України).
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000.00 грн. надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 р. (а.с.49); акт №Д/24078 наданих послуг від 14.06.2026 р. (а.с.51); детальний опис наданих послуг до акту №Д/24078 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 р. (а.с.52); ордер на надання правничої допомоги адвоката Усенка М.І. серії ВС №1381377 (а.с.50).
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд враховує, що вказана категорія справ відноситься до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням ціни позову, а також те, що представник позивача безпосередньої участі у судових засіданнях не брав, тому заявлена сума у 8 000 грн. є завищеною.
Отже, суд вважає за необхідне, виходячи з засад розумності, беручи до уваги співмірність розміру витрат на виконання професійної правничої допомоги з ціною позову та обсягом фактично виконаних робіт, а також пропорційності стягнення судових витрат, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжною інструкцією № 32465 від 19.05.2026 р. про сплату судового збору загальною сумою 2 662,40 грн. (а.с. 1).Враховуючи те, що задоволено 67.32% позовних вимог (12775 грн. від 18975.75 грн. складає 67.32 %), суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача суму понесених судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, яка становить 1792.33 грн. (2662.40 грн. х 67.32% : 100).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 78-80, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 7719231 від 02.12.2019 р. в розмірі 12 775.00 грн., судовий збір в розмірі 1792.33 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн., а всього 16567.33 грн. (шістнадцять тисяч п`ятсот шістдесят сім грн. 33 коп.).
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, НОМЕР_2 в АТ "Креді Агріколь Банк", МФО 300614.
Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації:АДРЕСА_1 .
Суддя Л.П. Бабічева