ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6011/26 Справа № 208/13954/24 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Пищиди М.М.
суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.
за участю секретаря судового засідання - Літвінова І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову позивач зазначає, 22.09.2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис №434.
Від сумісного шлюбу сторони мають трьох дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З початку повномасштабного вторгнення росії до України у квітні 2022 року сторони з дітьми евакуювалися до Германії, де зараз тимчасово і мешкають.
З 01 квітня 2022 року сторони припинили сімейні відносини та не ведуть спільного сімейного господарства, спільного бюджету, фактичні шлюбні стосунки припинено, але проживали в одному житловому приміщенні всією сім`єю. Всі намагання відновити сімейні стосунки виявились безрезультатними рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26.01.2024 року шлюб між сторонами було розірвано.
З 01.02.2024 року сторони стали проживати окремо.
Під час сумісного шлюбу сторонами було придбано сумісне майно, а саме:
1) житловий будинок 67,9 м.кв., з надвірними будівлями: льох, літня кухня, туалет, гараж, огорожа, колодязь, замощення і водопровід, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу, засвідченого нотаріально 20.12.2005 року, за спільні кошти за його згодою, вартість придбання 30000 грн;
2) земельна ділянка загальною площею 0,0959 га, з кадастровим номером [номер приховано]:11:048:0451, на якій розташований вказаний вище будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка була приватизована Відповідачем ОСОБА_2 за рішенням Красноармійської міськради №5/16-51 від 22.08.2007 році згідно державного акту на землю від 19.04.2008 р., вартість землі входила в вартість договору купівлі продажу будинку (про що вказано в договорі купівлі продажу);
3) магазин будівельних матеріалів, розташований за адресом: АДРЕСА_2 , який складається з вбудованого приміщення магазину загальною площею 56,8 кв.м., та ганку, придбаний ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 13.09.2019 року, за спільні кошти за згодою ОСОБА_2 , вартість 85300 грн;
4) квартира за адресом: АДРЕСА_3 , придбана ОСОБА_2 за договором купівлі продажу, за спільні кошти за моєю згодою, придбаний у серпні 2020 року, вартість 85300 грн., після придбання приміщення квартири було виведено з житлового фонду і переведено в господарчу - магазин будівельних товарів, документи на право власності знаходяться у відповідача ОСОБА_2 , яка відмовляється їх надавати позивачу;
5) автомобіль «Peugeot Rifter», державний номер реєстрації НОМЕР_1 , 2021 ріку випуску, придбаний ОСОБА_1 за договором купівлі продажу 18.01.2022 року, за спільні кошти за згодою ОСОБА_2 , вартість 16000 євро, по курсу НБУ на день поділу 43,9416 Х 16000 = 703065,60 грн. Загальна вартість спільного подружнього майна, яке підлягає поділу становить 903665,60 грн.
Набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України).
Припинивши фактично шлюб з відповідачем позивач позбавлений свого права спільної сумісної власності, яка не визнається з боку відповідача, а тому він змушений звертатись з цим позовом до суду.
На час розірвання шлюбу сторони домовились про поділ вказаного майна і не мали суперечностей, підтвердженням чому є надана розписка про отримання компенсації 1/2 вартості автомобіля Відповідачці, згідно якої позивач 22.01.2024 року передав, а ОСОБА_2 отримала від нього 8000 євро у вигляді компенсації 1/2 вартості автомобіля «Peugeot Rifter», державний номер реєстрації НОМЕР_1 , і що вона не має до нього претензій щодо поділу цього автомобіля і не буде звертатись до суду щодо його поділу, що відповідає вимогам і положенням ст. 71 СК України, відповідно до яких сторони узгодили що поділ майна відбувається добровільно, будинок з землею залишається у нашій спільній власності порівну, магазини розподіляють за кожним порівну,так як їх вартість однакова, а вартість автомобіля визначили по тій вартості, за яку його було придбавнов і позивач виплатив відповідачу половину його вартості - 8000 євро. На дану пропозицію відповідач погодилась і прийняла від зазначену суму коштів. Але в останній час Відповідач намагається створити перешкоди у володінні і розпорядженні цим майном.
Крім іншого відповідач хоче збільшити свою частку, зазначає, що частина майна повинна належати дітям, що суперечить частині 2 ст. 173 СК України.
Вважає, що у відповідача немає підстав вважати що за рішенням суду частка її майна може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, так як розмір аліментів, які вони одержують, достатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.
Враховуючи вищевикладене позивач просив суд здійснити поділ сумісного майна сторін таким чином:
- житловий будинок з надвірними будівлями розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнати спільною сумісною власністю по 1/2 частині кожному;
- земельна ділянка загальною площею 0,0959 га, з кадастровим номером [номер приховано]:11:048:0451, за адресою: АДРЕСА_1 , на якому розташований вказаний вище будинок, визнати спільною сумісною власністю по 1/2 частині кожному;
- магазин будівельних товарів за адресою: АДРЕСА_2 , придбаний за договором купівлі - продажу, вартість 85300 грн, визнати особистою приватною власністю і залишити у приватній власності Позивача ОСОБА_1 ;
- квартира яка виведена з житлового фонду і переведена в господарську - магазин будівельних товарів, за адресою: АДРЕСА_3 , визнати особистою приватною власністю і залишити у приватній власності Відповідачки ОСОБА_2 ;
- автомобіль «Peugeot Rifter», державний номер реєстрації НОМЕР_1 , 2021 ріку випуску, визнати особистою приватною власністю і залишити у приватній власності Позивача ОСОБА_1 , враховуючи отриману ОСОБА_2 компенсацію 1/2 частини його власності 22.01.2024 р.:
Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно:
- житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
-земельну ділянку загальною площею 0,0959 га, з кадастровим номером [номер приховано]:11:048:0451, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- магазин будівельних товарів, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- квартира, яка виведена із житлового фонду і переведена в господарську - магазин будівельних товарів за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль «Peugeot Rifter», державний номер реєстрації НОМЕР_1 , 2021 року випуску, колір коричневий.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на:
- частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- частину земельної ділянки загальною площею 0,0959 га, з кадастровим номером [номер приховано]:11:048:0451, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- частину магазину будівельних товарів, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- частину квартири, яка виведена із житлового фонду і переведена в господарську - магазин будівельних товарів за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль «Peugeot Rifter», державний номер реєстрації НОМЕР_1 , 2021 року випуску.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на:
- частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- частину земельної ділянки загальною площею 0,0959 га, з кадастровим номером [номер приховано]:11:048:0451, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- частину магазину будівельних товарів, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- частину квартири, яка виведена із житлового фонду і переведена в господарську - магазин будівельних товарів за адресою: АДРЕСА_3 .
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 3 612 грн 66 коп.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.09.2005 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про шлюб серія № НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного по м. Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис № 434.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26.01.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
Від сумісного шлюбу сторони мають трьох дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис № 315, сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місті Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис № 653, та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місті Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис № 405.
Під час шлюбу подружжя за спільні кошти було придбане нерухоме майно, а саме:
- житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку загальною площею 0,0959 га, з кадастровим номером [номер приховано]:11:048:0451, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- магазин будівельних товарів, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- квартира , яка виведена із житлового фонду і переведена в господарську - магазин будівельних товарів за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль «Peugeot Rifter», державний номер реєстрації НОМЕР_1 , 2021 року випуску, колір коричневий.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із наявності підстав для поділу спірного майна між подружжям, яка належить їм на праві спільної сумісної власності, шляхом визнання за кожним із них права власності на неподільне майно по 1/2 частині, виходячи з рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього н а час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що закон передбачає презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яке набуте ними під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі №372/504/17, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.
Як вбачається з матеріалів справи спірне майно, яке просить поділити позивач, є неподільним і, враховуючи зміст позовних вимог, за кожною із сторін слід визнати право на рівну частку в ньому.
При вирішенні спору суд, згідно роз`яснень даних в п. 25 Постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає необхідним визначити ідеальні частки подружжя в спільному майні, яке залишається в їх спільній частковій власності.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що незалежно від того, на кого з подружжя зареєстровано право власності на майно, придбане ними воно належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Отже, поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб визначений судом з огляду на встановлені у справі обставини та враховуючи, що сторони із клопотанням про призначення експертизи не зверталися, відповідних експертних висновків щодо вартості майна дійсних на час розгляду справи не подавали, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визначення часток у спірному майні.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Встановленими судом обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи скаржника, що зняті нею грошові кошти з банківських рахунків у період зареєстрованого шлюбу не підлягають поділу між подружжям.
За своїм змістом доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки наданих доказів, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Апеляційний суд вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384ЦПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 16 вересня 2026 року.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Судді