ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6854/26 Справа № 208/3544/26 Суддя у 1-й інстанції - Подкопаєва І. А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Свистунової О.В.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Заводського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року про забезпечення позову
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики , -
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Заводського районного суду міста Кам`янського з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , і належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Подана заява про забезпечення позову мотивована тим, що між сторонами у справі був укладений договір позики, відповідач в добровільному порядку від повернення суми позики відмовляється, а тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Оскільки Відповідач не працює, тривалий час від повернення суми позики ухиляється, наявна їй на праві приватної власності квартира є єдиним її активом, за рахунок якого можна забезпечити, в тому числі примусове, виконання рішення суду про стягнення суми боргу, сума боргу співмірна із вартістю квартири, просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну відповідачу квартиру. Зазначена квартира використовується виключно для особистого проживання відповідача, тому накладення арешту на квартиру не призведе до надмірного порушення прав відповідача, але буде сприяти меті забезпечення позову - виконання рішення суду, підстави для зустрічного забезпечення відсутні.
Ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, подану одночасно з пред`явленням позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено.
Накладено арешт на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1564076412104, номер запису про право власності: 26867379).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу Заводського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року про забезпечення позову скасувати та відмовити у задоволенні заяви Заводського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року про забезпечення позову.
У відзиві позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Провести апеляційний розгляд за відсутності позивача.
27.05.2026 року до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення у справі від ОСОБА_1 .
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність нез`явившихся сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 до ОСОБА_1 був укладений договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримала від позивача готівкові кошти у сумі 8000 (вісім тисяч) доларів США в якості безвідсоткової позики. Позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України станом на дату повернення позики в повному обсязі у момент пред`явлення вимоги.
02.03.2026 року Позикодавець звернувся до позичальника із вимогою про повернення позики в порядку ст. 1049 ЦК України в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України станом на дату повернення позики у повному обсязі шляхом передачі особисто за адресою місця проживання або перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позикодавця.
Станом на 24.03.2026 року сума позики в добровільному порядку Позичальником не повернута, за офіційним курсом Національного банку України сума позики 8000 (вісім тисяч) доларів США еквівалентна сумі 344 796,8 гривень.
Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 03.07.2018 року державним нотаріусом Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим № 1 - 944, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2018 (номер запису про право власності: 26867379).
Відповідно до пункту 2.2 Договору експертна вартість нерухомого майна становить 44 663,00 гривень.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики, сума заборгованості за офіційним курсом Національного банку України в національній валюті України відповідає вартості нерухомого майна - квартири, між сторонами існує спір щодо стягнення суми заборгованості, беручи до уваги обставини справи, співмірність виду забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що подальше відчуження вказаного майна призведе до ускладнення захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що у даному випадку необхідним та співмірним видом забезпечення позову буде накладення арешту на майно.
Проте, колегія суддів з такими висновками суду погодитися не може, зважаючи на наступне.
На підставі частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Крім того, відповідно правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 у справі № 4-рп/2011щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями151,152,153 Цивільного процесуального кодексу України: "З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини цього рішення).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа (частина першастатті 152 ЦПК України).
За змістом пункту 1 частини першоїстатті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову забороною вчиняти певні дії.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3статті 150 ЦПК України).
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про співмірність заходу забезпечення позову, порівняв суму заборгованості, визначену за курсом НБУ станом на 24.03.2026 року, із вартістю нерухомого майна, яка була визначена ще 03.07.2018 року, тобто майже за вісім років до моменту вирішення питання про забезпечення позову.
Такий підхід не дає об`єктивних підстав для висновку про співмірність заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, оскільки вартість нерухомого майна, зазначена у договорі купівлі-продажу від 03.07.2018 року, не є актуальною оцінкою вартості квартири станом на дату вирішення питання про забезпечення позову.
Висновок суду першої інстанції про те, що сума заборгованості відповідає вартості нерухомого майна, є передчасним та не підтверджується належними й актуальними даними щодо ринкової або іншої визначеної відповідно до закону вартості квартири станом на дату вирішення питання про забезпечення позову.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про співмірність арешту квартири із заявленими позовними вимогами зроблений без належного встановлення актуальної вартості майна та на підставі показника, сформованого майже вісім років тому, а тому не може вважатися достатньо обґрунтованим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18)зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Крім того, подана заява взагалі не містить обґрунтування щодо: підстав вжиття заходів забезпечення позову, саме обраних позивачем та обґрунтовання припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначила, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Колегією суддів встановлено, що заява ґрунтується лише на припущенні, що забезпечення даного позову є недопущення здійснення будь-яких дій щодо майна, яке належить відповідачу, з метою збереження майнових прав позивача та забезпечення, в майбутньому, виконання рішення суду.
Водночас, судом першої інстанції не надано оцінки вірогідності того чи може невжиття заходів забезпечення позову у даній справі (у разі задоволення позову) унеможливити ефективний захист порушених прав позивача і поновлення його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся.
Також, колегія суддів враховує, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за потрібне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів звертає увагу позивача, що останній не позбавлений можливості повторно звернутися із обґрунтованою заявою про забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доходить до висновку про те, що заходи забезпечення, про які заявлено позивачем та які були застосовані судом першої інстанції не можуть вважатися адекватними по відношенню до предмету спору та меті його застосування.
Ураховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Заводського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року про забезпечення позову - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко