ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/273/26 Справа № 205/1378/22 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Усенко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту батьківства та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року,-
В С Т А Н О В И В:
17 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач дізналась, що її батько ОСОБА_3 помер. 18 січня 2022 року вона звернулась до державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті її батька, але постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 січня 2022 року позивачу було відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності факту родинних відносин та пропуском строку подачі заяви про прийняття спадщини. Вказує, що у зв`язку з тим, що на час народження позивача її мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_3 не перебували у шлюбі, то при видачі свідоцтва про народження відомості про батька вносились за вказівкою матері відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, однак співробітниками РАЦС було помилково зазначено прізвище батька, як « ОСОБА_5 », а не « ОСОБА_3 ». Вказує, що позивач фактично завжди спілкувалась з батьком ОСОБА_3 . В дитинстві батько часто приїздив до ОСОБА_1 , дарував подарунки і цікавився її справами. Згідно з відомостей наданих КЗО «СЗШ» №5 ДМР у матеріалах особової справи учениці ОСОБА_1 наявні відомості про ОСОБА_3 , як батька позивача, а також з відомостей заяви про вступ до Дніпропетровського технолого-економічного технікуму з особової справи студента ОСОБА_1 є відомості про ОСОБА_3 , як батька позивача. Також посилається на акт обстеження помешкання від 13 лютого 2001 року, складена комісією у складі членів (сусідів) та головуючого (співробітника житлово-комунальної організації), з відомостями про ОСОБА_3 , як батька ОСОБА_1 , який разом з сім`єю не проживає, а лише відвідує сім`ю на вихідних. Посилається також на наявність фотографій, як підтвердження родинних відносин між позивачем та ОСОБА_3 . Як доказ родинних відносин зазначає факт спілкування матері позивача та самого позивача з її тіткою ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою ОСОБА_3 , а також їх спілкування з ОСОБА_2 , яка є двоюрідною сестрою позивача і донькою ОСОБА_6 , що підтверджується фотографіями та скріншотами спілкування в соціальній мережі «Фейсбук». Зазначає, що позивач не знала і не могла знати точної дати смерті батька, оскільки не проживала разом з ним і їй стало відомо про смерть батька лише 17 лютого 2022 року, тому пропуск строку для прийняття спадщини відбувся з поважної причини. На підставі вищевикладеного, представник позивача звернувся до суду з цим позовом, в якому просив встановити факт батьківства між ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнавши ОСОБА_3 батьком ОСОБА_1 , а також визначити ОСОБА_1 додатковий строк в один місяць з дня набрання рішенням законної сили, для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_3 (том 1 а.с. а.с. 1-6, 206-218).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту батьківства та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовлено (том 2, а.с. 128-135).
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість судового рішення, ухваленого судом першої інстанції з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, ставить питання про скасування судового рішення, та ухвалення нового рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що нею до матеріалів справи було долучено достатні, належні докази на підтвердження родинних зв`язків з померлим батьком. Вказує, що суд першої інстанції надав показанням свідків помилкову оцінку, розцінивши їх як належний доказ відсутності батьківства. Крім того, районний суд взагалі не дослідив і не надав оцінки наданому скріншоту зі сторінки відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook, де позивачка ОСОБА_1 була прямо зазначена як її сестра (том 2, а.с.142-149).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видано відділом ЗАГС Ленінського району м. Дніпропетровська, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначено батька - ОСОБА_8 та мати - ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 10).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 0[телефон приховано], який сформовано 01 лютого 2022 року, відомості про батька позивача ОСОБА_8 було записано відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (т. 1 а. с. 11-12).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Новокодацьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), приблизно ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис за № 1447 (т. 1 а. с. 171).
20 січня 2022 року постановою державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало померлому батьку ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю факту родинних відносин та пропуском строку для подачі заяви про прийняття спадщини (т. 1 а. с. 22-23).
На підтвердження факту батьківства позивачем надано відповідь КЗО «СЗШ №5» ДМР №18/22-1 від 08 лютого 2022 року, про те, що згідно з архівних відомостей з матеріалів особової справи учениці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якій наявна інформація стосовно батьків ОСОБА_1 : мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; сестра/брат - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1 а. с. 14).
В матеріалах справи також наявна заява ОСОБА_1 на ім`я директора Дніпропетровського технолого-економічного технікуму від 04 червня 2004 року, про надання їй допуску до вступних випробувань для вступу на денну форму навчання, в якій зазначено ПІБ батьків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 18).
Згідно акту від 07 листопада 1995 року обстеження житлово-побутових умов сім`ї учениці 5-го класу СЗШ № 5 ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , який було складено комісією у складі класного керівника та членів батьківського комітету, що за вказаною адресою фактично проживає сім`я у складі трьох осіб: ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_4 , брат - ОСОБА_8 , а батько ОСОБА_3 проживає окремо від сім`ї, в шлюбі з ОСОБА_4 не перебуває, дитину відвідує на вихідних (т. 1 а. с. 15-16).
У акті №457 від 13 лютого 2001 року, який було складено комісією у складі: майстра КП ЖЕП-34 ДГС ОСОБА_9 та членів комісії: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , зазначено, що за присутності власниці квартири АДРЕСА_2 , було проведено огляд квартири на предмет фактичного складу сім`ї ОСОБА_1 , в результаті якого встановлено фактичне проживання: ОСОБА_4 (мати), ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_8 (син), а батько ОСОБА_3 спільно із сім`єю не проживає і зі слів власниці квартири буває вдома лише на вихідних (т. 1 а. с. 19-20).
Згідно відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 14/8-363 від 14 січня 2022 року, відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 01 жовтня 1981 року, а інші зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні (т. 1 а. с. 177).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 розірвано 28 квітня 1992 року, про що зроблено запис за № 511, а прізвище дружині після розірвання шлюбу присвоєно « ОСОБА_13 » (т.1 а. с. 89).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не вбачав підстав для їх задоволення, оскільки обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, судом першої інстанції до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, оскільки за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України).
Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , то спірні правовідносини регулюються положеннями КпШС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
Частиною 3 ст. 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
Тобто, за змістом наведених норм закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно із статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо).
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі справа № 521/4820/19 (провадження № 61-21037св21).
Підставою для встановлення батьківства є належні і достатні відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
За приписами ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували, що її мати та померлий ОСОБА_3 спільно проживали й вели спільне господарство, спільно виховували та утримували її, а також того, що померлий за життя визнавав її своєю дочкою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову у справі, яка переглядається.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про долучення фотокарток із зображенням ОСОБА_3 у дитячому альбомі позивачки та скріншоти переписки у Facebook, оскільки вони не є беззаперечними доказами біологічного походження, а лише свідчать лише про наявність знайомства або епізодичного спілкування. Водночас не підтверджують факт визнання батьківства у розумінні ст. 53 КпШС України чи систематичну батьківську турботу.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно зазначив, що у спорах про встановлення батьківства вирішальну роль відіграють спеціальні знання. Молекулярно-генетична (судово-біологічна, судово-генетична) експертизи є найважливішим доказом у цій категорії справ.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2021 року у справі № 683/1732/17, доказова цінність такого тесту ДНК переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору цієї категорії.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, а ні позивачка, а ні її представник, як у суді першої інстанції, та і у суді апеляційної інстанції жодних клопотань про проведення ДНК-тестування (експертизи) з іншими родичами померлого ОСОБА_3 не заявляли.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, сторони несуть ризики, пов`язані з невчиненням процесуальних дій, і суд не може самостійно перебирати на себе обов`язок збирати докази за відсутності відповідного клопотання.
Інші докази, які б у сукупності були достатніми для встановлення батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер приблизно 17 липня 2021 року відносно ОСОБА_1 , позивачем не надані.
Крім того, достовірних доказів визнання ОСОБА_3 , за життя свого батьківства щодо ОСОБА_1 також не здобуто.
Інших обставин, які б давали суду підстави зробити висновок про доведеність вимог позову не встановлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про похідний характер такої вимоги від вимоги про встановлення батьківства.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Судді: