ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/241/26 Справа № 209/7993/23 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря -Усненко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кам`янської міської територіальної громади в особі Кам`янської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування з чужого незаконного володіння та визнання права власності
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року,-
В С Т А Н О В И В:
25 грудня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Кам`янської міської територіальної громади в особі Кам`янської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування з чужого незаконного володіння та визнання права власності. В обґрунтування позову зазначено, що у 2016 році позивач одружився та змінив прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ». ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_5 був власником квартири АДРЕСА_1 . На підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 31 жовтня 2011 року право власності на вказану квартиру було визнано за ОСОБА_6 . На підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2011 року власником спірної квартири став відповідач ОСОБА_2 . Позивач дізнався про порушення своїх прав лише у 2016 році, після чого звернувся до Дніпровського відділу поліції з відповідною заявою. Постановою від 03 березня 2016 року його було визнано потерпілим і в рамках вказаного кримінального провадження на спірну квартиру було накладено арешт. Позивач також оскаржив рішення суду першої інстанції, на підставі якого було визнано за відповідачем ОСОБА_6 право власності на спірну квартиру. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції було скасовано, а у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Таким чином, було скасовано рішення, на підставі якого відповідач ОСОБА_6 набула право власності на спірну квартиру. В подальшому позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації, визнання права власності, усунення перешкод в користуванні. Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_6 померла. Рішенням суду від 22 листопада 2022 року позовні вимоги були задоволені частково, а саме: встановлено факт прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в володіння та управління спадковим майном; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,0 кв.м, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений 08 грудня 2011 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Ізотовою В.А, зареєстровано в реєстрі за № 2367; скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,0 кв.м, за ОСОБА_2 , проведену на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08 грудня 2011 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Ізотовою В.А., реєстровано в реєстрі за № 2367; витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,0 кв.м, на користь ОСОБА_1 та визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,0 кв.м, за позивачем. Не погодившись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року рішення суду першої інстанції було скасовано, провадження у справі в частині позову про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації, визнання права власності - закрито. В іншій частині позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції зазначив, шо по справі не було залучено територіальну громаду, а також правонаступників ОСОБА_6 , у зв`язку з чим закрив провадження по частині позовних вимог. В іншій часині позовних вимог було відмовлено, оскільки ці вимоги є похідними від вимог, провадження по яким було закрито. З 1989 року по 1997 рік позивач проживав разом з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 . В 1997 році позивача було засуджено і він почав відбувати покарання у Криворізькій виправній колонії. Після звільнення у 2003 році, позивач фактично вступив в володіння спадковим майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, позивач фактично прийняв спадщину, але враховуючи, що на момент звернення до нотаріальної контори з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину, майно було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , нотаріус відмовила у видачі свідоцтва, У зв`язку з цим, вважає за необхідне просити суд встановити факт прийняття спадщини позивачем після смерті батька позивача - ОСОБА_5 . Оскільки ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу відчужила майно, яке їй не належало, тому на сьогоднішній день є всі підстави для визнання договору купівлі-продажу від 08 грудня 2011 року недійсним. Тому підлягають задоволенню вимоги щодо скасування державної реєстрації, як похідної від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також вимога про визнання права власності, оскільки позивач фактично прийняв спадщину (спірну квартиру) після смерті батька (а.с.2-5)
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кам`янської міської територіальної громади в особі Кам`янської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування з чужого незаконного володіння та визнання права власності - відмовлено (а.с.162-166).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.168-171).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 (а.с. 38).
Згідно довідки № 162080, виданої Криворізькою виправною колонією 10 грудня 2003 року (а.с. 13-14), ОСОБА_7 23 лютого 1998 року був засуджений Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська за ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 193, ст.ст. 42, 43 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнився 10 грудня 2003 року за постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 09 грудня 2003 року умовно-достроково з невідбутим строком 11 місяців 18 днів та вибув за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції (а.с. 32), 06 лютого 2016 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , актовий запис № 22. Прізвище ОСОБА_7 після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 .
Відповідно до копії довідки Міжрайонної Дніпровської МСЕК № 2 від 09 серпня 2017 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом ІІ групи з 01 вересня 2017 року у зв`язку з загальним захворюванням з порушенням функцій опору та пересування, інвалідність встановлена безстроково (а.с. 18).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 лютого 2017 року у справі № 209/4513/16 задоволено заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Дніпровський районний у м. Дніпродзержинську ВДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській обл., про встановлення факту родинних відносин та встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Кам`янського (Дніпродзержинська), Дніпропетровської області, громадянин України, є сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , уродженця с. Пільний Олексинець, Городоцького району, Хмельницької області, громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за час життя був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Внесені зміни до актового запису № 103 від 10.01.1979 року, зробленого Дніпродзержинським Палацем Щастя, про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: У графі "відомості про батька" - замість " ОСОБА_10 " вказати - " ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець с. Пільний Олексинець, Городоцького району, Хмельницької області, громадянин України. У графі "відомості про матір" - без змін. Рішення набрало законної сили 06 березня 2017 року (а.с. 25-27).
Суду надано копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого повторно Заводським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 10 березня 2017 року (а.с. 23), у якому батьком позивача ОСОБА_9 вказаний ОСОБА_5 .
Квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом обліку та розподілу житлової площі Міськвиконкому 26 липня 1994 року (а.с. 39).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-1940/2011 задоволений позов ОСОБА_6 до ОСОБА_11 , третя особа - Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», про визнання права на спадщину в порядку спадкування за законом і визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру, загальною площею 33,0 кв.м, житловою площею 16,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , з подальшою реєстрацією на ім`я ОСОБА_6 права власності на вищевказану квартиру в Єдиному державному реєстрі прав (а.с. 19-22).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року (провадження № 22-ц/774/6590/17) рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. від 31 жовтня 2011 року скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_11 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання права на спадщину в порядку спадкування за законом - відмовлено. Судове рішення апеляційного суду набрало законної сили 14 грудня 2017 року (а.с. 29-31).
Постановою слідчого Дніпровського ВП Дніпродзержинського ВП УНП в Дніпропетровській обл. про визнання особи потерпілим від 03 березня 2016 року ОСОБА_1 визнано в якості потерпілого у матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №1201604[телефон приховано] від 03 березня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (а.с. 28).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 356084898 від 28 листопада 2023 року (а.с. 8), право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 з 28 грудня 2011 року зареєстроване за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу ВРО № 720876, реєстр № 2367 від 08 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Ізотовою В.А. (а.с. 101).
На день смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , він ( ОСОБА_12 ) був зареєстрований за адресою по АДРЕСА_3 ; ніхто за даною адресою (крім померлого) не був зареєстрований, що підтверджується копією довідки ТОВ "Абонент ХХІ" про кількість зареєстрованих від 21 грудня 2017 року (а.с. 113).
Постановою державного нотаріуса Першої кам`янської державної нотаріальної контори Тощій Н.Г. від 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька - ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано на іншу особу (а.с. 24).
Згідно повної копії спадкової справи № 883/2017 після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведеної Першою кам`янською державною нотаріальною конторою 22 грудня 2017 року (а.с. 108-123), із заявами про прийняття спадщини до 22 грудня 2017 року та відмову від прийняття спадщини ніхто не звертався.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 померла, про що 26 січня 2018 року Заводським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровській області зроблено актовий запис про смерть № 111 (а.с. 16-17).
Вищезазначені обставини також підтверджуються постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2023 року у справі № 209/427/18, яка набрала законної сили 29 серпня 2023 року (а.с. 61-68).
Позивач у період з 11 грудня 2003 року по 10 червня 2010 року проживав за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується актом про проживання ОСББ «Олімп-Плюс» від 14 лютого 2024 року (а.с. 83) та підтверджено свідками у судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив, з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до спірних правовідносин застосовується Цивільний кодекс України. Згідно зі статтею 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, вказував, що він є рідним сином ОСОБА_5 , тому має право на спадкування спірного майна за законом, оскільки він проживав разом зі спадкодавцем до позбавлення волі, а після звільнення фактично прийняв спадщину, вселившись у спірну квартиру та проживаючи у ній.
Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Згідно ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом норм статей 1268, 1269 ЦК України, факт прийняття спадщини тісно пов`язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте чинне законодавство не передбачає можливості окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Вищенаведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 554/3192/16-ц.
Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на день відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).
В постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 332/3923/18 викладено висновок про те, що розглядаючи спір про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку можливе у випадку, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, при цьому у разі, якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.
Матеріалами справи встановлено, що на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_1 знаходився у місцях позбавлення волі, однак позивач не надав до суду доказів будь-яких дій після його звільнення 10 грудня 2003 року з місць позбавлення волі щодо реалізації ним спадкових прав після смерті ОСОБА_5 , зокрема, до 2017 року ОСОБА_1 не звертався із заявою про встановлення родинних відносин з померлим та з заявою про прийняття спадщини.
Враховуючи, що позивач постійно не проживав зі спадкодавцем на день відкриття спадщини з незалежних від нього обставин, після звільнення він мав вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 1269 ЦК України, та звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак не скористався своїм правом, тож вважається таким, що не прийняв спадщину, суд 1 інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів, що вимога про встановлення факту прийняття спадщини, шляхом фактичного вступу в володіння та управління спадковим майном є недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , та витребування з чужого незаконного володіння квартири, суд 1 інстанції виходив з наступного.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Правила ч. 1 ст. 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).
У частинах 1, 3 ст. 12, частинах 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається із матеріалів справи, 08 грудня 2011 року відповідач ОСОБА_2 придбав за договором купівлі-продажу у ОСОБА_6 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Цей договір укладений з дотриманням норм законодавства, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Ізотовою В.А., а відомості щодо права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На момент укладення договору купівлі-продажу приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Ізотова В.А. відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України перевірила документи продавця ОСОБА_6 та підстави належності їй спірної квартири, зокрема те, що право власності на квартиру належить продавцю ОСОБА_6 та зареєстровано за нею в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-1940/11, яке на момент укладення договору було чинним, в іпотеці квартира не перебувала, будь-яких заборон на відчуження цієї квартири в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна не було. Про факт повного розрахунку за нерухоме майно, який здійснювався в нотаріальній конторі, зазначено у пункті 2.1 договору купівлі-продажу. Таким чином, у відповідача ОСОБА_2 не було жодних сумнівів щодо правомочності продавця ОСОБА_6 на володіння спірною квартирою та на її відчуження.
Обставини, які свідчать про неправомірні дії ОСОБА_6 та те, що судове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. від 31 жовтня 2011 року, на підставі якого ОСОБА_6 набула право власності на спірну квартиру, буде скасоване ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року, на момент укладення договору купівлі-продажу квартири (08 грудня 2011 року) не були і не могли бути відомі ОСОБА_2 .
Суд 1 інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 на законних підставах згідно з договором купівлі-продажу від 08 грудня 2011 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Ізотовою В.А., придбав квартиру у ОСОБА_6 . Майно вибуло з власності ОСОБА_6 за її волею за відплатним договором.
Відповідач ОСОБА_2 не міг і не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на спірну квартиру може бути припинено у зв`язку з тим, що рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. від 31 жовтня 2011 року, оскільки ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 08 грудня 2011 року, укладеним між ним та ОСОБА_6 , до скасування рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-1940/11, на підставі якого ОСОБА_6 набула право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом.
Судом 1 інстанції не встановлено обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача, у зв`язку із тим ОСОБА_2 є добросовісним набувачем.
Крім того, враховуючи, що судом відмовлено позивачу у встановлення факту прийняття спадщини, навіть за умови, що судове рішення, яким було визнано право власності за ОСОБА_6 , скасовано, позивач не є особою з володіння якого вибуло спірне майно, відтак відсутнє й право його витребовувати.
На підставі вище викладеного, суд 1 інстанції прийшов до висновку з яким погоджує апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування квартири з чужого незаконного володіння.
Також суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2011 року щодо реєстрації права власності на спірну квартиру та визнання права власності на неї за позивачем, оскільки вони є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування з чужого незаконного володіння квартири.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Судді: