ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/1142/26 Справа № 199/7242/23 Суддя у 1-й інстанції - СПАЇ В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Усенко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання протиправним рішення державного реєстратора
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2024 року,-
В С Т А Н О В И В:
06 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом. В його обґрунтування посилається на те, що 07.02.2007 року між нею та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено кредитний договір № DNUGGK70470148 про надання кредиту в розмірі 23 000,00 дол. США, який був забезпечений договором іпотеки № DNUGGK70470148 від 07.02.2007 року, згідно якого позивач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Згодом позивачу стало відомо, що 24.10.2016 року право власності на цю квартиру було зареєстроване за відповідачем шляхом внесення змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л.Л. Позивач не згодна з тим, що внесені зміни до Державного реєстру прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л.Л. відповідають умовам договору іпотеки № DNUGGK70470148 від 07.02.2007 року, та стверджує, що нез`ясування реєстратором (приватним нотаріусом ДМНО Вдовіною Л.Л.) таких чинників, як постійне проживання позивача в квартирі АДРЕСА_1 , обізнаність позивача про намір відповідача проведення за ним реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , наявність згоди позивача на реєстрацію права власності за відповідачем та проведення оцінки вартості іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 є порушенням її прав. Позивач просила суд визнати протиправним рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.10.2016 року № 32074215 про реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с.1-8).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л.Л., про визнання протиправним рішення державного реєстратора - відмовлено повністю (том 1 а.с.178-186).
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на його не відповідність нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині застосування строків позовної давності та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд в обґрунтуванні рішення вказав некоректну дату, як строк виконання зобов`язань, і чітко не встановив конкретної дати, з якої розпочався відлік позовної давності. Вказує, що неправомірна державна реєстрація права власності створює постійний, триваючий стан порушення права власника, тому позовна давність не починає спливати з дати реєстрації, а порушення триває доти, доки запис залишається в реєстрі. Сам по собі позов про скасування рішення державного реєстратора має на меті усунути перешкоди у здійсненні права власності. Зауважує, що про порушення свого права вона дізналася у 2016 році та своєчасно звернулася до суду першої інстанції ще 01.08.2017 року. Дана справа не розглядалася по суті понад 5 років через затримки в органах судової влади, оскільки відбулася зміна 5 суддів, а справу передавали з Бабушкінського до Амур-Нижньодніпровського районного суду. Апелянт не отримувала ухвал, повісток районного суду, тому не знала про призначення засідання, через що 06.03.2023 року позов було залишено без розгляду. Дізнавшись про залишення позову без розгляду, вона відразу подала новий позов 06.09.2023 року. Відтак зазначає, що відмова у захисті права через сплив давності за наявності 5-річної судової тяганини порушує ст. 2 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на розгляд справи впродовж розумного строку та на ефективний судовий захист (том 1 а.с.234-239).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.02.2007 року позивач уклала з відповідачем кредитний договір № DNUGGK70470148 та отримала від відповідача кредитні кошти в розмірі 23 000,00 дол. США на купівлю квартири (а.с. 19 - 21), оплату стразових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених договором, що підтверджується відповідним договором.
Згідно кредитного договору (п. 7.2), для виконання даного договору банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін. платежам (а.с. 21).
Відповідно до п. 7.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири: однокімнатна квартира, АДРЕСА_2 , к1. 1 (а.с. 21).
07.02.2007 року позивач уклала договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Орловим О.А. за реєстром № 236, що підтверджується відповідним договором (а.с. 15).
На підставі договору іпотеки №DNUGGK70470148 від 07.02.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Орловим О.А. за реєстром № 242 (а.с. 16-18): згідно з цим договором, який був укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», за ним забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, укладеним між банком та іпотекодавцем; предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного у п. 33.3 цього договору, у забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.
Згідно п. 33.3 зазначеного вище договору, в іпотеку надано нерухоме майно: однокімнатна квартира загальною площею 24,1 кв.м, житлова площа 18,1 кв.м, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2007 року, посвідченого ПН ДМНО ОСОБА_2 , за реєстром № 26 (а.с. 18).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 11), право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за позивачем (а.с. 11-12).
07.02.2007 року позивач також уклала з відповідачем договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Орловим О.А. за реєстром №243 (а.с. 21 звор. -22), відповідно до п. 2 якого метою укладення цього договору є визначення способів та порядку досудового звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором у випадках встановлених п.п. 3.1.-3.3 цього договору.
Відповідно до п. 3 та підп. 3.1, 3.2 цього договору з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право: п. 3.1 звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, за умови неотримання задоволення своїх вимог відповідно до п. 9, що підтверджується випискою з рахунку для зарахування коштів згідно з кредитним договором та розрахунком заборгованості.
Укладаючи даний договір, його учасники у п. 3.2 також передбачили право іпоекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором у випадках: порушення іпотекодавцем зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору, у т.ч. при порушенні цільового використання коштів, порушення іпотекодавцем зобов`язань по іпотечному договору у т.ч при порушенні порядку заміни предмета іпотеки, надання іпотекодавцем предмета іпотеки у користування (аренда, найм и т.п.) іншій особі без письмової згоди іпотекодержателя; встановлення невідповідності дійсності відомостей, які містяться в кредитному або іпотечному договорі, або інших документів, представлених іпотекодавцем під час отримання або обслуговування кредиту, перевірки статуту предмету іпотеки; пред`явлення третіми особами вимог до забезпечення й/або порушення іпотекодлавцем зобов`язань по договорах, укладених з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.
Згідно п. 9 договору, він набуває чинності у разі настання будь-якої із умов, передбачених п.п. 3.1 - 3.3 цього договору, що підтверджується повідомленням іпотекодержателя з вимогою про усунення порушення та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги на адресу іпотекодавця та позичальника за кредитним договором (якщо він є відмінним від іпотеколавця), надісланим відповідно до вимог чинного законодавства.
Суду не було надано виписки по рахунку НОМЕР_1 .
Місце проживання позивача з 13.04.2007 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відміткою про реєстрацію місця проживання позивача у паспортному документі (а.с. 9).
На підставі документів з реєстраційної справи, витребуваної судом (а.с. 63 - 99), 01.11.2016 року відповідач сплатив адміністративний збір за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 74).
20.10.2016 року відповідач звернувся до приватного нотаріус ДМНО Вдовіної Л.Л. з листом, в якому повідомляв (а.с. 88), що він є іпотекодержателем за договором іпотеки, посвідченим 07.02.2007 року приватним нотаріусом ДМНО Орловим О.А., зареєстрований в реєстрі за № 242, предметом іпотеки за зазначеним договором є квартира АДРЕСА_1 , і не заперечує проти перереєстрації цієї квартири з наявністю заборон та іпотеки (а.с. 78).
У вимозі про усунення порушення основного зобов`язання від 29.07.2016 року за вих. № 75 банк на адресу ОСОБА_1 просив останню усунути порушення кредитного договору шляхом погашення в повному обсязі заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти днів з дня отримання вимоги (а.с. 82).
До цієї вимоги від 29.07.2016 року банк надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 81), згідно з яким повідомлення банку відправлено 01.08.2016 року та було вручено 02.08.2016 року; у графі «розписка в одержанні» міститься підпис та прізвище « ОСОБА_3 ».
У повідомленні від 09.09.2016 року за вих. № 66 (а.с. 80) на адресу ОСОБА_1 банк повідомив, що ОСОБА_1 є боржником за договором іпотеки квартири, посвідченим 07.02.2007 року та є банк має намір здійснити перехід права власності до іпотекодержателя на предмет іпотеки або укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , із зазначенням про те, що протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення ОСОБА_1 має право письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення, ОСОБА_1 набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя (а.с. 80).
До цього повідомлення від 09.09.2016 року банк надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 79), згідно з яким повідомлення банку відправлено 11.09.2016 року та було вручено 13.09.2016 року; у графі «розписка в одержанні» не міститься підпису та ПІБ жодної особи.
Згідно матеріалів реєстраційної справи (а.с. 83), відповідач на підтвердження того, що позивач не виконує зобов`язання перед відповідачем, надав довідку, в якій зазначив, що станом на 13.10.2016 року позивач має борг перед відповідачем у розмірі 31 461,41 дол. США та складові зазначеної заборгованості.
У листі банку до приватного нотаріуса ДМНО Вдовіної Л.Л. від 10.10.2016 р. за вих. №Е.DD.0.0.0.0/2 - 7136 банк просив нотаріуса у зв`язку з закінченням тридцятиденного строку з дня отримання повідомленням ОСОБА_1 здійснити реєстрацію права власності нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 за іпотекодержателем відповідно до ст.ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 88).
На підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що 27.10.2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом ДМНО Вдовіною Л.Л. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32074215 від 27.10.2016 року внесено запис про державну реєстрацію 24.10.2016 року зазначеної вище квартири на праві приватної власності за власником - ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 89).
На підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2018 року судом встановлено, що у провадженні цього суду перебувала цивільна справа № 200/12839/17 (провадження 2/200/3538/17) за позовом ОСОБА_1 до АТ Кб «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с. 94), по якій провадження було відкрито 04.09.2017 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/69817397), ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2023 року було залишено без розгляду з предбаченої п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України підстави (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109383524).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що хоча позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, проте строк позовної давності у спірних правовідносинах сплив на дату подання позову до суду. Заява позивача про поновлення строку позовної давності (а.с. 14), спростовується, зокрема тим, що позивач вже зверталася до суду за судовим захистом у 2017 році з аналогічним позовом до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, який після передачі справи на розгляд до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю, був залишений без розгляду з передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України підстави.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 526 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року по справі №755/13805/16-ц (пункт 53 постанови).
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов`язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено кредитний договір на суму 23 000 дол. США для купівлі однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . У той самий день було посвідчено договір іпотеки вказаної квартири та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
З 13.04.2007 року дана квартира є зареєстрованим, постійним та єдиним місцем проживання ОСОБА_1 .
Банк надав довідку про заборгованість станом на 13.10.2016 року у розмірі 31 461,41 дол. США. Вимогу про усунення порушення від 29.07.2016 року було вручено 02.08.2016 року з підписом "Зворигіна", тоді як рекомендоване повідомлення від 09.09.2016 року про намір переоформити право власності відправлено 11.09.2016 року і вручено 13.09.2016 року без зазначення підпису та ПІБ одержувача.
Детально дослідивши реєстраційну справу, суд першої інстанції дійшов умотивованого висновку, про те, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, а приватний нотаріус ДМНО Дніпропетровської області Вдовіна Л.Л. діяла протиправно під час проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 24.10.2016 року, зокрема, сама заява про реєстрацію була прийнята нотаріусом 20.10.2016 року, проте адміністративний збір банк сплатив лише 01.11.2016 року, що є порушенням ч. 4 ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п. 9 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції станом на 14.09.2016 р.).
Крім того, у витребуваній реєстраційній справі був відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
У свою чергу відповідач не надав нотаріусу та суду виписку з рахунку НОМЕР_1 та розрахунок заборгованості, надсилання яких боржнику передує правомірності вимог відповідно до п. 3.1 договору задоволення вимог, а нотаріус не перевіривши права й обов`язки сторін не зупинив розгляд заяви.
Відтак, запис про державну реєстрацію права власності за банком було внесено 24.10.2016 року, тобто на 3 дні раніше, ніж прийнято саме рішення про реєстрацію від 27.10.2016 року.
Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не було спростовано факту використання квартири як єдиного постійного житла позивача.
У зв`язку з чим, районний суд вірно констатував, що на спірні правовідносини поширюються приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який забороняв примусове відчуження цього майна без згоди власника.
Колегія суддів зауважує, що згідно із судовою практикою ВП ВС, відмова у позові через сплив позовної давності можлива лише за умови обґрунтованості позову по суті.
З матеріалів справи вбачається, що у 2017 році ОСОБА_1 вже подавала аналогічний позов - цивільна справа № 200/12839/17, який ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2023 року було залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України.
Вказана ухвала апелянтом не оскаржувалася.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що з даним позовом ОСОБА_1 звернулася 06.09.2023 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що загальний трирічний строк позовної давності сплив, а підстав для його поновлення суд не знайшов, оскільки у заяві позивача про поновлення строку позовної давності (а.с. 14), обставини, на які посилається позивач, як на підставу причини пропуску строку позовної давності, спростовуються матеріалами справи.
Зважаючи на встановлення судом першої інстанції порушення процедури державної реєстрації права власності нотаріусом, колегія суддів погоджується з тим, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.
Доводи скаржника про постійний, триваючий стан порушення її права відхиляються, оскільки позовна вимога про визнання протиправним рішення державного реєстратора від 27.10.2016 № 32074215 спрямована на оскарження конкретного юридичного акта, а перебіг позовної давності за такою вимогою починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про прийняття оскаржуваного рішення.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 вперше звернулася до суду 01.08.2017 року. Проте, ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2023 року її позовну заяву було залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
За змістом цивільного законодавства, залишення позову без розгляду не зупиняє і не перериває перебіг позовної давності. Повторне звернення з позовом відбулося лише 06.09.2023 року, тобто за межами загального трирічного строку позовної давності
Відтак, посилання апелянта на зміну суддів та тривалий розгляд справи не скасовують того факту, що після залишення позову без розгляду позовна давність за новим позовом спливла.
Отже, колегія суддів погоджується з тим, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.
Враховуючи, що перебіг позовної давності розпочався 27.10.2016 року, а до суду повторно позивачка звернулася лише 06.09.2023 року, питання про визнання причин пропуску строку поважними та його поновлення позивачем не заявлялося та судом не вирішувалося, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду 1 інстанції про відмову у задоволенні позову за пропуском строку.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Судді: