ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3255/26 Справа № 201/10028/25 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Усенко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 21 листопада 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
14 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування підстав звернення до суду зазначила, що вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2024 у справі № 202/910/21 ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367 КК України, виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні був наявний склад кримінального правопорушення. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17.02.2025 вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2024, в тому числі у відношенні ОСОБА_2 залишено без змін. Позивачка перебувала під слідством і судом 4 роки 5 місяців 29 днів, її випрадано, тому відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» набула право на відшкодування моральної шкоди. Мінімальний розмір моральної шкоди, який розрахований відповідно до чинного законодавства становить 424000грн., проте позивачка вважає, що тривале перебування під слідством та судом, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило її нормальні життєві та соціальні зв`язки, призвело до звільнення з високооплачуваної роботи, погіршення фінансового становища та негативно вплинуло на її ділову репутації, а тому розмір моральної шкоди підлягає збільшенню та достатньою сумою є 1 000 000грн.
Враховуючи вищевикладене, просила в рахунок компенсації моральної шкоди стягнути 1000000,00 грн, в рахунок відшкодування суми, сплаченої у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальних провадженнях стягнути 230000,00 грн та стягнути витрати на правничу допомогу у цивільній справі, орієнтовний розмір яких становить 25000,00 грн. (том 1 а.с.1-6)
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 21 листопада 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди - задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації моральної шкоди 1000000,00 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування суми, сплаченої у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальних провадженнях 230 000,00 грн. (том 1 а.с.184-191).
Не погодившись з рішення суду, Дніпропетровська обласна прокуратура звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, шляхом її зменшення (том 1 а.с.229-234).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 23.07.2019 року на підставі матеріалів Управління захисту економіки в Дніпропетровській області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 1201904[телефон приховано]) по факту привласнення бюджетних коштів за попередньою змовою службовими особами КП «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально- профілактичне об`єднання «Фтізіатрія» Дніпропетровської обласної ради» (том 1 а.с.7).
19.08.2020 року ОСОБА_2 (прізвище позивачки змінено з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » у зв`язку з укладенням 01.11.2024 року шлюбу (а.с. 8)) повідомлено про підозру в кримінальному провадженні № 1201904[телефон приховано], а саме, що своїми умисними діями ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 191 КК України, привласнила чуже майно шляхом зловживання своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб. Підозра була вручена позивачці 19.08.2020. Дана обставина визнана сторонами в заявах по суті спору.
20.11.2020 року позивачці повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри в кримінальному провадженні № 1201904[телефон приховано] та зазначено, що вона за сукупністю злочинів підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України та у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно у великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. Зміна підозри була вручена позивачці 20.11.2020 року. Дана обставина визнана сторонами в заявах по суті спору.
Кримінальне провадження № 1201904[телефон приховано] перебувало на розгляді в Самарському районному суді м. Дніпропетровська де під час розгляду справи органом досудового розслідування здійснена перекваліфікація дій ОСОБА_2 та остаточно за сукупністю злочинів вона була обвинувачена у службовій недбалості, а саме неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державним інтересам, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367 КК України. Дана обставина визнана сторонами в заявах по суті спору.
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2024 року у справі № 202/910/21 ОСОБА_2 було визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367 КК України, виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні був наявний склад кримінального правопорушення (том 1 а.с.9-36).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17.02.2025 року вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2024 року, в тому числі у відношенні ОСОБА_2 залишено без змін (том 1 а.с.37-57).
З моменту вручення позивачці повідомлення про підозру 19.08.2020 року і до набрання законної сили вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська 10.06.2024 року, вона перебувала під слідством і судом 4 роки 5 місяів 29 днів, що дорівнює 53 місяцям 29 дням.
Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_2 на момент вручення підозри позивачка працювала на посаді заступника директора з лікувальної роботи та якості медичної допомоги Комунального закладу «Дніпропетровське обласне лікувально-профілактичне об`єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради (наказами від 29.12.2018 та 04.01.2019 заклад перетворений на Комунальне підприємство «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради, а посада змінена на посаду «медичного директору») (том 1 а.с.60).
В подальшому, позивачка була призначена виконуючим обов`язки генерального директора Комунального закладу «Дніпропетровське обласне лікувально-профілактичне об`єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради та звільнена 17.03.2021 року з роботи відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (том 1 а.с.61).
18.03.2021 року позивачка призначена виконуючою обов`язки генерального директора Комунального підприємства «Криворізький протитуберкульозний диспансер «Дніпропетровської обласної ради» де працювала до 25.07.2023 року та звільнена з роботи відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (том 1 а.с.62-63).
На підтвердження факту звільнення 25.07.2023 року позивачкою надана копія власноруч написаної заяви, зі змісту якої вбачається, що позивачка просить розірвати контракт № 353 від 20.07.2021 року і звільнити її з посади генерального директора КП «криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку з реорганізацією підприємства (том 1 а.с. 142).
Згідно відомостей, що містяться в довідці ОК -5 Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування в 2021 році середній дохід позивачки на місяць за основним місцем роботи становив близько 80 000 грн., а загалом близько 99 000 грн., в 2022 році - 83 000 грн, а загалом близько 86 000 грн. (том 1 а.с. 73-74).
В 2023 році середній дохід позивачки на місяць становив до 18 627 грн., в 2024 році - до 5 371 грн., за 5 місяців 2025 року - близько 7 000 грн. (том 1 а.с.73-74).
З 11.03.2025 року позивачці призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», розмір якої становить 11 856, 94 грн. (том 1 а.с.75-77).
З 08.05.2023 року по 19.05.2023 року позивачка проходила обстеження та лікування у відділенні Захворювань шлунку та ДПК, дієтології і лікування харчування в Державній установі «Інститут гастроентерології НАМН України», що підтверджується копією виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого № 1271 (том 1 а.с.141).
Зі змісту виписного епікризу вбачається клінічний діагноз - хронічний гастродуоденіт, фаза загострення, не асоційований 3 Н.PYLORI в поєднанні з хронічним панкреатитом у фазі загострення, хронічним холециститом, можливо калькульозним біліарним сладжем.
Згідно з висновками дослідження Медичного центру MEDICUM від 02.11.2021 року у позивачки було виявлено «МРТ-признаки множественных очагов в полушариях большого мозга, наиболее вероятно, сосудистого генеза» (Fazekas 1 по визуальной шкале) (том 1 а.с.140).
15.02.2022 року позивачка повторно пройшла обстеження Медичного центру MEDICUM та згіжно розшифровки дослідження висновок, встановлений 02.11.2021 року підтверджений (том 1 а.с.141).
Позивачка має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого 27.08.2014 Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 1167 від 27.08.2014 року (том 1 а.с.78) та непрацездатну мати ОСОБА_7 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження, про одруження та пенсійного посвідчення матері позивачки (том 1 а.с.79-81).
Мати позивачки - ОСОБА_7 є пенсіонеркою з 18.03.2008 року та отримує пенсію, розмір якої в 2021 році становив 2612, 86 грн., 2725, 28 грн., у 2022 році - 2725,28 грн., 2825,28 грн. у 2023 - 3125,28 грн., 3590, 95 грн. в 2024 та 2025 роках - 3854,56 грн., що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 та довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 03.07.2025 № I0QDQ5VNBMFBDMBA (том 1 а.с.82-84).
Позивачка має нагороди, що підтверджується посвідченнями № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , №253, № НОМЕР_4 , посвідченням лауреата Всеукраїнскої премії «Гордість України» Всеукраїнського фонду «Вдячність. Визнання. Надія», є заслуженим лікарем України та кандидатом медичних наук на підставі рішення Атестаційної колегії від 20.03.2018 року (том 1 а.с.65-70).
Під час розгляду кримінального провадження, ОСОБА_2 22.04.2020 року уклала угоду про надання правничої допомоги з адвокатом Снігуром А.С. (том 1 а.с.85).
На підтвердження надання послуг згідно із договором від 22.04.2020 року сторони договору підписали акти від 09.04.2025 року (том 1 а.с.86-87) та адвокатом були видані позивачці прибуткові касові ордери № 4, 6, 7, 3 від 22.04.2020 року, 10.06.2024 року, 10.16.2022 року, 08.10.2024 року на загальну суму 230 000грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2024 у справі № 202/910/21 ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367 КК України, виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні був наявний склад кримінального правопорушення. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17.02.2025 вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2024, в тому числі у відношенні ОСОБА_2 залишено без змін, а тому позивач має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України № 266/94-ВР.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керувався, характером та тривалістю душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Аналіз наявних у справі доказів свідчить про те, що тривалість кримінального провадження щодо позивачки більше чотирьох років поза розумним сумнівом призвела до її моральних страждань, зумовлених невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та є підставою для відшкодування їй моральної шкоди у розмірі більшому ніж мінімально встановлений Законом № 266/94-ВР. Таким чином, суд 1 інстанції прийшов до висновку, що розмір моральної шкоди 1 000 000грн. є розумним, справедливим та співмірним.
Щодо розміру стягнутої матеріальної шкоди (понесені судові витрати на правову допомогу) суд задовольняючи таку вимогу, виходив з того, що загальний розмір витрат за надання юридичної допомоги становить 230 000грн., підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами, є достатнім, враховуючи час, який адвокат витратив на кримінальне провадження, та складність справи, а також не спростований відповідачем.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження №61-1132св22) зазначив, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.06.2022 в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначила, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
Верховний Суд в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18) зробив висновок, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі в тому числі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (постанова Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 зазначено, що: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03.03.2021 у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі № 461/6351/23 зазначив, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.
Як вбачається і матеріалів справи, що повідомлення про підозру було вручене позивачці 19.08.2020 року, а 17.02.2025 року виправдувальний вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2024 року набрав законної сили.
Отже, загальний час перебування ОСОБА_2 під слідством і судом становить 4 роки 5 місяців 29 днів (53 місяці 29 днів).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 27.02.2020 № 3-р/2020, від 28.08.2020№ 10-р/2020 наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Оскільки Закон № 266/94-ВР є спеціальним, і саме його норми регулюють порядок визначення моральної шкоди, а також враховуючи, що відповідні зміни до ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94ВР не вносилися у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», відсутні підстави для застосування при розрахунку розміру моральної шкоди прожиткового мінімуму 1 600грн. замість мінімальної заробітної плати в розмірі 8 000грн.
Верховний Суд у постанові від 18.10.2023 у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) зробив висновок щодо застосування ст. 13 Закону № 266/94ВР та зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено з 01.01.2025 року мінімальну заробітну плату на рівні 8 000 грн.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз`яснив про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 000грн.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19.12.2024 у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).
Таким чином, суд вважав, що мінімальний гарантований розмір моральної шкоди, враховуючи наявність виправдовувального вироку щодо позивачки та виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, становить 424 000 грн. (53 місяці * 8000грн.).
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З поданих позивачкою доказів вбачається, що вона більше 21 року позивачка працювала в системі охорони здоров`я, займала керівні посади, є заслуженим лікарем України, має науковий ступінь, кандидат медичних наук, мала престижну роботу та певну ділову репутація як керівник та лікар.
Позивачка мотивує завдання їй моральної шкоди в більшому розмірі ніж мінімальний гарантований розмір, посилаючись на те, що незаконне повідомлення про підозру, незаконне перебування під слідством та судом, а також вимушена необхідність з`являтися на допити, в судові засідання та звертатися за правовою допомогою, призвели до погіршення її фізичного та психологічного здоров`я, підірвали її авторитет та ділову репутацію та змусили в решті звільнитися з високооплачувальної роботи.
На підтвердження цього, позивачкою надані медичні документи, які підтверджують загострення хронічних хвороб, а також у позивачки було виявлено ознаки множинних вогнищ в півкулях мозку, найбільш вірогідно судинного генеза, діагноз відомий як Fazekas 1, і свідчить про початкові зміни в кровеносних судинах мозку, відомі як мікроангіопатія. Цей патологічний стан, викликає порушення кровообігу та пошкодження нервових тканин.
Також позивачка, маючи трудовий контракт, що діяв до 20.07.2026 року, подала заяву 24.07.2023 року про звільнення з посади генерального директора Комунального підприємства «Криворізький протитуберкульозний диспансер «Дніпропетровської обласної ради» та розмір її доходу суттєво зменшився (більш ніж у п`ять разів) в порівняні з її доходами, отриманими за місцем роботи в комунальному підприємстві.
Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23) дійшов висновку, що тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
На підставі викладеного суд 1 інстанції дійшов правильного висновку з яким погоджується колегія суддів, що тривалість кримінального провадження щодо позивачки більше чотирьох років поза розумним сумнівом призвела до її моральних страждань, зумовлених невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та є підставою для відшкодування їй моральної шкоди у розмірі більшому ніж мінімально встановлений Законом № 266/94-ВР.
Таким чином, враховуючи обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивачки більше 4 років під слідством та судом, й, виходячи із засад розумності і справедливості, суд 1 інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн. гривень, є достатнім для розумного задоволення потреб позивачки як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який не призведе до її збагачення, а буде достатнім для відновлення її порушених прав.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачкою під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, відшкодуванню також підлягають суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18), від 18.01.2023 у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
При цьому, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також, за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) роз`яснено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою на підтвердження надання їй юридичної допомоги в кримінальному провадження надані: угода про надання правничої допомоги з адвокатом Снігуром А.С.; акти від 09.04.2025 надання послуг згідно договору про правничу допомогу від 22.04.2020 у кримінальному провадження № 120210412700000231, відповідно до якого загальна сума винагороди за надання правничої допомоги складає 80 000 грн. (участь у досудовому розслідуванні та в якості захисника в Самарському районному суді м. Дніпра) та про надання послуг згідно договору про правничу допомогу від 22.04.2020, відповідно до якого загальний розмір винагороди за надання правничої допомоги становить 150 000 та складається з: участь у досудовому розслідуванні (слідчих діях, судових засіданнях з питань досудового розслідування) - 40 000 грн.; участь в якості захисника в Самарському районному суді м. Дніпра - 80 000 грн.; участь захисника в Дніпровському апеляційному суді - 30 000 грн.; прибуткові касові ордери (80 000 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 6 від 10.06.2024, 80 000 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 7 від 10.06.2024, 30 000грн. згідно прибуткового касового ордеру № 3 від 08.10.2024, 40 000 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 4 від 22.04.2020).
Позивачка понесла витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні, за договором про надання правової допомоги захисником Снігуром А.С. на загальну суму 230 000,00 гривень, які виходячи з критерію реальності та розумності їхнього розміру, відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягають відшкодуванню позивачці в повному обсязі.
Також колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції щодо стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 230 000,00 грн., як такої яка знайшла своє підтвердження під час розгляду справи.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення в оскарженій частині відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції невірно розрахований розмір моральної шкоди, а саме розрахунок має проводитися виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абзацем 9 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а саме в розмірі 1600грн. Проте суд першої інстанції при розрахунку застосував мінімальну заробітну плату в розмірі 8 000грн., встановлену ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) не передбачена можливість запровадження Законом України « Про Державний бюджет України на 2025 рік» окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від22.05.2008 № 10-рп/2008, від 27.02.2020 № 3-р/2020, від 28.08.2020№ 10 р/2020 наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Оскільки Закон № 266/94-ВР є спеціальним, і саме його норми регулюють порядок визначення моральної шкоди, а також враховуючи, що відповідні зміни до ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94ВР не вносилися у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», відсутні підстави для застосування при розрахунку розміру моральної шкоди прожиткового мінімуму 1 600грн. замість мінімальної заробітної плати в розмірі 8 000грн. Верховний Суд у постанові від 18.10.2023 у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) зробив висновок щодо застосування ст. 13 Закону № 266/94ВР та зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено з 01.01.2025 мінімальну заробітну плату на рівні 8 000грн. Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз`яснив про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні цивільної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 000грн. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19.12.2024 у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).
Таким чином, усталена практика Верховного Суду свідчить про те, що під час розрахунку моральної шкоди відповідно до Закону України № 266/94ВР застосуванню підлягає саме мінімальна заробітна плата, встановлена ч. 1 ст. 8 Закону України «про Державний Бюджет України».
Доводи апеляційної скарги, що стягнуті з кошти у розмірі 1 000 000,00 грн., як компенсація моральної шкоди є безпідставно завищеним, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, відповідно до ст.23 ЦК України.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. А будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір має суто умовний вираз.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції не дослідив докази та не взяв до уваги те, що позивачкою долучено акт надання послуг згідно договору про правничу допомогу від 22.04.2020 №б/н (кримінальне провадження №120210412700000231 від 23.06.2021), при цьому зазначене кримінальне провадження жодним чином не відноситься до розгляду справи №201/10028/25, оскільки позивач просить стягнути вищезазначені витрати за наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні №1201904[телефон приховано], а долучений акт на 80 000 грн відноситься до невідомого кримінального провадження №120210412700000231, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки відповідно до довідки наданої адвокатом Снігур А.С., вбачається, що ним була допущена описка, і що правильним є номер кримінального провадження № 1202004060001065 від 29.08.2020, а не №120210412700000231 від 23.06.2021 (том 2 а.с.10).
Трім того, ухвалами Самарського районного суду від 11.08.2021 та 11.10.2021 кримінальні провадження № 1202004[телефон приховано] та № 1201904[телефон приховано] об`єднано в одне провадження № 1201904[телефон приховано].
Отже, юридична допомога надана в межах кримінальних проваджень № 1202004060001065 та № 1201904[телефон приховано], з урахуванням об`єднання справ в одне провадження, вважається наданою у кримінальному провадженні № 1201904[телефон приховано], яке й стало підставою для звернення до суду з позовною заявою про відшкодування шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України , апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 21 листопада 2026 року в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Судді: