ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 546/1332/25 Номер провадження 22-ц/814/3623/26 Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу в м. Полтаві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОВТВА" про стягнення заборгованості за договором оренди,-
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2025 року представник позивача - ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з СТОВ «ГОВТВА» на користь позивача заборгованість з орендної плати за 2023 рік в сумі 10274 гривні 33 копійки; 5951 гривень 81 копійка - пеня; 2121 гривні 64 копійки - інфляція за весь час прострочення; 617 гривень 30 копійок - 3 % річних за весь час прострочення), що складає 18 965 гривень 08 копійок, а також вирішити питання судових витрат.
Окрім того просив визначити у рішенні суду органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахування пені за наступними формулами: [Пеня] = [10274, 33 гривень - Сума боргу за 2023 рік] * 2 [облікова ставка НБУ (%)] / 100% / кількість днів у році* [Кількість днів (з дати звернення до суду і до моменту виконання рішення суду в частині сплати основного боргу)].
В обгрунтування позову вказував, що 21 лютого 2018 року між попереднім власником земельної ділянки та СТОВ «ГОВТВА» було укладено додаткову угоду до Договору оренди землі №283 від 25.09.2007 року (далі по тексту - Додаткова угода від 21 лютого 2018 року), який з метою приведення тексту договору оренди землі до вимог нормативних актів, якими врегульовані відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок (Цивільний кодекс України, Земельний кодекс України, Закон України «Про оренду землі», інші нормативно-правові акти), з урахуванням змін, що були внесені до тексту останніх та набули чинності на день укладення (підписання) даної додаткової угоди, Сторони дійшли згоди внести змінити в договір оренди землі, виклавши його в цілому в новій редакції. Відповідно до пункту 4.4. Додаткової угоди від 21 лютого 2018 року, орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується Орендарем на користь Орендодавця щорічно, в строк до 30 грудня поточного року користування. Відповідно до пункту 9.1. Додаткової угоди від 21 лютого 2018 року, Орендодавець має право вимагати від Орендаря своєчасного внесення орендної плати. Відповідно до пункту 9.4. Додаткової угоди від 21 лютого 2018 року, Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату. Відповідно до пункту 12.5. Додаткової угоди від 21 лютого 2018 року, перехід права власності на орендовану земельну до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.
14.06.2023 року за результатами земельних торгів з продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,7400 га, кадастровий номер: [номер приховано]:00:001:0492, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які відбувались під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» позивачем ОСОБА_2 було набуто право власності на зазначену земельну ділянку.
15 червня 2023 року позивачем було подано до СТОВ «ГОВТВА» лист-повідомлення про перехід права власності на земельну ділянку.
В подальшому 08 серпня 2023 року між позивачем та СТОВ «ГОВТВА» було укладено додаткову угоду до договору оренди землі №283 від 25.09.2007 року, зареєстрованого 12.12.2007 року за №04[телефон приховано], якою Сторони дійшли згоди викласти п. 4.1 договору в наступній редакції: «4.1. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 22866,65 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 65 коп.) гривні за один повний рік користування земельною ділянкою.
Проте в серпні 2023 року СТОВ «ГОВТВА» було нараховано орендну плату в розмірі 12592,32 гривні, що майже вдвічі менше, ніж передбачено додатковою угодою, яку укладено 08 серпня 2023 року.
03 листопада 2025 року позивач звернувся до СТОВ «ГОВТВА» щодо виплати орендної плати в повному розмірі за 2023 рік за винятком 12592,32 гривень.
Проте, листом СТОВ «ГОВТВА» від 13 листопада 2025 року повідомило позивача, що право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 було зареєстровано 14.06.2023 року на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер: 430, виданий 14.06.2023 року. Враховуючи викладене, орендну плату за 2023 рік було нараховано та виплачено СТОВ «ГОВТВА» відповідно до фактичних періодів володіння земельною ділянкою. Таким чином, зобов`язання СТОВ «Говтва» з виплати орендної плати за 2023 рік виконано у повному обсязі, підстави для повторної сплати відсутні.
Враховуючи викладене вважає, що відповідачем не виконано свого обов`язку щодо виплати орендної плати у повному обсязі за користування моєю земельною ділянкою у 2023 році , що стало підставою для звернення до суду.
Заборгованість станом на 31.12.2023 року складала 10 274,33 гривень.
Оскільки були порушені строки виплати орендної плати вважає, що має право на пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожний день прострочення платежу.
Враховуючи те, що орендна плата вноситься в строки до 30 грудня поточного року користування, тобто до 30 грудня 2023 року, пеня станом на 31 грудня 2025 року складає 5951 гривень 81 копійка, інфляція за весь час прострочення станом на 31 грудня 2025 року складає 2121 гривень 64 копійок, три проценти річних за весь час прострочення станом на 31 грудня 2025 року складає 617 гривень 30 копійок.
Також вказує, що право власності на земельну ділянку, яка є об`єктом оренди за договором, було набуто за результатами земельних торгів з її продажу, а ОСОБА_2 , як їх переможець, в орендних правовідносинах, став її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів. Тож після зміни власника земельної ділянки договір не припинив свою дію, натомість ОСОБА_2 в силу вимог закону набув статусу орендодавця в триваючих правовідносинах оренди разом із усіма належними орендодавцеві за договором правами та обов`язками.
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє представник позивача - ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» про стягнення заборгованості за договором оренди відмовлено.
З вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився представник позивача та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що 03 листопада 2025 року позивач звернувся до СТОВ «ГОВТВА» щодо виплати орендної плати в повному розмірі за 2023 рік за винятком 12592,32 гривень проте відповідач надав відповідь, що орендну плату за 2023 рік було нараховано та виплачено СТОВ «ГОВТВА» відповідно до фактичних періодів володіння земельною ділянкою. Таким чином, зобов`язання СТОВ «Говтва» з виплати орендної плати за 2023 рік виконано у повному обсязі, підстави для повторної сплати відсутні.
Вказує, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо виплати орендної плати у повному обсязі за користування земельною ділянкою у 2023 році та не бажає у позасудовому порядку належним чином виконати обов`язки, які виникли на підставі укладеного між нами договору оренди земельної ділянки.
Зазначає, що станом на дату придбання спірної земельної ділянки( 14.06.2023 року) попередньому власнику не було виплачено орендну плату.
Вважає, що всі права та обов`язки орендодавця станом на 15 серпня 2023 року мав позивач ОСОБА_2 , відповідно саме йому мала б бути виплачена орендна плата у повному розмірі.
Вказує, що будь-які виплати, які виникли між СТОВ «ГОВТВА» та попереднім власником ОСОБА_3 після 14 червня 2023 року не можуть порушувати права позивача, як орендодавця за діючим договором оренди земельної ділянки до якого переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди щодо такої земельної ділянки в силу прямої вимоги закону, а саме статті 1481 Земельного кодексу України.
27.07.2026 року від ТОВ «ГОВТВА» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.09.2007 року між ОСОБА_4 , як орендодавцем, та ПАПФ ім. Тараса Шевченка, як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,74 га строком на 10 років. Вказаний договір було зареєстровано відповідно до чинних вимог законодавства, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №04[телефон приховано] від 12.12.2007 року.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Говтва» (далі - СТОВ «Говтва») є правонаступником ПАПФ ім. Тараса Шевченка. У подальшому, між СТОВ «Говтва» та спадкоємцем орендодавця згідно свідоцтва про право на спадщину за законом №1799 від 24.11.2016 року ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду від 28.11.2016 року до вищезазначеного договору оренди землі №283 від 25.09.2007 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:001:0492 площею 4,74 га, яким договір викладено в цілому в новій редакції. Надалі, між СТОВ «Говтва» та ОСОБА_3 відносно зазначеної земельної ділянки було укладено додаткову угоду від 21.02.2018 року, яким договір викладено в цілому в новій редакції. Так, відповідно до п. 2.1., п. 2.2. Додаткової угоди від 21.02.2018 року в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,74 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки [номер приховано]:00:001:0492. Згідно з п. 3.1. Додаткової угоди від 21.02.2018 року цей договір діє до 31.12.2029 року. Відповідно до п. 4.1. Додаткової угоди від 21.02.2018 року орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 18 293,32 грн. за один повний рік користування земельною ділянкою, що у відсотковому співвідношенні становить 12% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в п. 2.4. даного Договору.
14.06.2023 ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:00:001:0492, площею 4,74 га, що є предметом вищезазначених договору оренди землі та додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 12.5. Додаткової угоди від 21.02.2018 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.
08.08.2023 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Говтва» було укладено додаткову угоду до договору оренди землі №283 від 25.09.2007 року, яким сторони дійшли згоди викласти п. 4.1. договору в наступній редакції: «4.1. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 22 866, 65 грн. за один повний рік користування земельною ділянкою».
Листом №8597 від 19.06.2023 року до СТОВ «Говтва» було направлено постанову Приватного виконавця Гуріної Т. В. про звернення стягнення у розмірі 20% на всі види доходів боржника ОСОБА_3 .
Таким чином, власником земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:001:0492 протягом 2023 року та, відповідно, орендодавцем за договором оренди землі №283 від 25.09.2007 року (з урахуванням додаткових угод) в період з 01.01.2023 року по 13.06.2023 року була ОСОБА_3 , а в період з 14.06.2023 року - ОСОБА_2 .
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що СТОВ «Говтва» належним чином виконано умови договору оренди землі щодо виплати орендної плати за 2023 рік, що підтверджується належними доказами, а саме платіжною інструкцією №14938 від 15.08.2023 року щодо виплати ОСОБА_2 10 136,82 грн, платіжною інструкцією №17810 від 14.09.2023 року щодо виплати ОСОБА_2 800 грн.; платіжною інструкцією 14937 від 15.08.2023 року щодо виплати ОСОБА_3 6 616,67 грн, платіжною інструкцією №15830 від 24.08.2023 року щодо виплати Приватному виконавцю Гуріній Т. В. 1 654,17 грн.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 ЗУ «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 ЗУ «Про оренду землі»).
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, є однією із істотних умов договору. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахування індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (абзац 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі»). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 148 1 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Наведені норми земельного законодавства узгоджуються з положеннями частини 6 статті 32 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Таким чином, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.
При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. Таким чином, право власності на земельну ділянку, яка є об`єктом оренди за договором, було набуто за результатами земельних торгів з її продажу, а ОСОБА_2 , як їх переможець, в орендних правовідносинах, став її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.
Враховуючи те, що після зміни власника земельної ділянки договір не припинив свою дію, ОСОБА_2 в силу вимог закону набув статусу орендодавця в триваючих правовідносинах оренди разом із усіма належними орендодавцеві за договором правами та обов`язками.
Із матеріалів справи вбачається, що станом на придбання спірної земельної ділянки 9 14.06.2023 року попередньому орендодавцю не було виплачено оренду плату за спірну земельну ділянку, тому новий власник після 14.06.2023 року набув усі належні орендодавцеві за договором права та обов`язки, в тому числі і право на отримання орендної плати.
Згідно з частиною 1 статті 148 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Будь-які виплати, які виникли між СТОВ «ГОВТВА» та попереднім власником ОСОБА_3 після 14 червня 2023 року не можуть порушувати права позивача, як орендодавця за діючим договором оренди земельної ділянки до якого переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинним договором оренди.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. (частини перша, друга статті 527 ЦК України)
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованими на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт (абзац п`ятий частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі») Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт (абзац сьомий частини другої статті 25 Закону України «Про оренду землі»)
Отже, орендар зобов`язаний виконувати умови договору оренди землі у тому обсязі, в якому вони закріплені у договорі оренди землі, а саме - сплачувати на користь орендодавця орендну плату раз на рік.
Відповідно до пункту 4.6. Додаткової угоди від 21 лютого 2018 року, у разі несвоєчасної сплати орендної плати у термін, що передбачений цим договором, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожний день прострочення платежу.
Враховуючи те, що орендна плата вноситься в строки до 30 грудня поточного року користування, тобто до 30 грудня 2023 року, пеня станом на 31 грудня 2025 року складає 5951 гривень 81 копійка.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 1,2 статті 625 ЦК України).
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що орендна плата вноситься в строки до 30 грудня поточного року користування, тобто до 30 грудня 2023 року, інфляція за весь час прострочення станом на 31 грудня 2025 року складає 2121 гривень 64 копійок , а 3 % річних - 716,30 грн.
Щодо застосування ч.10,11 ст. 265 ЦПК України слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Позивач також просить суд застосувати приписи ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, оскільки з огляду на природу спору, триваючий характер порушення відповідачем виконання зобов`язання що зумовлює щоденне збільшення збитків, - тільки застосування таких норм процесуального права здатне в повній мірі забезпечити поновлення порушених прав позивача.
Отже, з метою повного поновлення порушених Відповідачем прав Позивача та відшкодування збитків завданих несплатою орендної плати у визначений Договором строк, суд вважає за необхідне зазначити у резолютивні частині постанови про стягнення з відповідача пені по день виконання рішення, згідно ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.
Враховуючи викладене рішення районного суду слід скасувати та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд при визначенні суми відшкодування витрат повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Судом встановлено, що на підтвердження здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу надано відповідні докази.
Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу та складність даної справи, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсяг фактично витраченого часу за надані послуги, апеляційний суд дійшов до висновку, що заявлені представником позивача витрати на загальну суму 9000 грн. грн. не є співрозмірними із складністю виконаної роботи, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер.
Суд, дослідивши надані, враховуючи характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг (який складається в основному із підготовки, складання та подання позовної заяви, апеляційної скарги), складність справи, враховує те, що справа про стягнення заборгованості є малозначною справою, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру, доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд-,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Беркути Владислава Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 червня 2026 року, - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОВТВА" про стягнення заборгованості за договором оренди, -задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОВТВА» на користь ОСОБА_2 заборгованість з орендної плати за 2023 рік в сумі 10274 гривні 33 копійки; 5951 гривень 81 копійка - пеня; 2121 гривні 64 копійки - інфляція за весь час прострочення; 617 гривень 30 копійок - 3 % річних за весь час прострочення, а всього 18 965 гривень 08 копійок.
Визначити у рішенні суду органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахування пені за наступними формулами: [Пеня] = [10274, 33 гривень - Сума боргу за 2023 рік* 2 [облікова ставка НБУ (%)] / 100% / кількість днів у році* [Кількість днів (з дати звернення до суду і до моменту виконання рішення суду в частині сплати основного боргу).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОВТВА» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу розмірі 5000 грн. а всього 7422, 40 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 14.09.2026 року
Головуючий суддя : _______________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ____________________ С.Б. Бутенко ________________О.О. Панченко