ЄУН: 336/5977/26
Провадження №: 2/336/4391/2026
18.09.26
РІШЕННЯ
іменем України
18 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Єменджи Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу ЄУН: 336/5977/26 (провадження №: 2/336/4391/2026) за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тивоненко Данило Русланович, до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів,-
за участю:
представника позивача адвоката Тивоненка Д.Р. (в режимі відеоконференції),
представників відповідача - Гнатенко Н.І., Артьомова С.О.,
встановив:
12 червня 2026 року представник позивача звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів, в якій просить: 1) визнати укладеним між ОСОБА_1 (місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Концерном «Міські теплові мережі» (ідентифікаційний код - 32121458) Договір № 1 від 29.12.2025 року купівлі продажу теплової енергії в гарячій воді в редакції позивача з 01.11.2022 року; 2) стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» (місцезнаходження: 69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв Полку Азов, буд. 137, ідентифікаційний код: 32121458) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення ІV літ. А-3 першого поверху та підвалу загальною площею 247,20 м. кв., яке перейшло йому згідно з договором купівлі-продажу від 28 квітня 2021 року.
Приміщення використовується під заклад громадського харчування.
Нежитлове приміщення позивача знаходиться в окремо розташованій нежитловій адміністративній/громадській будівлі м. Запоріжжя, яка належить 3 (трьом) власникам: Фонду Державного майна України, що передав свою частку приміщень на баланс ПрАТ «ЗЕРЗ» і в оренду ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військомат) - 884,0 кв.м.; громадянці ОСОБА_2 (непродовольчій магазин) 154,0 кв.м; громадянину ОСОБА_1 (їдальня) - 247,2 кв.м.(позивачу).
Розрахункова температура внутрішнього повітря різна у всіх трьох приміщеннях згідно таблиці 2.2. Керівного технічного матеріалу ( КТМ) 204 України 244- 94 «Норми та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд а також на господарсько -побутові потреби в Україні» (далі - КТМ 204), а саме: для підприємства громадського харчування - + 16оС (приміщення позивача); для непродовольчого магазину - + 15оС (приміщення другого власника), для Шевченківського територіальному центру - + 180С ( фонд держмайна).
Оскільки нормативна температура неоднакова, то і обсяги теплової енергії, що потрібно на обігрів для 1 м2, будуть між собою відрізнятись.
Згідно пункту 4 абзацу 2 пункту 5 «Правил користування тепловою енергією», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.
У разі викупу частини приміщень в окремо розташованому будинку теплопостачальна організація укладає договір з кожним власником (далі Постанова КМУ № 1198).
28.10.2021 р. на офіційному сайті (знаходилось у вільному доступі) Міністерства розвитку громад та територій України було надано роз`яснення «Щодо постачання теплової енергії або надання послуг з постачання теплової енергії для окремо розташованої будівлі». Якщо споживач (в тому числі бюджетна організація) розташований в окремо розташованій будівлі, яка не є багатоквартирним будинком, то теплопостачальна організація може укласти договори купівлі- продажу теплової енергії із споживачем, або за рішенням власників (співвласників) таких будинків/будівель - договір на послуги з постачання теплової енергії.
Власники окремо розташованої нежитлової адміністративної /громадської будівлі за адресою: АДРЕСА_2 не приймали рішення про перехід на типові Договори про надання послуг з постачання теплової енергії та не направляли на адресу Концерну «МТМ» ані відповідний Протокол загальних зборів ані своїх Заяв - приєднання.
Представник позивача вважає, що з листопада 2022 р. постачання теплової енергії до нежитлових приміщень позивача повинно проводитись згідно умов Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, який передбачено Законом України «Про теплопостачання» та підзаконною Постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007 р.
07.01.2026 р. ОСОБА_1 направив на адресу Концерну «Міські теплові мережі» два примірники Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді» № 1 від 29.12.2025 р. з двома додатками, рекомендованим листом № 69 068 0014 5148, а також «розрахунок теплоспоживання на опалення приміщення», що підтверджується «Описом вкладення».
Згідно з повідомленням про вручення рекомендований лист було отримано 09.01.2026 р.
Протягом 30 днів Концерн «МТМ» не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до Договору купівлі - продажу в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р., і при цьому не припинив постачання теплової енергії до приміщень споживача.
Строк 30 днів, протягом якого надсилається відповідь від сторони, яка отримала оферту щодо укладання договору, визначено частиною 4 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII, який регулює подібні правовідносини.
Договір купівлі - продажу в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р. вважається укладеним у редакції, запропонованого споживачем з 01.11.2022 р.
Позовна заява подана у зв`язку з тим, що відповідач проводить нарахування обсягів теплової енергії без врахування «максимального теплового навантаження» 0,000365375 Гкал/год, що розраховано в «Розрахунку теплоспоживання на опалення нежитлового приміщення № ІV першого поверху (літ.А-3), за адресою: АДРЕСА_2 » та зазначено у Додатку № 1 до Договору купівлі- продажу теплової енергії в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р., а також не здійснив перерахунок з 01.11.2022 р. з урахуванням такого показника.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Петренко Л.В.
24 червня 2026 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цій справі. Призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Роз`яснено відповідачам право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
09 липня 2026 року до суду від представника відповідача адвоката Щербакова Б.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що сторона відповідача проти позовних вимог заперечує повністю, оскільки ці вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства України.
Закон України «Про теплопостачання» регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форми власності. Натомість як Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII (надалі - Закон №2189-VIII) регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Згідно визначення встановленого Законом №2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Теплова енергія в розумінні Закону України «Про теплопостачання» це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруючі, теплотранспортуючі та теплопостачальні організації зобов`язані привести правовідносини між собою та з іншими користувачами систем теплопостачання у відповідність до Правил користування тепловою енергією (надалі- Правила №888), затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.06.2025 № 888 протягом шести місяців з дня набрання чинності цією постановою.
Правилами №888 наведені наступні визначення: договір купівлі-продажу теплової енергії - договір щодо купівлі-продажу теплової енергії, що укладається між теплогенеруючою організацією і замовником; замовник - теплопостачальна, теплотранспортуюча або теплогенеруюча організація, яка на підставі відповідного договору замовляє або має намір замовляти купівлю теплової енергії у теплогенеруючої організації та/або транспортування теплової енергії у теплотранспортуючої організації.
Оскільки позивач не є теплопостачальною, теплотранспортуючою або теплогенеруючою організацією, а використовує теплову енергію на забезпечення умов перебування осіб у нежитловому приміщенні відповідно до нормативів, норм, стандартів, відносини між ОСОБА_1 та Концерном «Міські теплові мережі» повинні регулюватись Законом №2189-VIII.
Фактично між Відповідачем Концерном "Міські теплові мережі", як теплопостачальною організацією та Позивачем ОСОБА_1 (споживачем) вже існують договірні відносини у відповідності до Закону №2189-VIII та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 р. № 830 (надалі - Правила №830).
Позивач обґрунтовує, начебто, укладеність між сторонами позивача і відповідача договору №1 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 25.12.2026, посиланнями на постанову Кабінету Міністрів («КМ») України від 3 жовтня 2007 р. № 1198.
Проте, постанова КМ України від 3 жовтня 2007 р. № 1198, на яку позивач посилається як на підставу свої вимог, втратила чинність на підставі Постанови КМ України №1528 від 26.11.2025 і не може бути нормативною підставою для укладання договору від 25.12.2025.
Зазначена очевидна обставина вже роз`яснялася позивачу листом відповідача від 28.01.2026 №000563/44-000362 (Додаток 1 до цієї заяви), проте позивач залишив ці пояснення поза увагою.
Позовні вимоги позивача щодо застосування спірного договору до відносин сторін починаючи з 01 листопаду 2022 року не ґрунтуються на законі, а тому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
10 серпня 2026 року до суду від представника позивача адвоката Тивоненка Д.Р. надійшла відповідь на відзив та позовна заява (уточнена) про визнання укладеним договору купівлі продажу в гарячій воді № 1 від 29 грудня 2025 р.
Інших заяв по суті справи від учасників судового провадження не надходило.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2026 року закрито підготовче провадження на призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав наведених в заявах по суті справи.
Представники Концерну «Міські теплові мережі» заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення за адресою : АДРЕСА_3 , загальна площа 247,20 м. кв., яке перейшло йому згідно з договором купівлі-продажу від 28 квітня 2021 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Приміщення використовується під заклад громадського харчування, що підтверджується «Експлікацією».
Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту який знаходиться у загальнодоступному місці на офіційному сайті.
Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Позивач та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Позивача.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.
Правовідносини між Позивачем та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 р. № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року, № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України.
07.01.2026 р. ОСОБА_1 направив на адресу Концерну «Міські теплові мережі» два примірники Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді» № 1 від 29.12.2025 р. з двома додатками, рекомендованим листом № 69 068 0014 5148, а також «розрахунок теплоспоживання на опалення приміщення», що підтверджується «Описом вкладення».
Згідно з повідомленням про вручення рекомендований лист було отримано 09.01.2026 р.
Протягом 30 днів Концерн «МТМ» не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до Договору купівлі - продажу в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р., і при цьому не припинив постачання теплової енергії до приміщень споживача.
Строк 30 днів, протягом якого надсилається відповідь від сторони, яка отримала оферту щодо укладання договору, визначено частиною 4 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII, який регулює подібні правовідносини.
Позивач вважає, що Договір купівлі-продажу в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р. вважається укладеним у редакції, запропонованого споживачем з 01.11.2022 р.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на таке.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на роз`яснення від 28.10.2021 р. на офіційному сайті Міністерства розвитку громад та територій України «Щодо постачання теплової енергії або надання послуг з постачання теплової енергії для окремо розташованої будівлі», однак суд відхиляє такі доводи сторони позивача, оскільки вони носять рекомендаційний характер і не мають силу закону.
Укладення договору між постачальником теплової енергії та споживачем є обов`язковим на підставі закону.
Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону з урахуванням таких особливостей: 1) виконавець забезпечує відповідність кількісних та якісних характеристик послуги встановленим нормативам на межі централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; 2) до плати виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором не включається плата за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги; 3) технічне обслуговування, поточний та капітальний ремонти внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги, здійснюються співвласниками чи залученими ними уповноваженими на виконання таких робіт особами за рахунок співвласників.
Частиною 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
02 жовтня 2021 року на виконання вимог закону позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
Вказана інформація була розміщена на офіційному сайті Концерну «Міські теплові мережі» та додатково була розміщена на сайті Запорізької міської ради, що підтверджується відповідною роздруківкою з сайту.
Відповідно до п.п. 1, 2, 4 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. N 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. N 1022) фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Відповідно до п. 4 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов`язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
01 листопада 2021 року типовий індивідуальний договір № 73204261 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , між позивачем та відповідачем з 01 листопада 2021 року є укладеним.
Суд надавав оцінку доводам ОСОБА_1 щодо неукладеності договору при розгляді справи ЄУН 336/7349/22 (рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2024 року, постановою Запорізький апеляційний суд від 07 травня 2025 року - залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 336/7349/22, провадження № 61-7462ск25, відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Тивоненка Данила Руслановича як представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
07.01.2026 р. ОСОБА_1 направив на адресу Концерну «Міські теплові мережі» два примірники Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді» № 1 від 29.12.2025 р. з двома додатками, рекомендованим листом № 69 068 0014 5148, а також «розрахунок теплоспоживання на опалення приміщення», що підтверджується «Описом вкладення».
Протягом 30 днів Концерн «МТМ» не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до Договору купівлі-продажу в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р., не припинив постачання теплової енергії до приміщень споживача, у зв`язку з чим позивач вважає, що Договір купівлі-продажу в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р. вважається укладеним у редакції, запропонованого споживачем з 01.11.2022 р.
Предметом спору є визнання укладеним запропонованого споживачем Договору купівлі-продажу в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р., з 01.11.2022 р.
Згідно з ч. 1, 3, 4, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до частини 1, 2, статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Аналізуючи наведені положення чинного законодавства слідує, що постачання теплової енергії має здійснюватися на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та енергопостачальною організацією.
В свою чергу, оскільки користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, то на споживача покладено обов`язок укласти договір з теплопостачальною організацією.
Виникнення цивільних прав та обов`язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач отримує такі послуги, оскільки від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався), та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Згідно з пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 в редакції станом на 01 листопада 2021 року) користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Пунктами 1, 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний: (1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; (5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
Виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, за наявності у нього технічних можливостей надання комунальної послуги не вправі відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві чи іншій особі, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, якщо інше не передбачено законом.
З пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом.
У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Відповідно до частин 1-4 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Як вбачається, відповідач здійснював теплопостачання до будинку, в якому знаходиться нежитлове приміщення позивача, отже, опалення до приміщення здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід`ємною частиною системи опалення вказаного будинку, що свідчить про те, що позивач фактично отримував теплову енергію в належному йому приміщенні.
У розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання» суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» перебачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.
Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.
Відповідно до абз 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно зі ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду.
Так, виходячи з аналізу наведених норм, укладення договору між постачальником теплової енергії та споживачем є їх обов`язком з метою врегулювання взаємних прав та обов`язків, забезпечення надійного та безперебійного постачання обсягів теплової енергії відповідно до погоджених умов та законодавства.
Укладення типового договору є обов`язковим для сторін на підставі закону.
Проект договору повинен бути розроблений та відповідати типовому договору, який затверджений Кабінетом Міністрів України. Законодавець забороняє відступати від змісту типового договору, сторони наділені правом тільки конкретизувати його умови.
З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст.ст. 7, 12 Закону України Про житлово-комунальні послуги, постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022) слідує, що умови Типового договору набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
07.01.2026 р. ОСОБА_1 направив на адресу Концерну «Міські теплові мережі» два примірники «Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді» № 1 від 29.12.2025 р. з двома додатками. Позивач вважає, що Договір купівлі-продажу в гарячій воді № 1 від 29.12.2025 р. вважається укладеним у редакції, запропонованого споживачем з 01.11.2022 р.
Суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки наданий позивачем проект договору не відповідає типовому договору, зокрема щодо предмета, а також поданий з порушення вимог чинного законодавства, а саме ст. 12, 13, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 630, 633, 634, 641 ЦК України.
При цьому умови запропонованого позивачем проекту договору не відповідають типовому договору, зокрема щодо предмета, а також не містять ряду істотних умов договору про надання житлово-комунальних послуг, які встановлені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Позивач звернувся до відповідача з проектом Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді обов`язок щодо укладення якого між сторонами у цій справі відсутній.
Стандартна форма типового індивідуального договору, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022).
01 листопада 2021 року типовий індивідуальний договір № 73204261 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , між позивачем та відповідачем з 01 листопада 2021 року є укладеним.
Позивач є споживачем житлово-комунальних послуг. Отримує послугу з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення ІV, літ А-3. Цивільні права та обов`язки на даний момент не припинилися.
Відповідно пункту 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
За вимогами частини третьої статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якість комунальної послуги повинна відповідати вимогам, встановленим цим Законом, іншими актами законодавства та договором. Обов`язок забезпечення відповідності якості комунальної послуги встановленим вимогам покладається на виконавця такої послуги.
Положення наведеної норми кореспондуються з частиною другою статті 21 зазначеного Закону, згідно з якою виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації.
Нормами розділу І Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.
Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалювальних приміщень, а в окремих випадках розрахунково.
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до розділу ІІІ Методики.
Для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб визначений договором про надання комунальної послуги.
У разі якщо одна будівля/будинок має два та більше вводи відповідної зовнішньої інженерної мережі, які оснащено вузлами комерційного обліку то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою всіх вузлів комерційного обліку відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку. За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл може здійснюватися окремо для кожної її частини, що оснащена вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги.
Розділом ІІ Методики передбачені базові правила визначення та розподілу між споживачами загальних обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг.
Загальний обсяг теплової енергії на опалення будівлі/будинку визначається за допомогою вузла(вузлів) комерційного обліку теплової енергії або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати.
Загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення будівлі/будинку та (у випадку наявності таких приміщень у будинку/будівлі) сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.
Розподіл теплової енергії у будівлі/будинку здійснюється у відповідності до пунктів 5, 6 розділу ІІІ Методики.
Розподілений обсяг для опалювального приміщення, у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулами 13, 14.
У будівлі/будинку, у якій/якому частина приміщень, оснащена приладами розподільного обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, наявні приміщенням з індивідуальним опаленням та/або окремі приміщення з транзитними мережами опалення, обсяг спожитої теплової енергії розподіляється за формулою 16 враховуючи вимоги розділів VI, VIII цієї Методики.
Розділом VIII Методики розподілу встановлено вимоги, зокрема, щодо забезпечення нормативної температури повітря в опалюваному приміщенні та передбачено зменшення розподіленого обсягу теплової енергії для приміщень, не оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії, у разі наявності обґрунтованих претензій щодо якості наданої послуги у зв`язку з недоліками, які виникли не з вини чи не завдяки зловживанню власника приміщення.
Водночас обов`язок щодо забезпечення готовності до надання комунальних послуг внутрішньобудинкових систем, що знаходяться в житловому будинку (у тому числі багатоквартирному) і призначені для надання комунальних послуг, покладається на власника такого будинку (співвласників багатоквартирного будинку), якщо цей обов`язок не покладено ним (ними) на управителя чи іншу особу відповідно до закону або договору (частина четверта статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до пункту 15 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022) обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання здійснюється відповідно до Порядку обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Мінрегіону №219 від 15.08.2018 (далі - Порядок). Виконавець здійснює обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за умови укладення із споживачем індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем.
Обслуговування систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води в межах житлового (нежитлового) приміщення від точки приєднання здійснюється його власником (співвласниками) (пункт 5 Порядку).
Зокрема, споживач зобов`язаний забезпечити своєчасну підготовку об`єктів, що перебувають у його власності (користуванні), до експлуатації в осінньо-зимовий період; своєчасно вживати заходів для усунення пов`язаних з отриманням послуги виявлених неполадок, що виникли з його вини (пункт 44 Правил).
Виконавець комунальної послуги не несе відповідальності за її ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості, якщо доведе, що в точці обліку такої послуги (в разі укладення індивідуального договору - на межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку та інженерно-технічних систем приміщення споживача) її якість відповідала вимогам, встановленим цим Законом, іншими актами законодавства і договором (частина третя статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно з пунктом 7 Правил визначення кількості та якості послуги здійснюється відповідно до умов договору, за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії та іншими засобами вимірювальної техніки - для колективного договору, договору з колективним споживачем, договору з власником (користувачем) будівлі, індивідуального договору (підпункт 1); з урахуванням показань вузла (вузлів) розподільного обліку / приладів-розподілювачів теплової енергії (у разі їх наявності) або дотриманням нормативної температури повітря у приміщеннях (для приміщень, не оснащених вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії) - для індивідуального договору з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем (підпункт 2).
У багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менш як половина квартир та нежитлових приміщень була відокремлена (відключена) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов`язані, але мають право в установленому Мінрегіоном порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.
Відокремлення (відключення) квартир та нежитлових приміщень від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води без дотримання встановленого Мінрегіоном порядку не допускається.
У підпункті 12 пункту 42 Правил також закріплено право споживача відключитися від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Мінрегіону №169 від 26.07.2019.
Відповідно до положень пункту 14 Правил відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) здійснюється за рішенням співвласників багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Мінрегіоном. Рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку визначається система подальшого забезпечення такого будинку теплопостачанням з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Рішення співвласників багатоквартирного будинку приймається відповідно до вимог Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Водночас відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу. Положення наведеної норми також кореспондуються з пунктом 38, підпунктом 12 пункту 42, підпунктом 13 пункту 45 Правил.
Плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства (пункт 31 Правил).
Комерційний облік комунальних послуг з постачання, зокрема, теплової енергії здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства (частина перша статті 17 зазначеного Закону).
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку / приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу (пункт 24 Правил).
За змістом зазначеного пункту Правил, зокрема, обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється в порядку, встановленому статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», між споживачами, у тому числі тими, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Водночас, якщо проектом на будівлю/будинок було передбачено встановлення приладів опалення у місцях загального користування та допоміжних приміщеннях, але вони були демонтовані, то для забезпечення нормативної температури у цих приміщеннях такі прилади опалення повинні бути відновлені виконавцем послуг з управління багатоквартирним будинком. Подібні за змістом положення також закріплено у пунктах 11, 12 Методики розподілу.
Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі / будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення врегульовано розділом IV Методики розподілу згідно з наведеними в ній формулами, які застосовуються залежно від конкретних обставин, зокрема, наявності / відсутності проекту на будівлю / будинок, результатів енергоаудиту, даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах тощо.
Зокрема, в разі відсутності проекту на будівлю / будинок та результатів енергоаудиту, для визначення обсягу теплової енергії, витраченого на загальнобудинкові потреби опалення, враховується загальна площа місць загального користування та допоміжних приміщень незалежно від наявності опалювальних приладів. У разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ місць загального користування та допоміжних приміщень тощо, зазначений обсяг теплової енергії може бути визначений спрощено: як відповідна частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі / будинку, розмір якої залежить від поверховості будівлі / будинку. Визначений таким чином обсяг теплоенергії повинен бути додатково скорегований з урахуванням площі приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі / будинку (пункти 7, 8, 9 розділу IV Методики розподілу).
У абз. 2 пункту 3 Методики розподілу закріплено, що розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Отже, у правовідносинах щодо відшкодування власником квартири, нежитлового приміщення, відключених від системи централізованого опалення, частини обсягу теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення, відсутність проєктної документації на будинок або окремих відомостей щодо площ місць загального користування, сама по собі не виключає застосування передбаченого Методикою розподілу способу визначення відповідного обсягу теплової енергії, зокрема спрощеного способу, якщо для цього наявні передбачені Методикою розподілу умови.
Правильність застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 перевірялася судом з урахуванням усіх наданих сторонами доказів і стандарту доказування, визначеного процесуальним законом, при розгляді справи ЄУН 336/7349/22 за позовною заявою Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
Належне позивачу нежитлове приміщення є частиною будинку, співвласники якого не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги з теплопостачання, тому індивідуальний договір про надання зазначеної комунальної послуги між відповідачем і позивачем є укладеним з 01.11.2021 у силу вимог частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Предметом вказаного договору є надання виконавцем споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: - обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; - частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; - та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.
Відповідно пункту 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315.
При розгляді справи ЄУН 336/7349/22 споживач вказував, що в нежитловому приміщенні, яке належить йому на праві власності відсутні опалювальні прилади (радіатори), яких вже не було у 2013 року, а знаходяться тільки заізольовані трубопроводи, що підтверджується відповідними актами, а тому не потрібно визначати обсяг на загальнобудинкові потреби, оскільки приміщення є неопалювальним.
Дані обставини досліджувались і суд дійшов до висновку, що надані ОСОБА_1 докази не підтверджують, що відключення здійснене у встановленому законом порядку.
Відсутність у належному відповідачу нежитловому приміщенні підключення централізованого опалення та наявність заізольованих трубопроводів, самі по собі не можуть бути підставами для звільнення від обов`язку оплати вартості теплової енергії.
Згідно з положеннями частини 4 статті 16, частини 3 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пунктів 5, 14, 15 Правил на виконавця послуги покладено обов`язок доказування того, що якість наданої ним послуги відповідала встановленим вимогам саме в точці обліку такої послуги - за договором на межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку та інженерно-технічних систем приміщення споживача. Тоді як обов`язок щодо забезпечення готовності внутрішньобудинкових систем до надання комунальних послуг, до експлуатації в осінньо-зимовий період, усунення неполадок за загальним правилом покладено на власників відповідного будинку (співвласників багатоквартирного будинку) та/або уповноважений ними відповідно до закону або договору управитель.
Тобто виконавець послуги з постачання теплової енергії за договором (який не передбачає обслуговування внутрішньобудинкових систем) не несе відповідальність за її ненадання / надання не в повному обсязі / невідповідної якості в тому разі, якщо це зумовлено саме неналежною підготовкою внутрішньобудинкових систем багатоквартиного будинку, зокрема, через демонтаж і невідновлення виконавцем послуг з управління багатоквартирним будинком приладів опалення в місцях загального користування та допоміжних приміщеннях, якщо їх встановлення було передбачено проектом на будівлю / будинок тощо.
Згідно з наведеним у Методиці розподілу визначенням загальнобудинкові потреби на опалення включають не лише витрати на опалення місць загального користування, але й допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі / будинку. Тобто сама лише відсутність приладів опалення в місцях загального користування у будинку, в якому розташоване нежитлове приміщення відповідача, не є достатньою підставою для висновку про ненадання послуг з теплопостачання позивачем та/або їх неналежну якість.
Враховуючи наведені вище обставини, судом встановлено, що у відповідача відсутній обов`язок укладати з позивачем запропонований ним договір.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тивоненко Данило Русланович, до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів, не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу
Представник позивача також просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн., представник відповідача вказав, оскільки вони не визнають позовні вимоги тому заперечують в стягненні з них судових витрат, зокрема і витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 131 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що в задоволені позовних вимог позивачу відмовлено, то витрати позивача на правову допомогу покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тивоненко Данило Русланович, до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ;
Відповідач: Концерн «Міські теплові мережі», код ЄДРПОУ 32121458, місцезнаходження: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд.137 (юридична адреса).
Дата складання повного судового рішення 18 вересня 2026 року.
Суддя: