ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м. Львів Справа № 921/733/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В.,
секретар судового засідання - Псярук О.В.
за участю представника скаржника - Білан О. А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Сумського обласного центру зайнятості (вх. ЗАГС № 01-05/2674/26 від 11.08.2026)
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області (суддя Чопко Ю. О) від 03.08.2026
у справі №921/733/25
за позовом Сумського обласного центру зайнятості, м. Суми
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України, м. Тернопіль
про стягнення 1 080,62 грн майнової шкоди
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Тернопільської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Сумського обласного центру зайнятості (вх. №832 від 03.12.2025) до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України, про стягнення 1080,62 грн майнової шкоди.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.12.2025 позовні вимоги задоволено та стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь Сумського обласного центру зайнятості майнову шкоду в сумі 1080, 62 грн та 2422, 40 грн судового збору.
26.02.2026 на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.
29.07.2026 на адресу суду надійшла заява Сумського обласного центру зайнятості про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подати звіт про виконання судового рішення у цій справі.
Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 03.08.2026 у справі №921/733/25 відмовив у задоволенні заяви про зобов`язання подати звіт про виконання рішення у справі № 921/733/25.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обов`язковою передумовою для зобов`язання боржника, органу державної влади подати звіт про виконання судового рішення відповідно до ч. 4 ст. 345-1 ГПК України є відкриття виконавчого провадження. Водночас у цій справі судом встановлено, що наказ від 26.02.2026 передано на виконання до органу Державної казначейської служби України, який не є органом примусового виконання судових рішень, а здійснює виконання рішень про стягнення коштів з державних органів у порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком № 845. За таких обставин прийняття наказу Казначейством до виконання не є відкриттям виконавчого провадження у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», а відтак передбачена ч. 4 ст. 345-1 ГПК України процесуальна умова для зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення відсутня.
11.08.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Сумського обласного центру зайнятості на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.08.2026 у справі № 921/733/25.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумського обласного центру зайнятості на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.08.2026 у справі № 921/733/25; призначив розгляд справи на 03.09.2026 об 11 год 00 хв; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.
Ухвалою суду від 03. 09.2026 розгляд справи № 921/733/25 відкладено на 17.09.2026.
В апеляційній скарзі Сумський обласний центр зайнятості просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.08.2026 у справі № 921/733/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву позивача і зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подати звіт про виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.12.2025 у справі № 921/733/25 протягом десяти календарних днів з дня отримання ухвали суду. Покликається на такі обставини: рішення суду від 29.12.2025 не виконується понад пів року, а заборгованість у справі залишається повністю несплаченою; казначейство тричі повертало виконавчий документ без виконання у зв`язку з відсутністю відкритих рахунків боржника та його статусом державної установи; встановлення судового контролю не залежить від наявності відкритого виконавчого провадження, оскільки судовий контроль є конституційною гарантією забезпечення обов`язковості судового рішення; місцевий господарський суд помилково вважав, що виконання рішення не залежить від дій чи бездіяльності боржника, оскільки саме пасивна поведінка відповідача, зокрема невжиття заходів щодо відкриття рахунків та бюджетних асигнувань, унеможливлює виконання рішення; відмова у встановленні судового контролю створює додаткові перешкоди для стягувача та надає боржнику можливість надалі ухилятися від виконання судового рішення, тоді як зобов`язання боржника подати звіт сприятиме його реальному виконанню.
З огляду на наведене, скаржник вважає необґрунтованою позицію суду першої інстанції, викладену в оскаржуваній ухвалі, щодо відсутності підстав для вжиття заходів судового контролю шляхом зобов`язання боржника подати звіт про виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Відповідач зазначеним процесуальним правом не скористався.
Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.
17.09.2026 в судовому засіданні в режимі відеоконференції взяв участь представник скаржника, який підтримав позицію, висловлену в апеляційній скарзі.
Відповідач у справі участь свого представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15.07.2024 в справі № 447/852/23).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.07.2026 в справі №757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) викладено висновок, відповідно до якого судове рішення підлягає скасуванню тільки у випадку, коли сукупність обставин свідчить про те, що проведення судом апеляційної інстанції судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію, такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності відповідача, який не з`явився в судове засідання.
Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах, визначених статтею 269 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 8 та частини 1 статті 129 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
Згідно з положеннями статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, який був чинний на момент вчинення оскаржуваної процесуальної дії.
Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Аналогічне положення закріплено в частині 1 статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Положеннями частин 2, 4 статті 6 Закону №1404-VIII визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених на Казначейство завдань, воно здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Водночас, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
З 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», нормами якого встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.
За змістом частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
З наведених норм вбачається, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження і, відповідно, не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом №1404-VIII, а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.
При цьому, виконання судових рішень щодо боржників визначених у Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» здійснюється у випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таким чином, висновок місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для ототожнення відкриття виконавчого провадження і прийняття до виконання органом казначейства наказу суду, в повній мірі відповідає положенням Закону.
Відповідна правова позиція щодо органів Казначейства викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 52/125.
Згідно з приписами пункту 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Частиною 1 статті 25 БК України регламентовано, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Підпункт 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України передбачає, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Верховний Суд висловив правову позицію щодо наведених обставин, зокрема у постанові від 25.11.2019 у справі № 200/4120/19-а, яка полягає у такому.
Пунктами 31, 32 Порядку № 845 визначено, що у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.
Якщо у боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою.
Боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов`язані протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органу Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ними з метою виконання судового рішення, та у разі, коли в результаті здійснення таких заходів не забезпечено виконання судового рішення у повному обсязі, - надсилати щомісяця повідомлення про вжиті заходи.
На період виконання вимоги орган Казначейства здійснює проведення платежів за платіжними дорученнями боржника або бюджетної установи щодо операцій, пов`язаних із централізованим обслуговуванням боржника, лише за платежами, зазначеними в пункті 25 цього Порядку.
Орган Казначейства забезпечує облік та зберігання виконавчих документів до їх виконання в повному обсязі або повернення стягувачу.
Безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.
Отже, відповідно до положень Порядку № 845 безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.
У постанові від 03.07.2008 у справі № 910/13057/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що відсутність відкритих рахунків в органах Казначейства не може стати підставою для невиконання судового рішення. Водночас Законом № 4901-VI не передбачено такого винятку щодо поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим чинним законодавством України.
У контексті зазначеного Суд бере до уваги, що відповідно до підпункту 2 пункту 4, підпунктів 2 і 7 пункту 5 Порядку № 845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.
Тобто наведена правова регламентація зумовлює встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення компетентним органом, а відтак за своєю суттю не передбачає вчинення боржником заходів, передбачених ст. 345-1 ГПК України.
Частинами 1, 2 ст. 345-1 ГПК України передбачено, що суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: 1) про захист ділової репутації; 2) що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 3) в інших спорах немайнового характеру.
Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.
Згідно із частиною 4 ст. 345-1 ГПК України, якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.
Отже, виходячи з приписів частини 4 ст. 345-1 ГПК України обов`язковою умовою для зобов`язання боржника, яким є орган державної влади, що не виконав рішення суду, подати звіт про виконання судового рішення, є відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Водночас, як було зазначено вище, відповідно до ст. 6 вказаного Закону, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, не є органами примусового виконання, що прямо визначено у ч. 4 зазначеної статті.
Судом встановлено, що наказ Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2026 у справі 921/733/25 щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь Сумського обласного центру зайнятості майнову шкоду в сумі 1080, 62 грн та 2422, 40 грн судового збору, в силу Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, підлягає виконанню Державною казначейською службою України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою»).
Наведене свідчить про те, що у цій справі відсутнє відкрите виконавче провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2026 у справі №921/733/25 щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь Сумського обласного центру зайнятості майнову шкоду в сумі 1080, 62 грн та 2422, 40 грн судового збору.
За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подати звіт про виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.12.2025 у справі № 921/733/25, оскільки передбачена частиною 4 статті 345-1 ГПК України обов`язкова умова для застосування такого заходу судового контролю, а саме відкриття виконавчого провадження, у цій справі відсутня. Прийняття наказу суду до виконання органом Казначейства не є відкриттям виконавчого провадження у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», а тому не створює передбачених статтею 345-1 ГПК України підстав для зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення. При цьому доводи скаржника про те, що невиконання судового рішення зумовлене бездіяльністю боржника, а встановлення судового контролю не залежить від наявності відкритого виконавчого провадження, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки порядок виконання рішення про стягнення коштів з державного органу визначений спеціальними нормами законодавства та здійснюється органами Казначейства.
Колегія суддів зазначає, що виходячи з предмету судового рішення, яким є стягнення грошових коштів, а також із зазначених вище особливостей виконання судових рішень, боржниками за якими є державні органи, зокрема те, що таке виконання здійснюється не боржником, а органом Казначейства шляхом безспірного списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, у чітко визначеному порядку, який не залежить від дій боржника, а саме з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок), процесуальний порядок зобов`язання державного органу подати звіт про виконання судового рішення, передбачений ст. 345-1 ГПК України, не відповідає завданням судового контролю за виконанням судового рішення, оскільки не може призвести до його ефективного виконання.
Право стягувача в цій частині може бути захищено у спосіб, передбачений, зокрема, ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» або п. 15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права або дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення. Відтак підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.129, 269 - 271, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Сумського обласного центру зайнятості залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.08.2026 у справі №921/733/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено і підписано 18.09.2026.
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Судді Н.Л. Степанюк
Р.В. Міліціанов