ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
17.09.2026 Справа № 910/11599/26
Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Грасп»
про забезпечення позову
у справі №910/11599/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грасп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер»
про стягнення 8 688 381, 66 грн,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Грасп» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 8 688 381, 66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №300 від 28.05.2026, у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
16.09.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер», як у національній, так і в іноземній валюті, та містяться на його рахунках, відкритих у банківських установах України, зокрема, але не виключно, на рахунках № НОМЕР_1 в АТ «СЕНС БАНК» та № НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», у межах суми позовних вимог - 8 688 381,66 грн.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на належне виконання ним зобов`язань за договором поставки №300 від 28.05.2026 у повному обсязі та неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання з оплати поставленого товару, зазначаючи, що за весь час співпраці, у період з травня по червень 2026 року ним було поставлено відповідачу товар, а саме пшеницю, на загальну суму 62 059 869,07 грн, тоді як відповідачем сплачено 53 371 487,41 грн, унаслідок чого непогашеною залишилася заборгованість у розмірі 8 688 381,66 грн. Також позивач зазначає, що з метою позасудового врегулювання спору ним направлено відповідачу претензію №01.01-09/26 від 01.09.2026 з вимогою погасити заборгованість протягом 2 робочих днів з дня її отримання, однак відповідач заборгованість не сплатив, на звернення позивача не відповідає та, за твердженням останнього, фактично ухиляється від комунікації. У зв`язку з цим заявник вважає, що існує велика ймовірність того, що відповідач може розпорядитися наявними у нього грошовими коштами задля уникнення виконання майнових зобов`язань, що в подальшому може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку про таке.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Так, предметом даної справи є майнові вимоги позивача до відповідача про стягнення суми грошових коштів у розмірі 8 688 381, 66 грн.
Суд зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Отже, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України , обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі №910/361/18.
Так, як убачається зі змісту заяви про забезпечення позову, позивач пов`язує необхідність накладення арешту на кошти відповідача з трьома обставинами: наявністю непогашеної заборгованості за договором поставки; невиконанням відповідачем вимоги, викладеної у претензії №01.01-09/26 від 01.09.2026; припущенням заявника про те, що відповідач може розпорядитися належними йому коштами з метою уникнення виконання майнових зобов`язань.
Разом із тим, суд зазначає, що наведені обставини передусім характеризують наявність між сторонами спору щодо належного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором та становлять обставини, які підлягають дослідженню судом при вирішенні спору по суті. Сам по собі факт невиконання або прострочення виконання договірного зобов`язання, так само як і невиконання вимоги кредитора, викладеної у претензії, не свідчить автоматично про те, що боржник вживає або має намір вжити заходів, спрямованих на створення перешкод для виконання майбутнього судового рішення.
При цьому на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не встановлює обґрунтованість позовних вимог по суті та не вирішує питання про наявність у відповідача відповідного грошового обов`язку, оскільки такі обставини підлягають з`ясуванню під час розгляду справи.
Крім цього, суд установив, що заява позивача не містить посилань на конкретні відомості щодо майнового або фінансового стану відповідача, які могли б свідчити про об`єктивну загрозу виконанню майбутнього судового рішення.
Зокрема, заявником не наведено відомостей про відсутність або недостатність у відповідача майна та активів для виконання можливого рішення суду, критичне погіршення його фінансового стану, припинення або згортання господарської діяльності, перебування у процедурі припинення чи неплатоспроможності, наявність значної кількості невиконаних судових рішень або відкритих виконавчих проваджень, значної кількості інших кредиторських вимог, вчинення дій із відчуження чи обтяження активів, передачі майна пов`язаним особам, закриття банківських рахунків або вчинення інших дій, які за своїм характером могли б створювати обґрунтований ризик утруднення виконання можливого рішення суду.
Також заявником не наведено будь-яких відомостей про залишок грошових коштів на зазначених ним банківських рахунках відповідача, зменшення відповідних залишків, припинення руху коштів чи вчинення відповідачем після виникнення спору операцій, які могли б свідчити про спрямованість його дій на уникнення можливого виконання рішення суду.
Більше того, до заяви про забезпечення позову заявником не додано доказів, спрямованих на підтвердження наведеного ним ризику утруднення або неможливості виконання рішення суду.
При цьому матеріали, додані самим позивачем до позовної заяви, свідчать про те, що протягом виконання договору між сторонами фактично здійснювалися господарські розрахунки у значному обсязі: із загальної заявленої позивачем вартості поставленого товару у розмірі 62 059 869,07 грн відповідачем сплачено 53 371 487,41 грн.
Також із викладених самим позивачем обставин убачається, що відповідач неодноразово здійснював платежі за договором, після чого непогашеним, за твердженням позивача, залишився залишок у розмірі 8 688 381,66 грн.
Вказані обставини додатково свідчать про те, що між сторонами існували тривалі господарські відносини та здійснювалися фактичні розрахунки за договором, водночас заявником не наведено конкретних обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем після виникнення спору дій, спрямованих на зменшення чи приховування активів або створення перешкод для подальшого виконання судового рішення.
Поряд з цим, суд зазначає, що сама по собі сума заявлених позовних вимог у розмірі 8 688 381,66 грн також не свідчить про наявність достатніх підстав для забезпечення позову за відсутності відомостей, які дозволяли б співвіднести цю суму з майновим і фінансовим станом відповідача та зробити висновок про ризик неможливості її стягнення в майбутньому.
Наведене заявником твердження про «велику ймовірність» того, що відповідач вирішить розпорядитися наявними у нього грошовими коштами задля уникнення виконання майнових зобов`язань, за відсутності наведення будь-яких інших фактичних обставин, які об`єктивно підтверджували б такий ризик, має характер припущення.
Більше того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 прямо зазначив, що сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення саме за конкретним позовом, а самі лише твердження позивача про потенційну можливість такого ухилення без відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Отже, у даному випадку заявником не наведено конкретних обставин, які у сукупності давали б суду достатньо обґрунтовані підстави вважати, що грошові кошти або інші активи відповідача на момент можливого виконання рішення можуть зникнути чи зменшитися настільки, що це істотно ускладнить або унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Фактично заявлені підстави забезпечення позову зводяться до наявності між сторонами спору про виконання грошового зобов`язання, несплати відповідачем заявленого до стягнення залишку заборгованості та загальної можливості власника розпоряджатися належними йому коштами. Однак, з урахуванням наведених вище положень Господарського процесуального кодексу України та висновків Верховного Суду, таких обставин у цій справі недостатньо для висновку про наявність реального та достатньо обґрунтованого ризику істотного ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України підстав для вжиття заявленого заходу забезпечення позову, а тому заява про накладення арешту на грошові кошти відповідача задоволенню не підлягає.
У зв`язку з відмовою в задоволенні заяви про забезпечення позову сплачена заявником сума судового збору за її подання покладається на заявника та йому не відшкодовується.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Грасп» про забезпечення позову відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.
Суддя Я.А.Карабань