ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
"18" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2794/26
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши клопотання СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА «ПРИДАНЦЕВО» б/н від 14.09.2026 року (вх. №60/26 від 15.09.2026) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках ТОВ «ЕРЕРЕСТАГРО» в межах розміру позовних вимог, накладення арешту на усе нерухоме та рухоме майно, яке належить ТОВ «ЕверестАгро», заборони внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
згідно позовної заяви СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА «ПРИДАНЦЕВО», Дніпропетровська область, село Ковпаківка
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕверестАгро", Київська область, м. Біла Церква
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу
ВСТАНОВИВ:
До суду від СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА «ПРИДАНЦЕВО» через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява №66308 від 14.09.2026 року (вх. №12192/26 від 15.09.2026) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕверестАгро" про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу №19 від 22.04.2025.
Одночасно з позовом СЕЛЯНСЬКИМ (ФЕРМЕРСЬКИМ) ГОСПОДАРСТВОМ «ПРИДАНЦЕВО» подано до суду заяву б/н від 14.09.2026 року (вх. №60/26 від 15.09.2026) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «ЕверестАгро», які знаходяться на р/р IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» в межах позовних вимог у сумі 825763,59 грн.; шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «ЕверестАгро», які знаходяться на розрахункових рахунках в: 1) АТ КБ «ПРИВАТ БАНК», 2) АТ «А-БАНК», 3) АТ «Універсал Банк», 4) АТ «Райффайзен Банк», 5) АТ «ПУМБ» в межах позовних вимог у сумі 825763,59 грн.; накладення арешту на усе нерухоме та рухоме майно, яке належить ТОВ «ЕверестАгро»; заборони внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у вигляді: 1) державної реєстрації змін складу учасників ТОВ «ЕверестАгро», 2) державної реєстрації Рішення Власника/Протоколу Загальних зборів Учасників «Про припинення ТОВ «ЕверестАгро», 3) державної реєстрації Рішення Власника/Протоколу Загальних зборів Учасників ТОВ «ЕверестАгро» «Про реорганізацію шляхом злиття», 4) державної реєстрації Рішення Власника/ Протоколу Загальних зборів Учасників ТОВ «ЕверестАгро»» «Про зміну місцезнаходження Товариства».
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Еверест Агро» (за договором - постачальник) та СЕЛЯНСЬКИМ (ФЕРМЕРСЬКИМ) ГОСПОДАРСТВОМ «ПРИДАНЦЕВО» (за договором - покупець) укладено Договір №19 від 22.04.2025 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується виготовити, а покупець прийняти і оплатити, згідно виставленого рахунку й видаткової накладної наступну продукцію: Пристрій для збирання сої 9,1 м. у кількості (одна) одиниця. Вартість однієї одиниці 618000,00 грн. з ПДВ, яка є загальною ціною Договору.
Згідно п. 2.1. Договору, оплата за продукцію здійснюється безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок Постачальника у розмірі: 30% (тридцять відсотків) передоплати до 22.04.2025. Право власності на продукцію переходить після стовідсоткової оплати на розрахунковий рахунок Постачальника.
Пунктом 2.4. Договору визначено, що виготовлення продукції здійснюється не пізніше 01.06.2025. Доставка продукції здійснюється за рахунок Покупця.
Відповідно до п. 3.4 Договору, у випадку прострочення виготовлення продукції Постачальник сплачує пеню в розмірі 1% від загальної суми Договору за кожний день прострочення.
Заявник зазначає, що ним, як покупцем, на користь ТОВ «ЕверестАгро» здійснено передоплату у сумі 185400,00 грн. у розмірі 30% від загальної вартості замовлення, що підтверджується копією платіжної інструкції №17 від 22.04.2025. Однак, Постачальником, в порушення своїх зобов`язань за Договором, пристрій для збирання сої 9,1 м. у кількості (одна) одиниця, вартістю 618000,00 грн. з ПДВ в строк до 01.06.2026 року поставлено не було. Термін прострочення договірного зобов`язання ТОВ «Еверест Агро» за Договором в частині постачання пристрою для збирання сої 9,1 м. у кількості (одна) одиниця, складає 450 календарних днів. Крім того, сплачену передоплату, згідно рахунку на оплату № 19 від 22.04.2025, у сумі 185400,00 грн. заявнику не повернуто.
Як зазначено заявником, ним на адресу ТОВ «Еверест Агро» надіслано претензію з метою досудового врегулювання спору та стягнення раніше сплаченої передплати та штрафних санкцій за невиконання договірних зобов`язань. Однак, вказана претензія ТОВ «Еверест Агро» залишена без відповіді та реагування, передоплату за товар не повернуто, штрафні санкції не сплачено, що стало підставою для звернення заявника до суду з позовом про повернення сплаченої передоплати, та стягнення з ТОВ «Еверест Агро» 185400,00 грн. передоплати, 15551,95 грн. інфляційних втрат, 6811,55 грн. 3% річних, 618000,00 грн. пені.
Вказані вище обставини, на думку заявника, свідчать про відсутність у ТОВ «Еверест Агро» намірів повернути грошові кошти, отримані у якості передплати за товар та відсутність намірів здійснювати сплату штрафних санкцій за прострочення виконання договірного зобов`язання.
Прострочення ТОВ «ЕверестАгро» виконання договірного зобов`язання протягом більше ніж 450 календарних днів з моменту передоплати, на думку заявника, свідчить про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на всі кошти та майно ТОВ «ЕверестАгро» в межах розміру позовних вимог. У випадку не застосування заходів забезпечення позову, заявник вважає, що він буде позбавлений можливості виконати рішення суду, тоді як ТОВ «ЕверестАгро» матиме змогу приховати грошові кошти та майно, шляхом відчуження його на користь третіх осіб. Враховуючи поведінку ТОВ «ЕверестАгро» та намагання уникнути виконання зобов`язання, заявник вважає, що ТОВ «ЕверестАгро» умисно не виконує свої договірні зобов`язання та намагається уникнути матеріальної відповідальності за невиконання договірних зобов`язань.
Розглянувши заяву СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА «ПРИДАНЦЕВО» б/н від 14.09.2026 року (вх. №60/26 від 15.09.2026) про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд зазначає наступне.
Приписами ст. ст. 136, 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
У відповідності до частин 1, 3, 4 статті 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
З огляду на викладені вище норми процесуального закону вжиття заходів щодо забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відтак умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Так, розглядаючи заяву про забезпечення позову у порядку частини 4 статті 137 ГПК України, слід враховувати, що однією із умов для застосування заходів забезпечення позову, крім арешту морського судна, є те, що ці заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, відтак конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Враховуючи зазначене, співмірність та адекватність заходу до забезпечення позову передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням, зокрема, вартості майна, що підлягає арешту, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Поряд з цим, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову та які можуть виражатись у вчиненні відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Так, законом не визначено перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору: повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2024 у справі №910/3268/22
Згідно ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Однак, заявником не підтверджено належними доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного ним заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, нерухоме майно та заборони вчинення дій.
Зокрема, заявник не посилається на будь-які докази у розумінні статей 76-79 ГПК України, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів.
Посилання заявника на те, що ТОВ «ЕверестАгро» матиме змогу приховати грошові кошти, та майно, шляхом відчуження його на користь третіх осіб є його власними припущеннями, які не підтверджені належними доказами в розумінні статей 76-79 ГПК України.
Посилання ж заявника на невиконання відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу судом оцінюються критично, оскільки, такі обставини підлягають встановленню під час розгляду справи по суті.
Заявником в обґрунтування поданої заяви не доведено суду, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання чи призвести до невиконання рішення суду, оскільки, припущення позивача, викладені у заяві, не містять переконливої та підтвердженої доказами наявності підстав для забезпечення позову.
Заявником також не доведено наявності фактичних обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на реальне ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення даної позовної вимоги.
У розрізі зазначеного суд звертає увагу на те, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та може полягати у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.
Водночас, заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном, тобто, обидва способи (арешт та відчуження) за своєю правовою сутністю обмежують права особи розпоряджатися спірним майном попри те є різними у виконанні.
Суд звертає увагу заявника на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову, у тому числі, шляхом вжиття такого крайнього заходу як арешт майна, важливим є об`єктивне існування ризиків втрати майна та/або його знецінення, чого при зверненні із відповідною заявою у цій справі не доведено.
Водночас, самі лише посилання заявника про загрозу незворотного відчуження об`єкта третім особам, не обґрунтовані та доказово не доведені в розрізі заявлених вимог.
До заяви про вжиття заходів забезпечення позову не подано доказів на підтвердження того, що ТОВ «ЕверестАгро» перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов`язання, виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності шляхом стягнення цих коштів, або здійснює підготовку до вчинення таких дій, а тому, доводи заявника щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на не підтверджених припущеннях (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та від 12.06.2019 у справі №909/19/19).
Суд також зауважує, що до заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявником не було додано жодного документу, окрім платіжного доручення про сплату судового збору.
Посилання заявника на невиконання умов Договору стосуються обґрунтування підстав позову, тобто, суті позовних вимог, та жодним чином не свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки, сам факт наявності між сторонами спору не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, судом враховано, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки, питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.07.2019 у справі №914/120/19).
У даній справі судом враховується, що заявник просить окрім накладення арешту на грошові кошти та на нерухоме майно ТОВ «Еверест Агро» також забезпечити позов шляхом заборони внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань що вже само по собі не співвідноситься до предмету спору, яким є стягнення грошових коштів.
При цьому, не встановлювалася вартість майна, про арешт якого просить заявник, відповідно, відсутня можливість перевірити чи буде такий захід забезпечення позову співмірним позовним вимогам, тобто, чи накладений арешт буде здійснений в межах спірної суми та суттєво не перевищить її, що буде порушенням принципу пропорційності та балансу інтересів сторін.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, на яку посилається скаржник).
Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову потрібно враховувати, що такими заходами не повинні обмежуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані із предметом спору.
Піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22).
Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №918/812/21 відхилив посилання скаржника на те, що арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору та вказав, що можливість накладення арешту на майно у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог; у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Водночас, в контексті додаткової гарантії позивача на отримання присудженої на його користь суми грошових коштів, тобто, реального виконання судового рішення у випадку задоволення позову, необхідно саме в першу чергу клопотати про накладення арешту на предмет спору, тобто, в даному випадку саме на грошові кошти відповідача, а вже на додаток на інше його майно. При цьому, такий арешт має здійснюватися лише в межах розміру позовних вимог (спірної суми).
Адже, як свідчить стала практика Верховного Суду при вирішенні подібних процесуальних питань, допускається можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанови від 03.03.2023 у cправі №905/448/22, від 08.07.2024 у справі №916/143/24).
Суд зазначає, що заявником не досліджувався майновий стан боржника, не з`ясовувалось співвідношення вартості нерухомого майна з ціною позову; а за підтвердження відсутності коштів, взагалі неможливо дійти висновку про адекватність заявленого заходу забезпечення позову без вчинення вказаних дій.
Суд зазначає що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у статті 75 ГПК України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.
В той же час, суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, що вжиття заходів забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, і він не позбавлений права повторно звернутися до суду із заявою про забезпечення позову в разі виникнення обставин, за яких невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, а саме, ненадання заявником достатніх доказів на підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, недоведеність того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі відсутні підстави для задоволення вказаної заяви.
За таких обставин, зважаючи на безпідставність та необґрунтованість, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 74, 136-140, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити СЕЛЯНСЬКОМУ (ФЕРМЕРСЬКМУ) ГОСПОДАРСТВУ «ПРИДАНЦЕВО» у задоволенні заяви б/н від 14.09.2026 року (вх. №60/26 від 15.09.2026) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках ТОВ «ЕРЕРЕСТ АГРО» в межах розміру позовних вимог, накладення арешту на усе нерухоме та рухоме майно, яке належить ТОВ «ЕверестАгро», заборони на внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ЕверестАгро».
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту складення повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Д.Г. Заєць