ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/687/26
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, справу за позовом Фізичної особи-підприємця Ламеко Тамари Петрівни до Фізичної особи-підприємця Демиденка Дмитра Миколайовича про стягнення 92604 грн 40 коп.,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Ламеко Тамара Петрівна звернулась, через систему "Електронний суд", в Господарський суд Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Демиденка Дмитра Миколайовича (далі - відповідач) про стягнення, на підставі заявки на перевезення вантажу від 10.11.2025 №ФП-221 та акту виконаних робіт від 18.11.2025 №35, 87000 грн боргу, 4431 грн 69 коп. інфляційних втрат, 1172 грн 71 коп. 3% річних, що разом становить 92604 грн 40 коп. та відшкодування судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг з організації міжнародного автомобільного перевезення вантажу на підставі заявки на перевезення вантажу № ФП-221 від 10.11.2025 та акта надання послуг № 35 від 18.11.2025.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, без виклику, запропоновано учасникам справи у встановлені строки подати суду заяви по суті справи, клопотання з процесуальних питань (за їх наявності) у відповідності до норм ст.ст. 165-167 ГПК України.
Відповідач письмовий відзив на позовну заяву, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подав, ухвала Господарського суду Черкаської області від 22.05.2026, адресована відповідачу у визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку, ним отримана, що підтверджується довідкою суду про надіслання/доставку ухвали до його електронного кабінету (а.с.25).
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.
10.11.2025 позивач - ФОП Ламеко Тамара Петрівна, як виконавець, та відповідач - ФОП Демиденко Дмитро Миколайович, як експедитор, погодили заявку на перевезення вантажу № ФП-221(далі - Заявка, а.с. 7) з наступними умовами:
Виконавець: ФОП Ламеко Тамара Петрівна
Експедитор: ФОП Демиденко Дмитро Миколайович
Дані авто: НОМЕР_1 НОМЕР_2
Дані водія: Демидов Віктор, [номер приховано]
Адреса завантаження: Надраєво, Болгарія
Адреса замитнення: на місці
Пункт перетину кордону: п/п на вибір перевізника (п/п Рені)
Адреса розмитнення: Митний пост Ізмаїл
Адреса вивантаження: селище Вільне, Дніпропетровська область
Дані вантажу: добрива
Вага вантажу: 23,5 т
Ставка по перевезенню:87 євро/тона
Форма оплати: безготівкова, в гривні на розрахунковий рахунок. По оригіналам транспортних документів до 10 банківських днів. Акт виконаних робіт, рахунок, 1 примірник ЦМР
Дата завантаження: 11.11.2025
Дата розвантаження: по прибуттю (орієнтовний термін доставки 5 днів)
Додаткові умови: понаднормовий простій автомобіля на території Європи складає 100 Є/доба, на території України - 50 Є/доба. Цистерна суха, чиста. Без сторонніх запахів з нержавіючої сталі.
Поштова адреса: Кременчук, відділення НП №15, ФОП Демиденко Дмитро, тел. НОМЕР_3 .
Заявка оформлена в електронній формі.
Із міжнародної товарно-транспортної накладної CMR (а.с.8), вбачається, що позивач виконав перевезення вантажу з м.Надраєво, Республіка Болгарія до селища Вільне, Дніпропетровської області, із відміткою отримувача про одержання вантажу - 13.11.2025.
18.11.2025 за міжнародну транспортно-експедиційну послугу по маршруту м.Надраєво, Республіка Болгарія до селища Вільне, Дніпропетровської області, Україна автомобілем згідно Заявки № ФП-221 від 10.11.2025 позивачем складено акт надання послуг №35 на суму 87000 грн.(а.с.9), який підписано та погоджено відповідачем, однак, не оплачено у погоджені у заявці строки.
16.03.2026 позивач звернувся до відповідача з претензією №1 (а.с.10, докази направлення а.с. 11-14), в якій вимагав погасити борг в розмірі 87000 грн до 23.03.2026, а у разі несплати повідомив про намір звернення до суду з відповідним позовом, а також нарахування штрафних санкцій.
Відповідач претензію позивача отримав, однак, залишив без відповіді та виконання, у листуванні через месенджер «Vibeг» (а.с.15-18), підтвердив обов`язок виконання зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг з перевезення, разом з тим, станом на 15.05.2026 оплату не здійснив, що стало причиною звернення позивача в суд з даним позовом.
За порушення строків оплати наданих послуг з перевезення позивач також нарахував відповідачу в порядку ч.2 ст.625 ЦК України 1172 грн 71 коп. 3% річних за період з 29.11.2025 по 11.05.2026, 4431 грн 69 коп. 5935 грн 18 коп. інфляційних втрат за грудень 2025 року - квітень 2026 року, що також складають предмет даного позову.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із заявки на перевезення вантажу №ФП-221 від 10.11.2025, вимоги позивача витікають із суті прав та обов`язків сторін за цим правочином.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань послуг перевезення вантажів, загальні положення про послуги, перевезення і транспортне експедирування визначені главами 63-64 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальні положення про договір - розділом ІІ книги 5 ЦК України, загальні положення про правочини - розділом IV книги 1 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов`язання, зокрема:
зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);
сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);
одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);
зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);
кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527);
якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);
зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);
зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);
порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610);
у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 3 ч. 1 ст. 611);
боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612).
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);
договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629);
ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);
договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);
договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);
договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640).
Підрозділом І розділу ІІІ книги 5 ЦК України визначено окремі види договірних зобов`язань.
Главою 64 ЦК України врегульовано відносини перевезення:
за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909);
у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920);
позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) (ст. 926).
До договорів міжнародного дорожнього перевезення вантажів за винагороду транспортними засобами, за умови коли місце завантаження та місце розвантаження, вказані в контракті, знаходяться на території двох різних країн, застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вчинена в м.Женеві 19 травня 1956 року (надалі Конвенція КДПВ) до якої, згідно з Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів», Україна приєдналась 1 серпня 2006 року.
Так, статтею 32 Конвенції встановлено, що подача позовів, які можуть виникнути в результаті перевезень, виконаних відповідно до Конвенції, може відбуватись впродовж одного року. Разом з тим, у випадку наявності у однієї із сторін навмисних дій чи вини, строк встановлюється в три роки.
Враховуючи викладені обставини справи та керуючись наведеними нормами законодавства, суд вбачає, що договір перевезення вантажу укладений сторонами шляхом погодження заявки на перевезення вантажу № ФП-221 від 10.11.2025. На виконання умов зазначеної заявки відповідача позивач надав послуги з організації перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Болгарія-Україна, що підтверджено даними міжнародної товарно-транспортної накладної CMR складеної 13.11.2025, які підтверджені відповідачем у акті надання послуг № 35 від 18.11.2025 на суму 87000 грн
Таким чином, відповідач отримав документи позивача щодо перевезення вантажу за заявкою на перевезення вантажу № ФП-221 від 10.11.2025, актом надання послуг № 35 від 18.11.2025 на суму 87000 грн. фактично погодив, однак, свій обов`язок з оплати отриманих від позивача послуг у 10-денний строк з моменту отримання оригіналів транспортних документів, не виконав.
Розмір фактично наданих позивачем послуг за заявкою відповідача становить 80000 грн., які останнім не сплачені, не заперечені та підтверджені наданими у справу належними і допустимими доказами, тому вимога позивача у вказаній сумі підлягає задоволенню.
У зв`язку з простроченням виконання основного грошового зобов`язання, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача, відповідно до положень ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, 1172 грн 71 коп. - 3% річних за період з 29.11.2025 по 11.05.2026 та 4431 грн 69 коп. інфляційних втрат за період з грудня 2025 року по квітень 2026 року включно.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
При вирішенні спору в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд керується приписами статей 536, 625 Цивільного кодексу України. Наданий позивачем розрахунок перевірено судом із застосуванням калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій в інформаційно-правовій системі «LIGA360». Судом встановлено, що зазначені нарахування здійснені відповідно до умов заявки № ФП-221 на фактичну суму основного боргу, є методологічно та арифметично правильними. Відтак, вимоги позивача в цій частині суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у заявлених розмірах.
Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи скористався на власний розсуд, жодних заяв і клопотань щодо розгляду справи не подав.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим доказаним і задовольняє його повністю з наведених вище підстав.
На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, що становить 3328 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255-256 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Демиденка Дмитра Миколайовича, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Фізичної особи-підприємця Ламеко Тамари Петрівни, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 - 87000 грн боргу, 4431 грн 69 коп. інфляційних втрат, 1172 грн 71 коп. 3% річних, 3328 грн судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено 17.09.2026.
Суддя В.М. Грачов