ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/629/26
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., без участі представників сторін, розглянувши у приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом Фізичної особи-підприємця Швець Олени Михайлівни до Фізичної особи-підприємця Тітенка Івана Сергійовича про стягнення 331300 грн 03 коп.,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Швець Олена Михайлівна, через систему "Електронний суд", звернулась в Господарський суд Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Тітенка Івана Сергійовича (далі - відповідач) про стягнення, на підставі договору купівлі-продажу від 05.01.2026 №0501-01, 293600 грн боргу, 31254 грн 40 коп. пені, 3036 грн штрафу, 2125 грн 20 коп. інфляційних втрат, 1284 грн 43 коп. 3% річних, що разом становить 331300 грн 03 коп., відшкодування судових витрат.
Позов мотивовано порушенням відповідачем порядку та строків оплати товару за договором купівлі-продажу від 05.01.2026 №0501-01.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 08.05.20026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, без виклику, запропоновано учасникам справи у встановлені строки подати суду заяви по суті справи, клопотання з процесуальних питань (за їх наявності) у відповідності до норм ст.ст. 165-167 ГПК України.
27.05.2026 відповідач в особі представника подав, через систему «Електронний суд»:
відзив на позовну заяву (вх. №9054/26, а.с. 24-26) за змістом якого визнав невиконані зобов`язання зі слати отриманого від позивача товару, просив суд позовні вимоги задовольнити частково: стягнути залишок суми основного боргу за Договором купівлі-продажу від 05.01.2026 №0501-01 у розмірі 296636 грн (з урахуванням фактично здійсненої часткової оплати в розмірі 10000 грн), а також інфляційні втрати, 3% річних від простроченої суми; у позовних вимогах в частині стягнення штрафу у розмірі 1% від загальної вартості Договору в сумі 3036 грн на підставі пункту 9.3 Договору - відмовити повністю у зв`язку з відсутністю юридичного факту односторонньої необґрунтованої відмови від виконання зобов`язань з боку відповідача; також заявив клопотання про зменшення розміру пені;
клопотання (вх.№ 9055/26, а.с. 31-32), в якому просив проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, враховуючи характер спірних відносин.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи та викладену у відзиві на позов позицію відповідача щодо заявлених позовних вимог, у відповідності до положень ст.250 ГПК України не вбачає підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, враховуючи предмет спору, фактичне визнання відповідачем заборгованості та його незгоду з позовними вимогами в частині нарахування штрафу, тому у задоволенні клопотання відповідача вх. №9055/26 відмовляє.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши наявні у справі № 925/629/26 письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.
05.01.2026 позивач - ФОП Швець Олена Михайлівна, як продавець, та відповідач - ФОП Тітенко Іван Сергійович, як покупець, уклали договір поставки №0501-01 (далі - Договір, а.с. 9), за умовами п.п. 1.1., 1.2. якого продавець зобов`язався продати (передати), а покупець зобов`язався купити (прийняти) товар - борошно пшеничне вищого та першого ґатунку вагове та фасоване, крупи в асортименті, макаронні вироби в асортименті, який зазначається у видаткових накладних, які становлять невід`ємну частину цього договору та сплатити за нього суму коштів відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі (пункти 1.1. - 1.2.).
У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:
п. 2.1. - умови щодо кількості, ціни та загальна вартість Товару визначаються сторонами на момент поставок кожної партії Товару та зазначаються у видаткових накладних, які становлять невід`ємну частину цього договору;
п.3.1. - оплата Товару здійснюється по оплаті з відтермінуванням 5 (п`ять) календарних днів в національній валюті згідно рахунку на кожну поставку Товару;
п.4.1. - Товар поставляється партіями у терміни, згідно попередніх усних заявок Покупця. Кількість товару у кожній партії визначається сторонами у видаткових накладних, які становлять невід`ємну частину цього договору;
п.4.2. - Товар вважається поставленим і прийнятим Покупцем згідно ваш, вказаної в накладних;
п.7.1. - покупець зобов`язаний у встановлені цим Договором строки сплатити вартість кожної поставленої партії Товару; прийняти поставлений Товар;
п.8.1. - продавець зобов`язаний поставши покупцю Товар в строки та кількості, а також на умовах, визначених цим договором;
п.9.1. - у випадку, якщо оплата Товару буде здійснена пізніше термінів визначених цим Договором, Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі 0,2% від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення;
п.9.3. - за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за даним Договором, винна сторона сплачує штраф у розмірі 1% від загальної вартості Договору;
п.9.4. - сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору, передбачену чинним законодавством України, винна сторона відшкодовує іншій стороні спричинені цим збитки, у тому числі не отриманий прибуток, у порядку передбаченому чинним законодавством;
п.9.5. - сплата неустойки та відшкодування збитків за порушення свої зобов`язань за цим договором не звільняє винну сторону від виконання своїх безпосередніх зобов`язань за цим Договором;
п.11.1. - Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2027.
Вищевказаний Договір підписаний обома сторонами.
Із видаткової накладної № ШО-0000001 від 05.01.2026 (а.с. 10) вбачається, що позивач на виконання Договору поставив Товар - борошно пшеничне вищого ґатунку загальною вагою 22000 кг за ціною 13,80 грн за кг на загальну суму 303600 грн, який відповідач отримав без зауважень, однак, у погоджені п. 3.1. Договору строки не оплатив, 16.02.2026 здійснив часткову оплату отриманого Товару на суму 10000 грн
Заборгованість у сумі 293 600 грн відповідач не сплатив, що стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.
Також за неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором позивач нарахував, на підставі п. 9.1. Договору 31254 грн 40 коп. пені, на підставі п. 9.3. Договору 3036 грн штрафу, на підставі ч.2.ст.625 ЦК України 2125 грн 20 коп. інфляційних втрат, 1284 грн 43 коп. 3% річних, що також складають предмет даного спору.
Відповідач у відзиві на позов визнав заявлену позивачем до стягнення заборгованість, а також нараховані пеню, 3% річних, інфляційні втрати, просив відмовити у стягненні штрафу, зменшити розмір пені.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору купівлі-продажу від 05.01.2026 №0501-01, вимоги позивача, заперечення відповідача в частині вимог про стягнення штрафу витікають із суті прав та обов`язків сторін за цим договором.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, послуг, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, загальні положення про послуги визначені главою 63, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, забезпечення виконання зобов`язання у виді поруки параграфом 3 глави 49, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Норми глави 16 розділу IV книги І ЦК України врегульовують загальні положення про правочини, правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.
Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов`язання, зокрема:
зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);
сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);
одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);
зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);
якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);
зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);
зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);
порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610);
у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611);
особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.ч. 1, 2 ст. 614);
у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється (ст. 615).
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);
договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629);
договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638).
Главою 54 врегульовано загальні положення купівлі-продажу, поставки, зокрема:
за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 655);
покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692);
за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК).
Враховуючи вищевикладене суд вбачає, що 05.01.2026 сторонами укладено договір купівлі-продажу №0501-01 щодо поставки обумовленого сторонами Товару, який ними виконувався.
Пунктами 3.1., 4.1. - 4.2. Договору сторони погодили, що оплата Товару здійснюється по оплаті з відтермінуванням 5 (п`ять) календарних днів в національній валюті згідно рахунку на кожну поставку Товару; Товар поставляється партіями у терміни, згідно попередніх усних заявок Покупця; кількість товару у кожній партії визначається сторонами у видаткових накладних, які становлять невід`ємну частину цього договору; Товар вважається поставленим і прийнятим Покупцем згідно ваги, вказаної в накладних; у випадку, якщо оплата Товару буде здійснена пізніше термінів визначених цим Договором.
05.01.2026 Товар за Договором був отримано відповідачем на загальну суму 303600 грн без зауважень, що підтверджується підписаною відповідачем видатковою накладною № ШО-0000001та підтверджено представником у відзиві на позов, оплачено 16.02.2026 на суму 10000 грн., решту заборгованості у розмірі 293600 грн відповідачем не сплачено, визнано обов`язок її сплати.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов`язання зі сплати вартості поставленого позивачем товару у останнього виникло право вимагати з відповідача примусового виконання простроченого грошового зобов`язання в натурі щодо сплати заборгованості у розмірі 293600 грн., які позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами, тому зазначена сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.
У зв`язку з простроченням сплати основного грошового зобов`язання позивачем також нараховано відповідачу, на підставі п. 9.1. Договору 31254 грн 40 коп. пені, на підставі п. 9.3. Договору 3036 грн штрафу, на підставі ч.2.ст.625 ЦК України 2125 грн 20 коп. інфляційних втрат, 1284 грн 43 коп. 3% річних, а саме:
на суму боргу 303600 грн - 21859 грн 20 коп пені нарахованої за період 12.01.2026-16.02.2026; 3036 грн штрафу; 898 грн 32 коп. 3% річних нарахованих за період 13.01.2026-16.02.2026;2125 грн 61 коп інфляційних втрат нарахованих за період січня 2026 року;
на суму боргу 293600 грн - 9395 грн 20 коп пені нарахованої за період 17.02.2026-04.03.2026; 386 грн 10 коп. 3% річних нарахованих за період 17.02.2026-04.03.2026.
Пунктом 9.1. Договору сторони погодили, що у випадку, якщо оплата Товару буде здійснена пізніше термінів визначених цим Договором, Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі 0,2% від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виконання зобов`язання, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум штрафу, пені, 3 % річних, інфляційних втрат суд керується приписами статей 536, 549 - 552, 610-612, 614, 625 ЦК України, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", п.п. 9.1.,9.3. Договору, їх розрахунки судом із застосуванням калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій в ІПС LIGA 360, перевірено та встановлено його часткову необґрунтованість, оскільки дата фактичної оплати відповідачем заборгованості (16.02.2026) не повинна включатися у період прострочення, чого не було враховано позивачем при здійсненні нарахування пені, 3% річних на суму боргу 303600 грн.
За розрахунками суду на суму боргу 303600 грн за період з 12.01.2026 по 15.02.2026 з відповідача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 848 грн 42 коп, замість заявлених 898грн. 32 коп, у стягненні 49 грн. 91 коп слід відмовити, як безпідставно заявлені. Розрахунки 3% річних на суму боргу 293600 грн позивачем методологічно і арифметично проведено правильно, на суму інфляційних втрат помилкове врахування дати оплати у періоді прострочення не вплинуло. Відтак вимоги позивача в частині стягнення 1234 грн 52 коп % річних, 2125 грн 20 коп. інфляційних втрат суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Також суд зауважує про неправильність здійснених розрахунків при нарахуванні позивачем пені.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", згідно зі статтями 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).
Отже, приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" законодавчо обмежений розмір пені за прострочку платежу розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Визначений сторонами у п. 9.1. Договору розмір пені 0,2 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення є більшим за подвійну облікову ставку Національного банку України у спірний період, тому розрахунок позивача не відповідає положенням ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
Перевіривши правильність здійснених нарахувань за допомогою калькулятора штрафних санкцій ІПС „LIGA360", суд провів власний обрахунок пені у межах граничного розміру, обмеженого подвійною обліковою ставкою НБУ та дійшов висновку, що за неналежне виконання грошових зобов`язань за вказаним Договором стягненню підлягає пеня у розмірі 12744 грн 46 коп.(8883 грн 42 коп на суму боргу 303600 грн -нарахованої за період 12.01.2026-15.02.2026+ 3861 грн 04 коп на суму боргу 293600 грн -нарахованої за період 17.02.2026-04.03.2026- вказаний період визначено позивачем), в решті вимог про стягнення пені у розмірі 18509 грн 94 коп слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу передбаченого. 9.3. Договору суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пунктом 9.3 Договору сторони погодили, що за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за даним Договором, винна сторона сплачує штраф у розмірі 1% від загальної вартості Договору.
При цьому, відповідач стверджує, що позивачем безпідставно заявлено вимогу про стягнення штрафу, оскільки наявне часткове виконання зобов`язань відповідачем на суму 10000 грн, що не вказує на відмову сторони від виконання своїх зобов`язань за даним Договором.
Суд зауважує, що наявними у справі доказами доведено невиконання відповідачем зобов`язань з оплати у строк визначений п.3..1. Договору вартості отриманого 05.01.2026 товару. Станом на 11.01.2026 відповідач не виконав зобов`язання за Договором повністю, лише 16.02.2026 частково перерахував відповідачу 10000 грн боргу, не вказав поважність підстави допущеного прострочення, що вказує на необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, та правомірність вимоги позивача.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на принцип сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Також як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц (провадження №61-2032св19) добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Отже, укладаючи Договір сторони погодили його п.п. 3.1., 9.3. тобто умови поставки, порядок здійснення розрахунків та відповідальність за їх невиконання, відтак вимогу позивача про стягнення 3036 грн штрафу передбаченого 9.3 Договору суд визнає обґрунтованою, доказаною і такою, що підлягає задоволенню, а заперечення відповідача у вказаній частині відхиляє.
Враховуючи положення ч.1ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВРКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.13, ч. 1 ст.14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим доказаним і задовольняє його частково.
На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно задоволеним вимогам - у розмірі 4691грн 11 коп.
Керуючись ст.ст. 129, ст. 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тітенка Івана Сергійовича, РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , на користь Фізичної особи-підприємця Швець Олени Михайлівни, РНОКПП НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 - 293600 грн боргу, 12744 грн 46 коп. пені, 3036 грн штрафу, 2125 грн 20 коп. інфляційних втрат, 1234 грн 52 коп. 3% річних, 4691 грн 11 коп. судових витрат.
У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 18509 грн 94 коп. пені, 49 грн 91 коп 3% річних відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 18.09.2026.
Суддя В.М. Грачов