СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/6323/26
пр. № 2/759/7975/26
17 вересня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Сафіної Ф.Ф., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Лиштви Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування жилим приміщенням, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить суд встановити порядок користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , виділивши позивачу житлову кімнату площею 17,1 кв.м., що відповідає кімнаті № 1 згідно технічного паспорту, а відповідачу - житлову кімнату площею 10,3 кв.м., що відповідає кімнаті № 2 згідно технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 . Залишити у спільному користуванні сторін ванну кімнату - 2.1 кв.м., туалет - 1.1 кв.м., коридор - 5.7 кв.м., лоджію - 4.4 кв.м.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що позивач є власником 1/3 частки спірної квартири, а у власності відповідача перебуває 2/3 частки квартири. На тепер у користуванні позивача перебуває кімната менша за площею, а відповідач користується більшою за площею кімнатою. Однак позивач вказує на те, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому потребує кращі умови для проживання, проти чого заперечує відповідач. Сторони не можуть дійти у позасудовому порядку домовленості щодо користування спірною квартирою.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи обрано головуючу суддю Бабич Н.Д.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання та встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на подачу заяв по суті справи.
21 квітня 2026 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Лиштви Ю. В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому сторона позивача заперечила проти позову, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Вважають, що визначення порядку користування спірною квартирою у запропонований позивачем спосіб порушує право власності відповідача на належну їй частку квартири.
28 квітня 2026 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року призначено проведення процедури врегулювання спору у справі за участю судді Бабич Н.Д. протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали. Призначено проведення спільної наради.
18 червня 2026 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва припинено врегулювання спору за участю судді у справі. Поновлено провадження у справі. Справу передано до канцелярії Святошинського районного суду міста Києва для повторного автоматизованого розподілу справи, у відповідності зі ст. 33 ЦПК України.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2026 року прийнято позовну заяву до провадження за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник у судовому засіданні підтримали позовну заяву та просили її задовольнити з викладених підстав.
Відповідач та її представник проти задоволення позову заперечували, просили залишити у користуванні сторін ті кімнати, якими вони по факту користуються.
Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16.07.1996, виданому Ленінградською районною державною адміністрацією міста Києва згідно розпорядження від 16.07.1996 № 2471, квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 45,5 кв.м., належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 1/3 частина та членам сім`ї: ОСОБА_1 -1/3 частина, ОСОБА_5 - 1/3 частиною.
Відповідно до договору міни від 26.05.1997, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Сибіга С. Е., зареєстровано в реєстрі №3с-597, ОСОБА_4 обміняла належну їй на праві власності 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_4 на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_5 , належну на праві власності ОСОБА_5 .
Таким чином, позивачу на праві часткової спільної власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_3 , а відповідачу на праві часткової спільної власності належить 2/3 цієї квартири.
ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_6 на підставі укладеного з ОСОБА_7 шлюбу 06.06.1997, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Після розірвання шлюбу 25.07.2008, відповідач залишила прізвище ОСОБА_8 .
Судом встановлено, що відповідач користується кімнатою площею 17,1 кв.м., що відповідає кімнаті № 1 згідно технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 .
У користуванні позивача знаходиться кімната площею 10,3 кв.м., що відповідає кімнаті № 1 згідно технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 .
Інші приміщення загального користування (коридор, туалет, ванна кімната, комора, лоджія, кухня) перебувають у спільному користуванні сторін.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Відповідно до частини першої статті Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Згідно з частинами першою та другою статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.
Згідно статті 358 Цивільного кодексу України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Вказана норма регулює порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі. При встановленні порядку користування нерухомим майном кожному із співвласників передається в користування конкретна частина нерухомості, виходячи із його частки в праві спільної власності. Разом з тим, виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14, постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 526/2101/15-ц, .
За змістом статті 358 Цивільного кодексу України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.
Відповідно до ч. 1 ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц).
Правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, а суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 486/171/18).
Зазначене узгоджується також з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.
Судом встановлено наявність між сторонами спірних правовідносин домовленості щодо порядку користування квартирою, що є їхньою спільною частковою власністю, наслідком чого наявні конфліктні ситуації та виникнення спору.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач, вказуючи на те, що між сторонами спірних правовідносин, які є співвласниками квартири, не досягнуто згоди з приводу порядку користування житловим приміщенням, тому порушене право підлягає до відновлення у судовому порядку.
Позивач просить суд виділити їй у користування більшу за площею кімнату вказуючи на те, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує кращих умов проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності виділення їй більшої за площею житлової кімнати, не обґрунтувала необхідність кращих умов для проживання за рахунок користування більшою за площею житловою кімнатою. Сама по собі наявність у позивача статусу особи з інвалідністю не є автоматичною підставою для виділення їй кімнати більшої площі, а ОСОБА_1 не довела таку потребу належними та допустимими доказами відповідно до вимог житлового та процесуального законодавства.
На даний час сторони користуються кімнатами, що відповідають їх частці у праві власності, що не порушує права співвласників.
За таких обставин, враховуючи розмір квартири та кількість її співвласників усунути непорозуміння в користуванні майном можливо шляхом визначення в судовому рішенні порядку користування вказаним майном, виділивши сторонам у користування житлові кімнати, у яких вони фактично проживають, залишивши у спільному користування приміщення загального користування.
Саме такий порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, не відходить від відповідності реальних часток, виділених в користування, ідеальним часткам у праві власності.
Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.
Відмова у встановленні порядку користування спірним майном призводить до правової невизначеності у спірних правовідносин та відсутності реальної можливості у позивача реалізувати своє право на користування належним їй майном.
Суд звертає увагу, що вимушене встановлення порядку користування квартирою не впливає на зміну розміру часток співвласників у праві власності, а спрямоване на усунення непорозумінь щодо користування спільним майном.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Щодо судових витрат
На підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 1 064,96 грн (1 331,20 грн х 0,8).
Керуючись ст.ст. 182, 199, 200 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Позовну заяву за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування жилим приміщенням - задовольнити частково.
Виділити у користування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) житлову кімнату площею 10,3 кв.м., що відповідає кімнаті № 2 згідно технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 .
Виділити у користування ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) житлову кімнату площею 17,1 кв.м., що відповідає кімнаті № 1 згідно технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 .
Залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : кухню - 5,9 кв.м., ванну кімнату - 2,1 кв.м., туалет - 1,1 кв.м., коридор - 5,7 кв.м., лоджію - 4,4 кв.м., комору - 1,1 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Повний текст рішення складено 18 вересня 2026 року.
Суддя Н.О. Горбенко