ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 2305/121/12
Провадження № 22-ц/821/1710/26
категорія: на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 червня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 (боржник), Звенигородський відділ державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про видачу дубліката виконавчого документа, у складі головуючого судді Смовж О. Ю., повний текст ухвали виготовлено 08.06.2026,
в с т а н о в и в :
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа №2/2305/111/12 від 06.04.2012, виданого Звенигородським районним судом Черкаської області у цивільній справі №2305/121/12 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30.01.2012 і до досягнення дитиною повноліття. Поновити ОСОБА_1 строк для пред`явлення виконавчого листа № 2/2305/111/12 від 06.04.2012 у цивільній справі № 2305/121/12 до виконання, визнавши причини такого пропуску поважними.
Заява мотивована тим, що рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 06.04.2012 (суддя Гончаренко Т.В.) позов задоволено. Стягувато з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30.01.2012 і до досягнення дитиною повноліття. Рішення набрало законної сили.
На виконання зазначеного рішення судом 06.04.2012 видано виконавчий лист у справі № 2305/121/12 (провадження № 2/2305/111/12). У виконавчому листі строк пред`явлення до виконання зазначено - до 26 червня 2025 року (тобто до дати досягнення дитиною повноліття).
Виконавчий лист своєчасно пред`явлено до примусового виконання та протягом понад 10 років він послідовно перебував на виконанні в різних відділах державної виконавчої служби, однак був фактично втрачений під час пересилання між ними.
Вказує, що Звенигородський міськрайонний відділ ДВС (лист від 23.04.2020 №/15.6- 31/11904) підтвердив, що в період з 30.08.2012 по 10.06.2015 виконавчий лист перебував на примусовому виконанні. Станом на 01.06.2015 заборгованість зі сплати аліментів становила 22512,50 грн.
10.06.2015 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ направлено за належністю до Олександрівського районного управління юстиції (у зв`язку з відбуванням боржником покарання у ВЦ № 104).
Олександрівський районний відділ ДВС (лист від 23.04.2020 № 7223) підтвердив, що виконавчий лист надійшов до них 18.06.2015, а 31.08.2016 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» - із направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу ДВС.
Звенигородський відділ ДВС (лист від 11.04.2024 № /26.1-44/11610) підтвердив, що в період з 11.06.2015 по 10.04.2024 виконавчий документ до них не надходив і на виконанні не перебував.
Зазначає, що виконавчий лист № 2/2305/111/12 від 06.04.2012 не повертався стягувачу, не зберігся у матеріалах жодного з відділів ДВС та фактично був втрачений у системі органів державної виконавчої служби Міністерства юстиції України після 31.08.2016 - під час його пересилання «за належністю» між підрозділами ДВС. Судове рішення залишається невиконаним, присуджена заборгованість зі сплати аліментів - непогашеною.
Щодо причин пропуску строку, то заявниця вважає їх беззаперечно поважними.
Зазначає, що виконавчий документ було фактично втрачено органами державної виконавчої служби під час його пересилання між підрозділами після 31.08.2016. Стягувач упродовж багатьох років з`ясовувала долю виконавчого листа, відповіді ДВС на її звернення датовані 23.04.2020 та 11.04.2024. Остаточну відповідь про те, що виконавчий лист в ДВС не перебуває, стягувач отримала лише у квітні 2024 року. На переконання заявниці, пропуск строку для звернення з таким питанням до суду, виник виключно з причин, що не залежали від волі та дій стягувача, і обумовлений недбалістю самих державних органів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабенко Р. В., про видачу дубліката виконавчого документа відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 , як стягував, упродовж багатьох років не з`ясовувала питання припинення процесу стягнення аліментів на неповнолітню дитину, долю виконавчого листа, з приводу місцезнаходження виконавчого листа звернулася лише 13.03.2020 та 10.04.2024, отримавши відповіді ДВС, датовані відповідно 23.04.2020 та 11.04.2024. Остаточну відповідь про те, що виконавчий лист в ДВС не перебуває, стягувач отримала у квітні 2024 року. Упродовж періоду з 2016 по 2026 роки стягувач з питанням щодо видачі дублікату виконавчого листа до суду не зверталася.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що розумних, логічних та поважних причин пропущення строку звернення до суду із даним питанням заявниця не надала, тому правових підстав для задоволення даної заяви судом не встановлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу суду першої інстанції незаконною, необґрунтованою, такою, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 червня 2026 року повністю.
Ухвалити нове судове рішення, яким визнати поважними причини пропуску строку та поновити їй строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання з огляду на його втрату органами ДВС.
Видати дублікат виконавчого листа № 2/2305/111/12 від 06.04.2012, виданого Звенигородським районним судом Черкаської області у справі № 2305/121/12 про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не врахував, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання має значення для первинного звернення до ДВС, вона ж виконала свій обов`язок вчасно, ще у 2012 році.
Вважає, що суддя помилково ототожнила строк досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) зі строком «згорання» виконавчого документа.
Зазначає, що після досягнення дитиною повноліття припиняється лише нарахування нових аліментів, але це жодним чином не анулює вже існуючу заборгованість.
На думку скаржника, суд незаконно переклав відповідальність за помилку державних органів на неї.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились.
Переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Справедливе судове рішення - мета правосуддя. Сенс правосуддя досягається лише тоді, коли рішення суду виконане. У протилежному випадку судове рішення залишається декларативним.
Виконання судових рішень - завершальна стадія судового процесу, яка має своїм призначенням впровадження в життя судового рішення. Тобто під час виконання судового рішення принцип справедливості реалізовується на практиці. На органи державної виконавчої служби покладено обов`язки виконувати судові рішення.
Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана з попередніми частинами єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає в захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав.
Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист є виконавчим документом (ч. 1, ч. 3 ст. 431 ЦПК України).
Згідно з пп. 17.4 п. 1 розд. XIII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
У постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року в справі № 0907/2-1033/2011 зазначено, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. Водночас обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
Видача дубліката виконавчого документа пов`язується з його втратою та можлива в межах строку пред`явлення виконавчого документа до виконання або за умови поновлення такого строку судом у разі його пропуску. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ч. 1 ст. 433 ЦПК України). Єдиною та необхідною підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин його пропуску. Встановлення судом факту пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання і непоновлення його судом є підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Отже, під час вирішення питання щодо можливості видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення стягувача до суду з такою заявою обов`язковим та визначальним є питання з`ясування обставин, чи подана така заява заявником у строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року в справі № 186/871/14-ц).
Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання є одним із видів процесуальних строків, які передбачені ст. 120 ЦПК України.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 3, 4, 6, 7, 8 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , як стягувач, упродовж багатьох років не з`ясовувала питання припинення процесу стягнення аліментів на неповнолітню дитину, долю виконавчого листа, з приводу місцезнаходження виконавчого листа звернулася лише 13.03.2020 та 10.04.2024, отримавши відповіді ДВС, датовані відповідно 23.04.2020 та 11.04.2024. Остаточну відповідь про те, що виконавчий лист в ДВС не перебуває, стягувач отримала у квітні 2024 року. При цьому, строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання, сплинув рік тому. Розумних, логічних та поважних причин пропущення строку звернення до суду із даним питанням заявниця не надала.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду зі заявою про видачу дублікату виконавчого листа в прохальній частині заяви ОСОБА_1 просила поновити строк на звернення зі скаргою (а. с. 5).
Таким чином, звертаючись до суду зі заявою, ОСОБА_1 одночасно заявила клопотання про поновлення строку на її подання, яке було викладене безпосередньо у тексті заяви, із наведенням обставин, що, на її думку, свідчать про поважність причин його пропуску.
Наведені обставини мають істотне значення для вирішення питання про поновлення строку звернення до суду, оскільки свідчать про вчинення заявницею активних дій, спрямованих на захист порушеного права, та мають значення для вирішення питання про поновлення процесуального строку у розумінні ст. 127 ЦПК України.
Однак суд першої інстанції на цю обставину уваги не звернув, розглянув заяву по суті, не здійснив розгляду зазначеного клопотання у спосіб визначений цивільним процесуальним законодавством.
За таких обставин суд першої інстанції фактично не вирішив питання про поновлення процесуального строку у порядку, передбаченому ст. 127 ЦПК України, що має передувати вирішенню питання про можливість розгляду заяви.
Отже, висновок суду про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви у зв`язку з пропуском строку є передчасним, оскільки зроблений без вирішення клопотання про його поновлення та без його розгляду по суті, що повинно передувати вирішенню питання про відмови в задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України).
Оскільки суд першої інстанції виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, передчасно відмовивши в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 червня 2026 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
Ю. В. Сіренко