КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ
Справа № 947/25205/26
Провадження № 2/947/5932/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.09.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
за участі:
- представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мельник Альони Сергіївни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка - ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якій просить суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 39923,91 грн., в якості відшкодування завданої матеріальної шкоди;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 40000,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної шкоди;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
В обґрунтування позовної заяви, позивачка посилається на те, що вона є власницею частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивачка у позові, вона та відповідач - ОСОБА_2 проживають в одному будинку, ОСОБА_1 на першому поверсі будинку, а ОСОБА_2 - на другому.
За твердженням позивачки, 23 січня 2026 року з вини відповідача відбулось залиття квартири позивачки водою, що призвело до пошкодження майна останньої.
З метою оцінки вартості понесених збитків внаслідок залиття квартири відповідачем, позивачка звернулася за проведенням незалежного оцінювання розміру збитків до суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 у березні 2026 року, яким визначено вирахувану вартість матеріальних збитків в розмірі 39923,91 грн.
Також внаслідок залиття квартири, як стверджує позивачка, остання зазнала значних збитків, оскільки подія відбулась зимою, позивачці досить складно довелось усувати початкові етапи залиття квартири, вода була дуже холодною, а для того щоб зупинити потік води, їй довелось шукати осіб, які могли відкрити люк та відключити подачу води в будинок по лінії відповідача, що спричинило додаткових моральних страждань позивачці, у зв`язку з чим остання вважає, що їй також відповідачем завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у 40000,00 грн.
Як зазначає позивачка, у добровільному порядку компенсувати понесені їй збитки неможливо, оскільки відповідач не виходить на зв`язок, остання звернулась до суду з даним позовом, з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Даний позов надійшов до суду в електронній формі через систему «Електронний суд» та зареєстрований судом 19.06.2026 року.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06.07.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі. Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
У судове засідання, призначене на 08.09.2026 року з`явилась представник позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мельник Альона Сергіївна, яка позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.
Відповідач - ОСОБА_2 , у судове засідання, призначене на 08.09.2026 року, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіддю №2922342 від 23.06.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідача, оскільки останній не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу місця проживання відповідача, однак поштове повідомлення було повернуто до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за зазначеною адресою.
Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідач про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до положень статті 128 ЦПК України, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомив.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України судом не встановлено.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 24.02.2026 року за наявною явкою учасників справи, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси, приймаючи згоду представника позивача, була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Заслухавши пояснення представника позивача по справі, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 18.09.2026 року о 10 год. 00 хв.
Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 04.06.2002 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої одеської державної контори Сегенюк С. Б. та зареєстрованого в реєстрі за №3-2362, ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 13/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається в цілому з кам`яної житлової будівлі, загальна площа якої становить 48,0 кв.м. та надвірних споруд «Б» сарай-гараж, «В» сарай, «Г» навіс, «Ж» вбиральня, «З» навіс, №1-3 огорожа ІІ-ІІІ мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 527 кв.м.
На зворотній сторінці зазначеного договору наявний відбиток штемпелю на підтвердження проведеної державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказану частку житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , яка проведена 05.06.2002 року, кн..90доп-стр.91-р13464.
Також позивачкою надано до суду копію технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за іншою адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений 14.08.2019 року ТОВ «Пром-строй-лтд», на замовлення ОСОБА_1 , вбачається, що будинок садибного типу має загальну полощу 163,6 кв.м., з яких житлова площа - 83,5 кв.м., допоміжна - 80,1 кв.м. Також з технічного паспорту вбачається, що будинок складається з ІІ поверхів та мансарди, загальна площа І поверху складає - 90,9 кв.м, ІІ поверху - 35,5 кв.м., мансарда - 37,2 кв.м.
До суду надано копію Акту від 23.01.2026 року, у відповідності до якого останній складено комісією у складі: керівника ОСОН «Дмитріївка» Воробйова В. О., секретаря Коваль К. М. та члена комісії ОСОБА_5 , в присутності власника ОСОБА_1 , про проведений огляд за адресою: АДРЕСА_1 .
У акті зазначено, що в результаті проведення огляду встановлено, що на території будинку АДРЕСА_1 була розкрита шахта з розгалуженими трубами водопостачання. У будинку власника ОСОБА_1 кімната залита водою, вода текла з 2-го поверху власником якої є ОСОБА_2 , рівень води на підлозі складав 1,5-2 см. Крім того, у вказаному акті міститься інформація про пошкодження стелі, а саме відпадає шпаклівка (штукартурка), шпалери, підняття підлоги, стала крихкою плитка льох (погреб) утворилась пліснява.
Також до акту надано фото фіксацію пошкодженого нерухомого майна позивачки.
Позивачем до позову надано звіт №0203/26 про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, нанесеного власнику житлового приміщення першого поверху житлового будинку садибного типу, літера «А», загальною площею 90,9 кв.м., внаслідок залиття з житлового приміщення розташованого поверхом вище за адресою: АДРЕСА_1 , складений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на підставі договору №0203/26 від 02.03.2026 року, укладеного з ОСОБА_1 .
Згідно з висновком звіту №0203/26 від 16.03.2026 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику житлового приміщення першого поверху житлового будинку садибного типу, літера "А" розташованої за адресою АДРЕСА_1 , внаслідок залиття складає в загальному розмірі 39923 гривні 91 копійка.
Позивачка з метою відшкодування вказаної матеріальної шкоди, зазначаючи що її завдано внаслідок залиття першого поверху будинку, що відбулось через винні дії відповідача, який мешкає на другому поверсі цього будинку, звернулась до суду з даним позовом.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням порушеного права, тобто, з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті..
Згідно зі ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Пленум Верховного Суду України у абз. 1 п. 2 постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 (з наступними змінами) наголосив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Таким чином, зі змісту наведених норм права випливає, що для застосування вимог ст. 1166 ЦК України, суд повинен встановити наявність певних обставин, а саме - якими саме неправомірними діями відповідача було заподіяно шкоду позивачу і чи є між цими діями та шкодою безпосередній причинний зв`язок та чи є вина зазначеної особи. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Наявність (відсутність) зазначених обставин суд повинен встановити за допомогою належних доказів. При цьому суд повинен оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.
Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.
Також суд зазначає, що з огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненою шкодою.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц та від 02 грудня 2020 року у справі № 754/16146/17.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, ) вина.
Так, правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). Вказаним порядком врегульовано форми зазначеного акту у відповідності до Додатку 4 Правил.
В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю: головного інженера виконавця послуг, голови комісії, майстра технічної дільниці, майстра ремонтної дільниці, слюсаря-сантехніка (слюсаря-електрика), представників організації, яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення та гарячого водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету.
Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою.
В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
Основною метою при складанні акту залиття квартири є встановлення причин залиття та осіб, відповідальних за спричинену шкоду.
Також з форми Акту затвердженого Правилами вбачається, що підписи членів комісії, а також підписи мешканців квартир, які ознайомлені з актом, виконуються у нижній частині акту, які завершальній, після заповнення усіх необхідних критеріїв передбачених у Додатку 4 Правил.
Згідно зі статтею 319 ЦК України, власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною 3 статі 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Такі положення діючого законодавства узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.12.2019 у справі № 686/11256/16-ц, згідно якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов`язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків.
Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ознаками судових доказів є їх належність, допустимість, достовірність і достатність.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).
Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приймаючи вищевказані обставини, а також досліджуючи поданий до суду Акт, складений 23 січня 2026 року, судом встановлено, що останній не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, а також не відповідає передбаченій формі затвердженій у Додатку 4 до Правил.
Так, з поданого до суду Акту вбачається, що він складений комісією у складі: керівника ОСОН «Дмитріївка» Воробйова В. О., секретаря Коваль К. М. та члена комісії Ємчицької Г. В., що не відповідає вимогам до складу комісії, передбаченої у типовій формі до Акту, затвердженого Додатком 4 до Правил.
Досліджуючи вказаний акт, судом встановлено, що останній було складено за відсутності - ОСОБА_2 , як особи, яка зазначена у акті в якості власника житлового приміщення на другому поверсі будинку, звідки зафіксовано потрапляння води до будинку власника ОСОБА_1 .
Крім того у поданому акті відсутня інформація щодо: характер залиття та його причини; висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
Вказаний акт також не містить відповідних граф для заповнення реквізитів про власників/мешканців квартир потерпілої та винної сторони, у тому числі їх підписів на підтвердження ознайомлення з ним та отримання відповідної копії, як це передбачено у Додатку 4 Правил.
Також з вказаного Акту судом не можливо встановити, коли саме відбулось залиття першого поверху будинку АДРЕСА_1 .
Суд зазначає, що акт про залиття є обов`язковим документом, який складається комісією з метою фіксування події та з`ясування причин залиття приміщення.
Акт залиття квартири (приміщення), який не містить вищезазначених реквізитів, не може бути належним і допустимим доказом заподіяння майнової шкоди. Аналогічна правова позиція викладена в постанові КЦС ВС по справі №2-1974/11 від 21.02.2018, постанові КЦС ВС по справі №465/2120/14-ц від 10.05.2018.
За таких обставин, суд вважає, що Акт від 23 січня 2026 року не є належним і допустимим доказом заподіяння майнової шкоди позивачу саме з вини відповідача.
Одночасно суд зазначає, що стороною позивача в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України взагалі не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо наданих позивачем до позовної заяви фотознімків з пошкодженням, суд зазначає, що останні не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не містять дату та час їх створення.
Щодо поданого до суду звіту №0203/26 від 16.03.2026 року про вартість матеріального збитку, заподіяного власнику житлового приміщення першого поверху житлового будинку садибного типу, літера "А" розташованої за адресою АДРЕСА_1 , внаслідок залиття, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі звіту, останній було виконано на підставі договору про надання оцінки №0203/26, укладеного між ОСОБА_1 та суб`єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 02.03.2026 року, з якого вбачається, що дата оцінки матеріального збитку відбулась 06.03.2026 року, в той час як позивачкою у позові зазначено, що залиття її будинку відбулось 23.01.2026 року, тобто майже після спливу двох місяців після настання події.
Також вказаним звітом не встановлені причини залиття об`єкту дослідження, а висновки експерта щодо причин заливу ґрунтуються на підставі даних Акту від 23 січня 2026 року, який не приймається судом в якості належного доказу.
У відповідності до наданого звіту також встановлено вартість матеріального збитку, заподіяного власнику житлового приміщення першого поверху житлового будинку садибного типу, літера "А" розташованої за адресою АДРЕСА_1 , однак у відповідності до наданих позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04.06.2002 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої одеської державної контори Сегенюк С. Б. та зареєстрованого в реєстрі за №3-2362, належить на праві власності 13/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається в цілому з кам`яної житлової будівлі, загальна площа якої становить 48,0 кв.м. та надвірних споруд «Б» сарай-гараж, «В» сарай, «Г» навіс, «Ж» вбиральня, «З» навіс, №1-3 огорожа ІІ-ІІІ мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 527 кв.м.
Будь-яких доказів на підтвердження встановлення порядку користування житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається в цілому з кам`яної житлової будівлі, загальна площа якої становить 48,0 кв.м. та надвірних споруд «Б» сарай-гараж, «В» сарай, «Г» навіс, «Ж» вбиральня, «З» навіс, №1-3 огорожа ІІ-ІІІ мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 527 кв.м., між його співвласниками, до суду не надано.
Крім того, суд зазначає, що належним доказом розміру матеріальної шкоди може слугувати, наприклад, висновок експертизи, кошторис складений відповідною будівельною організацією (зазначені висновки містяться в ухвалах ВССУ від 16 листопада 2016 року у справі № 644/11576/15-ц; від 31 травня 2017 року у справі № 761/10016/13-ц; від 17 серпня 2017 у справі № 667/8086/15-ц).
Будь-яких належних доказів на підтвердження, що залиття житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається в цілому з кам`яної житлової будівлі, загальна площа якої становить 48,0 кв.м. та надвірних споруд «Б» сарай-гараж, «В» сарай, «Г» навіс, «Ж» вбиральня, «З» навіс, №1-3 огорожа ІІ-ІІІ мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 527 кв.м., співвласником якого є позивачка з часткою 13/20, сталось саме внаслідок дій відповідача, з належного останньому житлового приміщення, до суду не надано.
Сторонами по справі під час розгляду справи не заявлялось жодних клопотань про призначення судової експертизи для встановлення причини залиття, як і клопотань про витребування доказів.
Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.
Оскільки, розмір завданої шкоди є істотною обставиною, яка підлягає доведенню, і суд, виходячи із принципу диспозитивності, за відсутності належних доказів, не може на власний розсуд визначати розмір завданої шкоди, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достатніми доказами розміру завданої шкоди.
За наслідком вищевикладеного, суд вважає, що факт залиття квартири позивачки внаслідок залиття саме з житлового приміщення відповідача та з його вини не підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами, у зв`язку з чим правові підстави для покладення обов`язку по вішкодуванню майнової шкоди на відповідача відсутні.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від наявності вини.
Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Приймаючи викладене, а також не доведення позивачем наявності вини в діях відповідача з завданої позивачеві матеріальної шкоди, саме внаслідок якої позивачеві завдано моральної шкоди, суд вважає відсутнім причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданої позивачеві моральною шкодою, за наслідком чого позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та не підлягаючим до задоволення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Аналізуючи докази у справі та вимоги закону, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, є необґрунтованим, безпідставним та задоволенню не підлягає.
Оскільки позов задоволенню не підлягає, судові витрати понесені позивачем у відповідності до ст. 141 ЦПК України, до відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1-18, 19, 76-89, 141, 258-260, 263-265, 268, 272, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 18.09.2026 року.
Головуючий Л. В. Калініченко