Справа № 591/8721/26
Провадження № 2/592/3997/26
УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження
18 вересня 2026 року м.Суми
Суддя Ковпаківського районного суду м. Суми Литовченко О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,-
встановив:
Позивач звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовною заявою та просить:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 177 918 грн. 19 коп.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 24.07.2026 цивільну справу передано до Ковпаківського районного суду м. Суми за територіальною юрисдикцією (підсудністю).
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу передано головуючому судді Литовченко О.В.
Ухвалою суду від 21.08.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
14.09.2026 від позивача надійшла заява на усунення недоліків. Однак зазначені в ухвалі недоліки усунуто не було.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Так, закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною. (Постанова ВП ВС від 26.09.2024 №990/220/24)
Від змісту позовних вимог залежить і позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, для реалізації якого має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.
Тому позивач зобов`язаний виконувати вимоги щодо дотримання процесуального порядку форми та змісту позовної заяви.
У відповідності до положень ч.ч.4, 5 ст.175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Так, у позовній заяві позивачем зазначено, що 11.04.2024 Господарський суд Сумської області прийняв ухвалу, якою задовольнив заяву ліквідатора та поклав субсидіарну відповідальність по зобов`язаннях боржника ТОВ ТД "Кролевецький арматурний завод" на ОСОБА_1 та інших засновників стягнувши в солідарному порядку 793 564,07 грн. Господарським судом був виданий судовий наказ для забезпечення задоволення вимог кредиторів.
Приватним виконавцем Закорко В.В. в межах виконавчого провадження №75565610 були списані грошові кошти у загальному розмірі 177 918,19 грн. з рахунків ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними квитанціями про перерахунок коштів.
Як вбачається з ухвали Господарського суду Сумської області від 17.02.2026, згідно наказу Міністерства юстиції України № 2821/07 від 20.11.2024 діяльність приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорко Вадима Вікторовича була зупинена.
У зв`язку з зупиненням діяльності приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорко Вадима Вікторовича, на підставі Договору про заміщення приватного виконавця, діяльність якого зупинена від 14.11.2024, заміщення здійснювалося приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анною Сергіївною.
20.12.2024 діяльність приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорко Вадима Вікторовича припинена на підставі наказу Міністерства юстиції України № 3075/7.
Рішенням Ради приватних виконавців України №77 від 17.01.2025 вирішено призначити приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анну Сергіївну, тимчасовим приватним виконавцем для здійснення заходів щодо припинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорко Вадими Вікторовича.
В Автоматизованій системі виконавчого провадження відображається інформація щодо стягнутих в рамках виконавчого провадження №75565610 грошових коштів на суму 124 460,53 грн. також зазначає, що вбачається, що 24.07.2024 сформовано розпорядження та здійснено розподіл вказаних грошових коштів. В той же час стан даного розпорядження відображається як «передано», не «виконано» / «перераховано». Тобто, у приватного виконавця Макаренко Анна Сергіївни відсутні достовірні відомості щодо того чи дійсно ці грошові кошти були стягнуті та чи дійсно грошові кошти перераховані на користь стягувача.
В даному випадку необхідно зазначити.
Згідно ст. ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до вимог статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження" Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом
Стаття 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 5 Закону № 1403-VIII визначено, що приватні виконавці під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.
Згідно ч.1 ст.44 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» діяльність приватного виконавця припиняється шляхом позбавлення права на здійснення діяльності приватного виконавця у разі: 1) подання приватним виконавцем заяви про припинення діяльності приватного виконавця; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким приватний виконавець засуджений за умисне кримінальне правопорушення; 3) набрання законної сили рішенням суду, відповідно до якого приватного виконавця притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією; 4) застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця; 5) неукладення приватним виконавцем договору страхування відповідальності протягом одного місяця з дня зупинення діяльності приватного виконавця на підставі пункту 3 частини першої статті 42 цього Закону; 6) нескладення приватним виконавцем у випадках, передбачених цим Законом, іспиту у порядку, визначеному статтею 33 цього Закону; 7) встановлення Міністерством юстиції України факту невідповідності приватного виконавця вимогам, визначеним статтею 18 цього Закону; 8) втрати приватним виконавцем громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання; 9) визнання приватного виконавця безвісно відсутнім або оголошення його померлим; 10) смерті приватного виконавця.
Відповідно до частини другої статті 44 Закону № 1403-VIII у разі припинення діяльності приватного виконавця з підстав, передбачених пунктами 2-10 частини першої статті 44 цього Закону, Рада приватних виконавців України визначає тимчасового приватного виконавця, який зобов`язаний протягом трьох місяців здійснити заходи з припинення діяльності приватного виконавця.
Пунктом 1 частини третьої статті 45 Закону № 1403-VIII передбачено, що тимчасовий приватний виконавець зобов`язаний зупинити виконавчі провадження до моменту їх передачі в порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті.
Законом № 1403-VIII встановлений обов`язок тимчасового приватного виконавця зупинити виконавчі провадження до моменту їх передачі у зв`язку зі здійсненням заходів з припинення діяльності приватного виконавця.
У зв`язку з зупиненням діяльності приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорко Вадима Вікторовича, на підставі Договору про заміщення приватного виконавця, діяльність якого зупинена від 14.11.2024, заміщення здійснювалося приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анною Сергіївною.
Як зазначено у позовній заяві самим позивачем, ухвалою Господарського суду встановлено, що у приватного виконавця Макаренко Анна Сергіївни відсутні достовірні відомості щодо того чи дійсно ці грошові кошти були стягнуті та чи дійсно грошові кошти перераховані на користь стягувача.
Відповідно до частини 1 статті 341 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи приватного виконавця щодо виконання судових рішень у господарських справах можуть бути подані до суду стягувачем, боржником або іншими учасниками виконавчого провадження протягом десяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічно, у статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Статтею 339-1 ГПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 340 ГПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частиною 1 статті 342 ГПК України визначено, що скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
В даному випадку ОСОБА_1 необхідно звертатися до суду який видав виконавчий документ із скаргою про визнання бездіяльності приватного виконавця протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті),та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать розгляд спорів, що виникли при виконанні правочинів у господарській діяльності. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 910/1733/18, провадження № 12-170гс18).
Обґрунтування підстав звернення до місцевого суду у порядку цивільного судочинства позовна заява не містить, конкретних доказів на підтвердження викладених обставин до позову не долучено.
Правова позиція, яка чітко розмежовує юрисдикцію в таких спорах та визначає порядок повернення безпідставно набутих коштів (ст. 1212 ЦК України), сформульована у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21. Велика Палата наголошує на важливості зв`язку між первинними правовідносинами та стягненням. Оскільки у даному випадку кошти стягувалися за наказом господарського суду, цей спір випливає з господарського процесу та підлягає розгляду саме Господарським судом.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, наведені приписи законодавства та встановлені їм відповідні правовідносини, суд дійшов висновку, що заява не підлягає розгляду як в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.
Керуючись п.1 ч.1ст.186 ЦПК України,
постановив:
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Сумського апеляційного суду.
Суддя Олександр ЛИТОВЧЕНКО