Справа № 127/1944/26
Провадження № 22-ц/801/1514/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Ковальчук О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року Справа № 127/1944/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,
розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 09 квітня 2026 року суддею Сичуком М. М., повне рішення складено 14 квітня 2026 року,
У С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з вказаним вище позовом до ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» ( далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 541240961, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 2 600,00 грн, з подальшим збільшенням суми кредиту до 19 000,00 грн.
Кредитний договір укладено в електронній формі шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Для укладення договору відповідач здійснив реєстрацію на веб-сайті кредитора, подав заявку на отримання кредиту, пройшов процедуру ідентифікації, погодився з умовами кредитування та підписав договір за допомогою одноразового ідентифікатора.
Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання, перерахувавши відповідачу кредитні кошти на банківську картку, що підтверджується відповідними платіжними документами.
Право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу.
Зокрема, 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01, на виконання якого 14.09.2021 підписано реєстр прав вимоги № 151, згідно з яким право вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».
Надалі 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, на виконання якого 30.05.2023 підписано реєстр прав вимоги № 9, відповідно до якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
У подальшому 11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС», що підтверджується реєстром боржників від 14.07.2025 та актом приймання-передачі.
На момент звернення до суду відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти та відсотки не повернув, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 82 011, 82 грн, із яких: 18 719, 23 грн - заборгованість за тілом кредиту, 63 292, 59 грн - заборгованість за відсотками.
За таких обставин, ТОВ «ФК «ЕЙС» просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану вище заборгованість та понесені судові витрати.
09 квітня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Покоєвича А. О. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на його необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги посилається на іґнорування судом першої інстанції часткової сплати відповідачем заборгованості на загальну суму 41 880,28 грн, а саме: 2600,00 грн від 21.02.2021, 650,00 грн від 08.03.2021, 400,00 грн від 12.03.2021, 4900,00 грн від 13.03.2021 , 932,00 грн від 16.03.2021, 1500,00 грн від 16.03.2021 , 300,00 грн від 17.03.2021 , 350,00 грн від 22.03.2021, 250,00 грн від 23.03.2021, 350,00 грн від 26.03.2021, 1050,00 грн від 27.03.2021 , 200,00 грн від 02.04.2021 , 100,00 грн від 03.04.2021, 150,00 грн від 04.04.2021, 250,00 грн від 12.04.2021, 250,00 грн від 14.04.2021 , 5021,00 грн від 15.04.2021, 200,00 грн від 15.04.2021, 5100,00 грн від 15.04.2021, 100,00 грн від 17.04.2021, 100,00 грн від 18.04.2021, 100,00 грн від 18.04.2021, 6579,00 грн від 16.05.2021, 4456,17 грн від 17.06.2021 та 4042,11 грн від 16.07.2021.
Вказує, що позивачем не надано належного та детального розрахунку заборгованості.
Вважає, що судом не надано оцінку неможливості відступлення права вимоги за зобов`язанням, яке на момент укладення кредитного договору ще не існувало.
Також вважає, що суд не встановив належним чином дату закінчення строку кредитного договору та не перевірив чи мали право первісний кредитор та позивач нараховувати відсотки після закінчення строку договірних відносин.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «ФК«ЕЙС» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін за таких підстав.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом установлено, що 21.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 541240961, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти з обов`язком їх повернення разом із нарахованими процентами у строки та на умовах, визначених договором. Відповідач підтвердив укладення договору шляхом акцепту оферти в електронній формі, що узгоджується з положеннями Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якого електронний договір має таку саму юридичну силу, як і письмовий.
Умовами кредитного договору передбачено багаторівневу систему процентних ставок, яка залежить від періоду користування кредитними коштами та дотримання позичальником строків виконання зобов`язань.
Зокрема, протягом дисконтного періоду встановлено нарахування процентів за дисконтною ставкою у розмірі 372,30 % річних, що еквівалентно 1,02 % від суми кредиту за кожен день користування коштами. У разі продовження строку користування кредитом після закінчення первісного строку застосовується індивідуальна процентна ставка у розмірі 532,85 % річних, що становить 1,46 % на день від суми кредиту.
Після спливу дисконтного періоду та невиконання обов`язку щодо повернення кредиту та сплати процентів, умови договору передбачають перехід до базової процентної ставки у розмірі 620,50 % річних, що відповідає 1,70 % на день від суми кредиту. Крім того, після закінчення 90 календарних днів прострочення застосовується додаткова ставка 839,50 % річних, що становить 2,30 % на день.
Відповідно до платіжних доручень від 21.02.2021, 08.03.2021,12.03.2021, 13.03.2021, 16.03.2021, 17.03.2021, 22.03.2021,23.03.2021, 26.03.2021, 27.03.2021, 02.04.2021,03.04.2021, 04.04.2021, 12.04.2021, 14.04.2021, 15.04.2021,15.04.2021, 17.04.2021,18.04.2021, 18.04.2021,19.04.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на платіжну картку №5375-41ХХ-ХХХХ-5742, вказану відповідачем ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 2060 грн, 650 грн, 4900 грн, 300 грн,400 грн, 350 грн, 250 грн,1500 грн, 350 грн, 1050 грн, 200 грн, 100 грн,150 грн, 250 грн, 250 грн, 200 грн, 5100 грн,100 грн, 100 грн, 100 грн,100 грн.
На виконання ухвали суду від 23.01.2026, Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК» (код ЄДРПОУ 21133352) надало суду інформацію щодо руху коштів по рахунку відповідача.
З наданих банком відомостей убачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , а також інші платіжні картки.
За результатами проведеної банком перевірки встановлено, що у період з 21.02.2021 по 26.02.2021 на зазначену платіжну картку було зараховано грошові кошти у сумі 2600,00 грн.
Крім того, у період з 08.03.2021 по 24.04.2021 на вказаний картковий рахунок здійснювались зарахування грошових коштів, які відповідають даним, зазначеним в ухвалі суду.
Банком також повідомлено, що зазначений номер телефону є фінансовим номером відповідача та міститься у його анкетних даних, а повний номер рахунку (маска-картки) НОМЕР_3 належить саме ОСОБА_1 .
На підтвердження зазначеної інформації банком надано: виписку про рух коштів за картковим рахунком за період з 21.02.2021 по 26.02.2021; виписку про рух коштів за період з 08.03.2021 по 09.04.2021; виписку про рух коштів за період з 12.04.2021 по 24.04.2021.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість ОСОБА_1 станом на 14.09.2021 (день відступлення вимоги до ТОВ «Таліон Плюс») становить 54 471,04, грн із яких: заборгованість за тілом кредиту 18 719,23 грн, заборгованість за відсотками 38 751,81 грн, нарахованим на дату такого відступлення.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 82 011,82 грн, яка складається з 18 719,23 грн заборгованості за кредитом; 63 292,59 грн нараховані та несплачені проценти за користування кредитними коштами.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, на виконання якого 14.09.2021 підписано реєстр прав вимоги № 151, згідно з яким право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс». Зазначений документ містить ідентифікуючі дані боржника, реквізити кредитного договору, суму заборгованості та підписи уповноважених представників сторін
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, який за своєю правовою природою є рамковим та передбачає довгострокову співпрацю сторін із поетапним відступленням прав вимоги шляхом формування та підписання окремих реєстрів боржників. Строк дії зазначеного договору був продовжений до 30.12.2024.
На виконання умов вказаного договору 30.05.2023 сторонами підписано витяг з реєстру прав вимоги № 9, яким конкретизовано перелік переданих вимог та визначено, що право вимоги до відповідача перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Зазначений реєстр, як і попередній, містить необхідні ідентифікаційні реквізити, що дозволяють однозначно встановити предмет відступлення та його обсяг, а також підтверджує факт прийняття відповідного права новим кредитором.
Надалі, 11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС», що підтверджується реєстром боржників від 14.07.2025 та актом приймання-передачі.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «ФК«ЕЙС» надало належні та допустимі докази, які підтверджують невиконання ОСОБА_1 узятих на себе зобов`язань за кредитним договором щодо повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів, а тому порушене право позивача підлягає судовому захисту. Крім цього, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено перехід права вимоги до ОСОБА_1 від первісного кредитора до позивача.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 уклав кредитний договір, отримав кредитні кошти, однак вчасно їх не повернув ні первісному кредитору, ні позивачу, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення відповідної заборгованості.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про часткову сплату відповідачем заборгованості на загальну суму 41 880,28 грн, а саме: 2600,00 грн від 21.02.2021, 650,00 грн від 08.03.2021, 400,00 грн від 12.03.2021, 4900,00 грн від 13.03.2021 , 932,00 грн від 16.03.2021, 1500,00 грн від 16.03.2021 , 300,00 грн від 17.03.2021 , 350,00 грн від 22.03.2021, 250,00 грн від 23.03.2021, 350,00 грн від 26.03.2021, 1050,00 грн від 27.03.2021 , 200,00 грн від 02.04.2021 , 100,00 грн від 03.04.2021, 150,00 грн від 04.04.2021, 250,00 грн від 12.04.2021, 250,00 грн від 14.04.2021 , 5021,00 грн від 15.04.2021, 200,00 грн від 15.04.2021, 5100,00 грн від 15.04.2021, 100,00 грн від 17.04.2021, 100,00 грн від 18.04.2021, 100,00 грн від 18.04.2021, 6579,00 грн від 16.05.2021, 4456,17 грн від 17.06.2021 та 4042,11 грн від 16.07.2021, колегія суддів виходить з наступного.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості та платіжних доручень вбачається, що більшість здійснених платежів є кредитними коштами, які саме первісний кредитор перераховував відповідачу, а не навпаки.
Водночас із наданого розрахунку заборгованості також убачається, що відповідачем ОСОБА_1 здійснено лише п`ять платежів на погашення заборгованості, а саме: 16.03.2021 сплачено 932,00 грн із яких: 0, 23 грн на погашення заборгованості за тілом кредиту та 931,77 грн на погашення частини процентів за користування кредитними коштами; 15.04.2021 сплачено 5 021,00 грн на погашення частини процентів за користування кредитними коштами; 16.05.2021 сплачено 6 579,00 грн із яких: 1, 34 грн на погашення заборгованості за тілом кредиту та 6 577, 66 грн на погашення частини процентів за користування кредитними коштами; 17.06.2021 сплачено 4 439,00 грн із яких: 0,92 грн на погашення заборгованості за тілом кредиту та 4 438,08 грн на погашення процентів за користування кредитними коштами; 16.07.2021 сплачено 4 300,00 грн із яких: 278,28 грн на погашення заборгованості за тілом кредиту та 4021,72 грн на погашення процентів за користування кредитними коштами.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено проте, що часткові платежі відповідача не покривають у повному обсязі ані тіло кредиту, ані нараховані проценти, а тому не припиняють зобов`язання та не спростовують наявність заборгованості. Частина платежів мала характер часткового виконання або погашення процентів за окремі періоди користування кредитом і не може розцінюватися як повне виконання зобов`язання.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належного та детального розрахунку заборгованості.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем надано два розрахунки заборгованості, зокрема розрахунок заборгованості, який здійснений первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а також розрахунок заборгованості, здійснений ТОВ «Таліон Плюс».
Надані позивачем розрахунки заборгованості є чіткими, деталізованими та базуються на погоджених сторонами умовах договору, правильність нарахувань можна перевірити шляхом простих арифметичних операцій, а проста незгода відповідача з розрахунком, згідно з постановою Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №234/3840/15 не може бути підставою для відмови у позові, особливо за відсутності з боку відповідача обґрунтованого контррозрахунку.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінку неможливості відступлення права вимоги за зобов`язанням, яке на момент укладення кредитного договору ще не існувало, колегія суддів звертає увагу на таке.
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.02.2018 у справі № 2-127/11 зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги.»
Із матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) був укладений договір факторингу №28/1118-01.
Відповідно до п. 2.1. договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених Договором.
Згідно п.п. 1.3. договору факторингу під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відтак, договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу.
14.09.2021 на виконання п. 2.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано реєстр права вимоги №151 за яким передані (відступлені) права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 541240961від 21.02.2021.
Вказані обставини підтверджуються витягом з реєстру права вимоги №151 від 14.09.2021, відповідно до якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 54 471,04, грн із яких: заборгованість за тілом кредиту 18 719,23 грн, заборгованість за відсотками 38 751,81 грн, нарахованим на дату такого відступлення.
Відтак, реєстр права вимоги № 151 за яким передані (відступлені) права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 541240961 від 21.02.2021 був укладений між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» після укладення кредитного договору та настання строку виконання зобов`язання за ним.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, який за своєю правовою природою є рамковим та передбачає довгострокову співпрацю сторін із поетапним відступленням прав вимоги шляхом формування та підписання окремих реєстрів боржників. Строк дії зазначеного договору був продовжений до 30.12.2024, що свідчить про чинність договірних відносин у період подальшої передачі прав вимоги.
На виконання умов вказаного договору 30.05.2023 сторонами підписано витяг з реєстру прав вимоги № 9, яким конкретизовано перелік переданих вимог та визначено, що право вимоги до відповідача ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 82 011,82 грн, іх якої: 18 719,23 грн заборгованість за тілом кредиту; 63 292,59 грн заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами.
11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача ОСОБА_1 як до боржника у межах визначеного реєстром портфеля заборгованості.
Передача права вимоги за цим договором також здійснюється шляхом підписання реєстру боржників від 14.07.2025, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 541240961від 21.02.2021 на загальну суму 82 011,82 грн, із яких: 18 719,23 грн заборгованість за тілом крредиту; 63 292,59 грн заборгованість за відсотками.
Таким чином, укладення договору факторингу між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин із відповідачем ОСОБА_1 не свідчить про недійсність відступлення права вимоги, оскільки на момент укладення кредитного договору вказаний вище договір факторингу був чинним, а право передане на користь ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру від 14.09.2021.
Надані позивачем витяги з реєстру прав вимоги до договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, № 05/0820-01 від 05.08.2020 та № 11/07/25-Е від 11.07.2025 підписані та мають печатки уповноважених осіб, а також зазначена вся важлива інформація, а саме: номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін.
Безпідставними є доводи про те, що суд не встановив належним чином дату закінчення строку кредитного договору та не перевірив чи мали право первісний кредитор та позивач нараховувати відсотки після закінчення строку договірних відносин.
Судом установлено, що кредитний договір укладений строком на 30 днів із можливість продовження строку.
Згідно з п.1.7.1. договору зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;
Відповідно, п.1.7.2. договору з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев`ять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п.1.7.2. договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. (п.4.3. Кредитного договору).
Таким чином, нарахування відсотків здійснювалося послідовно залежно від періоду прострочення: у межах дисконтного періоду - за ставкою 1,02 % на день; після закінчення дисконтного періоду- за ставкою 1,46 % на день; у період прострочення понад 90 днів - за ставкою 2,30 % на день, що договором прямо кваліфіковано як проценти за користування грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З огляду на викладене, проценти у сумі 63 292,59 грн сформовані не довільно, а є результатом поетапного застосування погоджених сторонами договірних умов, які передбачають зміну ставки залежно від тривалості невиконання грошового зобов`язання.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року залишити без змін.
Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк