КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13178/2026
Справа № 940/2265/25
П О С Т А Н О В А
Іменем України
16 вересня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Тетіївського районного суду Київської області в складі судді Мандзюка С.В., постановлену в м. Тетіїв 05 червня 2026 року щодо відмови у задоволенні заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Тетіївська міська рада про відібрання дитини,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
В травні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду з даною заявою, просила зобов`язати боржника ОСОБА_3 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в справі № 940/2265/25, що виникла з сімейних правовідносин.
Заяву мотивувала тим, що рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року в справі № 940/2265/25 задоволені її позовні вимоги, відібрано у ОСОБА_3 дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернуто ОСОБА_1 , допущено негайне виконання рішення в частині відібрання дитини. Рішення суду набрало законної сили 05 травня 2026 року. З приводу примусового виконання рішення суду стягувач звернулась до Тетіївського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яким 24 березня 2026 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.
З 23 березня 2026 року ОСОБА_3 умисно, свідомо не виконує рішення суду, як наслідок, в рамках виконавчого провадження 02 квітня 2026 року боржника притягнуто до відповідальності постановою про накладення штрафу, 01 травня 2026 року притягнуто до відповідальності за невиконання рішення суду повторно.
Посилаючись на положення п. 2 ч. 1 ст. 453-1, ч. 2 ст. 452-1 ЦПК України, вказувала, що попри відкриття виконавчого провадження, боржник рішення суду не виконує, що є підставою для звернення до суду із заявою про зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільній справі, що виникла з сімейних правовідносин.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 05 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 05 червня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги повторно наводила обставини справи, зазначені в заяві про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, вказувала, що звернулася з даною заявою через перешкоди у виконанні рішення суду з боку ОСОБА_3 та з метою забезпечення виконання рішення суду.
Вказувала, що висновки суду першої інстанції суперечать матеріалам справи, оскільки виконавче провадження відкрито 24 березня 2026 року, в подальшому 02 квітня 2026 року та 01 травня 2026 року боржника притягнуто до відповідальності за невиконання рішення через відмову ОСОБА_3 виконувати рішення суду та повернути дитину.
Наголошувала, що станом на день постановлення оскаржуваної ухвали, рішення перебуває на примусовому виконанні 2 місяці 12 днів, попри доволі тривалі проміжки часу рішення суду так і не виконано саме через недобросовісну позицію боржника, тобто наявні всі підстави для задоволення заяви.
Щодо внесення відомостей до ЄРДР та здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42026112030000240 від 26 травня 2026 року, за ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, зазначала, що попри наявність даного кримінального провадження, боржник не виконує рішення суду, і дані обставини додатково свідчать про небажання ОСОБА_3 виконувати рішення суду та про необхідність відповідного реагування.
Зазначала, що систематичність та тривалість дій боржника щодо невиконання рішення суду, перешкоди у його виконанні свідчать про наявність підстав для судового реагування.
Підсумовувала, що висновки суду першої інстанції про необґрунтованість та ненаведення мотивів доцільності та необхідності застосування на даний час такого обраного виду судового контролю, як зобов`язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є безпідставними та суперечать матеріалам справи.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток-повідомлень: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 - на поштові адреси, представник позивача ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Тетіївської міської ради - до електронного суду. Судові повістки-повідомлення, направлені позивачу та відповідачу, повернуті до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресатів за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вони вважаються такими, що отримали судову повістку-повідомлення.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із її необґрунтованості, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивного ризику залишення рішення невиконаним без застосування заходів судового контролю.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи із наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Тетіївського районного суду Київської області знаходилася справа № 940/2265/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа виконавчий комітет Тетіївської міської ради про відібрання дитини.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року позов задоволено, відібрано у ОСОБА_3 дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернуто його матері ОСОБА_1 , допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини. Рішення суду не оскаржувалось і набрало законної сили 05 травня 2026 року (а. с. 155 - 169).
На примусове виконання рішення видано виконавчий лист, який отримано представником позивача 20 травня 2026 року (а. с. 179).
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Так, пунктом 4 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 передбачено, що під час вчинення виконавчих дій про відібрання дитини державний виконавець за потреби:
отримує з реєстрів, баз даних та інших інформаційних систем державних органів, банків або інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти;
надсилає запит до уповноваженого органу Державної прикордонної служби України на отримання інформації про перетинання боржником, дитиною державного кордону України у зв`язку з виїздом за межі України за період з дати набрання рішенням законної сили;
звертається до Державної міграційної служби України або до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради (органу реєстрації) із запитом про надання інформації про адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини та/або боржника;
отримує інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо наявності у боржника статусу внутрішньо переміщеної особи та дані про останнє зареєстроване та фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи на дату звернення та її номер телефону (за наявності);
одержує пояснення та іншу інформацію від родичів, сусідів та знайомих боржника з метою встановлення можливого місця перебування боржника та дитини;
надсилає запит до закладу освіти, в якому навчалась дитина, з метою встановлення можливого місця перебування/навчання дитини;
звертається до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов`язань за рішенням;
звертається до суду з поданням про розшук боржника, дитини;
звертається до суду про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина;
надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення;
звертається до суду з поданням відповідно до статті 437 Цивільного процесуального кодексу України щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;
здійснює заходи щодо притягнення винних осіб до відповідальності за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах, що виникають із сімейних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 статті 453-1 ЦПК України стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.
Якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 453-2 ЦПК України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судом першої інстанції досліджено матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі виконавчого листа № 2/940/57/26, виданого 23 березня 2026 Тетіївським районним судом Київської області про відібрання у ОСОБА_3 дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернення його матері ОСОБА_1 .
Так, судом встановлено, що 24 березня 2026 року старшим державним виконавцем Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3.
02 квітня 2026 року у межах зазначеного виконавчого провадження, зокрема, за невиконання вимог виконавчого листа винесено постанову про накладення на ОСОБА_3 штрафу у сумі 1700,00 грн., в якій зазначено, що: «01.01.2026 при виїзді за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що боржник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , відмовився виконати рішення суду та повернути дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , його матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . На територію домоволодіння боржник не надав доступу (зачинено вхідну хвіртку). Від отримання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 24.03.2026 також відмовився. Про адміністративну та кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду попереджений».
01 травня 2026 року за невиконання рішення суду винесено постанову про накладення на ОСОБА_3 штрафу на користь держави у розмірі 3400,00 грн., в якій зазначено, що: «29.04.2026 при виїзді за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що боржник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , відмовився виконати рішення суду та повернути дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , його матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ».
Як встановлено судом першої інстанції, станом на час розгляду заяви зазначене виконавче провадження не закінчено і, відповідно, рішення суду від 23 березня 2026 року не виконано.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що положення ст. 383 КАС України є аналогічними процесуальними нормами, які регулюють інститут судового контролю, судом першої інстанції правомірно враховано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2021 року у справі №9901/235/20, згідно якого, зі змісту статті 383 КАС України випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, яке зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України. Велика Палата звернула увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема, надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду із такою заявою.
Суд першої інстанції врахував, що виконавче провадження НОМЕР_4 на теперішній час відкрите і по ньому здійснюються активні виконавчі дії, а також, що органом досудового розслідування відділення поліції № 3 Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області за невиконання вказаного судового рішення внесено відомості до ЄРДР та здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42026112030000240 від 26 травня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що ефективність судового захисту забезпечується насамперед механізмом примусового виконання рішень, а встановлення судового контролю не може підміняти собою процедуру виконавчого провадження, і що ОСОБА_1 не обґрунтовано та не наведено мотивів доцільності та необхідності застосування на даний час такого обраного виду судового контролю, як зобов`язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а також не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивного ризику залишення рішення невиконаним без застосування саме заходів судового контролю.
За даних обставин, відмова суду першої інстанції в задоволенні заяви стягувача про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є вмотивованою, і суд, не знайшовши підстав для застосування відповідних дискреційних повноважень, не допустив порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, що станом на день постановлення оскаржуваної ухвали, рішення перебуває на примусовому виконанні 2 місяці 12 днів, не виконано саме через недобросовісну позицію боржника, який здійснює систематичні і тривалі дії щодо невиконання рішення суду, та не виконує рішення попри наявність кримінального провадження, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з ухвалою суду та відхиляються апеляційним судом.
Крім того, апеляційний суд враховує, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційним судом досліджено матеріали виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 та встановлено, що 20 серпня 2026 року державним виконавцем Тетіївського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рябоконем М.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі, що підтверджується актом державного виконавця від 20 серпня 2026 року та заявою представника стягувача адвоката Неживка І.В.
Стан виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження зазначений як завершений, стан виконавчого документа - виконаний.
Враховуючи вищевикладене, оскільки судове рішення виконано в повному обсязі, задоволення заяви ОСОБА_1 про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення не буде спрямоване на виконання такого рішення, на захист будь-яких порушених її прав або законних інтересів і є недоцільним.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не ґрунтуються на законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної та всебічної оцінки судом першої інстанції, та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 05 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.