справа № 382/2092/23
провадження № 22-ц/824/11321/2026
головуючий у суді І інстанціїКисіль О.А.
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони Українина рішення Яготинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Яготинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2023 року заявниця звернулася до Яготинського районного суду Київської області з заявою, за участю заінтересованих осіб: Яготинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення, відповідно до якої просить встановити факт смерті її сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Панфили Яготинського району (на даний час Бориспільського) Київської області, визнавши датою його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Миколаївка Друга Бахмутський район Донецької області, у віці 38 років.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Яготинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.
Встановлено, встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Панфили Яготинського району (на даний час Бориспільського району) Київської області, громадянина України, як такого, що пропав безвісти за обставин, що загрожували йому смертю, визнавши датою його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Миколаївка Друга Бахмутський район Донецької області, у віці 38 років.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник Міністерства оборони України - ОСОБА_6 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, відмовити у задоволенні заяви.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що задоволення заяви у даній справі у порядку окремого провадження і оголошення ОСОБА_2 померлим безпосередньо вплине на права та обов`язки Міноборони як органу, який уповноважений на прийняття рішень про виплату одноразової грошової допомоги, оскільки за наслідками задоволення заяви у даній справі у заявника виникнуть підстави для звернення за виплатою одноразової грошової допомоги.
Виходячи з цього, Міноборони заперечує проти розгляду заяви про встановлення юридичного факту, а саме оголошення ОСОБА_2 померлим (встановлення факту смерті) у порядку окремого провадження на підставі існування спору про право.
Посилається на те, що заявник, звертаючись до суду з заявою про оголошення померлим ОСОБА_2 , посилається на ст. 46 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ (зі змінами) та вказує на те, що на момент звернення до суду з заявою ОСОБА_2 не з`являється за місцем свого проживання більше 6 місяців від дати, коли його визнано зниклим безвісти за особливих обставин, жодних відомостей про його місце перебування заявниці не надходило.
Міноборони просить суд звернути увагу на те, що ОСОБА_2 визнаний зниклим безвісти за особливих обставин внаслідок участі у бойових діях в районі населеного пункту Миколаївка Друга Бахмутського району Донецької області. В силу цього, на думку апелянта, заява про оголошення ОСОБА_2 померлим має розглядатися з дотриманням положень ч. 2 ст. 46 ЦК України.
Вказує, що станом на дату подання апеляційної скарги, відповідно до Переліку, вказана територія перебуває на окупованій території і у зв`язку з цим пошукові заходи не завершені.
Зважаючи на зазначене вище, Міноборони вважає, що воєнні дії у розумінні ч. 2 ст. 46 ЦК України на території, де зник безвісти ОСОБА_2 , не завершились, в силу чого у Яготинського районного суду Київської області були відсутні нормативно визначені у ЦК України підстави для оголошення ОСОБА_2 померлим.
Також зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази які б свідчили про факт смерті або загибелі ОСОБА_2 . Немає свідчень осіб про факт смерті ОСОБА_2 або свідчень про його загибель. У матеріалах справи є тільки посилання на те, що ОСОБА_2 зник безвісти на позиціях і результати пошуку не дали можливості його знайти. Також є інформація, що серед обміняних тіл не встановлено його тіло по ДНК, а також немає іншої інформації відносно нього.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання 15 вересня 2026 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, про причини неявки не повідомили.
16 вересня 2026 року (подано до Електронного суду 15 вересня 20206 року) від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та її представника.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Згідно до п.9 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з частиною першою статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.
Згідно з ч. 1 ст.46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Таким чином, законодавець передбачив спеціальний порядок оголошення померлою особи, яка зникла безвісти у зв`язку з воєнними діями або збройним конфліктом, що підлягає застосуванню з урахуванням конкретних обставин її зникнення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22 дійшла висновку, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309).
Отже, сам по собі факт перебування населеного пункту на тимчасово окупованій території не є тотожним факту продовження на цій території активних бойових дій у розумінні частини другої статті 46 ЦК України.
У цій справі встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 28 червня 2022 року ОСОБА_2 було призвано по мобілізації на військову службу до військової частини НОМЕР_1 на посаду молодший лейтенант, командир кулеметного взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.
Так, 7 жовтня 2022 року заявниця отримала повідомлення від військової частини НОМЕР_1 про безвісті зниклого ОСОБА_2 , який зник ІНФОРМАЦІЯ_2 в ході ведення штурмових дій під час артилерійського обстрілу противником в районі н.п. Миколаївка Друга Донецької області, захищаючи волю та незалежність України.
Як вбачається з витягу акту службового розслідування по факту зникнення військовослужбовців «в ході штурмових дій противника, виконуючи бойові завдання за призначенням, перебуваючи в засобах індивідуального захисту зникли безвісти молодший лейтенант ОСОБА_2 , командир кулеметного взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону, військової частини НОМЕР_1 . Проведені пошукові дії не дали результату. З пояснень старшого лейтенанта ОСОБА_4 командира 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 та солдата ОСОБА_5 , головного сержанта 2 стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 14:10 під час виконання завдань на позиціях РОП… «….» розташованих поблизу населеного пункту Миколаївка Друга, Донецької області, внаслідок здійснення незаконними збройними формуваннями окупаційної влади російської федерації штурмових дій під прикриттям артилерії, зникли безвісти молодший лейтенант ОСОБА_2 , командир кулеметного взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону,… Зв`язок із ними відсутній, здійснені пошукові заходи не дали результату, їх місце знаходження є невідомим і по даний час.»
Тобто, службовим розслідуванням встановлено, що військовослужбовець військової служби за мобілізацією молодший лейтенант ОСОБА_2 , командир кулеметного взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону, зник безвісти під час виконання службових (бойових) завдань, виконуючи завдання за призначенням по забезпеченню військовою агресією російської федерації проти України.
З відповіді військової частини НОМЕР_1 від 16 березня 2023 року вбачається, що на момент опрацювання звернення, інформації щодо місця знаходження, документального підтвердження загибелі, потрапляння до полону держави-агресора військовослужбовців військової служби за мобілізацією молодшого лейтенанта ОСОБА_2 на адресу військової частини не надходило.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що за фактом безвісного зникнення ОСОБА_2 розпочато кримінальне провадження. Відомості про місце перебування ОСОБА_2 , його можливе перебування у полоні або інші дані, які б свідчили про те, що він живий, у матеріалах справи відсутні.
Також відповідно до інформації ДНК-центру проведене генетичне дослідження не дало можливості встановити споріднення заявниці з особами, які були ідентифіковані серед невпізнаних тіл. При цьому відсутність генетичного збігу сама по собі не свідчить про те, що ОСОБА_2 є живим, а лише підтверджує відсутність можливості ідентифікувати його серед досліджених невпізнаних тіл.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні безпосередні докази смерті ОСОБА_2 , а також відсутні свідчення очевидців саме факту його загибелі, колегія суддів відхиляє.
За змістом статті 46 ЦК України оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, яка застосовується саме у випадках, коли достовірного документа про смерть особи немає, однак сукупність встановлених обставин дає підстави для висновку про її загибель.
Тому сама по собі відсутність тіла загиблого, безпосереднього очевидця його смерті чи результатів ідентифікації останків не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні заяви, якщо сукупність інших належних та допустимих доказів свідчить про те, що особа зникла за обставин, які загрожували її життю та дають підстави припускати її загибель.
У цьому випадку суд першої інстанції не обмежився самим фактом безвісного зникнення ОСОБА_2 , а дослідив та належним чином оцінив у сукупності повідомлення військової частини, матеріали службового розслідування, пояснення військовослужбовців, відомості органу досудового розслідування, результати проведених пошукових заходів, інформацію щодо можливого перебування особи у полоні та результати ДНК-дослідження.
Сукупність зазначених доказів підтверджує, що ОСОБА_2 зник саме під час виконання бойового завдання, в умовах безпосереднього ведення бойових дій та артилерійського обстрілу, після чого його місцезнаходження встановити не вдалося, а будь-які відомості про його подальшу долю відсутні.
Водночас колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що на час ухвалення рішення суд першої інстанції не мав права застосовувати частину другу статті 46 ЦК України у зв`язку з тим, що відповідна територія на той час перебувала під окупацією.
Як уже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 визначила, що для цілей частини другої статті 46 ЦК України має значення саме закінчення активних бойових дій на території ймовірної загибелі особи. При цьому перебіг шестимісячного строку не пов`язується із припиненням або скасуванням воєнного стану на всій території України.
Із Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, вбачається, що щодо населеного пункту Миколаївка Друга Світлодарської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області датою завершення активних бойових дій визначено 05 вересня 2022 року. Такий же підхід застосовується судами у справах про оголошення померлими військовослужбовців, які зникли поблизу цього населеного пункту.
Таким чином, обставина подальшої тимчасової окупації населеного пункту Миколаївка Друга не свідчить про те, що активні бойові дії на цій території тривали безперервно до моменту розгляду цієї справи.
З огляду на те, що ОСОБА_2 зник ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто вже після визначеної офіційними даними дати завершення активних бойових дій на відповідній території, шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, на момент звернення заявниці до суду та ухвалення судового рішення сплив.
При цьому саме зникнення ОСОБА_2 відбулося в умовах виконання ним бойового завдання та під час штурмових дій противника, що підтверджує безпосередній зв`язок його зникнення з воєнними діями.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність спору про право, оскільки сам по собі факт можливого виникнення у заявниці після встановлення юридично значущої обставини права звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги не свідчить про існування спору про право у цій справі.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
При цьому спір про право має бути реальним, а не гіпотетичним. Сам факт того, що встановлення юридичного факту може у подальшому вплинути на виникнення у заявника певних майнових прав, не означає автоматичного виникнення спору про право.
Між фізичною особою та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг про те, що між заявницею та Міністерством оборони України існує спір про право, який унеможливлює розгляд заяви в порядку окремого провадження.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , не заявляла вимог про визнання за нею права на отримання одноразової грошової допомоги, не просила зобов`язати Міністерство оборони України призначити або виплатити їй таку допомогу, а звернулася виключно із заявою про встановлення юридичного факту.
Таким чином, предметом розгляду суду першої інстанції був не спір щодо наявності чи відсутності права заявниці на отримання конкретної соціальної виплати, а питання щодо наявності юридичного факту, від якого залежить можливість подальшої реалізації такого права.
Отже, рішення суду першої інстанції про встановлення факту проживання однією сім`єю не вирішує питання про розмір, порядок, підстави чи безпосередню виплату одноразової грошової допомоги, а тому доводи апелянта про те, що таким рішенням суд фактично вирішив питання про права та обов`язки Міністерства оборони України, є безпідставними.
У цій справі Міністерство оборони України не заявляє самостійних вимог щодо спадкового майна ОСОБА_2 , не оспорює належність заявниці певного цивільного права та не доводить наявності конкретного спору між заявницею та Міністерством щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Посилання апелянта на те, що після оголошення ОСОБА_2 померлим заявниця матиме можливість звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги, стосується можливих майбутніх правовідносин та не змінює предмета розгляду цієї справи, яким є встановлення юридично значущої обставини смерті особи.
У подальшому питання щодо права на одноразову грошову допомогу, кола осіб, які мають право на її отримання, наявності передбачених законом підстав для її призначення та розміру такої допомоги, за наявності відповідного спору, можуть бути предметом самостійного розгляду компетентним органом або судом. Встановлення факту смерті у цій справі саме по собі не означає автоматичного вирішення зазначених питань та не покладає на Міністерство оборони України обов`язку здійснити відповідну виплату.
Отже, посилання Міністерства оборони України на існування спору про право є помилковим та не підтверджене матеріалами справи.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що відповідно до статті 319 ЦПК України Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всі надані докази у їх сукупності, правильно встановив юридично значущі обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з оцінкою судом першої інстанції доказів та до повторення заперечень, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції, однак не спростовують установлених судом обставин та правильності висновків суду.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення.
У даному випадку висновок суду першої інстанції про смерть ОСОБА_2 ґрунтується не на одному доказі, а на їх сукупності, яка є взаємопов`язаною, узгоджується між собою та підтверджує обставини його зникнення за обставин, що загрожували його життю, відсутність відомостей про його місцезнаходження та наявність достатніх підстав припускати його загибель.
При цьому колегія суддів враховує особливий характер обставин, за яких відбулося зникнення ОСОБА_2 , а саме виконання ним бойового завдання із захисту України в районі ведення бойових дій, що об`єктивно ускладнювало можливість евакуації тіла, його ідентифікації та проведення пошукових заходів.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, повно встановив обставини, що мають значення для справи, а висновки суду відповідають встановленим обставинам та дослідженим доказам.
Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не встановила.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни, передбачених статтею 376 ЦПК України, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Яготинського районного суду Київської області - без змін.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба