КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/11787/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026року місто Київ
справа № 367/2100/26
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Щур К.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026року, ухвалене під головуванням судді Третяк Я.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просив в порядку поділу спільного майна подружжя:
визнати за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частині житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 747536732109;
визнати за позивачемта відповідачем право власності по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,0385 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:014:0030, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 139085032109;
визнати за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,0691 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:014:0031, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 133159732109.
В мотивування вимог посилався на те, що він з 19 вересня 2009 року перебував у шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року.
Вказував, що в період шлюбу вони з дружиною придбали земельну ділянку площею 0,0385 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:014:0030, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ім`я відповідача. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 139085032109.
Зазначав, що в період шлюбу вони з дружиною придбали земельну ділянку площею 0,0691 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:014:0031, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ім`я відповідача. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133159732109.
Вказував, що в період шлюбу вони з дружиною побудували житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 236,1 кв.м, житлова площа 118 кв.м.
Позивач вважає, що зазначені житловий будинок та земельні ділянки є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим просив суд про поділ майна, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026 рокупозов ОСОБА_2 задоволено.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 747536732109.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 747536732109.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0385 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:014:0030, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 139085032109.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0385 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:014:0030, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 139085032109;
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0691 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:014:0031, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133159732109.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0691 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:014:0031, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133159732109.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору, що становить 8320 грн.
Повернуто ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову згідно квитанції до платіжної інструкції №1.525688561.1 від 10.02.2026, що становить грошову суму 8320 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 8320,00 грн. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі ст.8 Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з тяжким матеріальним становищем.
В мотивування вимог посилалася на те, що судом порушеновимоги Закону України «Про судовий збір», оскільки не врахував, що її сукупний дохід за 2025 рік склав приблизно 81854 грн (виключно пенсійні виплати), 5% від цієї суми становить 4092 грн., а відтак сума судового збору, яку суд зобов`язав її сплатити (8320 грн), майже у два рази перевищує цей ліміт.
Вказувала, що суд першої інстанції не навів жодного обґрунтування, чому надана виписка з рахунку та державне пенсійне посвідчення не є належними доказами.
Вважає, що у разі сумнівів суд мав право запропонувати надати додаткові довідки, проте обмежився формальною відмовою, що призвело до покладення на неї непосильного фінансового тягаря.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити.
Позивач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивача відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог та задоволення позову апелянтом не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині доводів апеляційної скарги щодо розподілу судових витрат.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 на підставі статті 206 ЦПК України подала до суду першої інстанції заяву про визнання позову.
Судом встановлено, що визнання відповідачем позову у даному випадку не суперечить закону та не порушує права свободи та інтереси інших осіб, а тому суд дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем та винесення рішення по суті справи у підготовчому засіданні.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції посилаючись п.1 ч.2 ст.141, ч.1 ст.142 ЦПК України, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача у зв`язку із визнанням позовних вимог судового збору в розмірі 8320,00 грн., інша половина судових витрат в розмірі 8320,00 грн. має бути повернута позивачу з державного бюджету у зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Також суд вирішуючи клопотання відповідача про звільнення її від сплати судового збору дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Статтею 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач подала заяву про визнання позову, а відтак згідно з ч.1 ст.142 ЦПК України позивачу підлягав поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 8320,00 грн., інша половина судових витрат у розмірі 8320,00 грн. підлягала стягненню з ОСОБА_1 .
Відповідач подала до суду першої інстанції клопотання, в якому просила звільнити її від сплати судового збору, посилаючись на її скрутний матеріальний стан. Вказувала, що вона не працює, є пенсіонеркою з 2013 року.
На підтвердження обставин викладених у клопотанні надала копії: пенсійного посвідчення, виписку по рахунку.
Відповідно до ч.1 ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з ч.3 ст.136 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Сторона, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями статті 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов`язком суду, який, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, що є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується клопотання.
При цьому, слід зазначити, що скрутне матеріальне становище може бути підставою для відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судових витрат для особи, яка їх сплачує, але саме по собі не звільняє автоматично від обов`язку відшкодувати витрати іншій стороні, якщо позов було визнано чи задоволено.
Обставини, зазначені у клопотанні відповідача ОСОБА_1 , а саме те, що її майновий стан не дозволяє сплатити позивачу судовий збір у розмірі 8320 грн., не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки відповідачем не надано суду першої інстанції жодних доказів, на підтвердження свого складного майнового стану, який би унеможливлював сплату нею судового збору: довідки з податкових органів про доходи, інші докази майнового стану.
Разом з тим, надана відповідачем виписка з банківського рахунку про отримані нею суми не свідчить про відсутність у відповідача інших доходів, які б надавали змоги сплатити судовий збір.
Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
При цьому, із системного тлумачення ст.136 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» вбачається, що питання щодо звільнення особи від сплати судового збору внаслідок тяжкого майнового стану стосується саме сплати судового збору як за подання позову, так і за подання апеляційної/касаційної скарги, а не відшкодування понесених (оплачених) позивачем витрат на сплату судового збору при вирішення позову на його користь.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору, що становить 8320 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.
А відтак рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року в оскаржуваній частині слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст рішення складено 17 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: