КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/13815/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Поливач Л. Д.,
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі представника заявника - адвоката Саліхова Б. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною адвоката Саліхова Богдана Віталійовича, в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Белоконної І. В.
від 10 червня 2026 року
у цивільній справі № 756/8298/26 Оболонського районного суду міста Києва
за заявою ОСОБА_1 ,
заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1
про встановлення юридичного факту,
У С Т А Н О В И В:
В травні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Саліхова Б. В., звернувся в суд, в порядку окремого провадження, із заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що початком проходження військової служби ОСОБА_1 є 01 вересня 2007 року.
Заява обґрунтована тим, що встановлення даного факту необхідно заявнику для належного обчислення вислуги років, реалізації права на пенсійне забезпечення, а також інших гарантій, передбачених законодавством для військовослужбовців.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження.
В апеляційній скарзі адвокат Саліхов Б. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі в порядку окремого провадження.
Зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі повноважень стадії вирішення питання про відкриття провадження, визначених статтями 175, 177, 185 та 187 ЦПК України, безпідставно здійснивши правову оцінку майбутніх правовідносин замість належної перевірки форми та змісту поданої заяви. Звертає увагу на те, що предметом його звернення до суду є виключно встановлення юридичного факту початку проходження військової служби з 01.09.2007, тобто з дати вступу до ІНФОРМАЦІЯ_2. Наголошує, що ним не оскаржувалися будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, не заявлялися вимоги про перерахунок вислуги років, нарахування виплат або призначення пенсії. Апелянт вказує, що місцевий суд помилково ототожнив сам юридичний факт із можливими наслідками його встановлення у майбутньому, наявність яких є іманентною ознакою будь-якої справи окремого провадження. Зазначає, що процесуальний закон пов`язує відмову у відкритті провадження за частиною четвертою статті 315 ЦПК України виключно з наявністю реального спору про право, а не з припущеннями щодо подальшого використання судового рішення. Звертає увагу на те, що суд не встановив суб`єкта, який заперечує право заявника, не визначив змісту такого спору та не дослідив, чи існує відмова відповідного органу у зарахуванні вказаного періоду до вислуги років. Стверджує, що заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 - підтвердила обставини проходження навчання листом від 28.04.2026 № 190/3425 і жодних заперечень не висловила. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 про те, що сам намір особи використати судове рішення про встановлення факту для реалізації соціальних прав не підтверджує наявності спору про право та не змінює юрисдикції справи. Також посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16-ц щодо належності до цивільного судочинства заяви про встановлення юридичного факту за відсутності спору щодо законності рішення публічного органу про призначення виплати. Підкреслює, що адміністративний суд не наділений повноваженнями встановлювати юридичні факти в порядку окремого провадження як самостійний предмет розгляду без оскарження рішень чи дій владного суб`єкта відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що безпідставне направлення його до суду адміністративної юрисдикції порушує право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наголошує на неправильному застосуванні судом пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України та ігноруванні безспірного характеру заявленої вимоги. Просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу від заінтересованої особи до суду не надходив.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник заявника - адвокат Саліхов Б. В. підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Заінтересована особа представника не направила, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника заявника - адвоката Саліхова Б. В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що подана заява не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України до юрисдикції адміністративних судів належать публічно-правові спори, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення. Спираючись на приписи статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суд указав, що військова служба є державною службою особливого характеру та видом публічної служби. Встановивши зі змісту заяви, що встановлення факту початку проходження служби пов`язане з подальшим обчисленням вислуги років та реалізацією прав на пенсійне забезпечення, суд дійшов висновку про публічно-правову природу правовідносин заявника з державою. Застосувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.01.2023 у справі № 214/1309/21, суд наголосив на неприпустимості використання приватно-правових механізмів встановлення фактів для оцінки обставин, що становлять предмет доказування у публічно-правовому провадженні.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 та частиною другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Умови належності справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, до юрисдикції суду цивільної юрисдикції є сталими в судовій практиці: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує цей факт; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких фактів (правовий висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 та від 11.02.2026 у справі № 308/17634/23).
Звертаючись до суду, заявник просив встановити факт початку проходження ним військової служби з 01.09.2007 у зв`язку зі вступом до військового навчального закладу. Від встановлення цього факту залежить визначення періоду служби та обрахунок вислуги років для виникнення й реалізації передбачених законодавством соціальних гарантій та прав.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зазначена мета заявника неодмінно надає справі публічно-правового характеру та відносить її до адміністративної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначає, що юридичний факт існує об`єктивно і встановлюється не ізольовано, а саме для забезпечення особі можливості реалізувати свої права та законні інтереси. Посилання заявника на мету використання рішення суду у сфері соціального забезпечення чи публічно-правових відносин не перетворює безспірне встановлення юридичного факту на публічно-правовий спір і не може бути самостійною підставою для віднесення справи до адміністративної юрисдикції. Правова мета, задля якої особа ініціює судове встановлення факту, не змінює його суті та не впливає імперативно на вид судочинства (правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 та від 11.02.2026 у справі № 308/17634/23). Окреме провадження за нормами ЦПК України є універсальною процесуальною формою підтвердження юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав особи.
Натомість за правилами Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються публічно-правові спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності конкретних суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 19 КАС України). Положеннями статті 245 КАС України чітко визначено перелік судових рішень, які уповноважений ухвалити адміністративний суд у разі задоволення позову, серед яких встановлення юридичного факту як самостійної вимоги відсутнє. Відповідно, в адміністративному судочинстві юридичний факт може бути виключно елементом підстави позову та предметом доказування при оскарженні конкретного рішення чи дії суб`єкта владних повноважень.
У межах же цієї справи ОСОБА_1 не оскаржував рішень, дій чи бездіяльності будь-якого суб`єкта владних повноважень, не заявляв вимог щодо зобов`язання здійснити перерахунок вислуги років чи виплатити пенсійне забезпечення. Заінтересована особа у справі не оспорює факту навчання заявника та не заперечує проти його заяви.
Посилання суду першої інстанції на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.01.2023 у справі № 214/1309/21 є помилковим, адже за обставинами вказаної справи позивач ініціював позовне провадження безпосередньо проти органу соціального страхування після прийняття цим органом рішення про відмову у страхових виплатах, тобто після виникнення реального публічно-правового спору із суб`єктом владних повноважень щодо відмови у призначенні виплат.
Натомість у справі заявника ОСОБА_1 на стадії звернення до суду публічно-правовий спір ще не виник, жоден суб`єкт владних повноважень не ухвалював рішень про відмову в реалізації його прав, тому штучне направлення заявника до суду адміністративної юрисдикції за відсутності оскаржуваного владно-управлінського акта чи протиправної дії позбавляє особу права на судовий захист.
Окреме провадження характеризується безспірністю, а відмова у відкритті провадження з підстав наявності спору про право згідно з частиною четвертою статті 315 ЦПК України допускається лише тоді, коли такий спір вбачається безпосередньо із заяви. Під спором про право розуміється наявність дійсного матеріально-правового конфлікту, коли інша конкретна особа відкрито заперечує право заявника або претендує на те саме суб`єктивне право. Спір про право повинен бути дійсним, реальним і серйозним, а не абстрактним або гіпотетичним, заснованим виключно на припущеннях суду щодо можливих майбутніх правовідносин заявника (правовий висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 308/17634/23 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.08.2026 у справі за номером 948/525/25).
Суд першої інстанції не встановив суб`єкта, який заперечує обставини проходження служби заявником чи його право на встановлення юридичного факту, та помилково застосував пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України замість перевірки заяви на відповідність вимогам статей 175, 177, 315, 318 ЦПК України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 та частиною першою статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу адвоката Саліхова Богдана Віталійовича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 вересня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
Л. Д. Поливач