Рішення № 139868802 у справі № 201/14811/24 від 16.09.2026

№ 201/14811/24

провадження 2/201/372/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна, стягнення компенсації, заборгованості та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25 листопада 2024 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна, стягнення компенсації, заборгованості та судових витрат, позовні вимоги змінювалися, доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своїй позовній заяві, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 23 травня 2015 року зареєстрували шлюб. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 24 березня 2020 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був розірваний.

Разом з тим, після розірвання шлюбу з 01 березня 2020 року і до квітня 2024 року сторони продовжили проживати разом, відновили подружні стосунки, ведення спільного господарства, мали спільний бюджет, придбавали спільно майно, мали взаємні права та обов`язки, тобто фактично між сторонами склалися відносини, притаманні подружжю.

Відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Позивач стверджує, що починаючи з 01 березня 2020 року і по квітень 2024 року разом з відповідачкою вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбавали нерухоме майно в інтересах сім`ї, побутові речі, разом відпочивали, займалися вихованням та утриманням малолітнього сина, що в сукупності свідчить про ведення сторонами спільного господарства, наявність спільного бюджету та наявність взаємних прав і обов`язків.

Так, згідно відмітки в паспорті відповідачки, з 29 вересня 2021 року вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Фактично, відповідачка разом із сином та на той час ще чоловіком - ОСОБА_1 , мешкала разом за вказаною вище адресою з 2015 року по квітень 2024 року, що підтверджується довідкою голови правління ОСББ «СЛАВІЯ» від 30 жовтня 2024 року (квартира належить на праві власності матері позивача).

Окрім того, факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків також підтверджується фотографіями з відпочинку, зробленими в липні - серпні 2021 року, протягом 2022-2024 років, що містяться в матеріалах справи. В означений період, позивачем були придбані в якості подарунку відповідачці коштовності, а саме годинних « ІНФОРМАЦІЯ_2 », позивач також купував відповідачці та сину брендові одяг, взуття, оплачував проживання в готелях, купував продукти харчування, сплачував відповідачці відвідування салонів краси, тощо, що підтверджується виписками з карт по рахунку позивача, перепискою з байєром.

За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 18 листопада 2024 року позивач мав стабільний дохід, який дозволяв йому в тому числі утримувати ОСОБА_5 та їх сина.

Також факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується показаннями свідків.

Позивач разом з відповідачкою та їх сином ОСОБА_6 з 25.05.2022 року отримали посвідку на проживання в м. Таррагона в Іспанії, як тимчасово переміщені особи, що підтверджується копіями відповідних посвідок на проживання з терміном дії до 04 березня 2024 року. З цих посвідок вбачається, що всі троє мешкали за однією адресою в Іспанії та перебували на утриманні позивача, оскільки позивачка офіційно ніде не працювала і не працює.

Таким чином, позивач вважає, що ним доведено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з 01 березня 2020 року по квітень 2024 року, а отже придбане в цей період майно є спільним майном та підлягає поділу.

Так, 01 лютого 2021 року ОСОБА_5 уклала договір купівлі- продажу майнових прав № 702 з Товариством з обмеженою відповідальністю «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ», відповідно до п. 1.2 якого предметом договору були майнові права на квартиру, які реалізуються покупцем шляхом набуття права власності (користування, володіння і розпорядження) на новозбудовану квартиру будівельний номер АДРЕСА_2 , третя секція багатофункціонального житлового комплексу «СЛАВІЯ».

Окрім того, 01 березня 2021 року між ОСОБА_5 та ТОВ «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ» був укладений попередній договір № 195 про наступне укладення договору суборенди, предметом якого є надання орендарю у строкове платне користування паркомісце № 195, розташованого на 4 поверсі паркінгу Житлового комплексу «СЛАВІЯ».

Зараз право власності на нерухоме майно не зареєстроване за відповідачкою, а тому: на думку позивача, поділу підлягають майнові права на квартиру - будівельний номер якої АДРЕСА_2 , третя секція багатофункціонального житлового комплексу «СЛАВІЯ».

Як вбачається з довідки № 702 від 01 лютого 2021 року, виданої ТОВ «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ» ОСОБА_5 сплатила повну вартість квартири у встановлені п. 2.6. Договору строки. Платіжне доручення № 1 від 01 лютого 2021 року підтверджує факт перерахування коштів в розмірі 1 969 179 грн. 25 коп. за договором купівлі-продажу майнових прав № 702. Разом з тим, дана квартира фактично була придбана за кошти ОСОБА_1 , оскільки відповідачка не працевлаштована та не мала доходу.

Враховуючи, що пайовий внесок на майнові права на квартиру був сплачений в період, коли сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 01 березня 2020 року по квітень 2024 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та використали спільні кошти в інтересах сім`ї, дане майно є спільним сумісним майном та підлягає поділу, а тому, позивач вважає, що майнові права на нерухоме майно належать йому та відповідачці у рівних частках кожному.

Так, на придбання майнових прав на квартиру будівельний номер якої АДРЕСА_2 , третя секція багатофункціонального житлового комплексу «СЛАВІЯ», кошти були внесені безпосередньо позивачем.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 18 листопада 2024 року вбачається, що за перший другий квартал 2020 року позивач отримав дохід в загальному розмірі - 434 684 грн. 29 коп., а за 4 квартал 2020 року - 993 381 грн., отже загальний розмір доходу позивача за 2020 рік становить 1 428 065 грн. 29 коп.. В січні 2021 року позивач продав належне йому рухоме майно та розмір отриманого доходу згідно декларації становить 1 206 283 грн. 84 коп.

Отже, загальний дохід позивача на момент придбання квартири 01 лютого 2021 року дорівнює 2 634 349 грн. 13 коп., що свідчить про те, що 100% вартості суми за укладеним 01 лютого 2021 року договором купівлі-продажу майнових прав № 702 з ТОВ «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ» були плачені саме позивачем.

Таким чином, придбання позивачем, на його думку, за його кошти та оформлення майнових прав на квартиру на відповідачку є також доказом того, що сторони фактично перебували в шлюбних стосунках та вчиняли дії щодо придбання майна в інтересах сім`ї.

Також, позивач вважає спільним сумісним майном, придбаний у 2021 році транспортний засіб - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2020 року випуску, об`єм двигуна 3 956куб.см, державний номер НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , білого кольору, тип ТС - легковий універсал, який зареєстрований на відповідачку.

Оплату за цей транспортний засіб було здійснено у вересні 2021 року саме позивачем, так як у лютому 2021 році ним була продана квартира, згідно договору купівлі-продажу квартири від 19 лютого 2021 року за 3 811 230 грн. (п. 2.1. Договору купівлі-продажу).

Як стало відомо позивачу від самої відповідачки, що наприкінці 2025 року автомобіль, що був придбаний за час спільного проживання та який знаходився у повному володінні та користуванні ОСОБА_2 , був нею проданий військовослужбовцям на їх потреби і подальша доля, стан придатності даного автомобіля відповідачці не відомі.

А отже, враховуючи, що відповідачка на власний розсуд розпорядилась спірним транспортним засобом, знаючи, що вже рік в суді перебуває цивільна справа щодо його поділу між нею та колишнім чоловіком, що на думку позивача було зробленою нею навмисно, призводить до необхідності уточнити заявлені раніше позовні вимоги в частині поділу спільного сумісного майна.

Крім того, як вбачається з отриманих судом документів, наданих на виконання ухвали суду від 27 жовтня 2025 року РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві, спірний транспортний засіб був зареєстрований в ТСЦ № 8046 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві, обліковується на ім`я ОСОБА_7 ..

Через деякий час після придбання автомобіля та реєстрації у м. Києві, за даним транспортним засобом був закріплений державний номерний знак НОМЕР_1 у ТСЦ № 1241 у м. Дніпрі. Тобто, під час спільного проживання однією сім`єю позивач разом з відповідачкою придбали державні номерні знаки, що є платними, згідно п. 39 Постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року № 795 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання» комбінація цифр 0001, 0007 та 7777 коштує 80 000 грн. без ПДВ.

А тому позивач вважає за необхідне також розділити вартість номерних знаків, що були набуті під час спільному проживанні сторін по справі та стягнути з відповідачки частини вартості д.н.з., що залишились у її власності.

Відповідно до ч. 4 статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

ОСОБА_1 19 вересня 2022 року звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим ним була підписана заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з метою відкриття та обслуговування поточного рахунку, споживчого кредитування (відновлювальної кредитної лінії), згідно якої позивач отримав кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії на картковий рахунок у розмірі 200 000 грн. з подальшим збільшенням ліміту.

З підписанням відповідної анкети-заяви, позивач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з запропонованими йому для ознайомлення Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 статті 1048 ЦК України).

Протягом спільного проживання з березня 2020 року по квітень 2024 року позивачем витрачалися кредитні кошти, зокрема сплачувався спільний відпочинок в готелях, проводилась оплата в ресторанах, кафе, барах, сплачувались кошти за відвідування відповідачкою салонів краси, придбавалися продукти харчування, одяг, здійснювалися перекази на карту відповідачки, тощо.

Станом на 18 квітня 2024 року, залишок коштів, які позивач заборгував АТ КБ «ПриватБанк» становить 296 318 грн. 08 коп., які позивач вважає також спільним майном, а тому в рахунок погашення заборгованості по банківській кредитній карті, отриманої 19 вересня 2022 року у АТ КБ «ПриватБанк», позивач просить стягнути з відповідачки на його користь половину боргу в розмірі 148 159 грн. 04 коп.

Законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Позивач, вважає, що придбані під час спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу майнові права на нерухоме майно - квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , транспортний засіб - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2020 року випуску, vin: НОМЕР_2 , білого кольору, тип ТС - легковий універсал, державний номер НОМЕР_1 та боргові зобов`язання є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

А тому, в порядку поділу спільної сумісної власності позивач вважає можливим розподілити його наступним чином. Виділити ОСОБА_2 майнові права на нерухоме майно - квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № 702 від 01 лютого 2021 року, укладеного між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ», визнавши за нею право власності на майнові права та автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2020 року випуску, vin: НОМЕР_2 , білого кольору, тип ТС - легковий універсал, державний номер НОМЕР_1 та залишити за нею право власності на вказаний колісний транспортний засіб та стягнувши на користь ОСОБА_1 половину вартості об`єктів нерухомого та рухомого майна та державних номерних знаків, що залишились в користуванні відповідачки. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитною картою, отриманою 19 вересня 2022 року, у АТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 148 159 грн. 04 коп.

При цьому, позивач вважає, що оскільки на даний час за домовленістю сторін малолітній син проживає саме з ним, доцільним буде залишити саме їй майнові права на нерухоме майно, які в подальшому вона може реалізувати шляхом реєстрації права власності, стягнувши половину, рівну частину їх вартості на його користь. Приймаючи до уваги, що виділ в натурі частки транспортного засобу, закріпленого за ним державного номерного знаку та майнових прав на нерухоме майно неможливий, оскільки це майно є неподільним, вважаю необхідним просити на підставі ст. 364 ЦК України стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості його частки в спільному майні, що складається з розміру рівної (половина) частки в нерухомому майна, автомобіля та д.н.з. - 1 919 144 грн. 63 коп.

Розрахунок проведено наступним чином: загальна вартість спільного майна дорівнює 3 838 289 грн. 26 коп., враховуючи рівність часток, вартість частки кожного становить 1 919 144 грн. 63 коп. (984 589грн. 63коп. + 894 555 грн. 00 коп.+ 40 000грн. 00коп).

Таким чином, враховуючи що позивачем доведений факт спільного проживання однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу, належним способом захисту прав позивача є саме визнання набутого під час проживання без реєстрації шлюбу майна спільним майном та поділ цього майна. Тому просив визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбані під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу майнові права на нерухоме майно - квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , транспортний засіб - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2020 року випуску, vin: НОМЕР_2 , білого кольору, тип ТС - легковий універсал, та закріплені за ним державні номерні знаки НОМЕР_1 та борг, що утворився на банківській кредитній карті, виданої 19 вересня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 296 318 грн.08 коп.. В порядку поділу спільної сумісної власності, виділити ОСОБА_2 майнові права на нерухоме майно - квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав №702 від 01 лютого 2021 року, укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ», визнавши за нею право власності на майнові права. В порядку поділу спільної сумісної власності, виділити ОСОБА_2 транспортний засіб - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2020 року випуску, vin: НОМЕР_2 , білого кольору, тип ТС - легковий універсал та закріплені за ним державні номерні знаки НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості його частки в нерухомому майні, вартості транспортного засобу та вартості державних номерних знаків в розмірі 1 959 144 грн. 63 коп. та стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частину заборгованості за кредитною картою від 19 вересня 2022 року, отриманою в АТ КБ «ПриватБанк», у розмірі 148 159 грн. 04 коп. і стягнути з відповідачки ОСОБА_5 на його ОСОБА_1 користь судові витрати, що складаються з судового збору, витрати на складання висновку судового експерта та витрати на правничу допомогу.

Враховуючи наведене, позивач вважав за можливе задоволення позову у повному обсязі та стягнення грошової компенсації. В добровільному порядку домовитися про вказане відповідач відмовляється, що свідчить про наявність між ними спору, а тому позивач, на його думку, має право на визначення частки майна його особистою власністю, але оскільки реалізувати це право і розпорядитися своєю власністю він позбавлений можливості відповідачем, то можливо це вирішити лише шляхом запропонованого ним варіанту поділу спільного сумісного майна в судовому порядку. Інший варіант поділу спільного сумісного майна та виконання закону, який був би настільки ж ефективний, за цих обставин не існує.

Позивач вважає невизначеність з цим протиправною, порушені його права та закон, так як він не може належним чином в повній мірі користуватися вказаним своїм рухомим майном. Звернувся до відповідача з цим питанням, але отримав відмову. В добровільному порядку питання не вирішено. Просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти позовної заяви з посиланням на недоведеність позивачем своїх вимог, відсутність належних доказів спільного саме сімейного мешкання сторін, їх спільного побуту, сімейного бюджету, були протиріччя в поясненнях як свідків так і сторони позивача, не надання доказів позивачем на підтвердження позову, невірного розрахунку ринкової вартості спірного майна, тлумачення правових норм і позицій практики суду на свою користь. Позовні вимоги не обгрунтовані, не доведені і протирічливі, доказів на їх підтвердження суду не надано. Правом надання відзиву на позов скористався, просив справу розглянути по закону за наявними матеріалами та відмовити у задоволенні уточненої позовної заяви в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, свідків, з`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом з наданих сторонами письмових матеріалів і доказів, пояснень представників сторін, з`ясовано, що дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_8 23 травня 2015 року зареєстрували шлюб в Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 360. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 507 від 04 грудня 2015 року.

Згодом стосунки в сім?ї погіршились, стали виникати конфлікти, сім?я розпалась, звернулися до суду з позовом про розлучення і ррішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 24 березня 2020 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був розірваний. Питання утримання і виховання спільної дитини, майна не вирішувалося, оскільки на той час спору з приводу цього не було.

Позивач стверджує, що після розірвання шлюбу з 01 березня 2020 року і до квітня 2024 року сторони продовжили проживати разом, відновили подружні стосунки, ведення спільного господарства, мали спільний бюджет, придбавали спільно майно, мали взаємні права та обов`язки, тобто фактично між сторонами склалися відносини, притаманні подружжю.

Відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Позивач стверджує, що починаючи з 01 березня 2020 року і по квітень 2024 року разом з відповідачкою вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбавали нерухоме майно в інтересах сім`ї, побутові речі, разом відпочивали, займалися вихованням та утриманням малолітнього сина, що в сукупності свідчить про ведення сторонами спільного господарства, наявність спільного бюджету та наявність взаємних прав і обов`язків.

За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 18 листопада 2024 року позивач мав стабільний дохід, який дозволяв йому в тому числі утримувати ОСОБА_5 та їх сина. Отже, позивач вважає, що ним доведено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з 01 березня 2020 року по квітень 2024 року, а отже придбане в цей період майно є спільним майном та підлягає поділу.

Так, 01 лютого 2021 року ОСОБА_5 уклала договір купівлі- продажу майнових прав № 702 з Товариством з обмеженою відповідальністю «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ», відповідно до п. 1.2 якого предметом договору були майнові права на квартиру, які реалізуються покупцем шляхом набуття права власності (користування, володіння і розпорядження) на новозбудовану квартиру будівельний номер АДРЕСА_2 , третя секція багатофункціонального житлового комплексу «СЛАВІЯ».

Окрім того, 01 березня 2021 року між ОСОБА_5 та ТОВ «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ» був укладений попередній договір № 195 про наступне укладення договору суборенди, предметом якого є надання орендарю у строкове платне користування паркомісце № 195, розташованого на 4 поверсі паркінгу Житлового комплексу «СЛАВІЯ». Зараз право власності на нерухоме майно не зареєстроване за відповідачкою, а тому: на думку позивача, поділу підлягають майнові права на квартиру - будівельний номер якої АДРЕСА_2 , третя секція багатофункціонального житлового комплексу «СЛАВІЯ». Дана квартира фактично була придбана за кошти ОСОБА_1 ..

Враховуючи, на думку позивача, що пайовий внесок на майнові права на квартиру був сплачений в період, коли сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 01 березня 2020 року по квітень 2024 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та використали спільні кошти в інтересах сім`ї, дане майно є спільним сумісним майном та підлягає поділу, а тому, позивач вважає, що майнові права на нерухоме майно належать йому та відповідачці у рівних частках кожному.

Також, позивач вважає спільним сумісним майном, придбаний у 2021 році транспортний засіб - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2020 року випуску, об`єм двигуна 3 956куб.см, державний номер НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , білого кольору, тип ТС - легковий універсал, який зареєстрований на відповідачку. Оплату за цей транспортний засіб було здійснено у вересні 2021 року саме позивачем, так як у лютому 2021 році ним була продана квартира, згідно договору купівлі-продажу квартири від 19 лютого 2021 року за 3 811 230 грн. (п. 2.1. Договору купівлі-продажу).

Відповідно до ч. 4 статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Також, ОСОБА_1 19 вересня 2022 року звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим ним була підписана заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з метою відкриття та обслуговування поточного рахунку, споживчого кредитування (відновлювальної кредитної лінії), згідно якої позивач отримав кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії на картковий рахунок у розмірі 200 000 грн. з подальшим збільшенням ліміту.

Протягом спільного проживання з березня 2020 року по квітень 2024 року позивачем витрачалися кредитні кошти, зокрема сплачувався спільний відпочинок в готелях, проводилась оплата в ресторанах, кафе, барах, сплачувались кошти за відвідування відповідачкою салонів краси, придбавалися продукти харчування, одяг, здійснювалися перекази на карту відповідачки, тощо.

Станом на 18 квітня 2024 року, залишок коштів, які позивач заборгував АТ КБ «ПриватБанк» становить 296 318 грн. 08 коп., які позивач вважає також спільним майном, а тому в рахунок погашення заборгованості по банківській кредитній карті, отриманої 19 вересня 2022 року у АТ КБ «ПриватБанк», позивач просить стягнути з відповідачки на його користь половину боргу в розмірі 148 159 грн. 04 коп.

Позивач, вважає, що придбані під час спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу майнові права на нерухоме майно - квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , транспортний засіб - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2020 року випуску, vin: НОМЕР_2 , білого кольору, тип ТС - легковий універсал, державний номер НОМЕР_1 та боргові зобов`язання є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. А тому, в порядку поділу спільної сумісної власності позивач вважає можливим розподілити його, на думку позивача, наступним чином. Виділити ОСОБА_2 майнові права на нерухоме майно - квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № 702 від 01 лютого 2021 року, укладеного між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю «РАТИБОР ІНВЕСТСТРОЙ», визнавши за нею право власності на майнові права та автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2020 року випуску, vin: НОМЕР_2 , білого кольору, тип ТС - легковий універсал, державний номер НОМЕР_1 та залишити за нею право власності на вказаний колісний транспортний засіб та стягнувши на користь ОСОБА_1 половину вартості об`єктів нерухомого та рухомого майна та державних номерних знаків, що залишились в користуванні відповідачки. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитною картою, отриманою 19 вересня 2022 року, у АТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 148 159 грн. 04 коп.

Враховуючи наведене, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути борг і грошову компенсацію. В добровільному порядку домовитися про вказане відповідач відмовляється, що свідчить про наявність між ними спору, а тому позивач, на його думку, має право на визначення частки майна його особистою власністю, але оскільки реалізувати це право і розпорядитися своєю власністю він позбавлений можливості відповідачем, то можливо це вирішити лише шляхом стягнення грошової компенсації вартості його частки майна в судовому порядку. Інший варіант поділу спільного сумісного майна подружжя та виконання закону, який був би настільки ж ефективний, за цих обставин не існує.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач вважає невизначеність з цим протиправною, порушені його права та закон, так як він не може належним чином в повній мірі користуватися вказаним майном. Звернувся до відповідача з цим питанням, але отримав відмову. В добровільному порядку питання не вирішено. Просив задовольнивши позов у повному обсязі.

Суд вважає позов не підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом в судовому засіданні встановлено і дійсно безумовно доведено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 23 травня 2015 року зареєстрували шлюб в Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 360. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 507 від 04 грудня 2015 року.

Згодом стосунки в сім?ї погіршились, стали виникати конфлікти, сім?я розпалась, звернулися до суду з позовом про розлучення і рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 24 березня 2020 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був розірваний. Питання утримання і виховання спільної дитини, майна не вирішувалося, оскільки на той час спору з приводу цього не було.

Презумпція спільного майна за нормами Сімейного кодексу України, на яку посилається позивач, визначена ст.60 та 74 СК. Ці норми визначають спільність майна виключно для подружжя, а також виключно для чоловіка і жінки, які проживають однією сім`єю.

Оскільки за спірний період набуття майна відповідачкою вона не перебувала у шлюбі з позивачем, а також заперечує факт спільного з ним проживання однією сім`єю, презумпція спільного майна за положеннями СК за обставинами даної справи не настає до тих пір, поки позивач не доведе суду факт спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю, а відтак і факт набуття спірного майна саме у цей період.

Позивачем для прикладу судової практики застосування Верховним судом презумпції спільного майна наведено постанову від 19 лютого 2024 року у справі № 201/6472/20. Однак саме в цій справі суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги про поділ майна, як і вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, залишили без задоволення, а Верховний суд рішення попередніх інстанцій залишив без змін. Як зазначив у цій справі Верховний суд, «правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно».

Відмова суду у задоволенні позову у цій справі аргументована саме тим, що позивач факт проживання однією сім`єю без укладення шлюбу належними та достатніми доказами не довів. Сукупність зібраних доказів та їх оцінка за правилами статті 89 ЦПК України дала суду можливість зробити висновок, що після розірвання шлюбу і до моменту придбання спірного майна сторони у справі не проживали разом однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, отже відсутні підставі для задоволення всіх інших позовних вимог.

Відтак для застосування наслідків презумпції спільного майна позивач має довести суду належними, допустимими, достовірними, достатніми та більш вірогідними доказами факт спільного проживання однією сім`єю з відповідачкою у спірний період, оскільки всі інші вимоги є вторинними відносно названого предмету доказування.

Окрім названої судової практики, ключовою є також правова позиція Великою Палати Верховного суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (на яку також посилається позивач), в якій Верховний суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та відмовив у позові, встановивши наступну правову позицію: «У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов 'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог».

Отже, позивач хоча і не заявляє окрему позовну вимогу про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, але через це не позбавляється обов`язку довести цю обставину суду при розгляді матеріальних вимог поділу майна.

Таким чином, тягар доказування належності майна до приватної власності всупереч презумпції сторони у спорі може бути покладений на відповідача лише і виключно у тому випадку, якщо судом на підставі неспростованих доказів позивача буде встановлено факт спільного проживання сторін однією сім`єю в період придбання спірного майна.

Отже, позивач в обґрунтування факту проживання з відповідачкою однією сім`єю в період придбання нею спірного майна посилається на: реєстрацію місця проживання; спільні фото; показання свідків; свої грошові витрати на утримання відповідачки і спільного сина.

Названі засоби доказування за своїм змістом та характером не підтверджують шлюбні відносини сторін спору, зважаючи на наступне.

Позивачем додано в матеріали справи фотографії з відпочинку, із заходів святкування, на яких перебували обидві сторони тощо. Однак ці фото не підтверджують шлюбні відносини.

Позивач також посилається на факт перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідачки, на коштовні подарунки, здійснені ним за власні кошти на користь відповідачки. Однак такі факти жодним чином не надають відносинам сторін характеру шлюбних, сімейних.

Так, Верховний суд в постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 у справі № 204/6931/20, у справі № 694/1540/20 зазначив, що «факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов 'язків, притаманних подружжю - не можуть однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю».

Навпаки, певний період часу позивач періодично добровільно перераховував кошти відповідачці як колишній дружині та матері його сина, і такі грошові кошти приймались останньою в порядку аліментів на утримання сина. Після розлучення сторін за рішенням суду стосунки між ними залишились приязними, хоча шлюбні сімейні стосунки припинились, про що і зазначено в рішенні суду про розірвання шлюбу. Продовжуючи традицію спільних свят, з урахуванням спільного кола друзів та знайомих, сторони підтримували спілкування, вітали один одного, а також проводили іноді час разом для забезпечення своїх прав на участь у вихованні сина, діючи в його інтересах.

Позивач посилається на відмітку в паспорті відповідачки про місце реєстрації проживання з 29 вересня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 (до цієї дати місцем реєстрації проживання зазначено АДРЕСА_3 з 2013 року). Однак такі відомості також не свідчать про реальність місця проживання відповідачки, як і не свідчать про сімейність відносин сторін, оскільки відповідачка і зараз зареєстрована за названою адресою, але це не заважає їй проживати зовсім в іншому місті України разом з новим чоловіком в іншому шлюбі та виховувати другу дитину.

Окрім того, сам позивач наразі за названою адресою не був зареєстрований, тобто адреси реєстрації місця проживання позивача і відповідача не співпадають, як не співпадали у період придбання спірного майна відповідачкою.

Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання сторін у справі не має доказової сили в контексті спільного проживання однією сім`єю - оскільки сторони не мають спільної адреси реєстрації, як не мають і не мали спільної адреси проживання у період придбання відповідачкою спірного майна.

Надана позивачем довідка голови правління ОСББ «СЛАВІЯ» від 30 жовтня 2024 року претендує на доказ «дійсного мешкання» відповідачки, але такий доказ має бути оцінений судом критично, оскільки відомості про «дійсне проживання», якими оперує голова ОСББ в названому документі, визначені в довідці безпідставно, на власний розсуд, поза межами визначеної законом компетенції керівника ОСББ - такі відомості суперечать відомостям Державної міграційної служби, отриманим за даними обліку Дніпровської територіальної громади (витяг наявний матеріалах справи). Крім того відповідач надала до матеріалів справи іншу довідку того ж голови ОСББ, за якою вказано про факт реєстрації та не проживання фактично за адресою реєстрації.

Названі довідки носять характер вірогідності певних обставин, про які фізична особа - голова ОСББ - склала свої власні уявлення, але ці довідки не мають повноцінної доказової сили місця реального проживання відповідачки, а тим більше названі довідки жодним чином не встановлюють ознак спільного сімейного життя сторін у справі. І потім, не зрозуміло, що має на увазі вказаний голова: реєстрацію, дійсне проживання (тобто постійне мешкання, але яким чином він це встановив), періодичне відвідування житла чи інш..

Позивач посилається на посвідки, згідно яких всі троє мешкали за однією адресою в Іспанії. Однак посвідки про реєстрацію місця перебування в Іспанії в період тимчасового виїзду за кордон подалі від війни в Україні жодним чином не свідчить а ні про спільний сімейний побут, а ні про сам факт перебування відповідачки «на утриманні» у позивача, незалежно від наявності або відсутності офіційного працевлаштування відповідачки.

Як зазначає сама відповідач у відзиві на первісний позов - в березні 2021 року відповідачка, її спільний з позивачем син ОСОБА_9 , її матір та сам позивач переїхали до Іспанії в пошуках прихистку від війни в України, оформили опіку Чергового хреста, під якою перебували в період з 04 березня 2022 року по 20 серпня 2022 року.

Червоний хрест повністю безкоштовно забезпечував проживання та харчування у м. Комаруга (100 км., від ОСОБА_10 ), однак позивач з відповідачкою практично не проживав, з`являвся лише для відмітки, щоб не зняли з пільг програми. В цей період позивач подорожував окремо від відповідачки, більшість часу проводив у Барселоні та в Німеччині з першою дружиною.

Отже, стороною позивача не надано жодного достовірного доказу фактів, що є визначальними ознаками спільного сімейного життя сторін. Позивач не довів, що сторони продовжили проживати разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбавали спільно майно, мали взаємні права та обов`язки, не довів, що сторони пов`язані спільним побутом, що у сторін були спільні витрати, спільне харчування, що мала місце купівля сторонами майна для спільного користування, що сторони спільно приймали участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, не довів суду наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням спільного проживання, будь-яких інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц судам роз`яснено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні визначенню подружжя, які є предметом доказування.

В уточненому позові позивач зазначає, що «Через деякий час після придбання автомобіля та реєстрації у м. Києві, за даним транспортним засобом був закріплений державний номерний знак НОМЕР_3 ТСЦ № 1241 ум. Дніпрі. Тобто, під час спільного проживання однією сім`єю позивач разом з відповідачкою придбали державні номерні знаки, що є платними, згідно п.39-2 Постанови КМУ від 04 червня 2007 року № 795 та коштують 80 000.00 грн. без ПДВ. А тому позивач вважає за необхідне також розділити вартість номерних знаків, що були набуті під час спільного проживання сторін по справі та стягнути з відповідачки частину вартості д.н.з, що залишились у її власності».

Однак твердження позивача не мають жодних документальних підтверджень.

Так, позивач не зазначив, коли саме на його думку він приймав участь у придбанні зазначених номерних знаків, які на сьогоднішній день коштують 80.000 грн. без ПДВ. Станом на період придбання спірного авто відповідачкою у 2023 році такі номерні знаки коштували 30.000 грн. згідно редакції названої постанови КМУ станом на 11 травня 2023 року, і стали коштувати 80.000 грн тільки з 18 листопада 2023 року.

Отже, відсутність платіжного документу про оплату номерних знаків виключає можливість встановлення дійсної вартості, сплаченої за них гіпотетичним покупцем. Крім того, відсутність платіжного документу про купівлю номерних знаків взагалі виключає факт наявності доказів понесення відповідних витрат стороною. Таким чином, позивач заявляє у справі позовні вимоги компенсації витрат вартості номерних знаків, однак такі витрати не підтверджуються доказами у справі а ні щодо факту таких витрат, а ні щодо їх розміру.

В цьому ж уточненому, оновленому позові позивач заявляє, що зі слів відповідачки йому стало відомо про продаж спірного авто. Так, позивач зазначає, «Як стало відомо позивачу від самої відповідачки, що наприкінці 2025 року автомобіль, що був придбаний за час спільного проживання та який знаходився у повному володінні та користуванні ОСОБА_2 , був нею проданий військовослужбовцям на їх потреби і подальша доля, стан придатності даного автомобіля відповідачці не відомі. А отже, враховуючи, що відповідачка на власний розсуд розпорядилась спірним транспортним засобом, знаючи, що вже рік в суді перебуває цивільна справа щодо його поділу між нею та колишнім чоловіком, що на думку позивача було зробленою нею навмисно, призводить до необхідності уточнити заявлені раніше позовні вимоги в частині поділу спільного сумісного майна.»

Однак спірний автомобіль у справі перебуває під судовим арештом, накладеним ухвалою суду у цій справі, відповідно жодним чином відчужений бути не може. Позивач не надає на підтвердження своїх міркувань жодних доказів, окрім власних припущень.

Згідно положень ст. 71 СК, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відтак за умови наявності автомобіля у власності відповідача вимоги позивача про компенсацію майна як відчуженого заявлені безпідставно, необґрунтовано, всупереч фактичним обставинам правовідносин сторін.

Відповідно до частин першої статті 71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю ми. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників днину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини 2 статті 183 Цивільного кодексу України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України у справі №125/2157/19 сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України).

Крім того, 23 січня 2021 року згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Агеєнко В.О. (зареєстрованого в реєстрі за №150) ОСОБА_5 відчужила належну їй на праві власності квартиру у власність ОСОБА_11 , договірна 400 тис. грн., зі слів відповідачки реальна ринкова договірна ціна - 45 тис. доларів США.

01 лютого 2021 року відповідачкою укладено договір купівлі - продажу майнових прав з ТОВ «Ратибор Інвестстрой», згідно з умовами якого ціна майнових прав на квартиру склала 1 969 179.25 грн, що було еквівалентом 70 177.15 доларів США. Кошти, які були сплачені відповідачкою, були отримані нею від відчуження належної їй особисто на праві власності квартири, а також за рахунок особистих заощаджень, які відповідачка набула до шлюбу з позивачем в 2015 році, в тому числі за рахунок здачі в оренду земельних ділянок. Названі земельні ділянки належали батьку відповідачки та перебували у фактичному розпорядженні відповідачки, що було підтверджено показаннями свідка в судовому засіданні - сестри відповідачки по матері ОСОБА_12 . Підтвердженням того, що кошти вносилися саме відповідачкою - на той час ОСОБА_5 , є довідка № 702 від 01 лютого 2021 року, видана ОСОБА_5 на підтвердження виконання обов`язку оплати майнових прав, а саме площі 81.13 кв. м. в об`єкті нерухомого майна (третя секція багатофункціонального житлового комплексу «Славія» по АДРЕСА_4 ), а також копія платіжного доручення № 1 від 01 лютого 2021 року, підписаного особисто відповідачкою, згідно якого ОСОБА_5 внесла кошти в сумі 1 969 179.25 грн. на поточний рахунок ТОВ «Ратибор Інвестстрой». Підтвердженням факту належності коштів в сумі 1.969.179,25 (один мільйон дев`ятсот шістдесят дев`ять тисяч сто сімдесят дев`ять гривень двадцять п`ять коп.) саме відповідачу міститься в договорі купівлі - продажу майнових прав № 702 від 01 лютого 2021 року, а саме в п. 6.5.3 та п. 6.5.4. Так, п. 6.5.3 Договору від 01 лютого 2021 року визначено, що грошові кошти, які сплачуються покупцем за придбання майнових прав за договором отримані ним на законних підставах та не використовуються для легалізації (відмивання) доходів, отриманих протиправним шляхом і не обтяжені правами чи заборонами інших осіб. П.6.5.4 договору від 01 лютого 2021 року визначено, що будь - які особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на придбання майнових прав на Об`єкт нерухомості, або визнання за ними права власності/частки у праві власності на Об`єкт нерухомості, відсутні. Даний договір є чинним, ніким не оспорювався та в судовому порядку не визнавався недійсним. Минуло приблизно 4 місяці після купівлі майнових прав i будівництво зупинилось. На сьогоднішній день об`єкт нерухомого майна не збудований і не введений в експлуатацію.

14 березня 2023 року відповідачка уклала договір безпроцентної поворотної фінансової допомоги з ОСОБА_13 на суму 3.000.000,00 (три мільйони гривень). 01 червня 2023 року відповідачка отримала вказані гроші, про що передала ОСОБА_13 розписку.

17 червня 2023 року відповідачем ОСОБА_5 за кошти, отримані в позику, було придбано транспортний засіб Toyota Land Cruiser Prado,150, 2020 року випуску білого кольору, vin: НОМЕР_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 05 листопада 2024 року, дата першої реєстрації транспортного засобу - 07 жовтня 2020 року, дата останньої реєстрації - 05 листопада 2024 року у зв`язку із зміною анкетних даних власника, а саме у зв`язку із зміною відповідачем прізвища з ОСОБА_14 на ОСОБА_15 , зумовленого зміною в 2024 році прізвища відповідачки при одруженні. 23 червня 2023 року було проведено перереєстрацію транспортного засобу у зв`язку із проведенням робіт з його переобладнання на газове пальне.

Вказане спростовує відомості первісного позову про придбання оспорюваного транспортного засобу у вересні 2021 році за твердженням позивача. Так, в позовній заяві позивачем зазначалось, що автомобіль було придбано за його особисті кошти, виручені від реалізації квартири по АДРЕСА_5 в сумі 3811230,00 грн. Натомість у відповіді на відзив позивач змінив свої твердження та зазначив, що у 2021 році був придбаний інший автомобіль, що не є предметом спору - TOYOTA LAND CRUISER, VIN: НОМЕР_5 , державний номер ТЗ НОМЕР_1 , а в наступному спірний автомобіль було придбано на ім`я ОСОБА_5 - TOYOTA LAND CRUISER PRADO, VIN: НОМЕР_2 з тим самим держаним номером - ТЗ НОМЕР_1 , що був й на першому автомобілі, зареєстрованому у 2021 році.

28 вересня 2024 відповідачем укладено шлюб з ОСОБА_16 , який зареєстровано Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №721, що підтверджується інформацією, зазначеною в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_6 .

Обставини місця проживання відповідачки: до моменту розірвання шлюбу, з квітня 2019 року відповідачка разом із сином проживала у належній їй на праві власності квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 (теперішня назва - ОСОБА_17 ), яка була набута нею у власність на підставі договору купівлі - продажу від 19 серпня 2013 року № 780, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Козіною А.В.. Після продажу у січні 2021 року власної квартири відповідачка переїхала проживати до своїх батьків, змінювала місце фактичного проживання відповідно до обставин - жила у брата, у сестри, у знайомої, а також в орендованих квартирах. Відповідачка проживала з сином у друзів в м. Дніпро, в селі у її батьків та брата, у місті Дніпро у сестри в орендованій сестрою квартирі, у куми.

Після початку 24 лютого 2022 року повномасштабної війни в Україні позивач відвіз відповідачку разом із сином та матір`ю відповідачки спершу в м. Ужгород Закарпатської області, а з 01 березня 2022 року усі четверо виїхали за кордон в Угорщину, де перебували кілька днів. В перших числах березня 2021 року відповідачка з сином, своє матір`ю та колишнім чоловіком переїхали до Іспанії, де оформили опіку Чергового хреста (під якою перебували в період з 04 березня 2022 року по 20 серпня 2022 року). З 15 березня 2022 року знаходились на утриманні програми Червоного хреста з безкоштовним проживанням та харчуванням у м. Комаруга. Відповідач проживав зі своєю першою дружиною та синами від першого шлюбу.

21 серпня 2022 відповідачка разом із сином та матір`ю повернулась в Україну в м. Львів, де син пішов до школи в період з 01 вересня 2022 року по 21 листопада 2022 року. Відповідачка орендувала квартиру в ЖК «Бельгійське містечко», позивач переїхав жити до Польщі. З листопада 2022 року відповідачка з сином переїхала в м. Дніпро, де орендувала квартиру в ЖК «Панорама».

Згідно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідачка з 29 вересня 2021 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , однак за місцем реєстрації не проживала. За названою адресою відповідачка час від часу перебувала з сином в гостях, відвідуючи позивача для забезпечення його спілкування з сином. Довідка голови правління ОСББ «Славія» від 30 жовтня 2024 року не відповідає дійсності та спростовується інформацією, зазначеною у довідці від 26 грудня 2024 року, виданій ОСББ «Славія», згідно якої ОСОБА_2 з 29 вересня 2021 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично за цією адресою не проживає.

Відносини з колишнім чоловіком у відповідачки залишалися задовільними. Сторони продовжували спілкуватися та інколи проводити час разом задля збереження інтересів малолітнього сина. Так, у 2021 році відповідачка привозила спільного із позивачем сина у квартиру АДРЕСА_6 , яка на той час належала на праві власності братові позивача - ОСОБА_18 , для спілкування та проведення часу разом із батьком.

Стосовно боргових зобов`язань позивача.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

В цій справі договір було укладено не в період шлюбу, а також не в період фактичних шлюбних відносин, грошові кошти на карті використано не в інтересах сім`ї, а у власних інтересах позивача. Відомості витрат по картковому рахунку не свідчать про їх здійснення в інтересах сім`ї. Зокрема оплата послуг заправки автотранспорту позивача, оплата послуг за обслуговування картки, за оренду скриньки, обслуговування ключа доступу, переказ коштів стороннім фізичним особам, таким як ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_27 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 . Із наданих виписок не вбачається, що одяг та взуття придбавалися для відповідачки чи для спільного із відповідачкою сина, відсутні фіскальні чеки, які б підтверджували такі факти, як і не надано підтвердження того, що інші витрати понесені позивачем були вчинені в інтересах сім`ї.

Фотографії позивача. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц).

Відповідачка після розірвання з позивачем шлюбу залишалась із ним в задовільних відносинах, оскільки спільний син сторін був ще малолітнім, намагалися час від часу гуляти разом, з`являлися на святах спільних друзів з метою зменшення травмування психіки дитини.

Відповідач разом із позивачем інколи ходили разом по запрошенню на святкування урочистих подій до спільних знайомих, рідних, чи то будь-які інші дитячі свята з сином ОСОБА_9 . Відповідач намагалась ладити, знаходити спільну мову та бути з позивачем в хороших відносинах - але їх відносини не носили характеру подружніх відносин. У позивача були стосунки з іншими жінками на той час, а з 2024 року позивач мав подружні стосунки з іншою жінкою.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не можуть однозначно свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанова Верховного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу на час придбання спірного автомобіля та придбання майнових прав на квартиру за спільні кошти, подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

Надані позивачем докази, а саме роздруківка фотознімків, свідчать лише про існування між сторонами у певний період часу близьких, дружніх стосунків як між батьком та матір`ю спільної дитини, які не можна ототожнювати із подружніми/шлюбними відносинами.

Показання свідків на стороні позивача: ОСОБА_32 - сестра позивача, підтвердила, що знає про зареєстрований шлюб між сторонами, знає про припинення шлюбних відносин, однак детальних обставин, точних відомостей про дати не навела, припускає, що розірвання шлюбних відносин відбулось у 2024 році, припускає, що спірна квартира та автомобіль були придбані позивачем в подарунок відповідачці, обставин спільного сімейного життя сторін не навела, свідком спільного побуту та господарювання не була, повідомила суду, що була свідком їх спільного перебування з їх сином на сімейних святах, а також під час відвідування свідка на її дачі, була свідком приязних стосунків між сторонами, заявила про свою не обізнаність з датами припинення шлюбних відносин, джерелом своїх припущень назвала інформацію, отриманою від спілкування з позивачем, заявила суду свою необізнаність з обставинами придбання спірного майна, заявила про те, що їй відомо про наявність іншого чоловіка в особистому житті відповідачки приблизно з 2023 року, припустила, що про розірвання стосунків між позивачем і відповідачем дізналась зі слів самої відповідачки в період її чергового візиту з сином в гості, ОСОБА_33 - друг позивача, підтвердив, що дуже приязно товаришував зі сторонами в період їх шлюбу, підтвердив, що сторони припиняли шлюбні відносини приблизно у 2020 році, обставин примирення сторін не знає, повідомив про високу майнову спроможність позивача, припускає, що спірне майно придбав позивач за власні кошти, оскільки мав достатній дохід, про фактичні обставини набуття сторонами майна не обізнаний, інформацією володіє за слів позивача, у 2022 році підтвердив перебування сторін на спільних святах, відповідачку бачив останній раз приблизно у 2023 році, коли вони з позивачем відвідували належний свідку заклад харчування - ресторан у м. Дніпро, інформацію про припинення шлюбних відносин отримав від позивача, був свідком того, як ОСОБА_34 обрав автомобіль у м. Одеса, свідком правочину по купівлі спірного автомобілю не був, ОСОБА_35 - приятель позивача, спілкувався більше особисто з позивачем, іноді бачив сторони разом, підтвердив свою обізнаність про шлюбні відносини між сторонами починаючи приблизно з 2015-2016 років, заявив про припинення шлюбних відносин сторін приблизно 2 роки тому, точні дати та періоди шлюбного життя не навів, заявив, що не проявляв цікавості до особистого життя позивача, навів детальні обставини перебування сторін за кордоном в період повномасштабного вторгнення РФ - навідував позивача під час його перебування під опікою Червоного хреста, у приміщенні їх проживання не був, оскільки допуск на територію обмежений, бачились у закладах харчування, разом обідали, допомогам сторонам - передавав їм особисті речі з України, заявив інформацію про перебування у Польщі, підтвердив проживання позивача разом з його синами від першого шлюбу, в той час як відповідачка повернулась до України.

Показання свідків на стороні відповідача: ОСОБА_36 - подруга, кума відповідачки, повідомила, що обізнана про її сімейне подружнє життя, підтвердила, що була безпосередньо свідком того, як відповідачка проживала після розлучення з сином по просп. О.Поля до моменту продажу квартири, підтвердила, що певний проміжок часу відповідачка тимчасово проживала з сином у свідка в с. Дмухайлівка, підтвердила факт тимчасового проживання відповідачки з сином в домі батьків відповідачки у брата відповідачки, була безпосереднім свідком побутового життя в місцях тимчасового проживання, бачила особисті речі відповідачки і сина, підтвердила відсутність позивача та його речей за місцем проживання відповідачки, підтвердила тимчасове проживання відповідачки у сестри та у мами у м. Дніпро, підтвердила свою обізнаність дружніх стосунків між сторонами після розлучення, знає зі слів відповідачки, що сторони разом проводили час в інтересах сина, знає про виїзд сторін за кордон та повернення відповідачки до Львову, про тимчасове проживання там сина сторін та його навчання в місцевій школі, повідомила про не проживання у Львові позивача, джерелом обізнаності назвала телефонні розмови з відповідачкою в той період, підтвердила свою присутність в орендованих квартирах в ЖК «Панорама» у відповідачки після повернення до м. Дніпро, бачила в орендованих квартирах тільки особисті речі побутового вжитку відповідачки та її сина, не бачила слідів проживання в квартирі позивача, ОСОБА_37 - сестра відповідачки по матері, батьки різні, повідомила, що тісно спілкується з відповідачкою, обізнана про її сімейне подружнє життя, допомагала з вихованням малолітнього сина відповідачки за потреби, добре знайома з позивачем, підтвердила спільне перебування сторін з їх сином після розлучення на сімейних святах, спільні прогулянки, відпочинок та поїздки в інтересах сина, підтвердила, що відповідачка після повернення зі ОСОБА_38 проживала у свідка, але квартирні умови не дозволили проживати разом тривалий час, тому відповідачка змінювала місце проживання - у матері, у брата в селі, в орендованих квартирах в ЖК «Панорама», свідок була безпосередньо присутня в місцях тимчасового проживання відповідачки, де тривалий час допомагала сестрі з доглядом за малолітньою дитиною, заявляє, що позивач не проживав разом з відповідачкою, обізнана про те, що гроші на купівлю спірного автомобілю були взяті в борг під розписку, деталей купівлі авто не знає, заявляє, що гроші на купівлю спірних майнових прав на житло були набуті сестрою від продажу власної квартири, а також із доходів від передачі в користування батьківських земельних паїв, знає, що згодом після смерті батька відповідачки ці паї були переоформлені, заявила, що іноді відповідачка привозила сина до позивача, залишаючись в гостях на кілька днів, іноді залишала сина з позивачем на вихідні, син сторін навчався у школі онлайн певний час, джерела заробітку сестри свідку не відомі, оскільки не розпитувала на цю тему.

Також позивачем надано копію сервісної книжки на автомобіль за предметом спору, з якого вбачається дата переобладнання авто на автогазову систему. З названого документу не встановлено, хто саме із сторін здійснював назване переобладнання, а сама по собі наявність сервісної книжки в розпорядженні позивача не носить характеру доказу спільного подружнього життя в період переобладнання.

Позивачем надано лист відповідь від регіонального сервісного центру від 07 травня 2026 року, в якому зазначено про переоформлення номерного знаку НОМЕР_7 за заявами позивача і відповідача з посиланням на свідоцтво про шлюб. З названого документу вбачається, що сторони здійснили посилання на документ, який втратив чинність на момент переоформлення номерних знаків, що підтверджується рішенням суду про розірвання шлюбу у 2020 році, але вчинення позивачем адміністративного правочину з порушенням вимог чинного законодавства не носить характеру доказу спільного подружнього життя в період перереєстрації номерного знаку.

Відповідачем надано нотаріально засвідчену заяву свідка ОСОБА_13 , в якій свідок підтверджує передачу грошових коштів в порядку позики на придбання спірного автомобілю відповідачкою, також надано декларацію про майновий стан і доходи свідка, якою підтверджується фінансова можливість передачі позики свідком, а також надано довідку з місця служби свідка, якою підтверджено поважність причин неможливості особистої участі свідка у судовому засіданні.

Названі довідки носять характер вірогідності певних обставин, про які фізична особа - голова ОСББ - склала свої власні уявлення, але ці довідки не мають повноцінної доказової сили місця реального проживання відповідачки, не встановлюють ознак спільного сімейного життя сторін у справі.

Позивач посилається на посвідки, згідно яких всі троє мешкали за однією адресю в Іспанії. Однак посвідки про реєстрацію місця перебування в Іспанії в період тимчасового виїзду за кордон подалі від війни в Україні не свідчать про спільний сімейний побут, про факт перебування відповідачки на утриманні у позивача.

Стосовно обов`язку позивача доказати суду факт шлюбних відносин: у позовних вимогах заявлено прохання до суду визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбані останньою майнові права нерухоме майно, автомобіль та державні номерні знаки. В обґрунтування позовної вимоги заявлено про придбання названого майна відповідачкою під час проживання з позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. При цьому позивач у позові наполягає на обов`язку саме відповідачки доводити перед судом факт придбання спірного майна у свою власність, якщо відповідач заперечує проти позовної вимоги. Так, позивач в позові зазначає: «…позивач вважає, що ним доведено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу…У разі якщо відповідачка буде заперечувати проти визнання майна спільною сумісною власністю саме вона має довести протилежне».

Така правова позиція позивача суперечить положенням чинного законодавства та правовим позиціям Верховного суду щодо його застосування, зважаючи на наступне. Презумпція спільного майна за нормами Сімейного кодексу України, на яку посилається позивач, визначена ст.60 та 74 СК. Ці норми визначають спільність майна виключно для подружжя, а також виключно для чоловіка і жінки, які проживають однією сім`єю. Оскільки за спірний період набуття майна відповідачкою вона не перебувала у шлюбі з позивачем, а також заперечує факт спільного з ним проживання однією сім`єю, презумпція спільного майна за положеннями СК за обставинами даної справи не настає до тих пір, поки позивач не доведе суду факт спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю, а відтак і факт набуття спірного майна саме у цей період.

В контексті нинішньої справи це фактично означає, що позивач хоча і не заявляє окрему позовну вимогу про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, але через це не позбавляється обов`язку довести цю обставину суду при розгляді матеріальних вимог поділу майна. Таким чином, тягар доказування належності майна до приватної власності всупереч презумпції сторони у спорі може бути покладений на відповідача лише і виключно у тому випадку, якщо судом на підставі неспростованих доказів позивача буде встановлено факт спільного проживання сторін однією сім`єю в період придбання спірного майна.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені 74 СК України вважати майно (спірний автомобіль та майнові права на нерухоме майно - квартиру, будівельний номер АДРЕСА_2 , а також кредитні зобов`язання позивача) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Зважаючи на все вищевикладене, не підлягає задоволенню і решта заявлених позовних вимог - про визнання майна спільною сумісною власністю, його поділ між сторонами шляхом визнання права власності на цей майно, оскільки такі вимоги є похідними та ґрунтуються на позовній вимозі про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Суд погоджується з такою позицією і вважає позов не підлягаючим задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, а законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Відповідачка спростувала презумпцію спільності права власності на вказане майно, надала належні докази на підтвердження своїх доводів про те, що майно, яке є предметом спору, придбане за лише за її власні кошті та належить лише їй.

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, для ухвалення рішення у цивільній справі суд має встановити, зокрема, чи мали місце і обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З вищенаведеного вбачається, що позовні вимоги позивача не базуються на обставинах, які підтверджені або які існували.

Отже, суд не може погодитися з позицією позивача.

Встановивши вказані обставини справи, а також керуючись вказаними нормами права, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Крім того, з урахуванням закріплених в пункті 6 статті З ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 Цивільного кодексу України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс16 та Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі №201/1567/14-ц.

В зв`язку з зазначеним суд звертає увагу і на наступне: саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Стосовно обраного позивачем способу захисту прав - застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати

Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження №

14-651цс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування

конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно із статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно положення частини другої статті 13 Цивільного Кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі №711/2302/18 та від 12 червня 2019 року по справі №595/324/17.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджені.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна, стягнення компенсації, заборгованості та судових витрат відмовити.

Таким чином вимоги позовної заяви про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна, стягнення компенсації, заборгованості та судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 316, 321, 328, 331, 365, 368, 372, 392 ЦК України, ст. 3, 17, 57, 60, 61, 63-65, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна, стягнення компенсації, заборгованості та судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 17 вересня 2026 року

Суддя -