Справа № 185/13839/25
Провадження № 2/185/777/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі : головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Садової К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просила суд:визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок, загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 28, 9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
поділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 28, 9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 28, 9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Позовна заява мотивована тим, що з відповідачем вони перебували в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу придбали нерухоме майно, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 оформлений на відповідача. Також придбали земельну ділянку загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), власником якої є відповідач. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.07.2024 шлюб між ними розірвано. Оскільки все нерухоме майно набуте в період шлюбу з відповідачем, воно є спільною власністю подружжя. Добровільно домовитися з відповідачем про розмір часток які мають бути визначені кожному з них не має можливості, у зв`язку з чим звертається до суду з даним позовом.
Ухвалою від 11.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом/повідомленням сторін.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, посилається на те що неповнолітній син сторін ОСОБА_3 , фактично проживає разом з відповідачем і перебуває на повному його утриманні. Отже з огляду на те, що відповідач фактично самостійно утримує дитину та одночасно несе додатковий фінансовий тягар у вигляді примусового стягнення аліментів на користь позивачки, наявні правові підстави для відступу від принципу рівності часток подружжя при поділі спільного майна. Щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0149 за адресою АДРЕСА_1 , зазначив, що на момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку земельна ділянка, на якій він розташований, перебувала у користуванні (оренді) та надавалася виключно для обслуговування відповідного об`єкта нерухомості. У подальшому право власності на зазначену земельну ділянку було оформлено на ім`я відповідача шляхом отримання свідоцтва про право власності, що за своєю суттю є наслідком реалізації ним особистого права на безоплатну передачу земельної ділянки у власність із земель державної або комунальної власності. Таким чином, набуття права власності на спірну земельну ділянку не є результатом її придбання за спільні кошти подружжя, а має безоплатний характер та ґрунтується на індивідуальному праві відповідача як громадянина. Отже, земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача та не підлягає поділу між подружжям. Щодо поділу житлового будинку вказує на те, що у період, що передував придбанню будинку, а також безпосередньо на момент його набуття, позивачка не здійснювала трудову діяльність, не мала самостійного стабільного доходу та, відповідно, не брала участі у формуванні грошових коштів, за рахунок яких було придбано спірне майно. Таким чином, з урахуванням джерела походження грошових коштів, за які було придбано нерухоме майно, спірний житловий будинок не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя у розумінні статті 60 Сімейного кодексу України, а підлягає визнанню особистою приватною власністю відповідача. Разом із тим, навіть у випадку, якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для застосування презумпції спільності майна подружжя, зазначені обставини мають істотне значення для вирішення спору та підлягають врахуванню при визначенні часток сторін у спірному майні, зокрема в контексті можливості відступу від принципу їх рівності.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав посилаючись на доводи викладені у позові та на свої пояснення надані в судовому засіданні.
Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача у урахуванням заперечень викладених у відзиві на позов.
Вислухав представника позивача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку, що вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В силу ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судом встановлено, що з 05.06.2012 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
06.12.2012 року, в період шлюбу сторонами було придбано житловий будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу посвідченим приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 2907.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав, власником вказаного житлового будинку є ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.08.2015 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 11.07.2024 шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили.
На замовлення ОСОБА_1 виготовлено звіт про оцінку майна від 25.09.2025, за висновком оцінювача ринкова вартість житлового будинку без ПДВ складає 180 000 грн., ринкова вартість земельної ділянки без ПДВ складає 40 000 грн.
Звертаючись до суду з позовом позивач зазначає про необхідність визнання нерухомого майна спільним майном подружжя та його поділ.
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, а також земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу,є особистою приватною власністю кожного з них.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.
Щодо поділу будинку.
Згідно з частинами 1 статті 61 СК України, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Суд вважає, що до спірних відносин належить застосувати положення статті 61 СК України. Отже, визнання житлового будинку АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності сторін є законним та обґрунтованим.
Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Однак, слід звернути увагу, що окрім того, що при вирішенні спору про поділ майна суд може, а не зобов`язаний, відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, слід звернути увагу саме на сукупність доказів, які підтверджують ці обставини.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач заперечуючи проти рівності часток, посилається на те, що на даний час спільна дитина сторін проживає з ним, в той же час з нього на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дитини. Загальний розмір безпідставно отриманих коштів становить 126 358,16 грн.
На підтвердження даних обставин стороною відповідача надано довідку з місця проживання на підтвердження факту проживання дитини з ним, акт обстеження умов проживання та копії розрахункових листів з місця роботи.
Крім того за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, 06.05.2026 року рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області припинено стягнення аліментів зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника з моменту набрання рішенням законної сили. Стягнуті аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 березня 2026 року та до досягнення дитиноюповноліття.
Рішення набрало законної сили.
Факт проживання дитини з відповідачем не є підставою для того, щоб відступити від засади рівності часток подружжя у спільному сумісному майні. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, позивачем не доведено.
В даному випадку у суду відсутні правові підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя у спільному майні.
Щодо поділу земельної ділянки.
Судом встановлено що 20.08.2015 року ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в порядку безоплатної приватизації.
Відповідно до Закону України від 11.01.2011 року № 2913 «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Зазначена норма набула чинності з 08.02.2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17.05.2012 № 4766 «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 12.06.2012.
Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого державного земельного фонду змінювався.
При цьому лише в період часу з 08.02.2011 до 12.06.2012 земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із державного земельного фонду, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя, до 08.02.2011 та після 12.06.2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 442/6318/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 158/1378/20-ц, від 31 січня 2023 року у справі № 587/2739/20.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
За змістом статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.
Системний аналіз змісту статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 в справі № 689/26/17 дійшла висновку, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, необхідно враховувати те, що норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства".
У постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 686/9580/16 зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
З урахуванням наведених положень норм матеріального права, суд дійшов висновку, що хоча спірна земельна ділянка і набута у власність ОСОБА_2 в порядку безоплатної приватизації, однак оскільки на ній знаходиться будинок, який є спільною власністю подружжя та який підлягає поділу, то до ОСОБА_1 переходить право власності на земельну ділянку у розмірі частки права власності спільного будинку відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Суд констатує, що згідно з його усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача, отже з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 2 422,40 грн.
Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
- житловий будинок, загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 28, 9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку, загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 28, 9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 28, 9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 1412 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:03:003:0149, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя С. Г. Юдіна