Справа № 454/4244/25
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 вересня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Адамович М. Я. ,
за участю секретаря Баран О.Я.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Сокаль справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договором,
в с т а н о в и в:
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позивач звернувся в суд з даним позовом, який мотивує наступним.
Відповідач отримала кредит в ТОВ «Споживчий центр» та не виконала умови договору, не повернула кредит та відсотки, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 28182,01грн.
Відповідач відзиву на позов не подала.
Заяви (клопотання) учасників справи
Позивач в позовній заяві заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Інші процесуальні дії
Ухвалою суду постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
02.01.2025р. між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір №02.01.2025-100001891, за яким відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 10000грн. на строк 140 днів.
Відповідач взяла на себе зобов`язання повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші передбачені платежі на умовах, визначених кредитним договором.
З матеріалів справи встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі.
Відповідно до розрахунку, заборгованість відповідача становить 28182,01грн, що складається з тіла кредиту в розмірі 9900грн., відсотків у розмірі 12536грн., комісії в розмірі 746,01грн., неустойки в розмірі 5000грн.
Оцінка суду
Позивачем ставиться питання про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини на основі кредитного договору, що врегульовано ст.1054 ЦК України.
Необхідність виконання належним чином взятих на себе зобов`язань, обов`язковість договору і наслідки не виконання зобов`язання передбачені статтями 525, 526, 530, 610, 611 ЦК України.
В порушення вимог Закону, відповідач в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми не повернула.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
В той же час, суд не може погодитися з визначеним позивачем розміром заборгованості, яку він просить стягнути з відповідача.
З пунктів 22, 23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.4 ст.42 Конституції України випливає, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року".
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 686/9372/16, провадження № 61-663св21 від 15 грудня 2021 року.
Окрім цього, Верховний суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (п.29) прийшов до висновку, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення комісії за користування позикою не підлягають задоволенню.
Пунктом п.18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, визначена позивачем неустойка не підлягає нарахуванню та стягненню з відповідача.
Розподіл судових витрат між сторонами
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги судом задоволено у розмірі 79,61%.
Відповідно, позивачу підлягають до відшкодування судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 1928,50грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд
в и р і ш и в:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором в розмірі 22436 (двадцять дві тисячі чотириста тридцять шість) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1928 (одну тисячу дев`ятсот двадцять вісім) грн. 50коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
У разі, якщо рішення не було вручена в день його проголошення, пропущений строк може бути поновлено, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення суду.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ:37356833, місцезнаходження: вул.Саксаганського,133-А, м.Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий: М. Я. Адамович