Справа № 951/545/26
Провадження №2/951/384/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року селище Козова
Козівський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого - судді Чапаєва Р.В.,
при секретарі Бусько Ю.А.,
за участю
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивачів - адвоката Крамара В.П.,
відповідача ОСОБА_2 ,
під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Козівського районного суду Тернопільської області цивільної справи за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , в інтересах котрих діє представник - адвокат Крамар Володимир Петрович, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,
ВСТАНОВИВ:
До Козівського районного суду Тернопільської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з належного на праві спільної часткової власності позивачам житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1331,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачів у позовній заяві зазначає, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить позивачам на праві спільної часткової власності в порядку спадкування. У зазначеному житловому будинку фактично проживає відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому відповідач систематично порушує правила співжиття з особами, які проживають у будинку, вчиняє стосовно них домашнє насильство психологічного характеру, ображає їх, погрожує фізичною розправою, влаштовує конфлікти, чим створює для інших мешканців будинку нестерпні умови проживання. За результатами розгляду відповідних матеріалів постановами Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, за статтею 173-2 КУпАП. Крім того, рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 11.12.2024 у справі № 951/381/24 розглянуто кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за фактом домашнього насильства. Вказане судове рішення набрало законної сили 10.01.2025.
Суддя ухвалою від 13.07.2026 відкрив провадження у справі, постановив проводити судовий розгляд за правилами загального позовного провадження.
Відповідач правом на подання відзиву не скористалася.
Суд ухвалою від 27.08.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та представник усіх позивачів - адвокат Крамар В.П. в судовому засіданні підтримали свої вимоги та просила їх задовольнити.
Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, разом з тим, їх інтереси представляє представник - адвокат Крамар В.П.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що, дійсно, у неї складні конфліктні стосунки з позивачами, зокрема з матір`ю - ОСОБА_1 , вона усвідомлює, що проживає у належному не їй, а позивачам будинку, проте наразі переїхати кудись звідти не має можливості, оскільки не має у власності чи користуванні іншого житла. Також вона зазначила, що ОСОБА_1 з власної волі під час конфліктів йде жити до інших родичів.
Дослідивши докази в справі, заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з письмовими доказами та іншими матеріалами справи, суд встановив такі обставин та відповідний їм зміст правовідносин.
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з погосподарської книги, відповідно до якої позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 станом на 15.04.1991 були співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відомості щодо права власності відповідача ОСОБА_2 на це домоволодіння у зазначеній виписці відсутні (а.с.20), свідоцтвами про право на спадщину від 02.06.2026, відповідно до яких ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 набули у власність в порядку спадкування по 1/20 частці житлового будинку за вказаною адресою, свідоцтвами про право на спадщину від 02.06.2026, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули у власність в порядку спадкування по 1/8 частці житлового будинку за вказаною адресою, (а.с.15-19).
В належному ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 будинку (домоволодінні) також проживає без реєстрації дочка ОСОБА_1 - сестра ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відповідач ОСОБА_2 .
Тривалий час відповідач вчиняє відносно позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за місцем проживання домашнє насильство.
Вказані обставини підтверджуються постановами Козівського районного суду Тернопільської області від 21.07.2021 у справі № 951/532/21, від 24.01.2024 у справі № 951/21/24, від 22.02.2024 у справі № 951/93/24, від 06.06.2024 у справі № 951/283/24, від 07.10.2025 у справі № 951/609/25, від 06.11.2025 у справі № 951/698/25, від 10.02.2026 у справі № 951/11/26, відповідно до яких ОСОБА_2 було визнано винуватою у вчиненні адміністративних правопорушень, пов`язаних з домашнім насильством, відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вироком Козівського районного суду Тернопільської області від 11.12.2024 у справі №951/381/24, яким ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст.126-1 КК України у зв`язку із вчиненням нею домашнього насильства щодо своєї матері - ОСОБА_1 , а також рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 08.01.2026 у справі № 951/2/26, відповідно до тексту якого ОСОБА_2 упродовж тривалого часу вчиняє щодо ОСОБА_1 психологічне насильство, яке знаходить свій прояв у висловлюванні нецензурною лайкою, образах, сварках, систематичному та тривалому психологічному тиску, погрозах, у зв`язку з чим щодо неї встановлювався обмежувальний припис (а.с.21-42).
Відповідач не зареєстрована за місцем проживання у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.50, 52).
Допитана як свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , показала, що вона є дочкою позивача ОСОБА_1 , сестрою позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і сестрою відповідача ОСОБА_2 . Відповідач щодня вчиняє скандали із позивачем ОСОБА_1 , виганяє її із власного будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , зробила життя ОСОБА_1 нестерпним, оскільки остання змушена йти зі свого будинку до родичів, зокрема до ОСОБА_5 . Це продовжується приблизно 6 років, відколи ОСОБА_2 переїхала у вказаний будинок після розірвання шлюбу із свого попереднього житла у м.Тернополі.
Допитана як свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , показала, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , показала, що вона є сестрою позивача ОСОБА_1 та тіткою позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і тіткою відповідача ОСОБА_2 . Відповідач щодня вчиняє скандали із позивачем ОСОБА_1 , знущається над нею, також відповідач, усвідомлюючи свої складні стосунки із ОСОБА_1 , запевняла, що вже шукає собі якесь житло, щоб з`хати від матері, та припинити тим самим конфлікти, проте так і не з`жджає.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується таким.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).
Відповідно до ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 157 ЖК України передбачено, що членів сім`ї власника будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
В частині 4 ст. 156 ЖК України зазначено, що до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ч.1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Отже, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Тобто, закон встановлює конкретні умови виселення таких осіб. Водночас, протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов`язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші у квартирах і на подвір`ї, а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню у квартирі або житловому будинку.
Крім того, з аналізу положень ст.157, ч. 1 ст.116 ЖК України встановлено, що виселення члена сім`ї, при систематичному порушенні правил співжиття, можливе за умови, що заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Отже, особи, які були вселені до спірного житла як члени сім`ї співвласника такого житла, згідно зі статтею 157 ЖК України можуть бути виселені лише з підстав, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у справі № 445/399/20 від 19.01.2022, постанові Верховного Суду у справі № 161/16344/20 від 01.06.2022.
При розгляді позову про виселення, обґрунтованого неодноразовими випадками вчинення щодо позивачів домашнього насильства, що стало наслідком притягнення відповідача до відповідальності (адміністративної, кримінальної, застосування обмежувального припису), судам слід давати ретельну та об`єктивну оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів сторін.
Стаття 116 ЖК України загалом є ефективним засобом захисту прав позивачів у цій справі. З погляду Конвенції, національні суди, зіткнувшись із твердженнями заявниці про те, що відповідач періодично піддавався спалахам люті під час домашніх сварок, були зобов`язані в контексті провадження про виселення, ініційованого відповідно до зазначеного вище положення, оцінити достовірність її заяв та ризик майбутнього насильства у разі, якщо сторони продовжуватимуть жити під одним дахом (постанова Верховного Суду у справі № 161/16344/20 від 01.06.2022).
Оцінюючи виселення відповідача на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, суд враховує, що позивач періодично піддавалася фізичному і психологічному насильству, а вжиті заходи офіційного застереження не призвели до припинення такого насильства, у зв`язку з чим існує ризик його продовження в майбутньому, якщо сторони продовжуватимуть проживати під одним дахом. У контексті статті 2 Конвенції права кривдника не можуть переважати права жертв домашнього насильства на фізичну та психологічну недоторканність. За таких обставин припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом її виселення відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві та переслідує легітимну мету захисту прав і здоров`я позивача ОСОБА_1 та позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Верховний Суд в постанові від 12.09.2018 у справі №320/1941/16-ц дійшов висновку, що виселення особи можливе лише при існуванні нагальної суспільної необхідності для застосування такого обмеження та за умови, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом і переслідує легітимну мету.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталась до правоохоронних органів з приводу неправомірної поведінки відповідача відносно неї, за наслідками розгляду яких встановлено вчинення відповідачем домашнього насильства відносно позивача.
Досліджені судом докази свідчать про систематичне порушення правил співжиття відповідачем та нерезультативність застосованих стосовно відповідача заходів впливу.
В обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те, що відповідач добровільно звільнити їх будинок не бажає, крім того влаштовує сварки, ображає, робить життя ОСОБА_1 нестерпним, що підтверджується дослідженими судом доказами у справі. В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач в згаданому будинку не зареєстрована, і дозволу від власників на подальше проживання там не отримувала. Відповідач самоправно проживає у будинку, добровільно залишити житло не бажає, чим створює позивачам перешкоди у здійсненні права власності, у зв`язку з чим підлягає виселенню. Відповідач не надала суду доказів на спростування доводів позивачів про вчинення перешкод їй в користуванні будинком.
Суд, зважаючи на предмет та підставу позову, вважає доведеним наявність перешкод у користуванні вищевказаним будинком та дійшов висновку про те, що відповідно до вимог статті 391 ЦК України позивачі мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження будинком шляхом виселення відповідача. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав (постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 388/700/16-ц, від 25.03.2021 у справі № 738/1054/19, від 24.05.2023 у справі № 752/27110/21).
Суд враховує, що на даний момент позивачі фактично позбавлені можливості вільно користуватися та розпоряджатися власним майном.
На переконання суду, виселенням відповідача зі спірного житла не буде порушено її права на житло, і це не поставить під загрозу її соціальний статус та не призведе до виникнення для неї інших негативних наслідків, оскільки на відміну від позивачів, які є законними власниками та мають зареєстроване місце проживання в цьому житлі, відповідач не має законного права на зайняття спірного житла поза волею власників та тимчасово проживала у цьому житлі за згодою самих позивачів та не набула права користування цим житлом, про що була обізнана під час вселення до такого житла.
Отже, виселенням відповідача зі спірного житла не буде порушено її права, оскільки у цій конкретній справі превалює законне право позивачів, що передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та позивачі також мають право на захист свого житла, зокрема вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права володіння та користування своїм майном у силу приписів статті 391 ЦК України.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оскільки позовні вимоги спрямовані на захист порушеного права позивачів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 сплатили судовий збір по 1331,20 грн кожен, що підтверджується долученими квитанціями (а.с.8). Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, сплачений позивачем ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1331,20 грн підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 , сплачений позивачем ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1331,20 грн підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 , сплачений позивачем ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 258-259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення задовольнити.
Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 належним їм на праві приватної власності будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 18.09.2026.
Відомості про учасників:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса останнього відомого зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 .
Головуючий суддя Р.В. Чапаєв