Справа № 344/14807/26
Провадження № 22-ц/4808/1892/26
Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.
Суддя-доповідач Пнівчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої (суддя-доповідач) Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 серпня 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю: заінтересованих осіб виконавчого комітету Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Благодійної організації «Благодійний фонд «Українська благодійницька мережа», особи, яка визнана судом недієздатною: ОСОБА_2 про призначення опікуна,
в с т а н о в и в :
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про призначення його опікуном недієздатній ОСОБА_2 , заінтересовані особи: виконавчий комітет Обертинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Благодійна організація «Благодійний фонд «Українська благодійницька мережа».
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 серпня 2026 року справу передано за підсудністю до Тлумацького району Івано-Франківської області.
Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява про встановлення опіки над недієздатною особою не підлягає розгляду за місцем проживання заявника, оскільки такі справи підсудні суду за місцем проживання недієздатної особи.
Посилається на частину 1 статті 62 Цивільного кодексу України, якою визначено, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Подібна норма визначена абзацом першим пунктом 2.4. Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 № 34/166/131/88 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за № 387/3680, згідно з яким опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника).
На його думку, зі змісту норми ч. 2 ст. 300 ЦПК України, на яку послався суд, вбачається необхідність її застосування лише до випадків одночасного звільнення особи від повноважень опікуна та призначення опікуном іншої особи. Натомість законодавством не передбачено, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов`язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі.
Аналогічно нормою ч. 1 ст. 295 ЦПК України визначено лише правила підсудності заяви про визнання фізичної особи недієздатною, а не призначення опікуна. Апелянт вважає безпідставним застосування аналогії закону судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, оскільки у даному випадку відносини щодо місця встановлення опіки регулюються конкретною нормою права - частиною першою статті 62 Цивільного кодексу України, зазначена стаття має назву «Місце встановлення опіки або піклування».
На його думку, враховуючи, що зареєстроване місце проживання заявника у м. Івано-Франківську, справа територіально підсудна у тому числі Івано-Франківському міському суду.
Правом на подання відзиву інші учасники не скористались.
В силу частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського суду із заявою, у якій просить призначити його опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка визнана недієздатною за рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 30.11.2006 у справі №2-о-123.
Передаючи справу до Тлумацького районного суду за підсудністю суд виходив з того, що стаття 300 ЦПК України не встановлює спеціальних правил територіальної підсудності заяв про призначення опікуна недієздатній особі, а тому за аналогією закону застосував правила, передбачені статтею 295 ЦПК України, за місцем проживання недієздатної особи. Врахувавши, що ОСОБА_2 проживає в с-щі Обертин, суд дійшов висновку про непідсудність заяви Івано-Франківському міському суду та необхідність її передачі за підсудністю.
З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами законодавства з огляду на наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно із статтею 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 1 частини другої статті 293 ЦПК передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV цього Кодексу.
Порядок розгляду судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи визначено Главою 2 Розділу IV ЦПК України.
Статтею 295 ЦПК України встановлено, що заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у закладі з надання психіатричної допомоги - за місцезнаходженням цього закладу.
Отже, підсудність розгляду даної категорії справ визначається місцем проживання особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у психіатричному закладі, місцем знаходження цього закладу.
При цьому, статтею 300 ЦПК України встановлено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Однак, положення статті 300 ЦПК України не встановлюють окремих правил визначення підсудності такої заяви.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2006 року у справі № 2-о-123 ОСОБА_2 визнано недієздатною.
З 12 вересня 2019 року ОСОБА_2 проживає у будинку підтриманого проживання «Будиночок сиріт з інвалідністю «Оселя Віри, Надії, Любові» за адресою: АДРЕСА_1 , надавачем соціальних послуг у якому є Благодійна організація «Благодійний фонд «Українська благодійницька мережа», директором якої є заявник ОСОБА_1 .
Як зазначено самим заявником у поданій ним заяві, з 12 вересня 2019 року він як керівник зазначеної організації фактично здійснює обов`язки щодо опіки над ОСОБА_2 .
При цьому відповідно до частини п`ятої статті 29 ЦК України місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Відповідно до пункту 3.6 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 якщо над дітьми, які виховуються у навчально-виховних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, особами, які потребують опіки (піклування) і влаштовані у відповідні лікувальні установи чи установи соціального захисту населення, опікуни (піклувальники) не призначені, то виконання обов`язків опікунів і піклувальників від імені держави здійснюють ці установи в особі керівників цих установ.
Отже, з огляду на наведені обставини, місце проживання ОСОБА_2 пов`язане саме з місцезнаходженням відповідної організації та закладу, у якому вона постійно проживає, тобто із с-щем Обертин Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 про призначення його опікуном ОСОБА_2 не підлягає розгляду Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області та підлягає передачі за територіальною підсудністю до відповідного суду за місцем проживання особи, над якою заявник просить встановити опіку.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про визначення підсудності справи за місцем проживання заявника - АДРЕСА_2 .
Так, відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Однак, ОСОБА_1 у заяві не зазначав, що має намір здійснювати опіку за місцем свого проживання, а відтак підстав для визначення підсудності справи за вказаною адресою не наведено.
Крім того, рішенням Обертинської селищної ради від 26 червня 2026 року № 59 затверджено висновок опікунської ради щодо доцільності призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .
Отже, усі фактичні обставини, що мають значення для вирішення питання про встановлення опіки та призначення опікуна, пов`язані саме з територією Обертинської селищної територіальної громади: місце постійного проживання недієздатної особи, місцезнаходження закладу, у якому вона проживає, місцезнаходження організації, яка забезпечує її проживання та соціальне обслуговування, а також органу опіки та піклування, який надав висновок щодо доцільності призначення заявника опікуном.
При цьому колегія суддів враховує також положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04). Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність передачі справи за територіальною підсудністю до суду, юрисдикція якого поширюється на місце проживання ОСОБА_2 , а саме до Тлумацького районного суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала в даній справі постановлена судом з дотриманням норм процесуального права. Викладені в апеляційній скарзі доводи правильності висновків суду не спростовують.
Оскільки підстав для скасування ухвали не встановлено, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 серпня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
В. А. Девляшевський