Справа № 675/1366/25
Провадження № 2/675/133/2026
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"18" вересня 2026 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Столковського В. І., за участю: секретаря судового засідання - Хом`як І. Г., позивачки - ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в м. Ізяслав цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якому згідно поданої заяви про уточнення позовних вимог просить:
- стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 179 325,50 грн, що становить половину вартості автомобіля марки «Skoda Oktavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 414 915,00 грн, що становить половину вартості автомобіля марки «Skoda Superb», реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
- стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 9250,00 грн, що становить половину вартості причепа до легкового автомобіля марки «Павам», реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що під час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти придбали спірне рухоме майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частках. Водночас відповідач без відома та згоди позивачки відчужив транспортні засоби на користь третіх осіб, у зв`язку з чим вона має право на грошову компенсацію у розмірі половини вартості зазначеного майна.
Відповідач ОСОБА_2 через свого представника адвоката Руденка Д. В. подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Вказує, що автомобіль марки «Skoda Superb», реєстраційний номер НОМЕР_2 , придбаний за грошові кошти, які були взяті відповідачем у борг у своєї матері ОСОБА_3 , які повернуті ОСОБА_2 одноосібно, тому вказане майно є його особистою власністю.
Ухвалою судді від 25 серпня 2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 20 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача адвоката Руденка Д. В. про поновлення строку для подання зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю повернуто ОСОБА_2 разом із доданими до неї документами. Роз`яснено ОСОБА_2 , що він має право подати позов на загальних підставах.
Ухвалою суду від 23 лютого 2026 року дану справу залишено без розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про виділ у порядку поділу майна подружжя автомобіля марки «Skoda Octavia», державний реєстраційний номер - НОМЕР_1 , у власність ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 25 травня 2026 року прийнято до розгляду судом заяву позивачки про уточнення позовних вимог від 12 травня 2026 року. Встановлено строки для подачі учасниками справи заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 18 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Дацишина М. В. у судовому засіданні уточнений позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Руденко Д. В. позов визнали частково. Вказали, що не заперечують щодо стягнення на користь позивачки з відповідача грошової компенсації половини вартості автомобіля марки «Skoda Oktavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причепа до легкового автомобіля марки «Павам», реєстраційний номер НОМЕР_3 . Щодо решти позовних вимог заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до частини 1 статті 244 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Ухвалою суду від 11 вересня 2026 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення та оголошено, що проголошення судового рішення у даній справі відбудеться о 14 год 00 хв 18 вересня 2026 року у залі судових засідань у приміщенні Ізяславського районного суду Хмельницької області.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення із наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 квітня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ізяславського районного управління юстиції у Хмельницькій області 27 квітня 2012 року.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 22 вересня 2025 року у справі № 675/1406/25, яке набрало законної сили 23 жовтня 2025 року, шлюб між сторонами розірвано.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6 відповідно.
За змістом довідки старости Михнівського старостинського округу Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області від 14 серпня 2025 року № 210 позивачка разом з дітьми зареєстрована у АДРЕСА_1 .
Постановою судді Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 вересня 2025 року у справі № 675/1425/25, яка набрала законної сили 12 вересня 2025 року, ОСОБА_2 притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
За змістом вказаної постанови 02 серпня 2025 року у пізню пору доби ОСОБА_2 на березі річки Горинь поблизу с. Мислятин Шепетівського району Хмельницької області вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 , а саме: штовхав її та ображав нецензурною лайкою, внаслідок чого завдана шкода фізичному та психічному здоров`ю останньої.
Крім цього, 03 серпня 2025 року близько 13 год 00 хв, 04 серпня 2025 року близько 22 год 40 хв та 14 серпня 2025 року близько 19 год 00 хв ОСОБА_2 за місцем проживання по АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 , а сааме: штовхав її та ображав нецензурною лайкою, внаслідок чого завдана шкода фізичному та психічному здоров`ю останньої.
Згідно з даними повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 0[телефон приховано] від 30 вересня 2025 року, виданого Ізяславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), матір`ю відповідача у справі ОСОБА_2 є ОСОБА_3 .
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду показала, що на початку березня 2025 року вона позичила для сина й невістки грошові кошти в розмірі 16 000,00 доларів США для придбання ними автомобіля. Після конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який мав місце 02 серпня 2025 року на березі річки Горинь поблизу с. Мислятин Шепетівського району Хмельницької області, її син відразу переїхав до неї та до ОСОБА_1 не повертався. Тому ОСОБА_3 сказала синові, щоб той перереєстрував транспортний засіб на неї, що він і зробив, таким чином повернувши борг.
Свідок ОСОБА_6 суду показав, що проживає із ОСОБА_3 однією сім`єю протягом тривалого часу. Підтвердив, що ОСОБА_2 позичав у його співмешканки грошові кошти в сумі 16 000,00 доларів США з метою придбання автомобіля. Відразу після конфлікту, який відбувся між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останній почав жити разом із ОСОБА_3 та свідком. ОСОБА_3 йому повідомила, що позичені гроші їй повернули. Свідок також ствердив, що автомобіль марки «Skoda Superb» ніколи не перебував на території будинковолодіння ОСОБА_3 . Схожим транспортним засобом на даний час користується відповідач.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з 03 серпня 2025 року сторони не проживають разом та не ведуть сумісне господарство.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до положень частин другої, дев`ятої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
Згідно з частинами першою та другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає вказаним умовам.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.
У п. 22 вищевказаної постанови роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Із змісту п.п. 23, 24 вказаної постанови вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
У п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
Суд, враховуючи вищевикладені обставини, наведені норми матеріального права, вважає доведеними обставини того, частки майна сторін є рівними при поділі спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Під час розгляду справи судом встановлено, що в період перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали наступне рухоме майно:
1) 11 березня 2025 року за відповідачем зареєстровано автомобіль марки «Skoda Superb», 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується інформацією Територіального сервісного центру № 6845 від 15 жовтня 2025 року № 31/34-1891-2025. Вартість вказаного майна погоджено сторонами та складає 829 830,00 грн;
2) 14 квітня 2022 року за відповідачем зареєстровано автомобіль марки «Skoda Oktavia», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням Територіального сервісного центру № 6845 від 25 жовтня 2025 року № 31/34-2391-2025. Вартість вказаного майна погоджено сторонами та складає 358 651,00 грн;
3) 31 липня 2019 року за відповідачем зареєстровано причіп до легкового автомобіля марки «Павам 112012С», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що підтверджується повідомленням Територіального сервісного центру № 6845 від 17 квітня 2026 року № 31/34-4186-2026. Вартість вказаного майна погоджено сторонами та складає 18 500,00 грн.
Сторони одностайно висловили позицію щодо наявності законних підстав для віднесення автомобіля марки «Skoda Superb», 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та причепа до легкового автомобіля марки «Павам 112012С», реєстраційний номер НОМЕР_3 , до спільної сумісної власності колишнього подружжя, що підлягає поділу між ними.
Щодо автомобіля марки «Skoda Superb», 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , відповідач із віднесенням даного рухомого майна до спільної сумісної власності колишнього подружжя не погодився.
На спростування презумпції спільного сумісної власності щодо вказаного транспортного засобу відповідач ОСОБА_2 разом із відзивом на позов подав до суду копію письмової розписки, датованої 06 березня 2025 року, про отримання ним грошових коштів в позику від ОСОБА_3 у розмірі 16 000 доларів США для придбання транспортного засобу.
Разом з тим, суд не бере до уваги зазначений доказ та виходить із того, що відповідачем не доведено факту придбання спірного рухомого майна за особисті кошти. У вказаній розписці не зазначено конкретний транспортний засіб, на придбання якого позичені кошти. Відсутні й докази на підтвердження того, що саме ці позичені кошти витрачені на придбання спірного автомобіля.
Також із матеріалів справи вбачається, що розписка про отримання від своєї матері ОСОБА_3 у позику коштів складена відповідачем 06 березня 2025 року, а договір про придбання автомобіля марки «Skoda Superb», 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладений ОСОБА_2 із продавцем 05 березня 2025 року. У цей же день складено акт прийому-передачі транспортного засобу, за яким ТОВ «АВТО ШОП» передало, а ОСОБА_2 отримав зазначений автомобіль. Тобто вказане рухоме майно придбано та передано відповідачу до отримання позики.
Суд не бере до уваги й покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , а також дані долученого відповідачем до матеріалів справи аудіозапису телефонної розмови між сторонами із приводу того, що відповідач позичив кошти в матері для придбання спірного автомобіля.
Суд звертає увагу на те, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.
Верховний Суд неодноразово зазначав: досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22).
Учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі, подружжя (чи жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю або мають близькі відносини, але не перебувають у шлюбі між собою), доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій, зокрема позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), всупереч своїй попередній поведінці, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. В такій ситуації вони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно іншої сторони такого договору, тобто з неправомірною метою. Зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року в справі № 369/10615/19 (провадження № 61-17939св23)).
При цьому суд також враховує, що досліджені по справі докази, надані позивачкою, спростовують твердження сторони відповідача про те, що позивачка жодним чином своїми зусиллями, коштами чи працею у набутті спірного автомобіля у власність відповідачем ОСОБА_2 під час шлюбу з ним не приймала.
Отже, автомобіль марки «Skoda Superb», 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , слід віднести до спільної сумісної власності сторін у даній справі, що підлягає поділу між ними, оскільки в матеріалах справи наявні докази придбання вказаного рухомого майна під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі.
Водночас згідно з інформацією Територіального сервісного центру № 6845 від 15 жовтня 2025 року № 31/34-1891-2025 05 серпня 2025 року вищевказаний автомобіль перереєстрований на підставі договору купівлі-продажу на ОСОБА_3 .
Також відповідно до повідомлення Територіального сервісного центру № 6845 від 25 жовтня 2025 року № 31/34-2391-2025 07 жовтня 2025 року автомобіль марки «Skoda Oktavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перереєстрований на підставі договору купівлі-продажу на ОСОБА_7 .
Крім того, за змістом повідомлення Територіального сервісного центру № 6845 від 17 квітня 2026 року № 31/34-4186-2026 11 лютого 2026 року причіп до легкового автомобіля марки «Павам 112012С», реєстраційний номер НОМЕР_3 , перереєстрований на підставі договору купівлі-продажу на ОСОБА_8 .
Так, частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За системним тлумаченням ч.ч. 4 та 5 ст. 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Наведена правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року (справа № 728/846/19), яка в силу положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягає врахуванню усіма іншими судами при застосуванні таких норм права.
Наявними у даній справі доказами підтверджено, що спірне рухоме майно було спільною сумісною власністю колишнього подружжя, проте відповідач відчужив його іншим особам без згоди позивачки, як другого із подружжя, у зв`язку із чим на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірних транспортних засобів.
При цьому суд враховує, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту використання ОСОБА_2 коштів від продажу спірного рухомого майна в інтересах сім`ї відповідачем суду не надано.
З урахуванням того, що вищевказані транспортні засоби набуті сторонами за час перебування у шлюбі, проте відповідач відчужив їх іншим особам без згоди позивачки, суд приходить до висновку, що вказане рухоме майно є спільною власністю колишнього подружжя, кошти від його продажу використані відповідачем не в інтересах сім`ї, тому його вартість враховується при поділі майна подружжя.
Вартість даних транспортних засобів, зазначена у уточненій позовній заяві ОСОБА_1 , погоджена сторонами, про що вони беззаперечно ствердили у судовому засіданні.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинило сімейні відносини та не підтримує їх з 03 серпня 2025 року.
Спірні транспортні засоби було перереєстровано на нових власників у період з 05 серпня 2025 року до 11 лютого 2026 року, тобто після припинення сімейних відносин між сторонами.
Суд бере до уваги й те, що ОСОБА_2 не надав належних доказів придбання цього рухомого майна за власні кошти.
Також суд враховує й те, що письмова згода позивачки на продаж спірних транспортних засобів, які є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, у матеріалах справи відсутня, інших належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження їх продажу за згодою позивачки, або доказів, які б підтверджували, що ці кошти були отримані подружжям та витрачені в інтересах сім`ї, ОСОБА_2 суду не надано. Також відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 1/2 частини коштів від продажу вказаного рухомого майна.
За таких обставин, позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини спірних транспортних засобів у загальному розмірі 603 490,50 грн підлягає до задоволення.
Судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 6034 грн 91 коп (1 відсоток ціни позову) відповідно до статті 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивачки.
При цьому суд роз`яснює, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, крім іншого, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У позовній заяві ОСОБА_1 заявлено про стягнення із ОСОБА_2 18 000,00 грн та 14 800,00 грн понесених витрат на правову допомогу.
На підтвердження витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано:
- ордер серії ВХ № 1117003 від 29 січня 2026 року на надання правничої допомоги позивачці адвокатом Дацишиною М. В.;
- договір № 29/01/2026 про надання правничої допомоги від 29 січня 2026 року, укладеного між адвокатом Дацишиною М. В. і позивачкою щодо надання правничої допомоги та представництва інтересів у суді першої інстанції у справі про поділ майна подружжя;
- свідоцтво про право Дацишиної М. В. на заняття адвокатською діяльністю № 330 від 30 січня 2004 року;
- розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 29 січня 2026 року;
- акт приймання-передачі виконаних робіт згідно договору про надання правничої допомоги від 29 січня 2026 року;
- квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 29 січня 2026 року про прийняття адвокатом Дацишиною М. В. від ОСОБА_1 коштів у сумі 18 000,00 грн на підставі договору № 29/01/2026 про надання правничої допомоги від 29 січня 2026 року;
- квитанцію № 29/01/2026 від 29 січня 2026 року про сплату адвокату Дацишиній М. В. позивачкою 18 000,00 грн за надання правової допомоги.
Із розрахунку витрат на професійну правничу допомогу від 29 січня 2026 року та акту приймання-передачі виконаних робіт згідно договору про надання правничої допомоги від 29 січня 2026 року вбачається, що видами правової допомоги, наданої позивачці адвокатом Дацишиною М. В., є: юридична консультація, ознайомлення та оцінка матеріалів по справі для складання процесуальних документів; підготовка до судового розгляду; формування правової позиції по справі; складання процесуального документа - відповіді на відзив, пояснення у справі; представництво інтересів клієнта у суді. Загальна кількість витрачених годин становить 22, загальна вартість послуг складає 18 000,00 грн.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Із вказаного слідує, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У частині 3 статті 137 ЦПК України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем не заявлено.
Тому з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 18 000,00 грн.
Водночас належні докази на підтвердження здійснення ОСОБА_1 інших витрат на правничу допомогу в сумі 14 800,00 грн, як про це вказано в позовній заяві, позивачкою на надано. А тому законні підстави для стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 цих коштів відсутні.
Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено повністю, витрати відповідача на правничу допомогу стягненню із позивачки не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , грошову компенсацію: вартості 1/2 частини автомобіля марки «Skoda Oktavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у сумі 179 325,50 грн, вартості 1/2 частини автомобіля марки «Skoda Superb», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у сумі 414 915,00 грн, вартості 1/2 частини причепа до легкового автомобіля марки «Павам», реєстраційний номер НОМЕР_3 , у сумі 9250,00 грн, а загалом 603 490 (шістсот три тисячі чотириста дев`яносто) грн 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , судовий збір у розмірі 6034 (шість тисяч тридцять чотири) грн 91 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивачка ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_7 .
Відповідач ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_8 .
Суддя: В. І. Столковський