Дата документу 16.09.2026 Справа № 335/12444/25
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 335/12444/25 Пр. № 22-ц/807/1224/26 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В. Суддя-доповідач: Гончар М.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Полякова О.З., Трофимової Д.А.
за участі секретаря Товстопятко З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИКО-ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИКО-ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ (надалі - ЗДМФУ) про стягнення заробітної плати
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с. 1-28), в якому просив: - визнати безпідставним та протиправним припинення ЗДМФУ нарахування та виплати позивачу державної гарантії щодо збереження та виплати середнього заробітку відповідно до вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП та ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» з 01.03.2022 року по 24.12.2023 року; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період з 01.03.2022 року по 24.12.2023 року розміром 138093,00 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що з 01.11.2021 року його було прийнято на посаду старшого інспектора деканату 2 міжнародного факультету ЗДМФУ. 21.01.2022 року позивача переведено на посаду викладача закладу вищої освіти кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного виховання і здоров`я. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу. Позивач став на захист Батьківщини, є учасником бойових дій і продовжує перебувати в лавах ЗСУ. З березня 2022 року відповідач припинив нарахування та виплату позивачу заробітної плати як педагогічному працівнику. Звільнений позивач не був. Законом України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), якою передбачалось збереження за працівником на період військової служби за призовом під час мобілізації середнього заробітку, та виключено вказану гарантію. Водночас, цим Законом не було внесено змін до ст. 57 Закону України «Про освіту», яка містить спеціальну норму щодо положень ч. 3 ст. 119 КЗпП, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників. Тому вважає, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток. Законом України від 22.11.2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24.12.2023 року, внесено зміни до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту», внаслідок чого з 24.12.2023 року не передбачено можливості збереження та права на отримання середнього заробітку педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації. Відтак, вказана норма діяла з 19.07.2022 року до 23.12.2023 року. 03.11.2025 року позивач звернувся до ЗДМФУ із заявою про виплату середнього заробітку з березня 2022 року по 24.12.2023 року, на яку отримав відповідь від 13.1.2025 року № 01-04/3991 про відмову в нарахуванні та виплаті середнього заробітку із посиланням на ч. 3 ст. 119 КЗпП. Згідно з наведеним позивачем розрахунком, за вказаний період відповідачем не виплачено 138093,00 грн середнього заробітку (293,80 грн х 470 днів = 138093,00 грн).
В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Шалагінову А.В. (а.с. 30). Ухвалою суду першої інстанції від 23.12.2025 року (а.с. 31) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2026 року (а.с. 52-54) позов позивача у цій справі задоволено частково.
Визнано протиправним припинення нарахування та виплати «ЗДМФУ» ОСОБА_2 середнього заробітку відповідно до вимог ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» з 19 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року.
Стягнуто із «ЗДМФУ» (ЄДРПОУ 45030873) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 19 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року розміром 109881,20 грн (з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодився, у тому числі в частині відмови у задоволенні позовних вимог погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі (фактично в частині задоволення позовних вимог позивача), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ЗДМФУ у своїй апеляційній скарзі (а.с. 58-63) просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В автоматизованому порядку 08.04.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с. 64). Ухвалою апеляційного суду від 09.04.2026 року (а.с. 65-67) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 27.04.2026 року (а.с. 68). Ухвалою апеляційного суду від 28.04.2026 року (а.с. 69) апеляційну скаргу було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, які було усунуто у встановлений апеляційним судом строк (а.с. 72-77). В автоматизованому порядку суддею Поляковим О.З. замінено суддю Онищенка Е.А. у зв`язку з тривалою відпусткою останнього (а.с. 78-79). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 07.05.2026 року (а.с. 80), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с. 81), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідного штату суддів Запорізького апеляційного суду взагалі, відпустки судді-доповідача у період з 13.07.20265 року по 21.08.2026 року включно (довідка - а.с. 92).
Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч.3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с.88, 90-91) всі учасники цієї справи не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились.
В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи… фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ЗДМФУ у цій справі підлягає залишенню без задоволення у цій справі з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є …рішення, постанови…
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково, керувався ст. ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263-265, 274, 354 ЦПК Українита виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а заочне рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-265 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 , позивач ОСОБА_1 01.11.2021 прийнятий на посаду старшого інспектора деканату 2 міжнародного факультету Запорізького державного медичного університету, правонаступником якого є ЗДМФУ. 21.01.2022 ОСОБА_1 переведено на посаду викладача кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного виховання і здоров`я на умовах строкового трудового договору до проведення конкурсного відбору. 01.04.2023 продовжено дію трудового договору із ОСОБА_1 на вказаній посаді на підставі ч. 6 ст. 36 КЗпП (а.с. 15-21, 26, 27).
З березня 2022 року ОСОБА_1 проходить військову службу в лавах Збройних Сил України.
Наказом ректора ЗДМУ від 19.07.2022 № 906-к «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку», у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-ІХ, яким передбачено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП, припинено нарахування та виплату середнього заробітку з 19.07.2022 працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП, а саме на період проходження ними військової служби, зокрема ОСОБА_1 , викладачу закладу вищої освіти кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного виховання і здоров`я на 0,5 ставки (а.с. 47).
Згідно з наданими до відзиву розрахунковими листками на ім`я ОСОБА_1 , відповідач з березня по 18.07.2022 включно нараховував та виплачував ОСОБА_1 середній заробіток, з якого утримував відповідні податки та збори (а.с. 41).
03.11.2025 позивач звернувся до ректора ЗДМФУ із заявою, в якій просив виплатити йому середній заробіток за час проходження військової служби (а.с. 22).
У відповідь на вказану заяву ЗДМФУ направило позивачеві лист від 13.11.2025 № 01-04/3991, в якому із посиланням на Закон № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, зазначив про відсутність правових підстав для виплати роботодавцем середнього заробітку працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності вказаним Законом, а тому з 19.07.2022 в позивача відсутнє право на отримання середнього заробітку (а.с. 23).
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також громадяни віком від 18 до 25 років, які проходять військову службу за контрактом, укладеним відповідно до абзацу четвертого частини третьої статті 23 цього Закону строком на один рік, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту» частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення наказу ЗДМУ від 19.07.2022 № 906-к «Про припинення нарахування і виплати середнього заробітку», у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.
У постанові Верховного Суду від 16.10.2023 у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) зроблено висновок, що «на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно - правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»); Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток; в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 119 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 119 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток».
Законом України від 22.11.2023 № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.
Тобто, суд першої інстанції правильно встановив, що з 24.12.2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.
Вказані висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 07.05.2025 у справі № 463/2695/24 (провадження 61-7971св24), від 16.10.2023 у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23), від 11.09.2024 у справі № 158/2181/23 (провадження № 61-16956св23), від 13.11.2024 у справі № 158/155/24 (провадження № 61-7460св24), від 27.11.2024 у справі № 716/2152/23 (провадження № 61-7971св24).
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у період до 24.12.2023 за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.
У даній справі судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач ОСОБА_1 є науково-педагогічним працівником, який з березня 2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення наказу ЗДМУ від 19.07.2022 № 906-к, мав право на отримання середнього заробітку до 24.12.2023.
За таких обставин, та враховуючи, що відповідачем нараховувався і виплачувався позивачеві середній заробіток до 18.07.2022 включно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що припинення з 19.07.2022 по 24.12.2023 виплати позивачу середнього заробітку відповідачем є протиправним, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за вказаний період.
Також, судом першої інстанції було правильно встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку становить 293,80 грн. Відповідачем зазначений розрахунок на засадах змагальності не спростований. Окрім того, суд також не знаходить підстав для не прийняття до уваги вказаного розрахунку, оскільки він зроблений позивачем на підставі наданої відповідачем довідки про заробітну плату від 10.12.2025 № 434 (а.с. 28), наданої на запит позивача, та з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Кількість робочих днів з 19.07.2022 до 23.12.2023 становить 374 дні. Відтак, розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 109 881,20 грн. (293,80 грн. х 374 = 109 881,20 грн.).
У постанові Верховного Суду від 18.10.2024 у справі № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.
Суд першої інстанції також правильно зазначав, що з огляду на зазначене із присудженої позивачу суми середнього заробітку слід утримати установлені законодавством України податки і збори.
Посилання позивача на те, що середній заробіток підлягає стягненню за 470 днів суд першої інстанції правильно вважав помилковими, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано, що відповідач проводив йому виплату середнього заробітку до 18.07.2022 включно, що підтверджується розрахунковими листками, долученими відповідачем до відзиву на позовну заяву. Доказів того, що позивачем не були отримані суми середнього заробітку за цей період, позивач не надав та надані відповідачем розрахункові листки на засадах змагальності цивільного судочинства не спростував.
Підсумовуючи викладене, судпершої інстанції дійшов правильного висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправним припинення нарахування та виплати відповідачем ОСОБА_1 середнього заробітку відповідно до вимог ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» з 19.07.2022 до 24.12.2023 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за цей період розміром 109881,20 грн. (з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів).
Доводи апеляційної скарги відповідача ЗДМФУ є такими, що фактично дублюють доводи цього відповідача в відзиві відповідача на позов позивача у суді першої інстанції (а.с. 37-38), яким останній вже надав належну оцінку, та з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та, відповідно, у спростування останнього в частині його задоволення.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема відповідачем апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ЗДМФУ не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Також, в силу вимог ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИКО-ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова апеляційним судом складена 17. 09.2026 року.
Головуючий суддя Суддя Суддя
Гончар М.С. Поляков О.З. Трофимова Д.А.