Справа№938/531/25
Провадження № 2/938/25/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року селище Верховина
Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі
головуючого судді Чекан Н.М.
з участю секретаря судового засідання Мартищук Х.Я.
позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Бельмеги М.В
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача адвоката Мищишин І.Я.
третьої особи ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховинської селищної ради, ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Верховинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до Верховинської селищної ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на будинковолодіння, яке складається з житлового будинку, позначеного на плані під літерою "А", загальною площею 68,3 м.кв., житловою площею 20.1 м.кв., стайню, позначену літерою "Б", площею 9,9 м.кв., сарай, позначений літерою "В", площею 12,0 м.кв., стайню, позначену літерою "Г", площею 21,7 м.кв., літню кухню, позначену літерою "Д", площею 23,7 м.кв., стайню, позначену літерою "Е", площею 49,8 м.кв., сарай, позначений літерою "Є", площею 15,5 м.кв., сарай, позначений літерою "Ж", площею 34,0 м.кв.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач 03.03.1984 року одружилася з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перебувала з ним в шлюбі до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько її чоловіка - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_5 спадкова маса складалася з домоволодіння, що розташоване на присілку АДРЕСА_1 та складається із житлового будинку (А), стайні (Б), сараю (В), стайні (Г), літньої кухні (Д), стайні (Е), сараю (Є), сараю (Ж). Згідно довідки Перехреснянського старостинського округу від 29.11.2023 року № 348/12-20 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований в АДРЕСА_2 , але фактично проживав із спадкодавцем (своїм батьком) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини у будинку АДРЕСА_3 до дня своєї смерті, а тому відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті батька. Після померлого ОСОБА_5 спадщину прийняла також його дочка ОСОБА_2 , яка проживала в господарській будівлі - літній кухні в господарстві померлого. Однак, за життя ОСОБА_5 розпорядився своїм майном склавши 29.03.2022 року заповіт, який було посвідчено старостою Перехреснянського старостинського округу та зареєстровано в реєстрі за № 10/05, відповідно до якого все належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, на що він за законом на день своєї смерті матиме право, заповів своєму синові ОСОБА_4 , тобто чоловіку позивача. На день смерті ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачці ОСОБА_2 виповнилося 66 років, однак враховуючи висновок Конституційного Суду України, викладений в наведеному рішенні № 1-рп/2014, відповідач ОСОБА_2 не має права на обов`язкову частку в спадщині після смерті ОСОБА_5 , оскільки вона не визнана в установленому законом порядку особою з інвалідністю, а отримує пенсію за віком. Після смерті ОСОБА_5 ніхто із його спадкоємців у встановлені законом строки не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Її чоловік ОСОБА_4 захворів на невиліковну хворобу і раптово помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та не встиг в установленому законом порядку зареєструвати в Державних реєстрах речових прав на нерухоме майно право власності на спадкове майно і не отримав свідоцтво про право власності на спадкове майно за законом. Позивач, як пережила дружина, вступила у фактичне володіння та управління спадковим майном і 06.12.2023 року вона, як спадкоємець після смерті чоловіка за законом, звернулася до державного нотаріуса Верховинської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадковий житловий будинок АДРЕСА_3 . У видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане будинковолодіння їй було відмовлено, оскільки нею не було пред`явлено правовстановлюючого документу на спадковий будинок.
Ухвалою суду від 01.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Від представника відповідача до суду поступив відзив на позовну заяву в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відзив обгрунтовано тим, що долучені до позовної заяви докази жодним чином не підтверджують того факту, що ОСОБА_1 має законні підстави для спадкування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач не звернулась до суду із заявою про встановлення факту належного прийняття заповіту її чоловіком ОСОБА_4 . Як спосіб захисту своїх законних прав та інтересів ОСОБА_1 обрала для себе визнання права власності на спадкове майно, замість того, щоб звернутись до суду із заявленою вимогою про спадкування права на спадкове майно, яке мав би успадкувати її покійний чоловік, однак не встиг оформити своїх спадкових прав. Подаючи даний позов позивач по справі не визначилась із часткою, яку мала б спадкувати після смерті чоловіка. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначила, що ОСОБА_2 хоч і є особою пенсійного віку, однак не належить до категорії осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, так як не є особою з інвалідністю. Відповідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Дана норма закону під непрацездатними особами визначає як осіб із інвалідністю, так і осіб які досягли пенсійного віку. Інформація про те, цо ОСОБА_2 відноситься до категорії непрацездатних членів сім`ї підтверджується копією пенсійного посвідчення. Тому твердження позивача по справі хибне та не заслуговує уваги. Також позивач у позовній заяві зазначив про те, що дочка покійного ОСОБА_5 після смерті батька не звернулась із заявою про прийняття спадщини, при цьому проживала у літній кухні за адресою АДРЕСА_1 . Стосовно цього слід зазначити про те, що літня кухня є господарською спорудою, та не має статусу окремого житлового будинку. Тому ОСОБА_2 вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки в піврічний термін не подала заяви про відмову від спадщини. Інформація про те, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована за однією адресою зі своїм батьком підтверджується витягом про реєстрацію місця проживання.
Ухвалою суду від 30.06.2025 року відмовлено у задовленні заяви ОСОБА_2 про поновлення строку на подання зустрічного позову та зустрічну позовну заяву повернуто заявнику.
Ухвалою суду від 30.06.2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 06.10.2025 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Верховинської селищної ради, ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, прийнято до розгляду суддею Чекан Н.М.
Ухвалою суду від 19.11.2025 року витребувано від Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області докази.
Ухвалою суду від 05.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторона позивача у судовому засіданні просила позов задоволити, вказавши, що позивач перебувала у шлюбі із ОСОБА_4 , батько якого ОСОБА_5 заповів її чоловіку все своє майно склавши заповіт. Інші спадкоємці не зверталися із заявами про прийняття спадщини. Надалі чоловік помер. ОСОБА_2 прийняла спадщину в 66 років, однак не має права на обов`язкову частку відповідно до рішення Конституційного Суду від 11.02.2014 року.
Представник відповідача ОСОБА_2 просила у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько ОСОБА_5 , вона спадщину прийняла, бо постійно проживала з батьком та їй належить обов`язкова частка на спадщину відповідно до ст. 1241 ЦК України, тобто половина частки за законом. Заповіт, що складений на брата не визначає частки спадкового майна, яке має йому належати та брат не оформив спадкових прав на нього. В даному випадку спосіб захисту набуття права власності за законом в порядку спадкової трансмісії, тому позивач подала передчасний позов, у задоволенні якого слід відмовити.
Відповідач Верховинська селищна рада про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, явку представника не забезпечила, про причини неявки не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 суду пояснила про те, що позивач не проживала з татом, брат був і вона з братом були в добрих відносинах. ОСОБА_2 її сестра, яка на момент смерті тата проживала з ним. Господарства АДРЕСА_4 це одне і теж домоволодіння, оскільки АДРЕСА_5 - це літня кухня. Зараз сестра проживає в дочки в с. Голови. Вона проживає окремо у будинку за номером 14. Із заявою про прийняття спадщини не зверталася.
Суд, вислухавши позиції сторін у справі, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до такого висновку.
Згідно з ч.1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтями 1216, 1218ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Із заповіту від 29.03.2022 року зареєстрованого в реєстрі №10/05 (а.с.9) вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті все своє майно де б воно не було та з чого б не складалося заповів своєму синові ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителю АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8), про що складено актовий запис №160 Верховинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого повторно 15.02.2024 року.
Із виписки з погосподарської книги Перехресненського старостинського округу Верховинської селищної ради від 14.11.2023 року № 334/12-20/02, виданій ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_2 (а.с. 18) вбачається, що згідно даних погосподарського обліку за ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 при житті належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , рік забудови 1960, господарство розташовано на земельній ділянці площею 0, 25 га.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11), про що складено актовий запис №107 Верховинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 13.04.2023 року.
Відповідно до довідки Перехресненського старостинського округу від 29.11.2023 року № 348/12-20 (а.с. 19), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований в присілку АДРЕСА_2 , але фактично проживав із спадкодавцем (своїм батьком) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини у будинку АДРЕСА_3 до дня своєї смерті.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її; спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У постанові КЦС ВС від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 ідеться про те, що для застосування ч. 3 ст. 1268 ЦК України (проживання зі спадкодавцем як умова для визнання прийняття спадщини спадкоємцем) значення має не місце реєстрації спадкоємця, а його фактичне проживання зі спадкодавцем.
Таким чином, ОСОБА_4 як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки не заявив про відмову від неї.
Крім того, як вбачається із рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.12.2024 року, у справі №938/3/24, провадження №2/938/84/24, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховинської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування, - відмовлено.
Із мотивувально-описової частини вищевказаного рішення вбачається, що після смерті ОСОБА_5 майно успадкувала його дочка ОСОБА_2 , яка на момент його смерті проживала в літній кухні, що входить до складу будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 , то позов заявлений ОСОБА_1 до Верховинської селищної ради як до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.
Відповідно до ч.4 ст. 81 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У даній справі позивачем заявлено позовні вимоги до Верховинської селищної ради та ОСОБА_2 . Така позиція сторони відповідача обгрунтовано тим, що на день смерті ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачці ОСОБА_2 виповнилося 66 років, однак враховуючи висновок Конституційного Суду України, викладений в наведеному рішенні № 1-рп/2014, відповідач ОСОБА_2 не має права на обов`язкову частку в спадщині після смерті ОСОБА_5 , оскільки вона не визнана в установленому законом порядку особою з інвалідністю, а отримує пенсію за віком.
Відповідач ОСОБА_2 вважає, що вона має право на обов`язкову частку в спадщині після смерті ОСОБА_5 , оскільки на момент смерті батька досягла пенсійного віку.
Так, дійсно відповідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
При цьому розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив з аспектів конституційного звернення стосовно віднесення інвалідів III групи до повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки як зазначає Автор клопотання, суди загальної юрисдикції, розглядаючи питання про віднесення інвалідів III групи до повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, неоднозначно застосовують положення частини першої статті 1241 Кодексу, що порушує його конституційне право на набуття приватної власності в порядку, визначеному законом (стаття 41 Конституції України) та виходячи з цього вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.
Висновків щодо наявності права на отримання обов`язкової частки іншими категоріями «непрацездатних» дітей спадкодавця вказане рішення Конституційного Суду України не містить.
Цивільний кодекс дійсно не містить визначення повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця, водночас таке визначення міститься у ст. 75 СК України.
Покликаючись на вимоги ст 6 та ч.1 ст. 8 ЦК України, суд приходить до висновку, що саме норми ст. 75 СК України за аналогією закону підлягають застосуванню до вирішення спірного питання, позаяк за своєю суттю регулюють цивільні відносини.
До того ж, аналіз ч.2 ст.1 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» дозволяє дійти переконання, що до спірних правовідносин для визначення поняття повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця не можна застосовувати норми статті 1 Закону №1058-IV, оскільки цей закон не є нормативним актом, що регулює цивільні відносини.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 рокув справі №638/7132/15-ц також виснував, що законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів.
Згідно із ч.3 ст. 75 СК України непрацездатною вважається та особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Аналізуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що до повнолітніх непрацездатних дітей, які мають право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до .1 ст. 1241 ЦК України, належать особи з інвалідністю (медичний критерій), а також які вважаються непрацездатними у зв`язку з досягненням встановленого законом пенсійного віку (віковий критерій). При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Факт набуття позивачем права на пенсію на пільгових умовах не свідчить про те, що він є непрацездатною особою у розумінні статті 1241 ЦК України і має право на обов`язкову частку у спадщині. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 16 січня 2019 року у справі № 208/9389/15-ц (провадження № 61-32940св18); від 26 вересня 2019 року у справі № 303/674/17 (провадження № 61-29481св18); від 23 жовтня 2019 року у справі № 285/2298/16-ц (провадження № 61-28747св18); від 22 липня 2020 року у справі № 285/3561/17 (провадження № 61-37429св18). Судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Таким чином, визначальним критерієм непрацездатності у розумінні статті 1241 ЦК України є загальний пенсійний вік (60 років).
Крім того, нею подано свідоцтво про народження та свідоцтво про укладення шлюбу, з яких вбачається, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_5 .
На підтвердження свого пенсійного віку відповідач ОСОБА_2 до матеріалів справи долучила пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 видане 2011 року з якого вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , призначено пенсію за віком.
За наведеного слідує, що ОСОБА_2 , 1956 року народження, має право на половину частки, яка належала б кожному з спадкоємців у разі спадкування за законом (обов`язкова частка), як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Сторона відповідача зазначає, що позивач обрала спосіб захисту своїх законних прав та інтересів ОСОБА_1 - визнання права власності на спадкове майно, замість того, щоб звернутись до суду із заявленою вимогою про спадкування права на спадкове майно, яке мав би успадкувати її покійний чоловік, однак не встиг оформити своїх спадкових прав
Відповідно до ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Зважаючи на те, що ОСОБА_4 прийняв спадщину після померлого батька ОСОБА_5 , оскільки на момент смерті батька проживав з ним, то спадкування після його смерті відбувається на загальних підставах, оскільки згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини.
Згідно з довідкою Верховинського районного відділу ГУ ДСНС України в Івано-Франківській області від 29.08.2024 року (а.с. 26) виданої ОСОБА_1 жительці АДРЕСА_2 про те, що 28.08.2024 року в її житловому будинку в АДРЕСА_2 дісно мала місце пожежа, якою знищено житловий будинок повністю.
Актом обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 від 02.09.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.27-28), стверджується, що разом із заявником проживають ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - дочка та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , - син. При обстеженні матеріально-побутових умов встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та фактично проживала в будинку АДРЕСА_6 , який 28.08.2024 року внаслідок пожежі знищено повністю, вона залишилася без житла і не має де проживати. У зв`язку з чим заведена спадкова справа після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті чоловікового батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , по їх спадщині є житловий будинок АДРЕСА_3 вирішила поселити проживати ОСОБА_1 та її дочку ОСОБА_6 в житловий будинок АДРЕСА_7 . ОСОБА_8 в присутності комісії особисто заявив, що його дружина ОСОБА_3 та його діти не будуть перешкоджати ОСОБА_1 та її дочці проживати в цьому будинку.
Із довідки Верховинської державної нотаріальної контори від 05.09.2023 року №178/02-14 (а.с. 20) виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , вбачається, що вона є спадкоємцем за законом після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно поданих нею документів.
Постановою державного нотаріуса Павлюка І.І. від 06.12.2023 року №272/02-31 (а.с.24) відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність у спадкоємця документів, оформлених відповідно до чинного законодавства, що підтверджують право власності на спадкове майно.
Згідно з положеннями ч.ч. 1,2 ст.1220, ч.1 ст.1222, ч.3 ст.1223 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи, часом відкриття спадщини в такому випадку є день смерті особи. Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття cпадщини. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У ч.ч.1, 3 ст.1268, ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 Кодексу він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч.1ст.1270 ЦК строк.
Згідно зі п.23 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Позов про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом чи законом є належним способом захисту, якщо вбачаються перешкоди в оформленні спадкових прав у нотаріальному порядку(постанова Верховного Суду від 22.09.2021 року в справі № 227/3750/19).
Враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що вимоги позивача підлягають до часткового задоволення у межах належної їй частки, яку отримав її чоловік від батька, оскільки відсутність у спадкодавця правовстановлюючих документів на спадкове майно унеможливлює оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Визначаючи право власності за позивачем слід врахувати, що після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , її чоловік успадкував право власності на будинковолодіння за виключеннм частки, яка належала ОСОБА_2 , як повнолітній непрацездатній дитині спадкодавця.
При визначенні розміру обов`язкової частки, суд враховує положення ч.1 ст. 1241 ЦК України, відповідно до якої розмір обов`язкової частки, яку повинна успадкувати відповідач складає половину частки, яка належала б кожному із зазначених спадкоємців у разі спадкування за законом (), таким чином обов`язкова частка складає (1/2:2).
За наведених обставин позов слід задоволити частково та визнати за позивачем право власності на частки будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із житлового будинку, позначеного на плані під літерою» А», загальною площею 68.3 м. кв., житловою площею 20.1 м.кв., стайні позначеної літерою «Б», площею 9.9 м. кв., сараю позначеного літерою «В» площею 12.0 м.кв., стайні позначеної літерою «Г» площею 21.7 м.кв., літньої кухні позначеної літерою «Д» площею 23.7 м.кв., стайні позначеної літерою «Е» площею 49.8 м.кв., сараю позначеного літерою «Є» площею 15.5 м.кв. та сараю позначеного літерою «Ж» площею 34.0 м.кв.
З приводу заявлених у цій справі позовних вимог до Верховинської селищної ради слід вказати, що позивач не наводить, які саме позовні вимоги заявлено до цього відповідача та які права чи інтереси позивача порушив даний відповідач.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 (провадження № 61-6327св20) вказано, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.11.2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину,а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».
За наведених обставин у задоволенні позову до Верховинської селищної ради слід відмовити.
Уст. 265 ЦПК України закріплено, що в рішенні суду зазначаються розподіл судових витрат.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України.
У зв`язку із частковим задоволенням позову, який заявлено до 2-х відповідачів, щодо одного з яких у задоволенні відмовлено, а щодо другого відповідача в позові задволено в частці, що становить , то з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 454,20 гривень (1211,20?2*3/4).
Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати пов`язані з правничою правовою допомогою в сумі 10 000 гривень.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем подано:
- договір №15 про надання правової допомоги від 16.06.20256 року укладений між адвокатом Бельмегою М.В. та ОСОБА_1 (клієнт) за яким клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу у Верховинському районному суді Івано-Франківської області;
- акт наданих послуг (виконаних робіт) у справі №938/510/25 від 20.08.2026 року у якому вказано про надання послуг із їх переліком та витрати часу- всього 18 годин ;
- квитанції від 29.04.2025 року та від 20.08.2026 року на суму по 5000 гривень кожна.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).
Даючи оцінку зазначеним доказам, врахувавши характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, часткове задоволення позову у даній справі, суд приходить до переконання про стягнення витрат на правову допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відмова у задоволенні позову до відповідача 1 та часткове задоволення позову до відповідача -2) внаслідок чого слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3 750 гривень (10000?2*3/4).
На підставі наведеного керуючисьст.258-259,263-265 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Позов задоволити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частки будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 , який складається із житлового будинку, позначеного на плані під літерою» А», загальною площею 68,3 м. кв., житловою площею 20,1 м.кв., стайні позначеної літерою «Б», площею 9,9 м. кв., сараю позначеного літерою «В» площею 12,0 м.кв., стайні позначеної літерою «Г» площею 21,7 м.кв., літньої кухні позначеної літерою «Д» площею 23,7 м.кв., стайні позначеної літерою «Е» площею 49,8 м.кв., сараю позначеного літерою «Є» площею 15,5 м.кв. та сараю позначеного літерою «Ж» площею 34,0 м.кв.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3750 (три тисячі сімсот п`ятдесят) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області.
Найменування та ім`я учасників справи, їх місцезнаходження та проживання:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ;
Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області - код ЄДРПОУ 04357294, адреса місця знаходження: вул. Франка,3 селище Верховина Верховинського району Івано-Франківської області;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місця проживання: с. Перехресне Верховинського району Івано-Франківської області;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса місця проживання: с.Перехресне Верховинського району Івано-Франківської області.
Суддя Наталія ЧЕКАН