ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5005/26 Справа № 932/8566/20 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції
на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2022 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, поліцейського взводу №2 роти №1 батальйону №4 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області рядового поліції Ахмедова Рауфа Орудж огли, третя особа - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції в особі управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, поліцейського взводу №2 роти №1 батальйону №4 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області рядового поліції Ахмедова Рауфа Орудж огли, третя особа - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 лютого 2020 року відносно нього поліцейським взводу №2 роти №1 батальйону №4 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області рядовим поліції ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 372764 за вчинення діяння, яке має ознаки адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 122 КУпАП.
Постановою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 квітня 2020 року, винесеною за результатами розгляду справи № 202/1113/20 (протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 372764), справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 122 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 122 КУпАП.
Позивач зазначав, що складання відносно нього вищевказаного протоколу та формування протиправного обвинувачення спричинило йому моральну шкоду, яка полягала в наступному: негативних емоціях, тривозі, стресі, переживанні, емоційному напруженому стані.
Також обґрунтовуючи розмір матеріальної шкоди, позивач посилався на те, що в межах розгляду справи № 202/1113/20 ним було понесено витрати, пов`язані з отриманням правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з Держави Україна на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., а також судові витрати.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. у справі № 202/1113/20.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 24 лютого 2026 року апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що поліцейський під час складання протоколу про адміністративне правопорушення діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, встановлений чинним законодавством. Поліцейським відносно позивача були вчинені певні процесуальні дії, направлені на фіксацію ознак адміністративного правопорушення. Департамент наголошував, що не можуть бути розцінені як неправомірні чи протиправні дії поліцейського, оскільки вони вчинені на підставі та у суворій відповідальності до чинного законодавства. Також зазначали, що будь-яких доказів заподіяння моральної шкоди, її розміру та причинно-наслідкового зв`язку між діями певних осіб й заподіянням такої шкоди позивачем не надано. Департамент патрульної поліції та його територіальні підрозділи не є органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а тому на наявні між сторонами правовідносини не можуть бути розповсюдженні положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 лютого 2020 року поліцейським взводу №2 роти №1 батальйону №4 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області рядовим поліції Ахмедовим Р.О. огли відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 372764 за фактом вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 122 КУпАП.
Постановою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 квітня 2020 року, винесеною у справі № 202/1113/20, за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (протокол серії ДПР18 № 372764), провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 122 КУпАП.
На підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою, понесених у справі № 202/1113/20 щодо вимоги про відшкодування витрат в розмірі 5 000,00 грн., позивачем надано: копію договору № 02/03 про надання правової допомоги від 02 березня 2020 року; копію додаткової угоди № 1 від 02 березня 2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера № 01; копію акту-рахунку від 02 березня 2020 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії працівника патрульної поліції щодо складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17. Зокрема, касаційний суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
Протиправність поведінки заподіювача моральної шкоди - це поведінка, яка заборонена законом, а протиправна бездіяльність - невчинення особою дій, які вона зобов`язана за законом вчинити. Це протиправні як дія і бездіяльність, так і рішення. Бездіяльність протиправна, якщо особа повинна була вчинити дію, але не вчинила. При цьому частина перша статті 1167 ЦК України, пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» не дають підстав говорити про наявність презумпції протиправності дії (бездіяльності) завдавача моральної шкоди.
Отже, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У справі, яка переглядається, встановлено, що постановою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 квітня 2020 року, винесеною за результатами розгляду справи № 202/1113/20 (протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 372764), справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 122 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 122 КУпАП.
Встановивши зазначені обставини, виходячи із засад розумності та справедливості, оцінивши надані позивачем докази, а також характер та обсяг заподіяних моральних страждань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.
Крім того, суд врахував, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.
Доводи апеляційної скарги про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) працівників патрульної поліції щодо складання проколу про адміністративне правопорушення та моральною шкодою позивача, - колегія суддів відхиляє, оскільки незаконне притягнення позивача до адміністративної відповідальності зумовлено, в тому числі й діями працівників патрульної поліції, а тому колегія суддів дійшла висновку щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями та шкодою.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди та її розміру, - колегія суддів вважає безпідставними.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наразі сформована єдина правозастосовча практика щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Посилання Департаменту патрульної поліції в апеляційній скарзі на відсутність норми у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», яка регулює спірні правовідносини, є безпідставною та такою, що не ґрунтується на законі, а, відтак, колегією суддів до уваги не приймається.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідач є суб`єктом, що відноситься до завдавачів шкоди, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача - фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, колегія суддів зазначає, що такими обставинами є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Разом з тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення свідчить про те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Ненадання суду працівниками поліції допустимих доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності, як і сам по собі факт закриття справи про адміністративне правопорушення свідчать про те, що особу притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 через відсутність в діях останнього складу правопорушення свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.
З урахуванням необхідності зміни нормального життєвого стану та витрат часу на захист прав, а також з огляду на принципи поміркованості, розумності та справедливості колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції підлягає залишенню без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2022 року - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 вересня 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 18 вересня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида