ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року Луцьк Справа № 140/4478/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В. І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача, адвокат Дутковський Богдан Васильович, в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовом до Управління державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Уктрансбезпека у Волинській області, відповідач 1), Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Уктрансбезпека, відповідач 2) про визнання протиправною та скасування постанови Уктрансбезпеки у Волинській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 003075 від 01.04.2026.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.04.2026 відповідачем 1 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 003075, якою на позивача накладено штраф у розмірі 34 000 грн.
Зазначена постанова винесена на підставі акту № 004948 рейдової перевірки, яким встановлено, що під час здійснення міжнародного перевезення вантажів за маршрутом Нідерланди - Україна перевізник не забезпечив водія MELNYK H. роздруківками з цифрового тахографа з інформацією про режим роботи та відпочинку за період з 15 год. 47 хв. 30.03.2026 по 05 год. 26 хв. 01.04.2026 (час UTC) та бланком підтвердження діяльності водія, у зв`язку з чим дії позивача кваліфіковано за абзацом 6 частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Позивач уважає постанову протиправною, оскільки на момент перевірки водієм фактично надано роздруківки на паперових носіях інформації про роботу та відпочинок за 30.03.2026 та за 01.04.2026, що підтверджується особистими підписами інспектора на цих документах, а тому факт відсутності документів, визначених частиною п`ятою статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», не встановлено.
Крім того, сторона позивача зазначає, що період з 15 год. 29 хв. 30.03.2026 по 05 год. 26 хв. 01.04.2026, зафіксований тахографом як «відпочинок», є реалізацією права водія на додаткові невикористані години міжзмінного відпочинку відповідно до пункту 5.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, згідно з яким тривалість щоденного відпочинку в окремі періоди може бути зменшена до 9 годин не частіше трьох разів на тиждень, а невикористані години підсумовуються та надаються водієві додатково. Відтак, у вказаний період водій не здійснював перевезення, а перебував у режимі відпочинку, що, на думку позивача, виключає кваліфікацію його дій за абзацом 6 частини першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Щодо відсутності бланку підтвердження діяльності водія представник Артура Колодзея посилається на пункт 6.4 Положення № 340, яким передбачено право, а не обов`язок перевізника заповнювати такий бланк у разі, якщо водій не здійснював перевезення. Позивач також зазначає, що відповідно до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), бланк підтвердження діяльності застосовується лише у випадку оснащення транспортного засобу аналоговим тахографом, оскільки цифровий тахограф марки «Stoneridge», яким обладнано транспортний засіб позивача, фіксує дані в автоматичному режимі, що виключає необхідність додаткового оформлення такого бланку.
За таких обставин позивач уважає, що на момент проведення рейдової перевірки ним надано всі документи, визначені частиною п`ятою статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підстави для притягнення його до відповідальності за абзацом 6 частиною першою статті 60 цього Закону відсутні, а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-6).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України (арк. спр. 19).
Представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву від 05.05.2026 позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що під час перевірки 01.04.2026 водій ОСОБА_2 не надав відповідних відомостей за період з 15:47 30.03.2026 по 05:26 01.04.2026 (час по UTC), що й зафіксовано в акті № ОАР 004948 від 01.04.2026 та стало підставою для винесення постанови № ОПШ 003075 про застосування штрафу в розмірі 34 000 грн за порушення абзацу 6 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Уктрансбезпека заперечує доводи позивача про те, що надані до позову роздруківки спростовують факт порушення, вказуючи, що зазначені роздруківки містять інформацію виключно за періоди з 00:00 по 15:47 30.03.2026 та з 05:26 по 08:00 01.04.2026 (UTC), а за спірний період з 15:47 30.03.2026 по 05:26 01.04.2026 (UTC) дані позначені символом «?» («дані відсутні»), оскільки картка водія в цей час не використовувалася в тахографі. При цьому звертає увагу, що роздруківка за 01.04.2026 виготовлена самим інспектором під час перевірки о 08:02 (UTC), тобто до складення акта о 11:20, а тому не могла свідчити про добровільне надання водієм повних даних.
Відповідач також посилається на пункт 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, відповідно до якого дія цього Положення поширюється лише на водіїв, що здійснюють внутрішні перевезення, у зв`язку з чим уважає посилання позивача на вказаний нормативний акт у справі щодо міжнародного перевезення необґрунтованим.
Наголошує, що відповідно до Додатку 32 «Контрольний пристрій» Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), до якої Україна приєдналася Законом № 2819 від 07.09.2005, водій зобов`язаний фіксувати не лише періоди керування, а й періоди відпочинку - шляхом ручного введення відповідних даних до картки водія (за наявності цифрового тахографа) або відображення їх у роздруківці чи бланку підтвердження діяльності, чого водієм зроблено не було.
Щодо кваліфікації порушення зазначає, що диспозиція абзацу 6 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» охоплює відсутність будь-якого з документів, визначених статтею 53 цього Закону, включно з роздруківкою даних тахографа, і посилається на постанови Верховного Суду, в яких розмежовано склади порушень за абзацу 6 та абзацу 11 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» і підтвердив правильність кваліфікації такого порушення саме за абзацом 6 частини першої статті 60 цього Закону (арк. спр. 23-33).
Уктрансбезпека у Волинській області правом подачі відзиву на позовну заяву не скористалася.
Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що відповідач 1 пред`явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Інших заяв по суті справи, передбачених КАС України до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Посадовими особами Укртрансбезпеки у Волинській області 04.01.2026 на підставі направлення на рейдову перевірку №ЕНР000523 від 27.03.2026 (арк. спр. 38) проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо щодо ОСОБА_1 на підставі якої складено акт №ОАР 004948 від 01.04.2026 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі - акт перевірки) (зворот арк. спр. 36).
Вказаним актом виявлено порушення статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме під час надання послуг з міжнародних перевезень вантажів за маршрутом Нідерланди - Україна перевізник не забезпечив водія роздруківками з цифрового тахографа інформацією про режим роботи та відпочинку водія MELNYK H. за період часу з 15 год. 47 хв. 30.03.2026 по 05 год. 26 хв. 01.04.2026 (час по UTC) та бланком підтвердження діяльності водія, згідно з додатком «Порушення Згідно з ЄУТР», відповідальність за що передбачена абзацом 6 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», тобто виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону.
На підставі акту перевірки відповідачем 1 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 003075 від 01.04.2026, у зв`язку з порушенням абзац 6 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" якою до перевізника ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34 000,00 грн (арк. спр. 37).
Позивач не погоджуючись із вказаною постановою про накладення штрафу, звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Частиною дванадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до частин чотирнадцятої та сімнадцятої статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється дотримання автомобільними перевізниками та водієм вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Вичерпний перелік питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами, розробляється Укртрансбезпекою і затверджується Мінрозвитку.
Відповідно до підпункту 11 пункту 5 глави ІІІ Вичерпного переліку, перевіряється наявність та надання водієм для перевірки документів, на підставі яких виконується перевезення реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом або смарт-тахографом - роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водіїв.
Окрім того статтею 53 Закону №2344-ІІІ визначено вимоги до організації міжнародних перевезень пасажирів і вантажів.
Так, частиною п`ятою статті 53 Закону №2344-ІІІ установлено, що при виконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати:
1) дозвіл України;
2) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків;
3) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
4) сертифікат відповідності транспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху та екологічної безпеки, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
5) документи на вантаж.
У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої тахографи (частина сьома статті 53 Закону).
Відповідно до частини восьмої статті 53 Закону №2344-ІІІ водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010, картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).
Пунктом 3.3 розділу ІІІ цієї Інструкції передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 3.5 розділу ІІІ зазначеної Інструкції перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Також 07.09.2005 прийнято Закон України №2819-IV «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних Засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)» (далі - Закон № 2819-IV), укладеної 01.07.1970 в місті Женева.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародні договори України» ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання - це залежно від конкретного випадку форма надання згоди України на обов`язковість для неї міжнародного договору.
Статтею 14 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов`язковість міжнародного договору.
Отже, з прийняттям Закону № 2819-IV положення ЄУТР набрали чинності для України і є обов`язковими для виконання на її території всіма учасниками - Договірними Сторонами Європейської угоди з урахуванням поправок внесених до неї.
Відповідно до частини першої статті 2 ЄУТР, ця Угода застосовується на території кожної Договірної Сторони до всіх міжнародних автомобільних перевезень, що виконуються будь- яким транспортним засобом, зареєстрованим на території зазначеної вище Договірної Сторони або на території будь-якої іншої Договірної Сторони.
Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 10 ЄУТР, договірні сторони приписують встановлення та використання на транспортних засобах, зареєстрованих на їх території, контрольних пристроїв відповідно до таких вимог: контрольний пристрій повинен відповідати, у тому, що стосується його конструкції, встановлення, використання та випробування, вимогам цієї Угоди та додатка до неї, який становить невід`ємну частину цієї Угоди. Контрольний пристрій, який відповідає, у тому, що стосується конструкції, встановлення, використання та випробування, постанові Ради (ЄEC) N 3821/85 від 20 грудня 1985 року, вважається таким, що відповідає вимогам цієї статті.
Відповідно до статей 12-34 Розділу III Використання обладнання Додатку 32 Контрольний пристрій ЄУТР,
b) якщо через свою відсутність водій не може використовувати контрольний пристрій, встановлений на транспортному засобі, то періоди часу, зазначені нижче в підпунктах b), с) та d) другого абзацу пункту 3:
і) якщо транспортний засіб оснащений контрольним пристроєм відповідно до додатку І (аналоговий тахограф), проставляються на реєстраційному листку від руки автоматично або іншим способом розбірливо і без помарок; або
іі) якщо транспортний засіб оснащений контрольним пристроєм відповідно до додатку 1В (цифровий тахограф), проставляються в картці водія з використанням ручного пристрою для введення даних, передбаченого в обладнанні, що записує.
3. Водії:
- забезпечують відповідність зазначеного на реєстраційному аркуші часу офіційному часу країни реєстрації транспортного засобу,
- наводять у дію комутаційні механізми, що дозволяють окремо та чітко реєструвати такі періоди часу:
a) під знаком О або 35: тривалість керування;
b) під знаком X або 36 всі інші періоди роботи;
c) під знаком 37: інші періоди перебування на робочому місці, а саме: - час очікування, тобто, період, протягом якого водії не зобов`язані залишатися на своїх робочих місцях, інакше як для реагування на можливі сигнали до початку або відновлення водіння або до виконання іншої роботи, - час, проведений поряд з водієм у процесі руху транспортного засобу, - час, проведений на спальне місце в процесі руху транспортного засобу,
d) під знаком 38 перерви в управлінні та періоди щоденного відпочинку.
7. b) Якщо водій керує транспортним засобом, оснащеним контрольним пристроєм відповідно до додаванням 1В, то він має бути готовий пред`явити щоразу, коли цього вимагатиме інспектуючи посадова особа:
i) картку водія, власником якої він є;
ii) будь-які записи, зроблені вручну, та роздруківку, зроблену протягом поточного тижня та попередніх 28 календарних днів, як це вимагається відповідно до цієї Угоди;
iii) реєстраційні листки, шо відповідають тому ж періоду часу, про який йдеться у попередньому підпункті та протягом якого він керував транспортним засобом, оснащеним контрольним пристроєм відповідно до додавання 1.
Пунктом 4 статті С Реєструючі прилади розділу III Вимоги до конструкції контрольного пристрою Додатку 1-40 Вимоги до конструкції, перевірки, встановлення та інспекції ЄУТР, щодо реєстрації часу:
а) Конструкція контрольного пристрою повинна бути такою, щоб період керування завжди реєструвався автоматично і щоб можна було, у разі потреби, за допомогою приладу включення окремо зареєструвати інші періоди часу, наприклад:
i) під знаком 35 - тривалість керування;
ii) під знаком 36 - усі інші періоди роботи;
iii) під знаком 37- інші періоди перебування на робочому місці, саме:
- час очікування, тобто, період, протягом якого водії не зобов`язані залишатися на своїх робочих місцях, інакше як для реагування на можливі сигнали до початку або відновлення водіння або виконання іншої роботи;
- час, проведений поряд із водієм під час руху транспортного засобу;
- час, проведений на спальному місці під час руху транспортного засобу;
iv) під знаком 38 - перерви у роботі та періоди щоденного відпочинку.
Таким чином, роздруківка на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв є обов`язковим документом, передбаченим статтею 53 Закону №2344-ІІІ необхідним для виконання міжнародних пасажирських перевезень для перевізників, які використовують у своїх транспортних засобах цифровий тахограф.
Судом встановлено, що на вимогу інспектора водій ОСОБА_2 надав для перевірки роздруківки з тахографа, відповідно до якого карткою водія не зроблено записів про режим роботи й відпочинку її власника за певний період з 15:29 30.03.2026 по 05:26 01.04.2026 (час по UTC), що підтверджується позначкою «?» (значення якої «дані відсутні») (арк. спр. 14-16).
Окрім того судом встановлено, що на момент останнього запису 30.03.2026 кілометраж транспортного засобу становить 988 959 км, тоді як на момент здійснення першого запису 01.04.2026 такий кілометраж вже становив значення 989 204 км, однак інформація про здійснення праці у вказаний період картка не містить, що додатково підтверджує факт її невикористання у зазначений період.
Наведене також спростовує посилання сторони позивача про те, що починаючи з 15 год. 29 хв. тахограф зафіксував припинення активних дій та перехід у режим «відпочинок», який тривав до 05 год. 26 хв. 01.04.2026.
Також суд враховує, що 20.12.2010 набрала чинності Поправка № 6 до ЄУТР у частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт - надання Бланка підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Отже, норми ЄУТР розмежовують такі документи як реєстраційний листок та роздруківка.
Зокрема, частиною восьмою статті 53 Закону №2344-ІІІ передбачено, що водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія - це тахокарти, які використовуються в аналоговому тахографі. У свою чергу, для цифрових тахографів не використовуються щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія; для цього приладу необхідно використовувати карту водія, роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
Згідно фактичних обставин справи на автомобілі позивача облаштовано цифровий тахометр, який не використовує щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія, а використовує карту водія, роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
Під час виконання перевезень водій за допомогою персональної картки водія має можливість за допомогою ручного вводу особисто та без використання спеціальних засобів ввести інформацію про певні періоди та відпочинку.
Отже, під час проведення рейдової перевірки виявлено відсутність даних стосовно підтвердження дотримання режиму праці та відпочинку водія за період з 15:29 30.03.2026 по 05:26 01.04.2026, які мають бути зафіксовані тахографом (у випадку несправності цифрового тахографа чи пошкодження картки дані записуються від руки на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у тахографі).
Аналогічна позиція викладена також в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2024 у справі № 260/10580/23 та постанові Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 140/5466/23.
Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена приписами статті 60 Закону № 2344-ІІІ.
Вказана норма визначає, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за:
виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац шостий частини першої);
управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац одинадцятий частини першої).
Так, контролюючий орган у цій справі притягнув перевізника до відповідальності саме за абзацом шостим частини першої статті 60 Закону, тобто за виконання міжнародних перевезень вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону.
Суд нагадує, що частиною п`ятою статті 53 Закону установлено, що при виконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати: 1) дозвіл України; 2) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків; 3) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; 4) сертифікат відповідності транспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху та екологічної безпеки, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документи на вантаж.
Поряд із цим, законодавець виклав статтю 53 Закону таким чином, що включив у її зміст на ряду із іншими документами також вимогу роздрукувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв. Тобто, ця вимога - роздруковувати на паперових носіях відповідної інформації з цифрового тахографа також передбачена статтю 53 Закону.
Положеннями статті 60 Закону передбачено різні за своїм складом порушень: відсутність документів, передбачених статтею 53 Закону (абзац шостий), та порушення вимог використання тахографа, у тому числі без щоденних даних режимів праці та відпочинку (абзац одинадцятий). У першому випадку порушення за умови його доведеності тягне за собою накладення адміністративно-господарського штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в другому - штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Проаналізувавши законодавчі положення, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що у цій справі контролюючий орган вірно кваліфікував порушення перевізника саме за абзацом шостим частини першої статті 60 вказаного Закону.
Цей висновок випливає з того, що абзац шостий частини першої статті 60 вказаного Закону визначає, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Своєю чергою, вимога роздрукувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв чітко визначена саме статтею 53 Закону.
Тож, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення абзацу шостого частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Вказана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 01.10.2024 у справі №140/5466/23, підтриманою постановами Верховного Суду від 11.04.2025 у справі №560/14768/23 та від 08.09.2025 у справі №500/4485/24.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд уважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.
Окрім того судом встановлено, що при зверненні до суду позивач згідно із платіжною інструкцією від 10.04.2026 №2.613502049.1 сплатив судовий збір в розмірі 1331,20 грн (арк. спр. 7), тоді як сплаті підлягав судовий збір в сумі 1 064,96 грн (1331,20 грн х 0,8 = 1 064,96 грн, оскільки позов було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Питання про повернення судового збору, надміру сплаченого за подання даного адміністративного у розмірі 266,24 грн, може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович