ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року Справа №360/642/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення розмірів посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб,-
УСТАНОВИВ:
01.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, із утриманням військового збору у розмірі 1,5%.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у спірний період відповідач обчислював належні йому посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), тоді як з 29.01.2020 підлягає застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, за якою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Унаслідок цього грошове забезпечення виплачено позивачу в меншому, ніж належало, розмірі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
На виконання рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 № 960/0/15-26 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду» адміністративну справу № 360/642/26 скеровано для розгляду за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, куди матеріали справи надійшли 23.07.2026.
За результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Ремез К.І.
Ухвалою суду від 24.07.2026 справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
21.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач наполягає, що розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, оскільки пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 законодавцем не змінювався, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 стосувалася прав військових пенсіонерів і не мала відношення до пункту 4 постанови № 704. Відповідач також зазначає, що діяв виключно в межах законодавства, посилається на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20, від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20, від 27.05.2021 у справі № 520/5794/2020 та вказує, що з 20.05.2023 розміри окладів розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Щодо вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначає, що така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, а тому спір із цього приводу відсутній; щодо військового збору - що станом на день розгляду справи відсутні підстави вважати, що оподаткування буде проведено за іншою ставкою.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 з 09.08.2001 і по цей час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
04.03.2026 до Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява представника позивача від 03.03.2026, у якій він просив здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Листом від 13.03.2026 № 09/С-739/861 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що посадові оклади, оклади за військове звання, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення за вказаний період нараховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, що визначався шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, виходячи з розміру 1762 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 цієї постанови.
З особових карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, наданих відповідачем, вбачається, що протягом усього спірного періоду розмір посадового окладу позивача становив 4230,00 грн, а розмір окладу за військовим званням - 1020,00 грн і не змінювався.
Отже, обставина, яка є визначальною для вирішення спору, - обчислення відповідачем окладів позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), - визнається відповідачем і підтверджується матеріалами справи.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону № 2011-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).
Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Отже, з 29.01.2020 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка діяла до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103, і зміни, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з цієї дати застосуванню не підлягають.
Водночас з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, у тому випадку, коли 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум.
Проте згідно з пунктом 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а та від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а.
Під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII та пунктом 4 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили, оскільки Постанова № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом, а всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.
Отже, з 29.01.2020 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 (без урахування показників мінімальної заробітної плати).
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене положеннями пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Цей висновок є усталеним і підтверджений як Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у зразковій справі № 400/6254/24, так і подальшою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24 та від 20 липня 2026 року у справі № 400/8494/25, у яких Верховний Суд прямо зазначив, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб установлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 - 2102,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.
Оскільки протягом періоду з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а не на 1 січня відповідного календарного року, грошове забезпечення позивача за цей період нараховано та виплачено не в повному обсязі.
При цьому перерахунок розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює перерахунок і тих виплат, розмір яких є похідним від цих окладів, тобто щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Щодо кінцевої межі спірного періоду суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Позивач визначив період, за який просить здійснити перерахунок, - з 29.01.2020 по 19.05.2023, тобто по день, що передує набранню чинності цією постановою, а тому питання застосування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 у межах цієї справи не вирішується.
Доводи відповідача суд відхиляє з таких мотивів.
Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20, від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20 та від 27.05.2021 у справі № 520/5794/2020 є нерелевантним, оскільки викладені в них висновки стосуються неможливості застосування мінімальної заробітної плати (50 відсотків її розміру) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, а не того, прожитковий мінімум якого саме року підлягає застосуванню. Позивач же у цій справі просить здійснити перерахунок виходячи не з мінімальної заробітної плати, а з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Твердження відповідача про те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 стосувалася виключно прав військових пенсіонерів і не мала відношення до пункту 4 Постанови № 704, спростовується змістом самого судового рішення, яким визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, а цим пунктом зміни було внесено саме до пункту 4 Постанови № 704. Наслідки цього судового рішення для пункту 4 Постанови № 704 неодноразово роз`яснені Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24 та від 20 липня 2026 року у справі № 400/8494/25.
Довід відповідача про те, що редакція пункту 4 Постанови № 704, викладена згідно з Постановою № 103, законодавцем не змінювалася, не спростовує наведеного, оскільки ця редакція припинила застосовуватися не внаслідок зміни її Кабінетом Міністрів України, а внаслідок скасування судом пункту 6 Постанови № 103, яким її було запроваджено.
Щодо доводу відповідача про відсутність спору стосовно компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення.
За пунктами 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення; грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки грошове забезпечення за спірний період позивачу в належному розмірі не виплачено, то не виплачено і грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у відповідній частині. З огляду на це нарахування та виплата грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, а довід відповідача про відсутність спору в цій частині є безпідставним.
Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині визначення в судовому рішенні ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка. Утримання податків і зборів із доходів платника здійснюється податковим агентом у порядку та за ставками, встановленими податковим законодавством, чинним на час нарахування та виплати відповідного доходу. Визначення судом ставки військового збору виходило б за межі повноважень суду та не є необхідним для відновлення порушеного права позивача, яке забезпечується перерахунком і виплатою грошового забезпечення у належному розмірі. Тому у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Щодо строку звернення до суду, на якому окремо наголошує позивач, суд зазначає, що позивач продовжує проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а тому заявлені ним вимоги не стосуються сум, нарахованих та виплачених при звільненні. Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; у цій частині норма втратила чинність з дня ухвалення Рішення. За таких обставин підстав вважати, що позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення, немає.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач правомірності своєї бездіяльності не довів.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправною, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за цей період.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез