КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
18 вересня 2026 року м. Київ справа № 320/30483/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправною бездіяльності,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного антикорупційного бюро України, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягала у незабезпеченні позивача харчуванням і можливістю здійснення гігієнічних процедур та принижувала його гідність під час утримання в якості затриманої особи в приміщенні НАБУ з моменту фактичного затримання з 17 год. 04 хв. 19.02.2024 до 19 год. 10 хв. 20.02.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
13.08.2026 до суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач стверджує, що предметом позову у цій справі є захист особистого немайнового права (гідності як цивільного права) шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, а тому в силу вимог пункту 1 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України на таку вимогу не поширюється позовна давність навіть за умови, якщо спір розглядається в порядку адміністративного судочинства, а способом захисту особистого немайнового права є вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача як суб`єкта владних повноважень.
Також позивач зазначив, що у випадку якщо суд дотримується позиції щодо застосування до заявленої у справі вимоги загального шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, він наполягає на тому, що такий строк порушений з поважних причин та просить його поновити огляду на те, що спочатку він звернувся до суду з позовом про захист особистого немайнового права: за позовом ОСОБА_1 17.01.2025 Соломянським районним судом міста Києва було відкрито провадження і справа № 760/33479/24 розглядалась по суті в порядку цивільного судочинства до моменту відмови позивача від поданої апеляційної скарги у зв`язку з визначенням Верховним Судом в аналогічній справі №760/33661\24, що ця категорія справі підсудна саме адміністративним судам, а не судам загальної юрисдикції. Позивач стверджує, що саме після оприлюднення цієї правової позиції він у найкоротші терміни подав заяву про відмову від апеляційної скарги у цивільній справі та звернувся до адміністративного суду з тим самим позовом. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що як позивач він не допустив жодного зловживання своїми правами і у найкоротші терміни реалізував своє право на звернення до суду за захистом порушеного права.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це тривалість часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд наголошує, що законодавче закріплення строків звернення з позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Своєю чергою, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 826/9772/17.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Суд зауважує, що реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 у справі №240/20245/25.
При цьому, право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;
2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом;
4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Водночас чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Водночас має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Отже, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 820/1719/15, від 20.12.2018 у справі № 756/513/17, від 27.02.2019 у справі № 813/1211/17, від 16.09.2019 у справі № 120/3403/20-а, від 19.02.2020 у справі № 815/5271/16, від 17.06.2021 у справі № 570/4516/19, від 17.02.2022 у справі № 380/893/20, від 08.09.2022 у справі № 380/1598/22, від 16.06.2023 у справі № 520/986/22 та від 04.07.2023 у справі № 620/4707/22, від 13.11.2024 у справі № 560/22224/23, від 02.07.2026 у справі № 560/5239/25.
При цьому, обов`язок доведення поважності причин пропуску строку звернення до суду покладається саме на особу, яка просить про його поновлення.
Предметом позову у цій справі є бездіяльність відповідача, що полягала у незабезпеченні позивача харчуванням і можливістю здійснення гігієнічних процедур, що, за твердженням позивача, принижувало його гідність під час утримання в якості затриманої особи в приміщенні НАБУ з моменту фактичного затримання з 17 год. 04 хв. 19.02.2024 до 19 год. 10 хв. 20.02.2024.
При цьому, виходячи з визначеного самостійно позивачем терміну протиправної бездіяльності (з 19.02.2024 по 20.02.2024) у суду наявні підстави вважати, що така бездіяльність є закінченою, а тому, звернувшись до суду з цим позовом 28.07.2026, позивачем пропущено законодавчо визначений 6-місячний строк звернення до суду, який обчислюється, починаючи з 21.02.2024.
Позивач в заяві про усунення недоліків стверджує, що предметом позову у цій справі є захист особистого немайнового права (гідності як цивільного права) шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, а тому в силу вимог пункту 1 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України на таку вимогу не поширюється позовна давність навіть за умови, якщо спір розглядається в порядку адміністративного судочинства, а способом захисту особистого немайнового права є вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача як суб`єкта владних повноважень.
Водночас, суд вважає помилковим застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, визначеного статтею 268 Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин підлягає застосуванню строк звернення до адміністративного суду.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.11.2018 у справі №623/775/17.
Також позивач зазначив, що у випадку якщо суд дотримується позиції щодо застосування до заявленої у справі вимоги загального шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, він наполягає на тому, що такий строк порушений з поважних причин та просить його поновити огляду на те, що він своєчасно звернувся до суду з позовом про захист особистого немайнового права в межах цивільної справи №760/33479/24, а Солом`янським районним судом міста Києва 17.01.2025 було відкрито провадження у цій справі, яка розглядалась по суті в порядку цивільного судочинства до моменту відмови позивача від поданої апеляційної скарги у зв`язку з визначенням Верховним Судом в аналогічній справі №760/33661/24, що ця категорія справ підсудна саме адміністративним судам. Позивач пояснив, що після оприлюднення цієї правової позиції він у найкоротші терміни подав заяву про відмову від апеляційної скарги у цивільній справі та звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Судом встановлено, що 24.12.2024 до Солом`янського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до НАБУ про захист гідності.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до НАБУ про захист гідності прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05.01.2026 закрито провадження у цивільній справі №760/33479/24, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24.06.2024 задоволено заяву апелянта про відкликання апеляційної скарги та повернуто апеляційну скаргу апелянту.
Суд зазнанчає, що предмет позову - певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу ж позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Судом встановлено, що в ухвалі Солом`янського районного суду міста Києва від 05.01.2026 у справі №760/33479/24 зазначено, що позивач ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із позовом до Національного антикорупційного бюро України про захист гідності, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не переміщення до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог під час затримання в період часу з 17 год. 07 хв. 19 лютого 2024 року до 13 години 21 хвилини 21 лютого 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.02.2024 о 17:04 позивач був затриманий представниками НАБУ за підозрою у вчиненні злочину у місті Запоріжжі. Після фактичного затримання позивач був доставлений в місто Київ, де утримувався у службовому кабінеті НАБУ. До ізолятора тимчасового тримання, розташованого по вул. Ремонтна, 7, м. Київ, позивач поміщений тільки 20 лютого 2024 року о 19 год. 10 хв. та утримувався там до 21 години 30 хвилин 21 лютого 2024 року. Також, під час етапування позивача із ізолятора тимчасового тримання до суду на території міста Києва оголошувалась повітряна тривога 21 лютого 2024 року з 12 години 11 хвилини до 13 години 21 хвилини, у зв`язку із реальною загрозою повітряних атак російських військ по місту Києву. Не дивлячись на оголошення повітряної тривоги позивач не був поміщений до укриття. Описані обставини, на переконання позивача, свідчать про протиправну бездіяльність відповідальних співробітників НАБУ щодо незабезпечення безпеки життя позивача під час повітряної тривоги, та свідчать про застосування до позивача представниками правоохоронних органів України в період з 12 години 11 хвилин до 13 години 21 хвилини 21 лютого 2024 року включно катування у вигляді не переміщення позивача під час повітряної тривоги до спеціально обладнаного безпечного місця (укриття чи бомбосховища), чим життя позивача було поставлено під загрозу.
Тобто, предметом оскарження в межах справи №760/33479/24 є бездіяльність відповідача щодо не переміщення позивача до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог під час затримання в період часу з 17 год. 07 хв. 19 лютого 2024 року до 13 години 21 хвилини 21 лютого 2024 року, у той час як в межах адміністративної справи №320/30483/26 предметом оскарження є бездіяльність відповідача, що полягала у незабезпеченні позивача харчуванням і можливістю здійснення гігієнічних процедур та принижувала його гідність під час утримання в якості затриманої особи в приміщенні НАБУ з моменту фактичного затримання з 17 год. 04 хв. 19.02.2024 до 19 год. 10 хв. 20.02.2024.
Водночас позивачем не надані жодні докази, якими б підтверджувалося звернення позивача до суду, зокрема, в порядку іншого судочинства, ніж адміністративне (цивільне, кримінальне тощо), з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача у вигляді незабезпечення позивача харчуванням і можливістю здійснення гігієнічних процедур під час утримання в якості затриманої особи в приміщенні НАБУ з моменту фактичного затримання з 17 год. 04 хв. 19.02.2024 до 19 год. 10 хв. 20.02.2024.
Отже, посилання позивача на своєчасне звернення до суду в межах цивільної справи №760/33479/24 як на обставину, що зумовила пропуск строку звернення до адміністративного суду, не може бути визнане обґрунтованим, оскільки предмет та підстави позову у зазначеній цивільній справі не є тотожними предмету та підставам позову у цій адміністративній справі, а тому відсутні докази вчинення позивачем активних дій з метою захисту порушених прав позивача (у вигляді права на харчування та здійснення гігієнічних процедур під час утримання в якості затриманої особи в приміщенні НАБУ з моменту фактичного затримання з 17 год. 04 хв. 19.02.2024 до 19 год. 10 хв. 20.02.2024) у спосіб, альтернативний оскарженню спірної бездіяльності в порядку адміністративного судочинства.
Тобто звернення позивача до суду у справі №760/33479/24 не було зверненням за судовим захистом саме тих прав, про порушення яких заявлено в адміністративній справі №320/30483/26, а відтак такі обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
За таких обставин посилання позивача на правову позицію Верховного Суду в аналогічній, на його думку, справі №760/33661/24 також не може бути визнано достатньою підставою для поновлення строку звернення до адміністративного суду, оскільки навіть якщо припустити, що до моменту формування відповідної правової позиції позивач обґрунтовано вважав, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, така обставина могла б оцінюватися судом як причина пропуску строку лише за умови встановлення її безпосереднього зв`язку із пропуском строку звернення саме з вимогами, заявленими у цій справі. Натомість матеріали справи такого зв`язку не підтверджують, оскільки у цивільній справі №760/33479/24 заявлялися інші вимоги, які відмінні від вимог, заявлених у даній справі.
Також суд зазначає, що зміна судової практики не є обставиною, яка утворює нову підставу звернення до суду з позовом щодо того ж предмета.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 у справі №990/226/24.
Верховний Суд у постанові від 13.02.2025 у справі №240/24582/23 також зауважив, що зміна підходів до правозастосування у спірних правовідносинах не є поважною причиною, за наявності якої суд зобов`язаний поновити пропущений строк звернення до суду.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, наведені у заяві про усунення недоліків позовної заяви, не є поважними, а тому підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відсутні.
Інших доводів, що можуть вплинути висновки суду щодо відсутності підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом позивачем не викладено.
Таким чином, зазначені в ухвалі суду від 10.08.2026 недоліки позивачем не усунуто.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 560/3102/20, від 04.03.2021 у справі № 580/3133/20, від 30.08.2021 у справі № 520/7668/2020, від 09.02.2023 у справі №580/4611/21.
З огляду на невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву разом з усіма доданими до неї документами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
Позовну заяву повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.
Роз`яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали суду надіслати позивачу (його представнику).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.