КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2026 року м. Київ справа №320/60316/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
визнати бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренко Дмитра Анатолійовича протиправною;
зобов`язати державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренко Дмитра Анатолійовича припинити звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 67719533;
стягнути з Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 незаконно стягнуту пенсію в сумі 171262,82 грн та зарахувати її на його банківські реквізити;
зобов`язати державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренко Дмитра Анатолійовича винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 67719533 у зв`язку зі скасуванням заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.06.2016 у справі № 182/989/16-ц;
зупинити стягнення на підставі виконавчого документа який оскаржується, а саме постанови № 52230800 від 19.11.2021 Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 7398,02 дол.США та 500 грн виконавчого збору на користь Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 67719533.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що судове рішення у справі № 182/989/16-ц, на підставі якого винесено постанову про стягнення виконавчого збору, було скасовано ухвалою суду від 15.11.2022. Крім того, позивач вказує на незаконне списання його пенсії та субсидій під час дії воєнного стану та порушення виконавцем правил територіальної юрисдикції, оскільки боржник з 2017 року зареєстрований у Фастівському районі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що виконавче провадження № 52230800 було завершено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 України "Про виконавче провадження" № 1404 (далі - Закон № 1404) (за заявою стягувача), а не через скасування рішення суду. У свою чергу, постанова про стягнення виконавчого збору набула статусу самостійного виконавчого документа, який не оскаржувався та є чинним, а тому, підстав для закінчення ВП № 67719533 за п. 5 ч. 1 ст. 39 закону № 1404 немає. Також, відповідач вказав і на те, що не виносив постанов про стягнення з пенсії безпосередньо через органи ПФУ.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 52230800 з виконання виконавчого листа № 182/989/16-ц від 22.07.2016 про звернення стягнення на предмет застави.
16.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
01.11.2021 до відділу надійшла заява стягувача, який виявив бажання реалізувати право, передбачене п. 1 ст. 37 Закону № 1404, а саме, повернути виконавчий документ за заявою стягувача.
Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону № 1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
19.11.2021 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 7398,02 дол. США та 500 грн, яку було виділено в окреме ВП № 67719533.
Відповідач акцентує увагу на тому, що станом на момент розгляду заяви про повернення виконавчого документа стягувачу, жодних рішень щодо скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а саме, виконавчого листа № 182/989/16-ц до відділу не надходило.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду від 15.11.2022 заочне рішення від 26.05.2016 у справі № 182/989/16-ц (яке було підставою для видачі виконавчого листа) скасовано.
У період з квітня по вересень 2024 року з рахунку позивача в АТ «Ощадбанк», який призначений для отримання пенсії та соціальних виплат, на підставі арешту виконавця було списано кошти на загальну суму 171262,82 грн.
Представник позивача звертався до державного виконавця із заявами від 24.05.2024 про закінчення виконавчого провадження та від 14.06.2024 про припинення стягнення з пенсії та зняття арешту через її спеціальний статус, на які відповідач відповіді не надав, дій щодо зняття арешту чи повернення коштів не вчинив.
Наведене зумовило позивача на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до норм ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Відповідно до положень ст. 1 та 5 Закону № 1404 виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404 виконавчий документ провертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону № 1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, постанова про стягнення виконавчого документа набуває статусу виконавчого документа та підлягає примусовому виконанню, виходячи з приписів ст. ст. 3, 40 Закону № 1404.
Згідно змісту п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Так, 07.12.2021 державним виконавцем, згідно ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону № 1404 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404 виконавче підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно матеріалів виконавчого провадження, за період з 07.12.2021 по 12.06.2024 до відділу не надходило рішень про скасування, визнання нечинною або визнання такою, що не підлягає виконанню постанови про стягнення виконавчого збору № 52230800 від 19.11.2021.
Згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що виконавче провадження № 52230800 було завершено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а не на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Протилежного суду не доведено.
Також, з наведених вище норм Закону слідує, що законодавцем надано можливість врегулювати питання, зокрема але не виключно, закінчення виконавчого провадження, шляхом визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, яким і є постанова про стягнення виконавчого збору № 52230800 від 19.11.2021. У даних правовідносинах, відповідних рішень про скасування, визнання нечинною або визнання такою, що не підлягає виконанню постанови про стягнення виконавчого збору № 52230800 від 19.11.2021 до відділу не надходило. Отже, у відповідача були відсутні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404.
Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 68 Закону № 1404, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Як наголошує сторона відповідача, в межах виконавчого провадження № 67719533 постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника не виносилась та жодних зарахувань з Пенсійного фонду України на депозитний рахунок Відділу здійснено не було. Щодо постанови державного виконавця від 09.12.2021 про арешт коштів боржника, то як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відділу із заявами про зняття такого арешту, проте отримавши відмову, зокрема, 05.01.2021, до суду із оскарженням такої відмови не звертався. Прийняті у подальшому постанови про арешт коштів боржника від 06.01.2022 та від 24.08.2023 позивачем також не оскаржувались. Протилежного суду не повідомлено.
Підсумовуючи, суд зазначає про те, що предметом примусового виконання у спірному ВП № 67719533, є постанова про стягнення виконавчого збору № 52230800 від 19.11.2021. Вказана постанова є чинною, у судовому порядку протиправною не визнавалась та не скасовувалась. Оскільки первинне ВП № 52230800 було завершено за заявою стягувача (п. 1 ч. 1 ст. 37 закону № 1404), а не через скасування судового рішення (п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404), у державного виконавця були на той момент відсутні правові підстави для винесення постанови про закінчення спірного ВП № 67719533 саме на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404. При цьому, державний виконавець застосовує закон і не наділений повноваженнями самостійно оцінювати доцільність виконання чинного виконавчого документа за відсутності відповідного судового рішення. Таким чином, бездіяльність виконавця у цій частині відсутня.
Тож, на переконання суду, позивачем за даним обсягом позовних вимог, обрано неправильний та неефективний спосіб захисту свої прав, позаяк, державний виконавець не вчиняв протиправної бездіяльності, адже у нього не було правових підстав закривати провадження № 67719533 з інших підстав, а боржник, у свою чергу, не був позбавлений права оскаржити в суді саму постанову про стягнення виконавчого збору, а не вимагати від державного виконавця її не виконувати за лише заявою сторони виконавчого провадження.
Оскільки державний виконавець не виносив документів щодо стягнення саме пенсії/соціальних виплат, останній не порушив норм законодавства про заборону стягнення пенсій під час воєнного стану. У разі списання коштів, таке відбулося в межах загального арешту коштів на рахунках ще з 2021 року, що є законним заходом примусового виконання.
Також, доцільно зауважити на тому, що ст. 59 Закону визначений вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна (коштів) боржника, зокрема, за п. 1 ч. 4, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. При цьому, у заяві від 22.12.2021 про зняття арешту боржником не було підтверджено спеціальний режим використання рахунку. При цьому, до суду з цього питання позивач не звертався, про інше не було повідомлено суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону № 1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а відповідачем було доведено відсутність протиправної бездіяльності та протиправних дій у спірних правовідносинах, що становлять предмет цього спору.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.