Рішення № 139890752 у справі № 759/12768/24 від 02.06.2026

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12768/24

пр. № 2/759/213/26

02 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Корецької М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Антонов», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи

Стислий зміст позовної заяви та її обґрунтування

19 червня 2024 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана 17 червня 2026 року, адвокатом Процем А.В., Акціонерного товариства «Антонов» (далі - Товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позов обґрунтований тим, що:

- 26 грудня 2023 року сталася ДТП за участю автомобіля BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі також - транспортний засіб) що належить ОСОБА_1 , та автомобіля ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 ;

- в результаті ДТП транспортному засобу завданий матеріальний збиток; окрім того, внаслідок ДТП позивачка зазнала моральних страждань;

- постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26.01.2024 у справі № 31/363/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з Товариством, ДТП вчинив під час виконання трудових обов`язків;

- згідно з висновком експерта, складеним на замовлення позивачки, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (матеріального збитку внаслідок ДТП) становить 346 097,49 гривень;

- цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» (далі - страхова компанія), яке виплатило страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності в сумі 160 000,00 гривень;

- розмір страхового відшкодування не покрив завдану шкоду;

- про відшкодування шкоди в позасудовому порядку позивачка і відповідач не домовилися.

З наведених підстав просила суд стягнути з відповідача 186 097,49 гривень майнової шкоди і 200 000,00 моральної шкоди.

Стислий зміст відзиву на позовну заяву та його обґрунтування

Товариство проти позову заперечило.

08 липня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшов відзив на позовну заяву, поданий 05 липня 2024 року ОСОБА_3 .

Відзив обґрунтований тим, що:

- розмір майнової шкоди є надмірним; об`єктивний розмір збитку становить суму страхового відшкодування, яка виплачена страховою компанією;

- висновок експерта, складений на замовлення позивачки, є недопустимим доказом, адже вказана в ньому середньоринкова вартість транспортного засобу є завищеною; експертиза проводилася без участі представника Товариства;

- сума компенсації моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості; доказів моральних страждань внаслідок ДТП позивачка не надала.

З урахуванням викладеного, просило у позові відмовити.

Стислий зміст заяви про зміну предмета позову та її обґрунтування

27 січня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла заява про зміну предмета позову, подана 26 січня 2026 року, адвокатом Процем А.В.

Заява мотивована тим, що згідно з висновком експерта за результатом проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (матеріального збитку внаслідок ДТП) становить 290 782,86 гривень; розмір майнової шкоди, що не покрита страховим відшкодуванням становить 130 782,86 гривень.

З урахуванням викладеного, позивачка просила стягнути з відповідача 130 782,86 гривень майнової шкоди і 200 000,00 моральної шкоди.

Стислий зміст заперечень відповідача з урахуванням зміненого предмета позову

03 лютого 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшли заперечення Товариства проти позову, з урахуванням зміненого предмета позову, подані ОСОБА_3 .

У запереченнях Товариство вказало, що:

- розмір майнової шкоди є надмірним; об`єктивний розмір збитку становить суму страхового відшкодування, яка виплачена страховою компанією

- представник Товариства був відсутній під час проведення експертизи, що позбавило його можливості надати фотодокази пошкоджень транспортного засобу;

- на момент проведення експертизи транспортний засіб був відремонтований, тому розмір шкоди не може підтверджуватися висновком експерта; доказів вартості ремонту транспортного засобу матеріали справи не містять

- сума компенсації моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості; доказів моральних страждань внаслідок ДТП позивачка не надала.

Позиція третьої особи

ОСОБА_2 на позовні вимоги не відреагував, будь-яких пояснень щодо позову або відзиву не подав.

Позиція учасників справи в судовому засіданні

У судове засідання позивачка та її представник, адвокат Проц А.В., не з`явилися. 02 червня 2026 року, до початку судового засідання, представник позивачки подав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі та участі позивачки. Позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. 02 червня 2026 року, до початку судового засідання, представник відповідача, Гриненко А.В. подав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі. У задоволенні позову просив відмовити.

Третя особа, ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

ІІ. Заяви і клопотання сторін та процесуальні дії суду

21 червня 2024 року суд під головуванням судді Шум Л.М. постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 25 вересня 2024 року.

Разом з відзивом на позовну заяву Товариство подало клопотання про призначення судової транспортно-товарознавчої експертизи.

25 вересня 2024 року суд під головуванням судді Шум Л.М. постановив ухвалу, якою зазначене клопотання задовольнив: призначив у справі судову транспортно-товарознавчу експертизу, провадження у справі зупинив на час її проведення.

25 грудня 2025 року на адресу суду надійшов висновок експерта № 10357/24-54, що складений за результатом проведеної 04.12.2025 судової транспортно-товарознавчої експертизи.

26 грудня 2025 суд під головуванням судді Шум Л.М. постановив ухвалу про поновлення провадження у справі.

04 лютого 2026 року суд під головуванням судді Шум Л.М. постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Святошинського районного суду міста Києва № 81 від 12.03.2026 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи № 759/12768/24.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2026 головуючим суддею визначено Кравченка Юрія Вікторовича. Справа передана судді 16.03.2026.

19 березня 2026 року суд постановив ухвалу про прийняття справи до провадження та її розгляд зі стадії розгляду справи по суті, призначив судове засідання на 29 квітня 2026 року.

На підставі усної заяви представника позивачки судове засідання, призначене на 29 квітня 2026 року, суд відклав на 02 червня 2026 року.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

ОСОБА_1 є власницею транспортного засобу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданим ТСЦ 3243 26.04.2022 (а.с. 33).

26 січня 2024 року суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Сіренко Н.С. ухвалила постанову в справі № 361/363/24, якою визнала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який працює водієм в ДП «Антонов», винним у винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 8).

Відповідно до вказаної постанови 26 грудня 2023 року о 10:55 год, за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Січових Стрільців, 1, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом ГАЗ 330210 номерний знак НОМЕР_2 , в порушення п. 10.1. Правил дорожнього руху України, при зміні напрямку руху а саме здійснюючи розворот з прилеглої території, що прилягає до краю проїзної частини, не переконався в безпечності маневру в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом BMW, номерний знак НОМЕР_1 ; внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 274945 від 26.12.2023 ОСОБА_2 , який керував автомобілем ГАЗ 330210 реєстраційний номер НОМЕР_2 , працює у ДП «Антонов» на посаді водія (а.с. 9).

Згідно з подорожнім листом вантажного автомобіля № 536706 від 26.12.2023 ОСОБА_2 виконував трудові обов`язки як водій ДП «Антонов» 26.12.2023 на транспортному засобі ГАЗ 330210 реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 31-32).

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ 330210 реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована у страховій компанії; поліс страхування № 216329117 на 26.12.2023 діючий (а.с. 10).

Згідно зі страховим актом № 2338231-1, виданим страховою компанією 06.03.2024, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті ОСОБА_1 за полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 216329117, становить 160 000,00 гривень (а.с. 12).

Відповідно до платіжної інструкції АТ «ПРАВЕКС БАНК» № 14338 від 06.03.2024 страхова компанія перерахувала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 160 000,00 гривень; призначення платежу: страхове відшкодування згідно зі страховим актом № 2338231-1 від 06.03.2024 та договором № 216329117 від 17.08.2023, страхувальник ДП «Антонов (а.с. 13).

Згідно з висновком експерта по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу № 10, складеним судовим експертом Петрушанком Вадимом Федоровичем 22.01.2024, відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (матеріального збитку внаслідок ДТП) становить 346 097,49 гривень (а.с. 101-115).

Згідно з висновком судового експерта Андрія Волошина, складеним за результатом проведеної судової транспортно-товарознавчої експертизи 04.12.2025 за № 10357/24-54 вартість матеріального збитку, завданого власниці транспортного засобу внаслідок ДТП, що мала місце 26.12.2023 становить 290 782,86 гривень (а.с. 125-139).

ІV. Мотиви і оцінка суду

Загальні зауваження

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Щодо відшкодування майнової шкоди

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі (див. постанову Верховного Суду від 28 серпня 2024 року в справі № 686/32571/23).

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт перший частини першої статті 1188 ЦК України).

Тлумачення зазначених норм свідчить, що:

- джерелом підвищеної небезпеки потрібно вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об`єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди;

- зобов`язання про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою, вина особи, яка завдала шкоди.

При цьому, з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Тобто тягар доказування у справах про відшкодування майнової шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки розподіляється так: потерпілий доводить розмір шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та шкодою, а особа, яка завдала шкоди, доводить відсутність протиправності своєї поведінки та вини.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових правовідносин із таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 646/989/18, від 17 січня 2024 року в справі № 554/4401/22.

Системний аналіз статей 1166, 1187, 1188 ЦК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом майнова шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Проте з указаного правила є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 статті 1 Закону України «Про страхування» № 1909-ІХ від 18.11.2021).

Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (стаття 980 ЦК України).

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами страхування, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Станом на день ухвалення рішення відносини страхування цивільно-правової Станом на день ухвалення рішення відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-ІХ від 21.05.2024 (далі - Закон № 3720-ІХ). Зазначений закон введений в дію (окрім деяких норм) з 01 січня 2025 року.

Водночас відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3720-ІХ дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV (далі - Закон № 1961-ІV).

З огляду на те, що ДТП сталася 26 грудня 2023 року, до спірних правовідносин застосуванню підлягає Закон № 1961-ІV.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 Закону № 1961-IV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Згідно зі ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У постанові від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Схожі за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, в справі № 760/15471/15-ц від 03 жовтня 2018 року.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 вказує, що внаслідок протиправної поведінки ОСОБА_2 , вчиненої під час виконання трудових обов`язків у Товаристві, була завдана шкода належному їй майну (транспортному засобу).

На підтвердження факту перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з Товариством та завдання ним шкоди під час виконання трудових обов`язків позивачка надала протокол про адміністративне правопорушення, постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, подорожній лист. Зазначені обставини Товариство не оспорювало.

На підтвердження розміру шкоди (з урахуванням зміненого предмета позову) позивачка надала висновок судового експерта Андрія Волошина, складений за результатом проведеної судової транспортно-товарознавчої експертизи 04.12.2025 за № 10357/24-54, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власниці транспортного засобу внаслідок ДТП, що мала місце 26.12.2023 становить 290 782,86 гривень.

Страхова компанія виплатила позивачці страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності Товариства в сумі 160 000,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією АТ «ПРАВЕКС БАНК» № 14338 від 06.03.2024.

Отже, розмір страхового відшкодування не покрив завдану позивачці майнову шкоду. Розмір невідшкодованих збитків становить 130 782,86 гривень.

Зазначені вище докази є належними, допустимими, достовірними і достатніми, позаяк вони з достатнім ступенем переконливості підтверджують розмір завданих позивачці матеріальних збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу з вини заподіювача шкоди під час виконання ним трудових обов`язків у відповідача.

Протиправність поведінки ОСОБА_2 та його вину в заподіянні шкоди майну позивачки Товариство не оспорює.

Доводи Товариства про відсутність підстав для врахування вказаного висновку експерта суд оцінює критично.

Проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи було ініційоване Товариством. Відповідно до ухвали суду від 25.09.2024 клопотання Товариства було задоволене, витрати, пов`язані з проведенням експертизи, були покладені на Товариство. Ухвалу про призначення експертизи Товариство не оскаржило.

У висновку експерта вказано, що 03.03.2025 Товариство надало експертові докази оплати за проведення експертизи.

Наведене свідчить, що Товариство мало об`єктивну можливість дізнатися дату проведення експертизи, відрядити свого представника на час її безпосереднього проведення, надати фотографії пошкоджень транспортного засобу чи інші матеріали, необхідні для проведення експертизи.

Аргументи Товариства про те, що експертиза проведена без огляду пошкоджень транспортного засобу суд відхиляє. У ході розгляду справи сторони не оспорювали, що станом на день проведення експертизи транспортний засіб був відремонтований. За таких обставин, вимога про безпосередній огляд пошкоджень транспортного засобу вочевидь не відповідає засаді розумності.

Посилання представника Товариства на необхідність надання доказів проведення ремонту транспортного засобу суд не враховує з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Наявний у матеріалах справи висновок експерта від 04.12.2025 є належним і допустимим доказом розміру завданої позивачці шкоди. Будь-яких сумнівів у ого достовірності суд не має.

У постанові від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, на яку посилається представник Товариства, Верховний Суд України вказав на альтернативну можливість подання як висновку експерта, так і документів, що підтверджують ремонт транспортного засобу, для підтвердження розміру шкоди.

Покладання на постраждалу особу імперативного обов`язку надавати докази ремонту транспортного засобу у разі його проведення не відповідає засаді диспозитивності цивільного судочинства. Окрім того, зазначений підхід нівелює право потерпілого на відшкодування майнової шкоди у разі самостійного ремонту транспортного засобу.

З урахуванням викладеного, вимогу про відшкодування майнової шкоди суд задовольняє повністю.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постановівід 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Відповідно до положень пункту 23.1. статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю (стаття 26-1 Закону № 1961-IV).

Позивачка зазначає, що через пошкодження транспортного засобу вона зазнала моральних страждань, оскільки не могла користуватися транспортним засобом за призначенням, що призвело до порушення її повсякденного устрою життя, підвищення втомлювальності і дратівливості, погіршення якості сну, виснаження та пригніченості.

Водночас суд не має сумнівів, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , позивачка зазнала душевних страждань. При визначенні грошової компенсації моральної шкоди суд ураховує характер і наслідки правопорушення, зміну звичного способу життя позивачки, необхідність ужиття заходів для отримання справедливої сатисфакції за заподіяну шкоду.

Водночас суд частково погоджується з доводами Товариства, що заявлений розмір моральної шкоди у 200 000,00 гривень є надмірним; будь-яких доказів необхідності стягнення саме такої суми позивачка не надала.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивачки підлягає 5 000,00 гривень грошової компенсації моральної шкоди з Товариства, працівником якого є особа, винна в завданні такої шкоди. Наведений розмір компенсації моральної шкоди найбільш повно відповідає засадам розумності і справедливості та є достатнім для задоволення потреб позивачки.

V. Висновки суду

ОСОБА_1 пред`явила вимоги про відшкодування Товариством майнової шкоди в сумі 130 782,86 гривень і моральної шкоди в сумі 200 000,00 гривень.

Суд дійшов висновку про стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 130 782,86 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди і 5 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене, суд задовольняє позов частково.

VІ. Розподіл судових витрат

Розподіл судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачка при поданні позову сплатила судовий збір у сумі 3 387,84 гривень, що підтверджується квитанцією АТ «ТАСКОМБАНК» № 3701-0202-9156-3434 від 14.06.2024 (а.с. 6), квитанцією АТ «ТАСКОМБАНК» № 2949-1439-0814-8661 від 14.06.2024 (а.с. 7), квитанцією ТОВ «Фінансова компанія «ЮАПЕЙ» № FK2Y-944S-U8DE від 05.05.2026 (а.с. 188).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд зауважує, що відповідно до підпункту 1 пункту 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлюється ставка судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачка, з урахуванням зміненого предмета позову, визначила ціну позову в сумі 330 782,86 гривень. Відтак сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позову, становила 3 307,83 гривень.

Оскільки суд задовольнив позов частково, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 1 357,83 грн (135 782,86 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 3 307,83 гривень (сума судового збору, яка підлягала сплаті) / 330 782,86 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 1 357,83 грн.

При цьому відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» надмірно сплачений судовий збір у сумі 80,01 грн підлягатиме поверненню позивачці у разі подання нею відповідного клопотання.

Розподіл витрат на професійну правничу допомогу

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40 878,28 гривень.

У матеріалах справи наявні:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9406/10, видане адвокату Процу Андрію Володимировичу Радою адвокатів Київської області 18.09.2020 (а.с. 47-48);

- ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1239497 від 03.06.2024 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Процем Андрієм Володимировичем у Святошинському районному суді міста Києва, Київському апеляційному суді (а.с. 46);

- договір про надання правової допомоги № 14/05/24-АП, укладений між адвокатом Процем Андрієм Володимировичем та ОСОБА_1 (замовником) 14.05.2024 (а.с. 42-45).

За змістом розділу 1 цього договору замовник замовляє, а адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі (об`ємах та кількості) та на умовах, передплачених договором, а замовник зобов`язується оплатити адвокату надані послуги на умовах цього договору щодо стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП 26.12.2023.

За надані послуги адвокатом замовник сплачує кошти в розмірі, який зазначається в Додатку № 1 до цього договору (пункт 3.1. договору).

У Додатку № 1 до договору вказано, що за юридичну підтримку (надання консультацій, представництво інтересів в усіх установах та організаціях незалежно від форм власності, в Національному банку України, страхових компаніях, Моторному (транспортному) страховому бюро України, в судових органах, у виконавчих службах тощо) замовника щодо стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП 26.12.2023 замовник сплачує адвокату:

7 000,00 гривень - протягом десяти днів з моменту підписання договору;

10% від розміру отриманого відшкодування - протягом десяти днів з моменту стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП 26.12.2023.

- платіжна інструкція АТ КБ «Приватбанк» № 200479177 від 14.05.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 перерахувала адвокату Процу А.В. грошові кошти в сумі 7 000,00 гривень; призначення платежу: оплата згідно з договором про надання правової допомоги № 14/05/24-АП від 14.05.2024 (а.с. 41).

Товариство проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечило. У відзиві на позовну заяву та запереченнях з урахуванням зміненого предмета позову зазначило, що договір про надання правової допомоги не містить переліку конкретних послуг, наданих адвокатом, у договорі відсутнє обґрунтування включення у вартість правничої допомоги 10% від розміру отриманого відшкодування, позивачка не надала доказів на підтвердження понесення вказаних витрат.

Суд акцентує, що позивачка та її адвокат визначили змішану форму оплати витрат на професійну правничу допомогу; фіксована частина в сумі 7 000,00 гривень та «гонорар успіху» в розмірі 10% від отриманого відшкодування.

Вище суд констатував, що стягненню з Товариства на користь позивачки підлягає 130 782,86 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди і 5 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а разом 135 782,86 гривень.

Відтак 10% від отриманого відшкодування становить 13 578,29, а загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку суд може стягнути з Товариства, - 20 578,29 гривень.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує категорію і складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, який є незначним, час витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, зокрема те, що всі підготовчі та судові засіданні у справі були проведені без участі представника позивачки.

Водночас доводи представника Товариства про відсутність доказів надання правничої допомоги суд відхиляє, адже вони спростовуються матеріалами справи, зокрема платіжна інструкція АТ КБ «Приватбанк» № 200479177 від 14.05.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 перерахувала адвокату Процу А.В. грошові кошти в сумі 7 000,00 гривень; призначення платежу: оплата згідно з договором про надання правової допомоги № 14/05/24-АП від 14.05.2024.

Аргументи представника Товариства про відсутність в договорі конкретного переліку юридичних послуг суд оцінює критично, оскільки в разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен.

За таких обставин, суд уважає реальним та необхідним розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 гривень.

З огляду на те, що суд задовольнив 41,05% позовних вимог (135 782,86 грн *100 % / 330 782,86 грн), сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки становить 4 105,00 гривень (10 000,00 грн (розмір реальних витрат) * 41,05% / 100 %) = 4 105,00 гривень.

Розподіл витрат на підготовку висновку експерта

Суд повторює, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до положень ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 22 листопада 2023 року в справі № 712/4126/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

- витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат;

- висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи;

- у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду;

- при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що початок «вирішення спору» щодо своїх «прав та обов`язків цивільного характеру» пов`язується з поданням цивільного позову (рішення від 21 червня 2007 року у справі «Редька проти України» (Redka v. Ukraine), заява № 17788/02, від 10 грудня 2009 року у справі «Васильчук проти України» (Vasilchuk v. Ukraine), заява № 31387/05). Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру (рішення ЄСПЛ від 01 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyk v. Ukraine), заява № 55109/08).

Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з Товариства витрати на підготовку висновку експерта по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу № 10, складеним судовим експертом Петрушанком Вадимом Федоровичем 22.01.2024 в сумі 8 000,00 гривень.

На підтвердження здійснення вказаних витрат позивачка надала:

1) договір на виконання послуг, укладений 15 січня 2024 року між ОСОБА_1 (замовником) і ФОП ОСОБА_6 (експертом) (а.с. 116).

За змістом розділу 1 договору виконавець зобов`язується виконати послуги згідно із заявками замовника по цінам, вказаним в акті виконаних послуг, що є невід`ємною часиною цього договору, а замовник зобов`язується приймати та своєчасно оплачувати послугу на умовах цього договору.

Вартість послуги складає 8 000,00 гривень (розділ 2 договору).

2) акт виконаних послуг № 10 від 22.01.2024 про те, що виконавець (Петрушанко В.Ф.) виконав роботу з проведення автотоварознавчого дослідження автомобіля BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; робота прийнята замовником ( ОСОБА_1 ) в повному обсязі і підлягає оплаті в сумі 8 000,00 гривень (а.с. 117).

Товариство проти стягнення витрат на підготовку висновку експерта заперечило. У відзиві на позовну заяву та запереченнях з урахуванням зміненого предмета позову зазначило, що висновок експерта є необґрунтованим і необ`єктивним.

Суд наголошує, що в разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У порушення цих вимог, у висновку експерта від 22.01.2024 не зазначено, що його підготовлено для подання до суду.

Окрім того, суд зауважує, що зазначений висновок не врахований як доказ розміру завданої позивачці шкоди за ініціативою самої позивачки. Після надходження висновку експерта від 04.12.2025, складеного за результатом судової транспортно-товарознавчої експертизи, позивачка змінила предмет позову, поклавши в основу визначення розміру майнової шкоди саме цей висновок, а не висновок, поданий разом з позовною заявою.

За таких обставин, у стягненні витрат на підготовку висновку експерта від 22.01.2024 суд відмовляє.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 139, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Антонов», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Антонов» на користь ОСОБА_1 130 782,86 гривень як відшкодування майнової шкоди.

Стягнути з Акціонерного товариства «Антонов» на користь ОСОБА_1 5 000,00 гривень як грошову компенсацію моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Антонов» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 357,83 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Антонов» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 105,00 гривень.

У стягненні витрат на підготовку висновку експерта відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактична місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Антонов» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Мрії, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14307529).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Повне рішення суду складене 12 червня 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравченко